Справа № 761/40686/25
Провадження № 1-кс/761/26054/2025
30 жовтня 2025 року м. Київ
Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , представника власників майна ОСОБА_3 , власника майна ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , слідчого ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_7 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 220 240 000 000 006 17 від 02.07.2024,
До Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про скасування арешту грошових коштів ОСОБА_4 та ОСОБА_7 звернувся адвокат ОСОБА_3 .
На обґрунтування клопотання його ініціатор зазначив, що слідчими Служби безпеки України за процесуальним керівництвом Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 220 240 000 000 006 17 від 02.07.2024.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 06.01.2025 задоволено клопотання слідчого ГСУ СБУ ОСОБА_8 у вищевказаному кримінальному провадженні, накладений арешт на грошові кошти: 300 600 доларів США, 64 200 Євро та 2000 доларів США, вилучені 20.08.2024 під час обшуку за місцем мешкання підозрюваного ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_1 (справа № 761/44792/24).
Однак такий арешт представник власників майна вважав необґрунтованим та безпідставним, оскільки арештовані грошові кошти належать ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , які не причетні до кримінального провадження, а самі кошти набуті у результаті законної діяльності.
Як зазначається у клопотанні, ОСОБА_4 підтвердила походження грошових коштів у сумі 180 000 доларів США, зазначивши, що отримала їх у позику від ОСОБА_10 , а ще 2 000 доларів зберігалися в автомобілі, яким вона користується разом з чоловіком. Крім того, ОСОБА_7 передав родині Кайнак на зберігання 120 600 доларів США та 64 200 євро, оскільки умови їхнього проживання дозволяли забезпечити належне зберігання готівкових коштів.
На переконання заявника, сторона обвинувачення не надала доказів того, що зазначене майно може виступати речовим доказом у межах кримінального провадження, а отже, воно не відповідає критеріям, визначеним статтею 98 КПК України. У зв'язку з цим заявник вважає, що арешт порушує конституційні права власників майна, та просить його скасувати.
У судовому засіданні представник власників майна адвокат ОСОБА_3 та власник майна ОСОБА_4 клопотання підтримали з підстав, у ньому наведених, та просили його задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 та слідчий ОСОБА_6 заперечували проти задоволення клопотання, вказавши, що під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_9 вилучені грошові кошти були розфасовані у пачки різними сумами, на частині з яких виявлено записи, виконані самим ОСОБА_9 , що свідчить про його фактичне володіння, користування та розпорядження цими коштами. На думку сторони обвинувачення, зазначені грошові кошти мають ознаки речових доказів та можуть бути використані під час судового розгляду для доведення обставин кримінального правопорушення. Також прокурор і слідчий звертали увагу, що ОСОБА_9 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 368 КК України, у зв'язку з чим у разі його засудження до останнього може бути застосоване покарання у вигляді конфіскації майна.
Слідчий суддя, заслухавши доводи представника власників майна, власника майна, заперечення прокурора, слідчого, дослідивши надані документи, дійшов висновку про таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) є частиною національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, що передбачені законом і загальними принципами міжнародного права.
Наведена засада закріплена у ст. 41 Конституції України, яка зазначає, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
У рішенні «Смірнов проти Росії» від 07.06.2007 ЄСПЛ зазначив, що найбільш важлива вимога ст. 2 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-який акт втручання державного органу у здійснення права на безперешкодне користування своїм майном повинен бути законним.
У практиці ЄСПЛ неодноразово зазначалось, що таке втручання держави у права особи повинно здійснюватися на підставі закону.
Крім того, статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Підстави та порядок встановлення тимчасового обмеження прав особи щодо реалізації нею усієї сукупності або ж окремих складових частин права власності під час досудового розслідування визначені кримінальним процесуальним законодавством.
У силу ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України до завдань кримінального провадження з-поміж іншого віднесена охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення того, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу.
У контексті клопотання, що розглядається слідчим суддею, має бути надана оцінка правомірності обмеження власника можливості реалізації ним права власності.
Главою 2 КПК встановлені засади, тобто основоположні принципи кримінального провадження до яких, серед інших, віднесені законність (ст. 9 КПК), недоторканність права власності (ст. 16).
Відповідно до ст. 9 КПК під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосовуватися з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У силу ст. 16 КПК позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК.
Сукупність наведених норм кримінального провадження, їх внутрішній, змістовний зв'язок між собою свідчить, що будь-яка процесуальна дія слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, вчинена під час досудового розслідування, має відповідати вищевказаним засадам, як за своєю суттю, так і за формою реалізації, тобто процедурою застосування.
Процесуальним законом визначено, що обов'язок здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні покладається на слідчого суддю.
