13 листопада 2025 року
м. Київ
справа №620/316/25
адміністративне провадження № К/990/44398/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мацедонської В.Е.,
суддів - Білак М.В., Желєзного І. В.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року
у справі № 620/316/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 р. до 01.06.2020 р. в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 01.06.2020 в загальній сумі 109 615,57 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 01.06.2020 включно відповідно до норм абзацу 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення в місячному розмірі 4048,61 грн за період з 01.03.2018 по 01.06.2020 включно у загальній сумі 109447,42 грн відповідно до норм абзацу 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з відрахування зборів, податків та інших обов'язкових платежів з вказаної суми.
В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року відкрито провадження у справі, та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Пунктом 2 ч. 5 статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до ч. 1 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Крім того, згідно з ч. 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч. 4 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у даній справі є визнання протиправними дії відповідача, які полягають у нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення в неповному обсязі, та зобов'язання відповідача виплатити позивачу різницю індексації грошового забезпечення, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078.
Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний відповідачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 , розглянутої в порядку спрощеного позовного провадження, не підлягають касаційному оскарженню.
Оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Водночас, скаржник зазначає, що дана справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Суд касаційної інстанції зауважує, що поняття значний суспільний інтерес є оціночним, оскільки кожна справа становить значний суспільний інтерес та виняткове значення для кожного учасника справи. Втім, Верховний Суд виходить з того, що справа становитиме значний суспільний інтерес, якщо результат її перегляду прямо або опосередковано матимуть вплив на забезпечення реалізації системи гарантій права на справедливий суд, та, як наслідок, визначення змісту та обсягу прав, свобод чи законних інтересів невизначеного кола осіб. Допустимість відкриття касаційного провадження у справах незначної складності чи розглянутих у порядку спрощеного провадження, з умов, що справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Однак скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору, як не наведено і існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.
При цьому, суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень керувались висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21 щодо місяця підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення; від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 22.06.2023 у справі № 520/6243/22, від 06.07.2023 у справі № 560/6684/22, від 19.10.2023 у справі № 380/9726/20 щодо встановлення права на отримання щомісячної індексації-різниці для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078; від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 11.05.2023 у справі № 260/6386/21, від 22.06.2023 у справі №520/6243/22 щодо суми належної позивачу індексації.
Зміст касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи та цитування норм права з посиланням на невірну оцінку судами попередніх інстанцій доказів у справі, однак, у силу частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі № 620/316/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді М. В. Білак
І. В. Желєзний