13 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 200/1644/25
адміністративне провадження № К/990/23179/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Єресько Л. О., Жука А. В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення суми, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Шевченко Світлана Володимирівна, на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 13.03.2025 (суддя - Ушенко С. В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 01.05.2025 (колегія суддів у складі: Блохіна А. А., Казначеєва Е. Г., Сіваченко І. В.),
Короткий зміст обставин справи і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області щодо невиплати позивачу додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 07.11.2022 у загальній сумі 297 781,43 грн;
- стягнути з Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області на користь позивача не виплачену додаткову винагороду за період з 24.02.2022 по 07.11.2022 у загальній сумі 297 781,43 грн.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13.03.2025, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 01.05.2025, відмовлено у відкритті провадження у справі № 200/1644/25 на підставі пункту 2 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Роз'яснено позивачу, що повторне звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі, а тому позивач має установлене процесуальним законом право у порядку статті 382-3 КАС України подати до суду першої інстанції письмову заяву про зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення або в порядку статті 383 КАС України - заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
З урахуванням того, що питання виплати позивачу недоплаченої додаткової винагороди за період з 24.02.2022 про 07.11.2022 у загальній сумі 297 781,43 гривень охоплюється рішенням суду у справі № 200/159/23 та належить до предмета його виконання, суд дійшов висновку, що заявлений у цій справі позов фактично спонукає суд адміністративної юрисдикції вдатися до перевірки належності виконання рішення суду в іншій справі, що набрало законної сили, та у випадку встановлення неналежного його виконання повторно зобов'язати відповідача вчинити тотожні дії.
Також суд зазначив, що обраний позивачем у цій справі спосіб захисту у вигляді визнання протиправною бездіяльності щодо виплати додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 07.11.2022 у загальній сумі 297 781,43 грн та її стягнення - є одним із способів виконання рішення суду у справі № 200/159/23, а відтак суд дійшов висновку, що у цьому випадку відсутні підстави стверджувати про виникнення між позивачем та відповідачем нового спору, що наразі має місце спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погодившись із такими судовими рішеннями представником позивача подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, вона просить їх скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог скаржник зазначає, що судова справа на яку посилаються суди попередніх інстанцій у даній справі не є зразковою та не може бути вирішальною при прийнятті судових рішень.
Крім того, звертає увагу на те, що підставою спору при розгляді справи № 200/159/23 була бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 24.02.2022 по 07.11.2023 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям , особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), з огляду на те, що у кошторисі територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою № 168, після її прийняття Головою служби судової охорони не затверджувалися.
Скаржник, посилаючись на висновки, зроблені Верховним Судом у постанові від 01.12.2020 у справі № 465/273/16-а, зазначає, що реалізація права на отримання додаткової винагороди передбачає певну послідовність дій та рішень: звернення особи до повноваженого органу; перевірку наявності у неї права на відповідну виплату; розрахунок її розміру; прийняття рішення про призначення пенсії чи соціальної допомоги; проведення виплати. Спір може виникнути на будь-якій стадії правовідносин. Якщо спір виник щодо неправомірної, на думку позивача, відмови у призначенні додаткової винагороди або неправильного визначення її розміру, належним способом захисту є зобов'язання вчинити дії - нарахувати і виплатити відповідну виплату. При цьому немає підстав стягувати відповідну суму, оскільки рішенням відповідного органу її ще не призначено. Якщо виплату призначено, конкретний обсяг заборгованості державного органу - боржника перед позивачем встановлений і не є предметом спору (визнається сторонами), а заборгованість виникла внаслідок протиправної бездіяльності боржника, наприклад, затримки виплати вже нарахованих коштів, або якщо сума заборгованості встановлена рішенням суду, що набрало законної сили, а суб'єкт владних повноважень не здійснює виплати, належним способом захисту порушених прав є стягнення коштів у встановленому розмірі на користь позивача. Конкретний спосіб захисту визначає позивач.