Таким чином, саме слідчий суддя шляхом застосування своїх повноважень має забезпечити дотримання закону усіма учасниками кримінального провадження, а також зобов'язаний вживати передбачені законом заходи для поновлення порушених під час досудового розслідування прав та інтересів осіб.
Особливої актуальності та гостроти це питання набуває у відношенні здійснення судового контролю за діяльністю сторони обвинувачення, представники якої наділені значними можливостями застосування заходів примусового характеру.
Отже, слідчий суддя, виконуючи покладені на нього обов'язки, має запобігти зловживанню стороною обвинувачення її повноваженнями з метою збереження рівності сторін кримінального провадження та збалансованості їх прав.
Рішенням слідчого судді від 06.01.2025 накладений арешт на грошові кошти у сумі 302 600 доларів США, 64 200 Євро, вилучені 20.08.2024 під час обшуку за місцем мешкання підозрюваного ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з тим, що в органу досудового розслідування були підстави вважати, що ці грошові кошти можуть бути використані як доказ у кримінальному провадженні, оскільки таке майно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, а накладення арешту на вказане майно є необхідним з метою забезпечення збереження речових доказів (справа № 761/44792/24).
Слідчий суддя звертає увагу, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування, так і судового розгляду ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються, та їх аналіз, як підставу для подальшого втручання у права особи, у тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів. У такому випадку арешт накладається на майно за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК.
Згідно з ч. 1 ст. 98 КПК речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Водночас, як встановлено вище, слідчим суддею не отримано даних на підтвердження того, що вказані грошові кошти відповідають вимогам ст. 98 КПК.
Так, представником власників майна надано документи, які підтверджують факт отримання ОСОБА_4 грошових коштів у сумі 180 000 доларів США у позику від ОСОБА_10 . Крім того, до матеріалів клопотання долучено письмові пояснення ОСОБА_7 , відповідно до яких ним передано сім'ї ОСОБА_11 на зберігання грошові кошти у сумі 120 600 доларів США та 64 200 Євро. Окрім цього, стороною захисту надано документи, що підтверджують законність походження грошових коштів, які належать ОСОБА_10 та ОСОБА_7 .
У той же час, слідчий суддя встановив, що органом досудового розслідування з часу вилучення майна (20.08.2024) не надано достатніх та переконливих доказів, які б підтверджували, що арештовані грошові кошти мають доказове значення у цьому кримінальному провадженні та відповідають критеріям, визначеним статтею 98 КПК України.
Так, відповідно до повідомленої підозри ОСОБА_9 , останньому, зокрема, інкриміновано вчинення кримінально протиправних діянь за трьома епізодами, у кожному з яких йдеться про пособництво в одержанні службовою особою неправомірної вигоди у сумі 550 доларів США, тобто загальний розмір неправомірної вигоди, який фігурує у підозрі, становить 1650 доларів США, при цьому посилань на розподіл грошових коштів, отриманих за наслідками протиправної діяльності, між всіма підозрюваними у цьому кримінальному провадженні підозра не містить, як і відсутні відомості про те, що будь-які грошові кошти передавалися ОСОБА_9 на зберігання або з іншою метою.
Такі відомості не надані стороною обвинувачення і під час розгляду клопотання про скасування арешту майна.
Слідчий суддя звертає увагу, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 220 240 000 000 006 17 від 02.07.2024 здійснювалося за підозрою ОСОБА_12 з ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 361, ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 361 КК України, ОСОБА_13 за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 361, ч. 3 ст. 362 КК України, ОСОБА_14 за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 368 КК України, ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 368 КК України, ОСОБА_15 за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 3 ст. 368, ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 361 КК України, ОСОБА_16 за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 368 КК України та ОСОБА_17 за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 368 КК України.
Однак зміст повідомлень про підозру вищезазначеним особам свідчить про наведення у кожному з них конкретних обставин, що стосуються окремих епізодів кримінально-протиправної діяльності, без посилань на розподіл грошових коштів, отриманих за наслідками такої діяльності, між підозрюваними. При цьому з вказаних повідомлень про підозру також не вбачається відомостей про передачу цих коштів ОСОБА_9 на зберігання або з будь-якою іншою метою. Крім того, відсутні дані, що свідчили б про наявність зв'язку зазначених осіб з вилученими за місцем проживання сім'ї ОСОБА_11 грошовими коштами або про спільне розпорядження ними.
Крім того, грошові кошти у валюті «Євро», вилучені за місцем проживання сім'ї ОСОБА_11 , не відповідають змісту зазначених підозр, у яких фігурують виключно долари США.
