Справа № 627/1038/25
13.11.2025с-ще Краснокутськ
Краснокутський районний суд Харківської області у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
з участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Краснокутськ Богодухівського району Харківської області кримінальне провадження №12025226010000197 від 07.10.2025 за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харків, українця, громадянина України, має повну загальну середню освіту, не працює, має на утриманні малолітню дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , згідно ст. 89 КК України раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України,
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 06.10.2025 приблизно о 21:30, точний час в ході дізнання не встановлено, знаходячись на подвір'ї домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , за місцем свого проживання в ході сварки, що сталася на грунті раптово виниклих особистих неприязних відносин з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка є його дружиною та на яких відповідно до ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидії домашньому насильству», поширюється сфера дії законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству, маючи протиправний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень потерпілій, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та свідомо бажаючи їх настання, умисно, знаходячись навпроти ОСОБА_6 , штовхнув останню руками в грудну клітину, внаслідок чого ОСОБА_6 втратила рівновагу та впала на землю, а ОСОБА_4 стопою правої ноги наніс 1 удар в область правого вуха, після чого ОСОБА_4 , продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень, наніс почергово 4 удари стопами обох ніг в область тулубу та 1 удар стопою правої ноги в область тім'яної частини голови.
В результаті умисних протиправних дій ОСОБА_4 потерпілій ОСОБА_6 відповідно до висновку судової медичної експертизи № 12-14/76-25 КК/25 від 08.10.2025 спричинено тілесні ушкодження у вигляді синця на правій вушній раковині, що кваліфікується як легке тілесне ушкодження відповідно (П.2.3.5. Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 р. №6).
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся, підтвердив факти і обставини його вчинення, так як це зазначено вище.
Потерпіла ОСОБА_6 до суду не з'явилася, подала заяву про розгляд кримінального провадження за її відсутності, претензій морального та матеріального характеру до обвинуваченого ОСОБА_4 не має та прохає призначити мінімальне покарання, оскільки з ним примирилася.
На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів по справі, щодо тих обставин, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому судом з'ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумнівів у добровільності його позиції немає, останньому роз'яснено, що у такому випадку, він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
З урахуванням вимог ч. 4 ст. 349 КПК України суд обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням доказів, які характеризують його особу. Вина обвинуваченого у вчиненні зазначеного злочину доведена у повному обсязі і підтверджується доказами, які є в матеріалах кримінального провадження, і обвинуваченим не оспорюються.
Прокурор у судовому засіданні прохала призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а також застосувати обмежувальний захід у виді направлення ОСОБА_4 для проходження програми для кривдників на строк 3 місяці.
Повно, всесторонньо, об'єктивно проаналізувавши й оцінивши кожний доказ із точки зору належності, допустимості і достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для ухвалення обвинувального вироку у цьому кримінальному провадженні, враховуючи, що дане провадження в цілому є справедливим, порушень кримінального процесуального закону під час досудового розслідування допущено не було, та дотримуючись загальних засад кримінального провадження, суд дійшов висновку про обґрунтованість висунутого щодо обвинуваченого ОСОБА_4 обвинувачення та доведеність стороною обвинувачення під час судового розгляду його винуватості у вчиненні інкримінованого йому правопорушенні.
За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов'язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, на потерпілого.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною 5 ст. 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява №39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n.161, Series А заява №25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Показання обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
Жодних розумних сумнівів щодо доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку у суду немає та будь-які належні, допустимі і достовірні докази на спростування вищевказаного відсутні, жодних клопотань з цього приводу не заявлялося.
На підставі викладеного, суд вважає доведеною вину ОСОБА_4 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, а саме:
- умисне легке тілесне ушкодження.
Частиною шостою статті 368 КПК України визначено, що обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які містяться у постанові від 27 листопада 2019 року (кримінальне провадження № 629/847/15-к) щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування завданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, відверту негативну оцінку своєї злочинної поведінки, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
В судовому засіданні під час розгляду кримінального провадження судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 визнав свою винуватість у вчиненому кримінальному проступку та всі обставини, які ставляться йому у провину, щирий жаль з приводу цього, осуд своєї поведінки та бажання виправити ситуацію, яка склалася, і нести кримінальну відповідальність за вчинене.
Призначаючи міру покарання ОСОБА_4 , суд у відповідності до ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до кримінального проступку та особу обвинуваченого, який є одруженим, на утриманні має малолітню дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на обліку у лікаря - нарколога та лікаря - психіатра КНП «Краснокутська центральна районна лікарня» не перебуває, за місцем проживання характеризується формально, в силу ст. 89 КК України раніше не судимий.
Обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , згідно ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття.
Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , згідно ст. 67 КК України, суд визнає вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя.