Отже, скаржник уважає, що при подачі позову позивачем від 07.03.2025 у справі № 200/1644/25 оскаржується бездіяльність з інших підстав, а саме: бездіяльність щодо не виплати додаткової винагороди з 24.02.2022 по 07.11.2022 у сумі 297 781,29 грн на вимогу від 03.02.2025 (за адвокатським запитом), яку відповідач обґрунтував відсутністю коштів, а відтак, спір виник на іншій стадії правовідносин. Також зазначає, що раніше у справі № 200/159/23 не вирішувалися позовні вимоги майнового характеру. Окрім того, звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільнені працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. На думку скаржника, у порушення цієї норми відповідачем з моменту звільнення позивача зі служби не була здійснена виплата усіх сум, що йому належать, а саме: додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у сумі 297 781,29 грн, що привело до появи нового спору.
При цьому скаржник посилається на те, що судом не надано оцінки протиправної бездіяльності щодо невиплати належних сум при звільнені і наявності інших підстав позову на відміну від підстав у справі № 200/159/23 та зроблено помилкові висновки щодо наявності спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, оскільки суд не звернув увагу на те, що позивач не є співробітником територіального управлінням Служби судової охорони у Донецькій області, він був звільнений 07.11.2022.
Окрім того, зазначає, що під час розгляду справи № 200/159/23 не була предметом розгляду і не досліджувалася вимога стягнути з територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області не виплачену додаткову винагороду за період з 24.02.2022 по 07.11.2022 у загальній сумі 297 781,43 грн. Резолютивна частина рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.11.2023 у справі № 200/159/23 має зобов'язальний характер, однак судом при розгляді указаної справи не вирішувалися позовні вимоги майнового характеру щодо стягнення певної суми коштів і, як наслідок, не перевірялася правильність нарахування суми заборгованості з виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168.
На думку скаржника, судові рішення про стягнення коштів та про зобов'язання вчинити певні дії (зокрема, виплатити додаткову винагороду) є різними видами рішень, які виконуються у різному порядку. Зобов'язання відповідача вчинити певні дії зі сплати заборгованості з виплати додаткової винагороди і стягнення з відповідача суб'єкта владних повноважень певного розміру грошових коштів за конкретний період є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову.
Також позивач не згодний з висновками судів попередніх інстанцій у справі № 200/1644/25 про те, що заявлені позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі, а тому позивач має встановлене процесуальним законом право у порядку статті 382-3 КАС України подати до суду першої інстанції письмову заяву про зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення або в порядку статті 383 КАС України - заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, з огляду на те, що оскільки розрахунок належної позивачу заборгованості з додаткової винагороди при розгляді справи № 200/159/23 судом не здійснювався, тому, у разі звернення до суду із заявою про зміну порядку і способу виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.11.2023 у справі № 200/159/23 із зобов'язання здійснити виплату додаткової винагороди на стягнення конкретної суми заборгованості з визначенням певного періоду, суд фактично змінить рішення по суті з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішить питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті, що не передбачено статтею 378 КАС України.
Водночас скаржник зазначає, що відповідач у справі, який є боржником, не відмовляється виплачувати позивачу суму додаткової винагороди у відповідності до рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.11.2023 у справі № 200/159/23. Так, відповідач указує на те, що ним ведеться робота щодо отримання з державного бюджету додаткових асигнувань для виплати співробітникам Служби додаткової винагороди на підставі рішень суду. Щодо строків виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду зазначено, що після надходження на рахунок коштів для виплати ОСОБА_1 зазначена сума буде перерахована у найкоротший термін. Отже, скаржник уважає, що указані відповідачем причини не виплати заборгованості не указують на конкретні обставини, що унеможливлюють або істотно ускладнюють виконання судового рішення у справі № 200/159/23.
Отже, оскільки виконання рішення суду у справі № 200/159/23 залежить від бюджетного фінансування, то скаржник уважає, що його виконання не залежить від визначеного судом способу виконання. На думку скаржника, у такому випадку зміна способу і порядку виконання судового рішення не може призвести до його фактичного виконання, оскільки така процесуальна дія не може вплинути на фінансування державою витрат по виплаті заборгованості з додаткової винагороди позивачу.
