Справа № 643/7262/24
Провадження № 2/643/486/25
02.10.2025 м. Харків
Салтівський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді: Новіченко Н.В.,
за участю секретаря судового засідання: Єрмакової А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Маніту»
до 1. ОСОБА_1
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройторг Компанія
Пантбел»
про стягнення 373 504, 19 грн.,
1.1.Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Астер-Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Астер-Фінанс», Компанія) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройторг Компанія Пантбел» (далі - Відповідач-2) про стягнення з відповідачів у солідарному порядку інфляційних втрат в сумі 231 284, 17 грн. за період з березня 2020 року по лютий 2022 року, 3% річних в сумі 71 451, 47 коп. за період з 12.03.2020 року по 24.02.2022 року, а всього 302 735, 64 грн.
Крім цього, Компанія просила суд стягнути з відповідачів витрати по сплаті судового збору в сумі 3 632, 83 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000, 00 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги Компанія посилається на те, що 03.08.2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - Банк), правонаступником якого є ТОВ «ФК «Астер-Фінанс», та Відповідачем-1 було укладено Кредитний договір № CM-SME 701/253/2008, відповідно до умов якого Відповідач-1 отримав від Банку кредитні кошти в розмірі 171 610, 00 швейцарських франків строком користування до 03 липня 2023 року. Для забезпечення виконання кредитних зобов'язань Відповідача-1, 03.07.2008 року між Банком та Відповідачем-2 укладено Договір поруки № SR-CME 701/253/2008. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04.02.2010 у справі № 2-2141/10 позов Банку до відповідачів було задоволено, стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість за Кредитним договором № CM-SME 701/253/2008 від 03.07.2008 у розмірі 1 597 880, 01 грн. Однак, дане рішення суду відповідачами в повному обсязі виконано не було, залишок заборгованості в сумі 1 217 213, 05 грн. до теперішнього часу не оплачений. У зв'язку з цим Компанія вирішила звернутися до суду з даним позовом про стягнення з відповідачів у солідарному порядку інфляційних втрат та 3% річних на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
1.2.30.10.2024 року представник Відповідача-1 подав до суду відзив на позов в порядку статті 178 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до змісту якого проти задоволення позову заперечує з наступних підстав.
Після ухвалення Московським районним судом м. Харкова рішення від 04.02.2010 у справі № 2-2141/10, між Банком та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено Договір про відступлення права вимоги (цесії) від 29.04.2010, за умовами якого ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло право вимоги за Кредитним договором № CM-SME 701/253/2008 та Договором поруки № SR-CME 701/253/2008 до відповідачів. Однак, незважаючи на це Банк пред'явив виконавчий лист з примусового виконання рішення Московського районного суду м. Харкова від 04.02.2010 у справі № 2-2141/10 до примусового виконання, у зв'язку з чим було відкрито виконавче провадження № 44120380. Постановою від 20.08.2018 у ВП № 44120380 державний виконавець повернув виконавчий лист у справі № 2-2141/10 Банку на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з відсутністю у Відповідача-1 майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
При цьому, у 2015 році ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме нежитлові приміщення підвалу № 0-13, 0-14, 0-19, 0-19а, 0-21 літ. «Б-9» загальною площею 272, 2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які були передані в іпотеку ОСОБА_1 на підставі договору іпотеки № PM-SME 701/253/2008 від 03.07.2008 року. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 14.12.2015 у справі № 643/15247/15-ц позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна задоволено, звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № PM-SME 701/253/2008 від 03.07.2008 року, а саме на нежитлові приміщення підвалу № 0-13, 0-14, 0-19, 0-19а, 0- 21 літ. «Б-9» загальною площею 272,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Науменко О.М. за реєстровим № 908 та зареєстрованого в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 25.06.2008 року, реєстраційний номер 19313283 шляхом надання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права продажу предмета іпотеки будь-якій особі покупцеві за ціною, що визначатиметься на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент відчуження предмету іпотеки, з надання позивачу усіх прав продавця, в тому числі на отримання дублікатів правовстановлюючих документів на предмет іпотеки, технічної документації, відомостей про осіб, які зареєстровані, з правом оперативного управління предметом іпотеки та інше… з метою задоволення вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у розмірі 1 597 880, 01 грн.
Як встановлено судовим рішенням Московського районного суду м. Харкова від 08.10.2020 у справі № 643/13902/19 після ухвалення судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, спірне майно було відчужено поза межами порядку встановленого судом та без згоди іпотекодержателя. Право власності на іпотечне майно набуло ТОВ «ІВЕРА». Іпотечне майно було відчужено наступним чином: 21 червня 2013 року Виконавчим комітетом Харківської міської ради проведено державну реєстрацію змін до засновницького договору Повного товариства «Батура і Компанія», затвердженого рішенням загальних зборів учасників, протокол від 17.06.2013 № 3, з якого вбачається, що засновниками товариства є, зокрема, ФОП ОСОБА_1 . Іпотечне майно за договором іпотеки, де іпотекодержателем було ТОВ «ОТП Факторинг Україна», було включено ФОП ОСОБА_1 до статутного фонду ПТ «Батура і Компанія». Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.12.2013 порушено провадження у справі про банкрутство Повного товариства «Батура і Компанія» за його заявою в порядку ст. 95 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Постановою Господарського суду Харківської області від 24.12.2013 у справі № 922/4956/13 визнано ПТ Батура і Компанія» банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.10.2015 у справі № 922/4956/13 скасовано запис про іпотеку за договором іпотеки № PM SME 701/253/2008 від 03 липня 2008 року, а саме: реєстраційний № 7499579, зареєстровано 03.07.2008 приватним нотаріусом ХМНО Науменко О.М. на підставі Договору іпотеки, 03.07.2008, р. № 912, заборона р. № 913. Об'єкт обтяження: інше, нежитлові приміщення підвалу № 0-13, 0-14, 0-18, 0-19, 0-19а, 0-21 загальною площею 272,2 кв.м. в літ. «Б-9», адреса АДРЕСА_1 . В подальшому іпотечне майно відчужено арбітражним керуючим без згоди іпотекодержателя з посиланням на здійснення процедури банкрутства. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 у справі № 922/4956/13 ухвала Господарського суду Харківської області від 30.10.2015 у справі № 922/4956/13 скасована. Провадження у справі № 922/4956/13 припинено. Предмет іпотеки було продано з торгів ТОВ «ІВЕРА». Позивач у справі № 643/13902/19 просив суд з урахуванням ст. 23 Закону України «Про іпотеку» визнати ТОВ «ІВЕРА» новим іпотекодавцем за іпотечним договором № PM SME 701/253/2008 від 03.07.2008, яким забезпечуються кредитні зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором № CM-SME 701/253/2008 від 03.07.2008 та звернути стягнення на іпотечне майно в рахунок заборгованості за кредитним договором № CM-SME 701/253/2008 від 03.07.2008 в сумі 1 597 880, 01 грн. Як зазначено в рішенні суду від 08.10.2020, ухвалення судом рішення про скасування обтяжень нерухомого майна банкрута та виключення запису з Єдиного реєстру заборон, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності обтяження спірного нерухомого майна іпотекою на час його відчуження у процесі ліквідації іпотекодавця, таке обтяження є чинним з моменту його первинної реєстрації в цьому реєстрі. Положення статті 23 Закону України «Про іпотеку» в розрізі виниклих правовідносин пов'язують скасування судового рішення, яким започаткована процедура банкрутства з поновленням усі припинених у ліквідаційній процедурі правовідносини, зокрема правовідносини, у забезпечення яких було укладено договір іпотеки. Тому, з урахуванням норм статті 23 Закону України «Про іпотеку» до ТОВ «ІВЕРА» - особи, яке є набувачем іпотечного майна внаслідок ліквідаційної процедури та наступних договорів купівлі-продажу, перейшли всі права та обов'язки іпотекодавця за договором іпотеки у тому обсязі і на умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 08.10.2020 у справі № 643/13902/19 позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено, в рахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № CM-SME 701/253/2008 від 03.07.2008 в сумі 1 597 880, 01 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № РМ- SME 701/253/2008 від 03.07.2008, а саме: нежитлові приміщення підвалу № 0-13, 0-14, 0-19, 0-19а, 0-21 загальною площею 272,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належать ТОВ «ІВЕРА» шляхом продажу з прилюдних торгів, за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності у відповідності з вимогами Закону України «Про виконавче провадження».
У подальшому 08.09.2021 року Верховним Судом зазначене рішення суду було скасоване, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, про що винесено відповідну постанову.
Згідно ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 02.02.2023 у справі № 643/13902/19, провадження по цій справі було закрито на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Як вказано судом у цій ухвалі, підставою закриття провадження у справі № 643/13902/19 є добровільне задоволення вимог позивача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відповідачем ТОВ «ІВЕРА».
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 19.01.2024 у справі № 643/13902/19 заяву ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено та скасовано заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Московського районного суду м. Харкова 26.05.2020 щодо накладення заборони на відчуження на нежитлові приміщення підвалу № 0-13, 0-14, 0-18, 0-19, 0-19а, 0-21 загальною площею 272,2 кв.м. в літ. «Б-9», адреса вул. Героїв Праці, 32-Б, м. Харків, що належать ТОВ «ІВЕРА». В означеній ухвалі встановлено, що у справі № 643/13902/19 Московським районним судом м. Харкова 30.03.2021 року видано виконавчий лист на примусове виконання рішення суду. 08 квітня 2021 року приватним виконавцем Кудряшовим Д.В. відкрито виконавче провадження ВП № 65078728. 08 липня 2021 року приватним виконавцем Кудряшовим Д.В. при примусовому виконанні виконавчого листа № 643/13902/19, виданого 30.03.2021 року Московським районним судом м. Харкова видано Акт про реалізацію предмета іпотеки на який було звернуто стягнення рішенням Московського районного суду міста Харкова від 08.10.2020 року. Того ж дня винесено постанову про закриття виконавчого провадження № 65078728. Таким чином, судом було встановлено, що в силу статті 17 Закону України «Про іпотеку», договір іпотеки № РМ-SME 701/253/2008 від 03.07.2008 є припиненим. В свою чергу власником майна є інша особа. Як видно з даних державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, 08 липня 2021 року право власності на нежитлові приміщення підвалу № 0-13, 0-14, 0-18, 0-19, 0-19а, 0-21 загальною площею 272,2 кв.м. в літ. «Б-9», адреса АДРЕСА_1 зареєстровані приватним нотаріусом ХМНО Куксіним С.Ю. на підставі свідоцтва, серія та номер 3135 від 08.07.2021 року за Товариством з обмеженою відповідальністю «АКВАКЛАД» код ЄДРПОУ 43597008, юридична адреса: проспект Перемоги, 53-Б, кв.109, м. Харків. 12 квітня 2024 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «ФК «Астер-Фінанс» укладено договір факторингу № 12/04/2024 за умовами якого до Фактора перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 , а саме: згідно п. 5.2 Договору факторингу загальний розмір заборгованості боржника, право вимоги щодо якої відступається за рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04.02.2010 у справі № 2-2141/10 з урахуванням здійснених погашень, складає 1 217 213, 05 грн., яка складається з заборгованості за основною сумою боргу - 1 143 515, 33 грн.; пеня - 71 877, 72 грн.; судовий збір -1 820, 00 грн.
Також представник Відповідача-1 зазначає, що різниця між сумою боргу, стягнутою за рішенням суду, та сумою боргу, яку було відступлено на користь Позивача 12.04.2024 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна», становить 380 660, 96 грн. з яких, в погашення основного боргу скоріш за все зараховано 232 514, 84 грн. та відсотків за користування кредитом 148 152, 12 грн. При цьому, сума пені за рішенням суду від 04.02.2010 складала 71 727, 72 грн. і погашеною не була, однак Факторові ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відступив заборгованість за пенею в сумі 71 877, 72 грн., що є вищою за суму стягнуту судом на 150, 00 грн.
Разом з цим представник Відповідача-1 зауважує, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у Договорі факторингу від 12.04.2024 не вказано, яким чином було здійснено погашення заборгованості боржника ОСОБА_1 в сумі 380 660, 96 грн. та за який період і ким саме здійснювалося погашення цієї заборгованості.
Позивач у своєму позові не посилається на наявність Договору іпотеки, який укладався між Відповідачем-1 та АТ «ОТП Банк» в рахунок виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором № CM-SME 701/253/2008 від 03.07.2008.