За таких обставин відсутні підстави вважати, що арештовані грошові кошти пов'язані з діями кожного з підозрюваних у межах цього кримінального провадження.
Оцінюючи надані сторонами матеріали, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність достатніх підстав вважати, що арештовані грошові кошти набуті злочинним шляхом, отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або використовувалися як його знаряддя. За таких обставин наявний обґрунтований сумнів у доцільності подальшого збереження арешту, а також у віднесенні цього майна до такого, що відповідає ознакам, передбаченим статтею 98 КПК України.
Разом з тим, доводи прокурора про нібито злочинне походження вилучених під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_9 грошових коштів ґрунтуються лише на припущеннях та не підкріплені достатніми доказами, тому не можуть бути покладені в основу подальшого застосування арешту.
Посилання на те, що під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_9 вилучені грошові кошти були розфасовані у пачки різними сумами, на частині з яких виявлено записи, виконані самим ОСОБА_9 , що, на думку сторони обвинувачення, свідчить про його фактичне володіння, користування та розпорядження цими коштами, не заслуговують на увагу, оскільки дослідженими під час розгляду клопотання відеоматеріалами доведено, що певні позначки містилися лише на окремих пачках. Це, у свою чергу, не дає можливості дійти беззаперечного висновку про належність усіх вилучених грошових коштів саме підозрюваному ОСОБА_9 , а тому такі твердження не можуть розцінюватися як переконливий доказ його володіння всім обсягом арештованого майна.
Тобто, з моменту вилучення майна органом досудового розслідування не здобуто достатніх даних, які б підтверджували належність зазначеного майна ОСОБА_9 або іншим підозрюваним у цьому провадженні.
Що ж стосується доводів прокурора, наданих ним у судовому засіданні, про те, що ОСОБА_9 підозрюється за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 368 КК України, у зв'язку з чим у разі його засудження до нього може бути застосоване покарання у вигляді конфіскації майна, такі доводи слідчий суддя вважає безпідставними, оскільки згідно з ухвалою про накладення арешту, зазначений захід забезпечення кримінального провадження застосовано виключно з метою збереження речових доказів. При цьому накладення арешту з метою конфіскації майна як виду покарання стороною обвинувачення не ініціювалося.
Крім того, стороною обвинувачення не надано доказів, які б свідчили про причетність власників майна ОСОБА_4 та ОСОБА_7 до вчинення кримінальних правопорушень, що розслідуються у межах кримінального провадження, а також доказів того, що вилучені грошові кошти набуті злочинним шляхом.
Викладене свідчить, що ризики, які стали підставою для арешту зазначених грошових коштів на час розгляду клопотання про скасування арешту майна відпали, що обґрунтовано матеріалами, доданими ініціаторами до клопотання.
Виходячи з того, що прокурором не спростовані аргументи ініціатора клопотання, що піддане арешту майно має законне походження, а також відсутні інші ознаки для віднесення його до речових доказів, застосування щодо нього зазначеного заходу забезпечення не відповідає положенням ст. 170 КПК.
Також, враховуючи тривалість досудового розслідування, ненадання прокурором на день розгляду клопотання про скасування арешту належних і допустимих доказів того, що грошові кошти належать безпосередньо підозрюваному ОСОБА_9 та мають кримінально протиправне походження, подальше перебування їх під арештом не відповідає завданням, визначеним ч. 3 ст.132 КПК.
Водночас, відповідно до повідомленої підозри ОСОБА_9 , останньому, зокрема, інкриміновано вчинення кримінально протиправних діянь за трьома епізодами, у кожному з яких йдеться про пособництво в одержанні службовою особою неправомірної вигоди у сумі 550 доларів США, тобто загальний розмір неправомірної вигоди, який фігурує у підозрі, становить 1650 доларів США.
Отже, з огляду на співмірність та характер пред'явленої підозри, а також відсутність належних доказів, що підтверджують володіння підозрюваним рештою вилучених грошових коштів, слідчий суддя вважає за необхідне скасувати арешт майна частково - у частині, що перевищує суму, яка прямо зазначена у повідомленій підозрі ОСОБА_9 , тобто залишивши під арештом грошові кошти у сумі 1 650 доларів США.
Зазначене приводить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання про скасування арешту майна.
Приймаючи до уваги вищенаведене, керуючись ст. 7, 9, 132, 170, 174 КПК України, слідчий суддя
Клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_7 задовольнити частково.
Скасувати у кримінальному провадженні № 220 240 000 000 006 17 від 02.07.2024 арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 06.01.2025 (справа № 761/44792/24), на грошові кошти у сумі 300 950 доларів США, 64 200 Євро.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1