Відповідно до ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів.
У той же час, згідно зі ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Згідно з п.1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване. Покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке мало бути призначене, враховуючи обставини, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17 вказала про те, що визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Положеннями статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та відомостям про особу винного.
Статтею 65 КК України визначені загальні засади призначення покарання, відповідно до яких суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.
При цьому, враховується ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи із засади співмірності, призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та відомостям про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.
Верховний Суд у своїй постанові від 02 листопада 2021 року (справа № 750/5031/18, провадження № 51-2761км21) зазначив, що процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання. Водночас, визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання ОСОБА_4 суд бере до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, відсутність претензій потерпілої до обвинуваченого, ставлення ОСОБА_4 до вчиненого та наслідків дій винного, який свою вину у вчиненні кримінального проступку визнав повністю, та щиро каявся з приводу ним вчиненого.
Аналізуючи усі докази, обставини справи, ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, дані, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_4 , який не судимий, враховуючи ставлення обвинуваченого до скоєного, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю та щиро каявся, відсутність будь-яких претензій з боку потерпілої, суд дійшов висновку, що перевиховання та виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 можливе без ізоляції від суспільства та вважає за доцільне призначити останньому покарання у вигляді штрафу в межах санкції, передбаченої ч.1 ст. 125 КК України.
На переконання суду, призначена міра покарання є справедливою і достатньою для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 , надасть можливість обвинуваченому сформувати у своїй свідомості уявлення про неминучість настання відповідальності за можливі вчинені ним протиправні діяння у майбутньому, що буде в свою чергу достатньою превентивною мірою, слугуватиме попередженню вчиненню ним кримінальних правопорушень та відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.
Окрім того, відповідно до вимог ст. 91-1 КК України, в інтересах потерпілого від злочину, пов'язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, зокрема і направлення для проходження програми для кривдників.
Обмежувальні заходи при призначенні покарання можуть бути застосовані судом як за ініціативою (клопотанням) прокурора, так і за власною ініціативою суду.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про запобігання та протидії домашньому насильству" програма для кривдника - комплекс заходів, що формується на основі результатів оцінки ризиків та спрямований на зміну насильницької поведінки кривдника, формування у нього нової, неагресивної психологічної моделі поведінки у приватних стосунках, відповідального ставлення до своїх вчинків та їх наслідків.
Метою корекційної програми є допомога особі, яка вчинила насильство, в осмисленні власної насильницької поведінки, усвідомленні її витоків, проявів, наслідків для особистого життя та життя оточуючих, налагодженні гармонійного життя з родиною та в суспільстві, а також в усвідомленні того, що домашнє насильство - це порушення прав людини, яке карається відповідно до чинного законодавства.
За змістом п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнім насильством є діяння (дія або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 7 ст. 28 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» суб'єктами, відповідальними за виконання програм для кривдників, є місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. Суб'єкт, відповідальний за виконання програм для кривдників, організовує та забезпечує проходження кривдниками таких програм. Кривдника може бути направлено судом на проходження програми для кривдників на строк від трьох місяців до одного року у випадках, передбачених законодавством.
Беручи до уваги, що обвинувачений ОСОБА_4 та потерпіла ОСОБА_6 перебувають у зареєстрованому шлюбі, враховуючи характер фізичного насильства, яке обвинувачений вчинив стосовно потерпілої, положення статей 1, 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», суд доходить висновку, що дане кримінальне правопорушення є пов'язаним із домашнім насильством і до обвинуваченого слід застосувати обмежувальний захід у вигляді направлення для проходження програми для кривдників, який передбачений ст. 91-1 КК України.
Суд вважає, що такий обмежувальний захід буде сприяти виправленню обвинуваченого, покращенню психологічного здоров'я потерпілої, призначене судом покарання та обмежувальний захід у своїй сукупності будуть необхідними та достатніми для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, цілком відповідають тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлявся.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Речові докази відсутні.
Заходи забезпечення кримінального провадження по даному кримінальному провадженні не застосовувались.
На підставі викладеного, керуючись ст. 369-371, 373, 374, 381, 382 КПК України, суд-
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
На підставі п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України застосувати до ОСОБА_4 обмежувальний захід у виді направлення для проходження програми для кривдників на строк 3 (три) місяці та покласти на нього обов'язок пройти цю програму.
Організацію, забезпечення проходження ОСОБА_4 програми для кривдників та контроль за виконанням програми для кривдників останнім покласти на Краснокутську селищну раду Богодухівського району Харківської області.
Роз'яснити ОСОБА_4 , що умисне ухилення від проходження програми для кривдників особою, щодо якої такі заходи застосовані судом, є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 390-1 КК України.
Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили не обирати.
Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Краснокутський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1