Як вказувалося вище, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» як новий кредитор ОСОБА_1 зверталося до суду до ТОВ «ІВЕРА» як нового іпотекодавця з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, який судом було задоволено 08.10.2020 року, видано 30.03.2021 року виконавчий лист, за яким приватним виконавцем в рамках виконавчого провадження ВП № 65078723 реалізовано 08.07.2021 року на торгах (аукціоні) предмет іпотеки - нежитлові приміщення підвалу №0-13, 0-14, 0-18, 0-19, 0-19а, 0-21 загальною площею 272,2 кв.м. в літ. «Б-9», адреса АДРЕСА_1 , в рахунок заборгованості в сумі 1 597 880, 01 грн. за кредитним договором № CM-SME 701/253/2008 від 03.07.2008. Відповідачеві невідомо за якою ціною на торгах (аукціоні) приватним виконавцем було продано предмет іпотеки. Враховуючи положення Закону України «Про іпотеку» предмет іпотеки мало бути продано на торгах (електронному аукціоні) приватним виконавцем за ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3 Закону «Про іпотеку»).
Діючи добросовісно та обачливо, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» повинне було застосувати звернення стягнення на предмет іпотеки таким чином, щоб вартість предмета іпотеки повністю або в більшій частині погасила заборгованість за кредитним договором. Про недобросовісність ТОВ «ОТП Факторинг Україна» також вказує той факт, що подаючи до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ТОВ «ІВЕРА» у справі № 643/13902/19 в липні 2021 року Товариство приховало від суду інформацію про продаж з торгів іпотечного майна за договором іпотеки № PM-SME 701/253/2008 від 03.07.2028 в межах виконавчого провадження №65078723. У Відповідача ОСОБА_1 є об'єктивні сумніви щодо того, що предмет іпотеки було продано за 380 660, 96 грн. (різниця між сумою боргу за рішенням суду та сумою боргу в договорі факторингу укладеного із Позивачем).
Виходячи з умов Договору іпотеки реалізація предмету іпотеки мала забезпечити всі зобов'язання Кредитора за кредитним договором № CM-SME 701/253/2008 від 03.07.2008, а порука у даному випадку мала додатковий характер на випадок, якщо предмету іпотеки буде недостатньо для погашення заборгованості за кредитом ОСОБА_1 .
Отже, на даний час сума 1 217 213, 05 грн. (залишок заборгованості), яка зазначена як розмір заборгованості боржника ОСОБА_1 щодо якої відступається право вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на користь ТОВ «ФК «Астер-Фінанс», та з якої здійснено розрахунок 3% річних та індексу інфляції Позивачем, є оспорюваною. Якщо сума, одержана від реалізації предмета іпотеки, не покриває вимоги іпотекодержателя, він має право отримати решту суми з іншого майна боржника в порядку, встановленому законом (стаття 47 Закону України «Про іпотеку»). Після реалізації 08.07.2021 предмету іпотеки на користь покупця з прилюдних торгів, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не зверталося до Відповідача-1. з будь-якими вимогами щодо погашення заборгованості за кредитним договором № CM-SME 701/253/2008 від 03.07.2008 або з будь-якими іншими вимогами, накшталт, стягнення витрат за статтею 625 Цивільного кодексу України. Після повернення 20.08.2018 року по виконавчому провадженню № 44120380 виконавчого листа АТ «ОТП Банк» та закриття виконавчого провадження № 65078723 08.07.2021 року, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не зверталося до Московського районного суду м. Харкова із заявою про заміну стягувача у справі № 2-2141/10 з АТ «ОТП Банк» на ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та примусово не стягувало з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у виконавчому провадженні, чого також не робив і Позивач у цій справі.
Крім того, представник відповідача-1 зазначає, що рішення суду, за яким з Відповідача-1 стягнуто заборгованість за кредитним договором, датовано 2010 роком, а не 2014-м, як зазначає Позивач. Якщо відносно відповідачів виносилися будь-які інші судові рішення за несплату заборгованості за вказаними вище кредитним договором та договором поруки, то Позивачем такі рішення до позову не долучалися, а право вимоги за ними згідно Договору факторингу від 12.04.2024 року не передавалося. У позовній заяві окреслений Позивачем період нарахування 3% річних та індексу інфляції в межах строку позовної давності з 12.03.2020 року по 24.02.2022 року, є невірним. Реалізацію іпотечного майна, яке раніше належало Відповідачеві ОСОБА_1 , а потім право власності на яке перейшло до ТОВ «ІВЕРА», ТОВ «ОТП Факторинг Україна» здійснило через приватного виконавця 08.07.2021 року і отримало за результатами торгів певну суму коштів, яка на умовах Закону України «Про іпотеку» та Іпотечного договору мала бути зарахована як погашення заборгованості за кредитним договором повністю або частково. Якщо з реалізацією предмету іпотеки було повністю погашено заборгованість за кредитним договором № CM-SME 701/253/2008 від 03.07.2008 нарахування 3% річних та індексу інфляції мало бути здійснено кредитором за три роки до 08.07.2021 року і кінцевою датою був день, який передував повному виконанню зобов'язання (реалізації предмету іпотеки). Тобто, строк звернення до суду із позовом про стягнення грошових коштів в порядку статті 625 Цивільного кодексу України обмежений періодом з 07.07.2019 року по 07.07.2021 року. Якщо з реалізацією предмету іпотеки не було повністю погашено суму заборгованості за кредитним договором № CM-SME 701/253/2008 від 03.07.2008 року, нарахування 3% річних та індексу інфляції виникає у кредитора саме з наступного дня від дати реалізації іпотечного майна на залишок суми боргу за наявності такої. Позовні вимоги мають бути обмежені лише сумою, яка є залишком заборгованості за кредитним договором, який залишився після реалізації предмету іпотеки за рішенням суду (якщо такий залишок заборгованості дійсно залишився).
Окрім того, невідомо на даний час чи покрила суму заборгованості за кредитним договором отримана ТОВ «ОТП Факторинг Україна» від приватного виконавця сума коштів за реалізацію предмету іпотеки. Якщо ні, то яким на даний час є залишок заборгованості за кредитом ОСОБА_1 та якими доказами це підтверджується.
Без з'ясування обставин продажу предмету іпотеки ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ціни, за якою предмет іпотеки було продано в межах виконавчого провадження № 65078723 на даний час не можливо встановити відсутність або наявність суми боргу та її розмір за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_1 , та відповідно правильність обрахунку 3% річних та індексу інфляції та періоду нарахування з урахуванням того, що іпотека має акцесорний характер від основного кредитного договору і зазвичай припиняється у випадку виконання основного зобов'язання або в рахунок виконання основного зобов'язання.
