Справа № 615/784/25 Головуючий І-ї інстанції - Токмакова А.П.
Провадження № 33/818/1196/25 Суддя доповідач - Гєрцик Р.В.
Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП
12 листопада 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Гєрцика Р.В.
секретаря судового засідання Костенко Ю.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу захисника Грицика Д.С. на постанову судді Валківського районного суду Харківської області від 09 червня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 -
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
Згідно постанови судді, 10.05.2025 року о 23 год. 14 хв. ОСОБА_1 , рухаючись по вул. Центральній в с-ще Старий Мерчик Богодухівського (Валківського) району Харківської області, керував т/з ВАЗ 21061, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: різкий запах алкоголю з ротової порожнини. Від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки за допомогою приладу Alcotest Drager та в КНП «Валківська ЦРЛ» водій ОСОБА_1 відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України
Постановою судді Валківського районного суду Харківської області від 09 червня 2025 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзізахисник Грицик Д.С. просить постанову судді, як незаконну та необґрунтовану, скасувати та постановити нову, якою провадження у справі щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що суд першої інстанції не повідомив ОСОБА_1 про судове засідання 09.06.2025 року, судова повістка на адресу останнього не надходила. Зазначені обставини позбавили можливості ОСОБА_1 та його захисника права на участь в судовому засіданні, наданні пояснень, доказів тощо.
Також, вказує, що станом на час складення протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 був військовослужбовцем ВЧ НОМЕР_2 , однак, такі докази не міг надати до суду через відсутність його належного повідомлення про час та місце розгляду справи.
При цьому, під час оформлення працівниками поліції протоколу за ч.1 ст.130 КУпАП, ОСОБА_1 повідомляв про те, що він має статус військовослужбовця та проходить військову службу, у зв'язку із чим вважає, що складати протокол та проводити огляд останнього мали уповноважені особи органів управління ВСП у ЗСУ за ст.172-20 КУпАП, а не працівники поліції за ч.1 ст.130 КУпАП.
Мотиви суду
ОСОБА_1 та його захисник Грицик Д.С., будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи шляхом направлення їм судових повісток-повідомлень про судове засідання у додаток "Вайбер", та отримані ними, відповідно, 07.07.2025 року о 14 год 11 хв. та о 14 год. 04 хв. (довідки про доставку повідомлень у додаток "Вайбер", а.с. 29, 31), в судове засідання не з'явились, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не подавали.
Разом з цим, належить врахувати, що саме ОСОБА_1 та його захисник є ініціаторами апеляційного перегляду постанови судді.
Апеляційний суд приходить до висновку, що особа, яка подала апеляційну скаргу, не виявила належної зацікавленості у розгляді справи та протягом тривалого часу не з'являється до апеляційного суду. Незацікавленість у розгляду своєї апеляційної скарги свідчить про зловживання учасником справи процесуальними правами з метою затягування строків розгляду справи.
Конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії" від 07.07.1989 року).
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Тойшлер проти Германії" від 04.10.2001 року наголошено, що обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
У цьому контексті суд також звертає увагу, що апеляційний перегляд здійснюється якраз за апеляційною скаргою особи, яка її подала, та саме вона в першу чергу мала б цікавитися питаннями призначення судових засідань у справі та скорішим вирішенням її справи.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді. (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р.)
Зважаючи на практику Європейського суду з прав людини та з огляду на положення Конвенції щодо обов'язку сторони цікавитися рухом справи, розгляд апеляційної скарги без участі правопорушника та його захисника не є порушенням права особи на доступ до правосуддя, оскільки суд розцінює такі дії як зловживання учасником справи процесуальними правами, що спрямовані на безпідставне затягування та перешкоджання розгляду справи.
За таких обставин, суд вважає можливим провести апеляційний розгляд справи у відсутність ОСОБА_1 та його захисника в межах доводів і вимог поданої апеляційної скарги та за наявними у справі відомостями, що також узгоджується з КУпАП.
Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Як убачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення, дані вимоги закону при розгляді справи щодо ОСОБА_1 судом виконані. Висновки про винуватість останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суд обґрунтував низкою доказів, яким дана відповідна оцінка в постанові.
Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Так, п.2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За невиконання вимог пункту 2.5 ПДР України, передбачена відповідальність за ст.130 КУпАП.
Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Так, судовим розглядом встановлено, що 10.05.2025 року о 23 год. 14 хв. ОСОБА_1 , рухаючись по вул. Центральній в с-ще Старий Мерчик Богодухівського (Валківського) району Харківської області, керував т/з ВАЗ 21061, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: різкий запах алкоголю з ротової порожнини. Від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки за допомогою приладу Alcotest Drager та в КНП «Валківська ЦРЛ» водій ОСОБА_1 відмовився.
Внаслідок зазначених подій та встановлених фактичних даних працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №326623 від 10.05.2025 року.
Крім того, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , окрім протоколу, також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, а саме:
- оглянутими відомостями відеозапису, долученого працівниками поліції до протоколу про адміністративне правопорушення, які беззаперечно доводять зазначені в протоколі подію та обставини правопорушення з боку водія ОСОБА_1 ;
- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, оформлене 10.05.2025 року о 23 год. 19 хв., відповідно до якого у результаті огляду, проведеного поліцейським, у ОСОБА_3 були виявлені ознаки сп'яніння: різкий запах алкоголю з порожнини рота; огляд у КНП «Валківська ЦРЛ» не проводився за відмовою водія ОСОБА_1 ;
- актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 10.05.2025 року, згідно якого огляд у зв'язку з виявленими ознаками (різкий запах алкоголю з порожнини рота) за допомогоюAlcotest Drager ARLH-0179 не проводився за відмовою водія ОСОБА_1 ;
- рапортом поліцейського СРПП ВП №1 Богодухівського РВП ГУНП в Харківській області сержанта поліції Довженка І. щодо події з зазначенням часу та місця зупинки транспортного засобу, а також підстав для складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП щодо ОСОБА_1 .
Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Апеляційний суд приймає до уваги, що апелянтом не оскаржується сам факт керування ОСОБА_1 автомобілем, його подальша зупинка співробітниками поліції та відмова на їх пропозицію від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, призначеної на 09.06.2025 року, слід зазначити наступне.
Приймаючи рішення про розгляд справи за відсутності ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив із того, що останній, будучи належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, до суду жодного разу не з'явився, будь-яких заяв чи клопотань не надав.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками районного суду за таких підстав.
Згідно з частиною 1 статті 277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, у ній зазначаються дата і місце розгляду справи.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 278 КУпАП орган (посадова особа) під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує питання, зокрема, щодо того, чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду.
Як убачається з матеріалів справи, після надходження справи про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП щодо ОСОБА_1 у провадження Валківського районного суду Харківської області, її було призначено слуханням у судові засідання на 29.05.2025 року та на 09.06.2025 року.
Так, про судове засідання, призначене на 29.05.2025 року о 09 год. 00 хв. ОСОБА_1 був повідомлений шляхом направлення йому судової повістки про виклик до суду у мобільному додатку «Вайбер» за номером телефону, зазначеному у протоколі про адміністративне правопорушення (+380983705476). Вказана судова повістка була отримана ОСОБА_1 19.05.2025 року о 12 год. 09 хв., про що свідчить відповідна довідка про доставку повідомлення у додаток «Вайбер». (а.с. 11)
Про судове засідання, призначене на 09.06.2025 року о 11 год. 30 хв., ОСОБА_2 був повідомлений судом аналогічним способом (за допомогою СМС-повідомлення за тим же номером телефону), та судова повістка про виклик до суду була отримана ним відповідно 28.05.2025 року о 12 год. 19 хв. (довідка про доставку СМС, а.с. 15)
Також, захисник ОСОБА_1 - адвокат Вовк Н.Р., який представляв його інтереси в суді першої інстанції, також був обізнаний про час та місце розгляду справи, призначеної на 09.06.2025 року, про що свідчить довідка про доставку електронного документу (судової повістки про виклик до суду) до його електронного кабінету. (а.с. 16)
Крім того, 27.05.2025 року захисник Вовк Н.Р. звернувся до районного суду із клопотанням про надання матеріалів справи для ознайомлення в електронному вигляді, яке було задоволено судом шляхом внесення відомостей про захисника до КП Д-3 та надання йому часу для ознайомлення зі справою, відклавши її розгляд. (а.с. 13)
Як убачається з матеріалів справи, номер телефону, за яким суд першої інстанції повідомляв ОСОБА_1 про судові засідання, був зазначений ним під час складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно нього.
