12 листопада 2025 року
м. Чернівці
справа № 727/13829/24
провадження 822/821/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кулянди М.І.,
суддів: Одинака О.О., Перепелюк І.Б.,
за участю секретаря Скулеби А.І ,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи: Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, приватний нотаріус Войціховський Андрій Васильович,
апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 21 липня 2025 року,
головуючий в суді першої інстанції суддя Бойко М.Є.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, приватний нотаріус Войціховський А. В. про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання права власності на майно померлого, як частку у праві спільної сумісної власності чоловіка та жінки.
Посилалася на те, що вона проживала з ОСОБА_4 з 2010 року однією сім'єю як чоловік та дружина, вели спільне господарство, разом виховували дітей: сина позивачки від першого шлюбу та їх сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте шлюб офіційно зареєстрували тільки 16 листопада 2016 року.
12 жовтні 2015 року вони разом купили квартиру АДРЕСА_1 , але покупцем у нотаріально посвідченому договорі купівлі-продажу зазначено лише ОСОБА_4 .
ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказана квартира увійшла до спадкового майна ОСОБА_4 .
За таких обставин, позивачка вважає, що 1/2 частина цієї квартири не є спадковим майном її померлого чоловіка і повинна бути виключена з його складу з визнанням за нею права власності на цю частку, як на спільне сумісне майно подружжя.
Просила суд, визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , майно, набуте ними під час спільного проживання однією сім?єю, але без реєстрації шлюбу, а саме, квартиру АДРЕСА_1 , а також визнати за ОСОБА_1 право власності на цієї квартири та виключити її зі спадкової маси.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 21 липня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Новіков О. П., до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє Орган опіки та піклування Чернівецької міської ради, треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Войціховський А. В., Служба у справах дітей Чернівецької міської ради про визнання квартири спільною сумісною власністю, визнання права власності на її частку та виключення цього майна зі спадкової маси відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 не довела належними, достовірними та допустимими доказами факту її спільного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки з померлим ОСОБА_4 ,, ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов'язків, придбання спірного майна за спільні кошти, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю з 2010 року.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт у своїй апеляційній скарзі посилається на те, оскаржуване рішення є незаконним, у зв'язку із невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки поданим позивачкою доказам їх спільного з відповідачем сумісного проживання, ведення спільного господарства, наявності спільного побуту, харчування, святкування сімейних свят, подорожей, зокрема не урахували показів свідків та наданих нею фотографій щодо спільного життя сторін. Вважає, що суд першої інстанції, відхиляючи більшість її доказів та відмовляючи у позові, в зв'язку з недоведеністю обставин, створили нереальні та занадто високі критерії доказування.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанції
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 07 травня 2014 року ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками його є: ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ( а.с.14).
Згідно до договору купівлі-продажу від 12 жовтня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за №3853, ОСОБА_4 придбав за 95 056 гривень квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 73,70 кв.м., житловою площею - 39, 80 кв.м (а.с.76-77).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 45500508 від 12 жовтня 2015 року, приватним нотаріусом Балацьким О.О. Чернівецького міського нотаріального округу зареєстровано право приватної власності ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі продажу від 12 жовтня 2015 року ( а.с.19).
З витягу №631719 про осіб, місце проживання, яких зареєстровано або було зареєстроване, за період з 15 жовтня 2015 року по 28 червня 2024 року, вбачається, що за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 16 жовтня2 015 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 16 жовтня 2015 року по 11 серпня 2023 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 19 жовтня 2015 року, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з 16 жовтня 2015 року (а.с.22).
16 листопада 2016 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрували шлюб, що підтверджується відповідним свідоцтвом серії НОМЕР_3 від 16 листопада 2016 року, виданим Чернівецьким міським відділом Державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, актовий запис №1893 ( а.с.13).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 від 15 грудня 2023 року, видане Департаментом надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради, актовий запис №48 ( а.с.15).
Із матеріалів спадкової справи № 48/2023 вбачається, що із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернулись його дружина ОСОБА_1 та його батько ОСОБА_2 . Крім того, як вбачається із зазначеної спадкової справи, спадкоємцями майна померлого ОСОБА_4 першої черги є також його спільний з позивачкою син ОСОБА_3 та мати ОСОБА_7 , яка від належної їй за законом спадщини після смерті сина - ОСОБА_4 відмовилася на користь його іншого спадкоємця - ОСОБА_2 (а.с.а.с.129-171).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з такого.
Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Положеннями статті 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
З огляду на зазначені положення законодавства, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц).
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків притаманних подружжю не може свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю. Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя. З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі №522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі №712/14547/16-ц, від24 січня 2020 року у справі №490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі №531/295/19 та інших, зокрема і в постанові від 17 січня 2024 року у справі №759/14906/18.
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17,від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).
Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя. З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі№ 199/3941/20.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 03 червня 2021 року у справі № 748/1943/19 (провадження № 61-5155св20) дійшов правового висновку про те, що для визначення осіб, як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) вказувала на те, що вирішуючи спір про поділ майна, необхідно встановити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.
Факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.
За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Так, звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просила суд визнати квартиру спільною сумісною власністю, визнати право власності на її частку та виключити вказане майно із спадкової маси.
Поряд із цим, встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_4 з 2010 року по 15 листопада 2016 року пов'язане із вимогами позивача майнового характеру, визнання квартири спільною сумісною власністю, визнання права власності на її частку та виключення цього майна зі спадкової маси.
Таким чином, до предмету доказування у даній справі належить встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім'єю без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно, тобто: факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між ними подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю впродовж з 2010 року по 15 листопада 2016 року.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог щодо встановлення факту проживання позивачки та ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , як чоловіка та жінки, тобто наявність сім'ї, у вказаний період, матеріали справи не містять. Разом з цим, показання свідків про проживання сторін однією сім'єю, а також спільні фотографії, не є достатніми доказами про наявність у них сім'ї, в розумінні статті 3 СК України, саме станом на час придбання ОСОБА_4 спірного нерухомого майна.
Безпідставними є доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки доказам спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , як чоловіка та жінки без шлюбу, виходячи з наступного.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Так, у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, а на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Як убачається з договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який був укладений 12 жовтня 2015 року, вбачається, що ОСОБА_4 місцем свого проживання вказав АДРЕСА_3 , що підтверджується також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12 жовтня 2015 року (а.с.19) та спростовує протилежні твердження позивачки .
У пункті 2.3 розділу 2 вказаного договору покупець спірної квартири, ОСОБА_4 , підтвердив зокрема, що на час її придбання у фактичних шлюбних відносинах він не перебував.
Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що народження спільної дитини , наявність між її батьками певних відносин та факт реєстрації у придбаній ОСОБА_4 спірній квартирі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20.
Будь-яких інших доводів та доказів на їх підтвердження, що є правовою підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції апелянтом надано не було, у зв'язку з чим, апеляційний суд не вбачає правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 21 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Дата складання повного тексту постанови - 14 листопада 2025 року.
Головуючий М.І. Кулянда
Судді: О.О. Одинак
І.Б. Перепелюк