1.3.Під час розгляду справи Компанія в порядку статті 49 Цивільного процесуального кодексу України збільшила розмір позовних вимог та просила суд стягнути солідарно з відповідачів інфляційні втрати в сумі 265 730, 44 грн. за період з березня 2019 року по лютий 2022 року, 3% річних в сумі 107 773, 75 коп. за період з 12.03.2019 року по 24.02.2022 року, а всього 373 504, 19 грн. Крім цього, Компанія просила суд стягнути з відповідачів витрати по сплаті судового збору в сумі 5 602, 56 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000, 00 грн.
1.4.19.11.2024 року представником Відповідача-1 подано клопотання про долучення додаткових доказів у справі.
1.5.26.11.2024 року представник Позивача, ознайомившись з клопотанням представника Відповідача 1 про долучення доказів, а також відзивом на позовну заяву та додатковими поясненнями у справі, подав до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що долучені Відповідачем-1 докази цілком підтверджують дійсність розміру заборгованості Відповідача-1, який утворився у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору № CM-SME 701/253/2008, укладеного 03.07.2008 року між останнім та ЗАТ «ОТП Банк». Як встановлено рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04.02.2010 року по справі № 2-2141/10 заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № CM-SME 701/253/2008 від 03.07.2008 року становила 1 597 880, 01 грн. В подальшому заборгованість стягувалась примусово, про що свідчить, долучений Відповідачем Акт про реалізацію предмета іпотеки, приватного виконавця Кудряшова Д.В. у виконавчому провадженні № 65079628, але на теперішній час залишається не сплаченою заборгованість у розмірі 1 217 213, 05 грн. Разом з цим, представник Позивача зазначає, що всі посилання представника Відповідача-1 на невідповідність та начебто спірність розміру заборгованості спростовує довідка ТОВ «ОТП Факторинг Україна» щодо погашення заборгованості № CM-SME 701/253/2008 від 03.07.2008, зі змісту якої вбачається, що з 03.07.2008 року з часу отримання кредитних коштів розмірі 176 610 00 швейцарських франків, погашення кредитної заборгованості відбулось 4 рази на загальну суму 380 666, 96 грн. З яких сума у розмірі 1 820, 00 грн. - погашення держмита, стягнута примусово за виконавчим листом № 2-2141/10, сума у розмірі 366 643,87 грн. - кошти, які надійшли на погашення заборгованості за рахунок реалізації предмета іпотеки. Отже, заборгованість, встановлена рішенням Московського районного суду м. Харкова -1 597 880, 01 грн., за виключенням стягнутих примусово коштів у розмірі 380 666, 96 грн. дорівнює сумі 1 217 213, 05 грн. Саме на цю суму заборгованості за кредитним договором № CM-SME 701/253/2008 від 03.07.2008 року і були нараховані 3% річних та інфляційні витрати. З ухваленням рішення Московського районного суду м. Харкова від 04.02.2010 зобов'язання Відповідача сплатити заборгованість за договором позики не припинилося. Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України. Наразі, Відповідач має невиконане грошове зобов'язання перед Позивачем, розмір якого встановлено рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04.02.2010 року по справі № 2-2141/10 за винятком примусово стягнутих коштів та дорівнює 1 217 213, 05 грн.
Щодо строків позовної давності суми, які кредитор може стягнути з боржника відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України носять компенсаторний характер, а право на їх стягнення з'являється у кредитора після прострочення боржника, тобто у разі неправомірного користування боржником грошовими коштами кредитора. Свого часу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц зробила висновок, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин діяв в України з 12.03.2020 року до 30.06.2023 року. Тобто на час дії карантину строк позовної давності продовжився та не вважається пропущеним. Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Положення ст. 625 ЦК України застосовуються до грошових зобов'язань лише до початку дії воєнного стану З огляду на викладене, вважаємо, що цілком законно нараховані 3 % річних та Документ сформований в системі «Електронний суд» 26.11.2024 4 інфляційні витрати в межах строку позовної давності, починаючи відлік від дати введення в Україні карантину, а саме: з 12.03.2020 року та до дати введення на території України військового стану: 24.02.2022 року - це трирічний строк позовної давності, який подовжений п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та в який не було введено в України карантину і до введення на території України військового стану. Щодо нарахування Позивачем інфляційних втрат Звернення до суду з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення до суду з позовом, вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04.02.2010 року по справі № 2-2141/10 засвідчено такі зміни. Після ухвалення Рішення Московського районного суду м. Харкова від 04.02,2010 року по справі № 2-2141/10, кредитний договір №CM-SME 701/253/2008 від 03.07.2008 року вичерпав свою дію, а правовідносини між боржником та кредитором трансформувались у грошове зобов'язання визначене судовим рішення в загальному розмірі 1597 880,01 грн. З моменту ухвалення судового рішення у боржника - ОСОБА_1 відсутні боргові зобов'язання в іноземній валюті, не нараховуються проценти та пеня. Втрати від знецінення національної валюти унаслідок інфляції не відновлюються еквівалентом іноземної валюти, оскільки грошове зобов'язання визначено у гривні.