Якщо учасник надав телефон та електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися і судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов'язок отримувати повідомлення і відповідати на них.
Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника, який надав суду свої номери та адреси, але не користується чи не стежить за ними.
З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому, слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення. Самого лише заперечення учасника про неотримання повідомлення недостатньо, щоб спростувати цю презумпцію.
Конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії" від 07.07.1989 року).
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Тойшлер проти Германії" від 04.10.2001 року наголошено, що обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді. (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р.)
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції в повному обсязі було забезпечено ОСОБА_1 можливість реалізації права на доступ до правосуддя, а тому доводи захисника Грицика Д.С. про порушення його прав в суді першої інстанції , апеляційний суд визнає неспроможними.
Водночас, апеляційний суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 (або його захисник) не був позбавлений можливості надати свої письмові пояснення та докази до суду першої інстанції, натомість, самостійно, на власний розсуд, не побажав реалізувати свої права як особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, що призвело до обгрунтованого розгляду справи за його відсутності та без урахування його позиції.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, а тому складати протокол про адміністративне правопорушення та проводити огляд останнього мали уповноважені особи органів управління ВСП у ЗСУ, а не поліцейські у загальному порядку, є неспроможними з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.266-1 КУпАП, огляд військовослужбовців Збройних Сил Українина стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння,щодо яких є підстави вважати, що вони у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, виконують обов'язки військової служби або перебувають на території військових частин, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.
Також, відповідно до ч. 3 ст. 266-1 КУпАП, огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп'яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.
Згідно відеозапису події, що мала місце 10.05.2025 року, убачається, що після зупинки, перевірки документів та виявлення у водія ОСОБА_1 ознак алкогольного сп'яніння, останній, не заперечуючи факт вживання алкоголю, зазначив, що нещодавно повернувся із зони бойових дій, вирішив відпочити та просив співробітників поліції його відпустити додому, який знаходиться буквально у 150 метрах від місця зупинки.
З огляду на викладене, з урахуванням даних відеозапису, можна зробити цілком обґрунтований висновок, що ОСОБА_1 перебував поза межами території будь-якої військової частини та не виконував в той час жодних військових обов'язків.
Будь-яких документів, окрім військового квитка серії НОМЕР_3 (а.с. 23), доданого захисником до апеляційної скарги, які б беззаперечно підтверджували, що на час вчинення цього адміністративного правопорушення ОСОБА_1 виконував обов'язки військової служби, стороною захисту не надано, а матеріали справи їх також не містять, а тому на той момент у працівників поліції існувала обгрунтована презумпція для застосування саме загальної процедури огляду, передбаченої ст.266 КУпАП.
З огляду на викладені обставини, на момент зупинки та висловлення пропозиції ОСОБА_1 з боку працівників поліції щодо проходження відповідного огляду на місці або у медичному закладі, у водія не було достатніх підстав відмовлятись від такої законної вимоги або ставити її під сумнів, а тому суд апеляційної інстанції вважає, що доказів які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не встановлено їх і при апеляційному перегляді, а тому підстав для скасування постанови судді та закриття справи на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУПАП, як на тому наполягає апелянт, апеляційний суд не вбачає.
Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Отже, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 отримав посвідчення водія НОМЕР_4 , тобто, ним було складено іспит на знання вимог ПДР України. За таких обставин, апеляційний суд вбачає, що відмова від проходження огляду на стан сп'яніння на вимогу працівника поліції є свідоме ігнорування ПДР України, що свідчить про умисний характер вчиненого правопорушення, відповідно до ст.10 КУпАП
Відповідно до ст.33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Застосовуючи такий вид адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч.1 ст. 130 КУпАП, як штраф з позбавленням права керування транспортним засобом строком на один рік, суд першої інстанції враховував характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров'я його учасників.
Застосований районним судом до ОСОБА_1 вид та розмір адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для її виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п.2.5 Правил дорожнього руху України, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та його винуватості, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,-
Апеляційну скаргу захисника Грицика Д.С. залишити без задоволення.
Постанову суддіВалківського районного суду Харківської області від 09 червня 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Р.В. Гєрцик