1.6.28.01.2025 року представником Відповідача-1 подано відзив на заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якого зазначає, що наданий Компанією розрахунок інфляційних втрат та 3% річних є невірним. У період з 12.03.2019 року по 23.02.2022 року кредитором Відповідачів було ТОВ «ОТП Факторинг Україна». ТОВ «ОТП Факторинг Україна» як новий кредитор ОСОБА_1 після АТ «ОТП Банк», зверталося до суду із позовною заявою до ТОВ «ІВЕРА» як нового іпотекодавця із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, який судом було задоволено 08.10.2020 року, видано 30.03.2021 року виконавчий лист, за яким приватним виконавцем в рамках виконавчого провадження ВП № 65078723 реалізовано 08.07.2021 року на торгах (аукціоні) предмет іпотеки - нежитлові приміщення підвалу №0-13, 0-14, 0-18, 0-19, 0-19а, 0-21 загальною площею 272,2 кв.м. в літ. «Б-9», адреса АДРЕСА_1 , в рахунок заборгованості ОСОБА_1 в сумі 1 597 880, 01 грн. за кредитним договором №CM-SME 701/253/2008 від 03.07.2008. Реалізацію іпотечного майна, яке раніше належало Відповідачеві ОСОБА_1 , а потім право власності на яке перейшло до ТОВ «ІВЕРА», ТОВ «ОТП Факторинг Україна» здійснило в межах виконавчого провадження через приватного виконавця 08.07.2021 року і отримало за результатами торгів певну суму коштів, яка на умовах Закону України «Про іпотеку» була зарахована як погашення заборгованості за кредитним договором частково в сумі 366 643, 87 грн., що підтверджується Довідкою ТОВ «ОТП Факторинг Україна» № 58 від 11.11.2024 року. Останнім днем, коли з Відповідача ОСОБА_1 були стягнуті грошові кошти у рахунок погашення зобов'язання за кредитним договором є 27.07.2021 року (стягнуто 2 881, 50 грн.), що також підтверджується Довідкою ТОВ «ОТП Факторинг Україна» №58 від 11.11.2024 року. Після реалізації 08.07.2021 року предмету іпотеки на користь покупця з прилюдних торгів, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не зверталося до Відповідача ОСОБА_1 з будь-якими вимогами щодо погашення заборгованості за кредитним договором №CM-SME 701/253/2008 від 03.07.2008 року або з будь-якими іншими вимогами, на кшталт, стягнення витрат за статтею 625 Цивільного кодексу України. Після повернення 20.08.2018 року по виконавчому провадженню № 44120380 виконавчого листа АТ «ОТП Банк» та закриття виконавчого провадження № 65078723 08.07.2021 року, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не зверталося до Московського районного суду міста Харкова із заявою про заміну стягувача по цивільній справі № 2-2141/10 з АТ «ОТП Банк» на ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та примусово не стягувало з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у виконавчому провадженні.
Позивач маючи статус кредитора, не реалізував своїх прав на звернення у встановлені законом строки до примусового виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості за кредитом, а тому втратив своє право вимоги на примусове виконання Відповідачами своїх зобов'язань за кредитним договором та рішенням суду (строк пред'явлення до виконання рішення суду). З результатів пошуку виконавчих проваджень в АСВП від 18.10.2024 року вбачається, що Виконавче провадження № 44120380 за заявою АТ «ОТП Банк» було відкрите 21.07.2014 року та закрите 20.08.2018 року.
Сторона Відповідача-1 переконана, що непослідовні дії Позивача щодо зволікання у примусовому стягненні заборгованості Відповідачів за Кредитним договором та рішенням суду призвело до його тривалого невиконання, оскільки Відповідач ОСОБА_1 до звернення Позивача до суду із цим позовом, не був обізнаним, хто є його кредитором та був позбавлений можливості добровільного виконання зобов'язання. Така поведінка Позивача, крім іншого, спрямована на створення в оточуючих та учасників процесу помилкового уявлення про підставність позову та добросовісність Позивача у тлумаченні укладеного договору і визначенні змісту договірних зобов'язань.
Твердження Позивача, що в нього виникло право на розрахунок та стягнення інфляційних втрат в сумі 265730,44 гривень, оскільки Московським районним судом м. Харкова заборгованість за кредитним договором № CM-SME 701/253/2008 від 03.07.2008 року стягувалася у гривні є помилковим, а тому з урахуванням сталої судової практики Верховного Суду, позовні вимоги ТОВ «ФК «Астер-Фінанс» щодо стягнення інфляційних витрат з Відповідачів не підлягають задоволенню і в цій частині у задоволенні позову судом має бути відмовлено за безпідставністю. З огляду на викладене, Відповідач ОСОБА_1 вважає, що у суду на даний час відсутні підстави для задоволення позову ТОВ «ФК «Астер-Фінанс» в частині стягнення інфляційних витрат та 3% річних з Відповідачів, а тому в задоволенні позову ТОВ «ФК «Астер-Фінанс» має бути відмовлено за необґрунтованістю.
1.7.Ухвалою від 02.07.2025 Салтівський районний суд міста Харкова відповідно до статті 55 Цивільного процесуального кодексу України замінив позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Астер-Фінанс» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Маніту».
1.8.У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх.
1.9.Представник Відповідача-1 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзивах на позов.
1.10.Представник Відповідача-2 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Статтею 223 Цивільного процесуального кодексу України визначені наслідки неявки учасників справи у судове засідання.
Зокрема, відповідно до частини 3 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (частина 4 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 8 статті 178 Цивільного процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
При цьому, згідно з частиною 4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Відповідача-2.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
2.1. 03.07.2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» (Банк) та відповідачем-1 (Позичальник) було укладено Кредитний договір СМ-SME 701/253/2008 від 03.07.2008, за умовами якого Банк надав Позичальнику кредит в сумі 176 610, 00 швейцарських франків для придбання нерухомого майна на строк до 03.07.2023 року.
2.2. 03.07.2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» (Кредитор) та Відповідачем-2 (Поручитель) було укладено Договір поруки № SR-CME 701/253/2008 (далі - Договір поруки), відповідно до п. 1.1. якого за цим Договором Поручитель зобов'язується відповідати за повне та своєчасне виконання Боржником його боргових зобов'язань перед Кредитором за Кредитним договором, в повному обсязі таких зобов'язань.
При цьому, у розділі «Визначення термінів» Договору поруки Кредитор та Поручитель визначили, що:
Боржник - ОСОБА_1 ;
Кредитний договір - кредитний договір № СМ-SME 701/253/2008 від 03.07.2008, укладений між Кредитором та Боржником;
Боргові зобов'язання - зобов'язання Боржника перед Кредитором щодо повернення суми кредиту, плати за користування кредитом, сплати комісій, штрафів, витрат та збитків Кредитора (включаючи, але не обмежуючись, неодержані доходи) у зв'язку з неналежним виконанням Боржником своїх зобов'язань перед Кредитором за Кредитним договором та інших платежів, якщо такі матимуть місце.
2.3. Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04.02.2010 у справі № 2-2141/10 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройторг Компанія Пантбел» на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором СМ-SME 701/253/2008 від 03.07.2008 в сумі, що за перерахунком відповідно до офіційного курсу НБУ на дату подання позову становить 1 597 880, 01 грн., а також держмито в сумі 1 700, 00 грн. та інформаційно-технічні послуги в сумі 120, 00 грн.
2.4. Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 14.12.2015 у справі № 643/15247/15-ц звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № PM -SME 701/253/2008 від 03 липня 2008 року, а саме: нежитлові приміщення підвалу № 0-13, 0-14, 0-19, 0-19а, 0-21 загальною площею 272,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Науменко О.М. 02.07.2008р. за реєстровим № 908 та зареєстрованого КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 25.06.2008 року, реєстраційний № 19313283, шляхом надання товариству з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» права продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві за ціною, що визначатиметься на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент відчуження предмета іпотеки, з наданням позивачу усіх прав продавця, в тому числі, але не виключно, надати право на отримання дублікатів правовстановлюючих документів на предмет іпотеки, технічної документації на предмет іпотеки, відомостей про осіб, які зареєстровані розташування предмету іпотеки, з правом оперативного управління предметом іпотеки, в тому числі права доступу, обладнання охоронним пристроями, з правом на укладення договорів з відповідними організаціями щодо надання послуг з охорони, правом на укладення договорів оренди з правом отримання орендної плати з метою задоволення вимог товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» у розмірі 1 597 880, 01 (один мільйон п'ятсот дев'яносто сім тисяч вісімсот вісімдесят) гривень 01 копійка; зобов'язано ОСОБА_1 передати нежитлові приміщення підвалу № 0-13, 0-14, 0-19, 0-19а, 0-21 загальною площею 272,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належать йому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Науменко О.М. 02.07.2008р. за реєстровим № 908 та зареєстрованого КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 25.06.2008 року, реєстраційний № 19313283 в управління товариству з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» шляхом надання вільного доступу до приміщення, передачею ключів та укладенням акту прийому - передачі майна..
2.5. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 08.10.2020 у справі № 643/13902/19 в рахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № CM-SME 701/253/2008 від 03.07.2008 в сумі 1 597 880, 01 гривень (один мільйон п'ятсот дев'яносто сім тисяч вісімсот вісімдесят гривень 01 копійка), що складається з основного боргу в розмірі 175 838, 51 швейцарських франків, що за курсом встановленим НБУ на 29.10.2009 року (7,835884 гривень за 1 швейцарський франк) становить 1 377 850, 17 гривень, відсотків за користування кредитом в розмірі 18 906, 88 швейцарських франків, що за курсом встановленим НБУ на 29.10.2009 року (7,835884 гривень за 1 швейцарський франк) становить 148 152, 12 гривень, пені в розмірі 71 727, 72 гривень, штрафних санкцій у розмірі 150, 00 гривень) звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки РМ- SME 701/253/2008 від 03.07.2008р, а саме: нежитлові приміщення підвалу № 0-13, 0-14, 0-19, 0-19а, 0-21 загальною площею 272,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належать ТОВ «Івера» шляхом продажу з прилюдних торгів, за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності у відповідності з вимогами Закону України «Про виконавче провадження».
Постановою Харківського апеляційного суду від 09.03.2021 вищевказане рішення суду залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 08.09.2021 рішення Московського районного суду м. Харкова від 08 жовтня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 березня 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 02.02.2023 прийнято відмову представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» від позовних вимог до товариства з обмеженою відповідальністю «ІВЕРА», третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки; провадження у справі № 643/13902/19за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІВЕРА», третя особа ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки закрито.
2.6. 12.04.2024 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (Клієнт) та ТОВ «ФК «Астер-Фінанс» (Фактор) уклали Договір факторингу № 12/04/2024 (далі - Договір факторингу № 12/04/2024) відповідно до п. п. 1.1., 1.3. якого Клієнт (Первісний кредитор) передає, а Фактор (Новий кредитор) приймає право грошової вимоги, що належить Клієнту, і стає кредитором за Кредитним договором, договором, в розмірі заборгованості по Кредитному договору. За цим Договором Фактор одержує право (замість Клієнта) вимагати від Боржника належного виконання всіх зобов'язань за Кредитним договором.
Згідно з розділом 2 Договору факторингу № 12/04/2024 сторони домовились наведені нижче терміни при відсутності в тексті вказівок на інше мають наступні значення:
Боржник - ОСОБА_1 , що уклав Кредитний договір № СМ-SME 701/253/2008 від 03.07.2008 із ЗАТ «ОТП Банк», що не виконує свої зобов'язання за зазначеним договором, а також будь-які представники Боржника, фінансові та майнові поручителі, повірені, правонаступники, інші особи, що взяли на себе обов'язок виконати (повністю або частково) зобов'язання замість Боржника, дані про яких передані Фактору відповідно до умов договору;
Заборгованість - сукупність невиконаних грошових зобов'язань Боржника перед Клієнтом, які складаються із заборгованості Боржника за тілом (основною сумою) кредиту, за неоплаченими відсотками за користування кредитом, за платою (комісією) за ведення кредитної справи, а також за неоплаченою неустойкою. Розмір заборгованості розраховується станом на день підписання сторонами цього Договору;
Кредитний договір - кредитний договір № SME 701/253/2008 від 03.07.2008, укладений ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та Боржником, у відповідності до якого перший надав Боржнику грошові кошти (кредит) в розмірі та на умовах, встановлених договором, а Боржник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти, а також додаткові угоди до цих договорів;
Право вимоги - право грошової вимоги Клієнта до Боржника, строк платежу за якою настав (наявна вимога), щодо погашення заборгованості, яка виникла на підставі кредитного договору, та підтверджується документацією. Право грошової вимоги за кредитним договором було відступлено Клієнту на підставі Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 29.04.2010, укладеного з ПАТ «ОТП Банк».
Згідно з п. 5.2. Договору факторингу № 12/04/2024 загальний розмір заборгованості Боржника, право вимоги щодо якої відступається, за рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04.02.2010 у справі № 2-2141/10, з урахуванням здійснених погашень, складає 1 217 213, 05 грн., з яких:
-заборгованість за основною сумою боргу за фінансовим кредитом - 1 143 515, 53 грн.;
-пеня - 71 877, 72 грн.;
-судовий збір - 1 820, 00 грн.
Пунктом 6.1. Договору факторингу № 12/04/2024 сторони домовилися, що ліміт фінансування за цим Договором складає 5 000, 00 грн. без ПДВ.
2.7. 12.04.2024 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (Первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Астер-Фінанс» (Новий кредитор) було укладено Договір відступлення прав вимоги за Договором поруки № SR-CME 701/253/2008 від 03.07.2008 (далі - Договір відступлення).
Відповідно до Розділу 1 Договору відступлення, у зв'язку з укладанням між сторонами Договору факторингу № 12/04/2024 від 12.04.2024, відповідно до умов якого Первісний кредитор відступив Новому кредитору права вимоги за Кредитним договором № SME 701/253/2008 від 03.07.2008, який був укладений між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 , виконання зобов'язань за яким забезпечено порукою, згідно з договором поруки № SR-CME 701/253/2008 від 03.07.2008, який укладений між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стройторг Компанія Пантбел», правонаступником за яким є Первісний кредитор на підставі Договору про купівлю-продаж кредитного портфелю, укладеного між Первісним кредитором та Банком 29.04.2010, та переходом до Нового кредитора права вимоги за кредитним договором, сторони домовились, що Первісний кредитор передає та відступає Новому кредитору всю сукупність прав, належних Первісному кредитору за Договором забезпечення, включаючи, але не обмежуючись, право звернення стягнення заборгованості. За цим Договором Новому кредитору переходять всі права Первісного кредитора як сторони за Договором забезпечення в обсягах та на умовах, що існують на момент набрання чинності цим Договором та відповідно до норм чинного законодавства.
2.8. 01.04.2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Астер-Фінанс» (Клієнт) та ТОВ «Фінансова компанія «Маніту» (Фактор) було укладено Договір факторингу № 01/04/2025, відповідно до п. 1.1. якого Клієнт (Первісний кредитор) передає, а Фактор (Новий кредитор) приймає право грошової вимоги, що належить Клієнту, і стає кредитором за Кредитним договором, договором, в розмірі заборгованості по Кредитному договору.
Згідно з п. 1.2. Договору факторингу Фактор передає грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату відповідно до умов цього Договору.
Пунктом 1.3. Договору факторингу передбачено, що за цим Договором Фактор одержує право (замість Клієнта) вимагати від Боржника належного виконання всіх зобов'язань за Кредитним договором.
Як вбачається з п. 2 Договору факторингу Боржником є ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), що уклав кредитний договір № СМ-SМЕ701/253/2008 від 03.07.2008 із ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк». Під заборгованістю сторони розуміють сукупність невиконаних грошових зобов'язань Боржника перед Клієнтом, які складаються із заборгованості Боржника за тілом (основною сумою) кредиту, за неоплаченими відсотками за користування кредитом, а також за неоплаченою неустойкою. Розмір заборгованості розраховується станом на день підписання цього Договору. Право вимоги - це право грошової вимоги Клієнта до Боржника, строк платежу за якою настав (наявна вимога), щодо погашення заборгованості, яка виникла на підставі Кредитного договору та підтверджується документацією. Право грошової вимоги було відступлено Клієнту на підставі Договору факторингу № 12/04/2024 від 12.04.2024, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна».
2.9. Крім того, 01.04.2025 року між позивачем (Первісний кредитор) та ТОВ «Фінансова компанія «Маніту» (Новий кредитор) було укладено Договір відступлення прав вимоги за Договором поруки № SR-CME 701/253/2008, відповідно до якого у зв'язку з укладанням сторонами Договору факторингу № 01/04/2025 від 01.04.2025, відповідно до умов якого Первісний кредитор відступив Новому кредитору права вимоги за Кредитним договором № СМ-SME701/253/2008 від 03.07.2008, який був укладений між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , виконання зобов'язань за яким забезпечено порукою згідно з Договором поруки № SR-CME 701/253/2008, який укладений між Банком та ТОВ «Стройторг Компанія Пантбел», правонаступником за яким є Первісний кредитор на підставі Договору про відступлення прав вимоги за Договором поруки № SR-CME 701/253/2008 від 03.07.2008, укладеного між Первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» 12.04.2024 року, та переходом до Нового кредитора права вимоги за Кредитним договором, сторони домовились про наступне:
1.1.Первісний кредитор передає та відступає Новому кредитору всю сукупність прав, належних Первісному кредитору за Договором забезпечення, включаючи, але не обмежуючись, право звернення стягнення заборгованості.
1.2.За цим Договором Новому кредитору переходять всі права Первісного кредитора як сторони за Договором забезпечення в обсягах та на умовах, що існують на момент набрання чинності цим Договором та відповідно до норм чинного законодавства.
25.05.2025 року між ТОВ «ФК «Астер-Фінанс» та ТОВ «ФК «Маніту» було укладено Додаткову угоду до Договору факторингу № 01/04/2025 від 01.04.2025, яким виклали п. 3.9. Договору в наступній редакції: «Відступлення права вимоги за цим Договором здійснюється без згоди Боржника».
Крім того, вищевказаною Додатковою угодою сторони виклали п. 2.10. Договору факторингу в наступній редакції: «На підставі ст.. 6, ч. 3 ст. 207 та ст. 627 ЦК України сторони домовились, що Клієнт і Фактор можуть використовувати (за їх наявності) аналоги власноручних підписів їх уповноважених осіб (факсиміле), з їх нанесенням за допомогою засобів механічного копіювання за зразками відповідних аналогів, як зазначено нижче».
Разом з цим сторони домовились, що положення цієї Додаткової угоди мають зворотню дію та застосовуються до правовідносин сторін, що виникли з моменту укладення основного договору, а саме з 01.04.2025 року.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
3.1. Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
3.2. За змістом частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
3.3. Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
3.4. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 Цивільного процесуального кодексу України).
3.5. Згідно з частинами 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
3.6. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків стаття 11 Цивільного кодексу України визначає договори та інші правочини.
3.7. Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
3.8. Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
3.9. За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
3.10. Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
3.11. Згідно з частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
3.12. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
3.13. Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).
Відповідно до змісту статей 524, 533-535 та 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
3.14. Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, дійшла до висновку про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим.
3.15. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору.
Заміна особи в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення) права вимоги є різновидом правонаступництва.
У зв'язку із заміною кредитора у зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад в частині кредитора.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
3.16. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) зроблено висновок про те, що правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
3.17. Позивач вважає, що у нього виникло право на стягнення відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України трьох процентів річних внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначено рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04.02.2010 у справі № 2-2141/10, що не виконано відповідачами. Водночас, позивачем не пропущено строк позовної давності на звернення до суду з цим позовом.
3.18. Статтею 256 ЦК України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 ЦК України в їх сукупності і взаємозв'язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.
Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.
За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Поряд з цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився (до 04.09.2025 року).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) зазначила, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
3.19. Відповідно до статей 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
3.20. Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
3.21. З наданих представником Відповідача-1 доказів вбачається, що виконавчий лист на виконання рішення Московського районного суду м. Харкова від 04.02.2010 у справі № 2-2141/10 був стягувачем пред'явлений Банком до примусового виконання, і 20.08.2018 року заступником начальника Московського відділу державної виконавчої служби міста Харків головного територіального управління юстиції у Харківській області Трофімовою Т.М. було прийнято постанову ВП № 44120380 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно наданих представником Відповіача-1 відомостей з АСВП стан цього виконавчого провадження - завершено.
3.22. Згідно з частинами 4, 5 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі:
1) пред'явлення виконавчого документа до виконання;
2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
3.23. Відтак, виконавчий лист з примусового виконання рішення Московського районного суду м. Харкова від 04.02.2010 у справі № 2-2141/10 міг бути повторно пред'явлений стягувачем до виконання у строк до 20.08.2021 року.
3.24. Разом з цим, всупереч вимог статті 81 Цивільного процесуального кодексу України позивачем обставин, вказаних у п. 3.21. цього рішення не спростовано, не надано жодних доказів на підтвердження того, що виконавчий лист з примусового виконання рішення Московського районного суду м. Харкова від 04.02.2010 у справі № 2-2141/10 перебуває на примусовому в органах виконавчої служби та наявності відкритого виконавчого провадження, як і не надано доказів на підтвердження того, що строк пред'явлення даного виконавчого листа до виконання було поновлено у встановленому законом порядку.
Відомості щодо наявності відкритого виконавчого провадження з примусового виконання рішення Московського районного суду м. Харкова від 04.02.2010 у справі № 2-2141/10 в матеріалах справи відсутні.
3.25. Таким чином, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що на час укладання договору факторингу виконавчий лист по справі № 2-2141/10 був пред'явлений до виконання і строк для його пред'явлення не закінчився.
3.26. Як на тому наголошено у постанові Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 761/26741/22 можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред'явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено в установленому законом порядку.
Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред'явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад встановлений Законом час, що порушило б принцип правової визначеності як один із основоположних аспектів верховенства права.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.07.2025 у справі № 761/7294/24, постанові Дніпровського апеляційного суду від 19.05.2025 у справі № 205/7406/24, постанові Харківського апеляційного суду від 21.01.2025 у справі № 644/9465/23.
3.27. Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 Цивільного кодексу України свідчить, що:
1) натуральним є зобов'язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;
2) конструкція статті 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;
3) кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
3.28. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).
У постановах від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20, від 18 березня 2020 року у справі № 442/398/15-ц Верховний Суд зауважив, що натуральним зобов'язанням (obligatio naturalis) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (оскільки боржник заявив про застосування позовної давності та вона застосована судом), але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права нараховувати 3% річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц).
3.29. У даних правовідносинах Банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту та на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору; рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04.02.2010 у справі № 2-2141/10 стягнута заборгованість за кредитним договором, видано виконавчий документ за цим рішенням суду, проте виконавчий лист було повернуто стягувачу, доказів на підтвердження того, що повторно виконавчий лист пред'являвся до виконання, доказів наявності відкритого виконавчого провадження або доказів на підтвердження того, що строк пред'явлення виконавчого листа до виконання не сплив матеріали справи не містять, відтак і вимога позивача як правонаступника первісного кредитора про стягнення заборгованості за кредитним договором у цьому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
Доказів на спростування доводів Відповідача-1 в цій частині позивач суду не надав.
3.30. Отже, правовідносини сторін трансформувались у натуральне зобов'язання і Позивач не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, заявлених до стягнення у цій справі, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
3.31. За таких обставин суд дійшов висновку, що підстави для стягнення з відповідачів у солідарному порядку інфляційних втрат та 3% річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України відсутні, у зв'язку з чим відмовляє у задоволенні позову.
4. Розподіл судових витрат.
4.1. Відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача у зв'язку з відмовою у задоволенні позову.
4.2. Разом з цим, що стосується понесених Відповідачем-1 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 22 027, 50 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 Цивільного процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 Цивільного процесуального кодексу України);
3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 Цивільного процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 3 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 1 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 Цивільного процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представник Відповідача-1 надав суду:
-Договір про надання правничої (правової) допомоги від 17.10.2024, укладений між Відповідачем-1 та адвокатом Чаричанською Іриною Юріївною;
-Акт № 1 приймання-передачі наданих послуг від 07.04.2025 на суму 22 027, 50 грн.;
-Детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом у справі № 643/7262/24;
-Рахунок-фактуру № 010/24 від 18.10.2024 на суму 8 320, 00 грн.;
-Рахунок-фактуру № 012/24 від 28.11.2024 на суму 5 262, 50 грн.;
-Рахунок-фактуру № 01/25 від 28.01.2025 на суму 4 245, 00 грн.;
-Рахунок-фактуру № 02/25 від 27.02.2025 на суму 4 200, 00 грн.;
-Платіжну інструкцію від 18.10.2024 на суму 8 320, 00 грн.;
-Платіжну інструкцію від 28.11.2024 на суму 5 262, 50 грн.;
-Платіжну інструкцію від 29.01.2025 на суму 4 245, 00 грн.;
-Платіжну інструкцію від 27.02.2025 на суму 4 200, 00 грн.;
Частиною 4 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України).
У розумінні положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
З огляду на вищевикладене, враховуючи ціну позову, складність справи, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, який об'єктивно підтверджується матеріалами справи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат, критерії розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку про стягнення з позивача на користь Відповідача-1 витрат на правничу допомогу у розмірі 22 027, 50 грн.
Керуючись статтями 12, 13, 76, 264, 265 ЦПК України суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Маніту» залишити без задоволення.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Маніту» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 22 027 (двадцять дві тисячі двадцять сім) грн. 50 коп.
3. Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Маніту» (м. Харків, вул. Майдан Конституції, буд. 1 кім. 66-16; код ЄДРПОУ 42585871).
5. Відповідач-1: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
6. Відповідач-2: Товариство з обмеженою відповідальністю «Стройторг компанія Пантбел» (м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 15; код ЄДРПОУ 34468383).
Повне рішення складено 12.11.2025 року.
Суддя Н.В. Новіченко