З огляду на викладене, ураховуючи те, що фактично єдиною причиною, яка ускладнює виконання рішення суду, є неналежне фінансування державою витрат по виплаті додаткової винагороди, скаржник уважає безпідставними аргументи судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для зміни способу та порядку виконання рішення суду у справі № 200/159/23 та про віднесення обраного позивачем способу захисту до одного з способів виконання рішення суду у справі № 200/159/23.
Позиція інших учасників справи
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу, у встановлений судом касаційної інстанції строк, не надходило. Відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Рух касаційної скарги
30.05.2025 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Шевченко С. В., на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 13.03.2025 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 01.05.2025.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 30.05.2025 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 200/1644/25.
Ухвалою Верховного Суду від 19.06.2025 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Шевченко С. В., на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 13.03.2025 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 01.05.2025.
Ухвалою Верховного Суду від 12.11.2025 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 12.11.2025 № 1435 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 200/1644/25 у зв'язку з відпусткою судді Мартинюк Н. М., яка входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.11.2025 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Єресько Л. О., Жука А. В. для розгляду судової справи № 200/1644/25.
Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
Завданням адміністративного судочинства, у силу норм частини першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина друга статті 5 КАС України).
За визначеннями, наведеними у пунктах 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
За правилами частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій, експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про оборонні закупівлі», крім спорів, пов'язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв'язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу; 16) спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Підставою для відкриття касаційного провадження у справі № 200/1644/25 стало оскарження судових рішень, зазначених у частині другій статті 328 КАС України, і посилання скаржника на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.
Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги та оскаржуваним судовим рішенням судів попередніх інстанцій, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, виходить із таких міркувань.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення не виплаченої додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 07.11.2022 у загальній сумі 297 781,43 грн, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що питання виплати позивачу недоплаченої додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 07.11.2022 у загальній сумі 297 781,43 грн охоплюється рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20.11.2023 у справі № 200/159/23 та належить до предмета його виконання, а заявлений у цій справі позов фактично спонукає суд адміністративної юрисдикції вдатися до перевірки належності виконання рішення суду в іншій справі, що набрало законної сили, та у випадку встановлення неналежного його виконання повторно зобов'язати відповідача вчинити тотожні дії. Отже, суди дійшли висновку, що обраний позивачем у цій справі спосіб захисту у вигляді визнання протиправною бездіяльності щодо виплати додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 07.11.2022 у загальній сумі 297 781,43 грн та її стягнення - є одним із способів виконання рішення суду у справі № 200/159/23.
Окрім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що наявність спеціальних правових норм КАС України (статей 382, 382-3, 383), направлених на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову.
Як установлено статтею 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За приписами частин другої-четвертої статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Згідно із частинами другою та третьою статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
У Рішенні від 26.06.2013 № 5-рп/2013 (справа № 1-7/2013) Конституційний Суд України наголосив, що він неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Згідно із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 30.04.2025 у справі № 440/10814/24, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. Обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили. Судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України (аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 23.04.2020 у справі № 560/523/19, від 01.02.2022 у справі № 420/177/20 та від 18.05.2022 у справа № 140/279/21).
Як установили суди попередніх інстанцій, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20.11.2023 у справі № 200/159/23, яке набрало законної сили 21.12.2023, Територіальне управління Служби судової охорони у Донецькій області зобов'язано нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, у розмірі до 30 000,00 грн на місяць (пропорційно відпрацьованого часу) за період з 24.02.2022 по 07.11.2023.
Листом Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області від 13.02.2024 № 36.07-59 Службі судової охорони надано розрахунок потреби в коштах на виплату співробітнику територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області ОСОБА_1 додаткової винагороди на період дії воєнного стану з 24.02.2022 по 07.11.2022 на виконання рішення суду від 20.11.2023 у справі № 200/159/23.
Заборгованість з виплати додаткової грошової допомоги складає 297 781,43 грн.
У відповідь на запит позивача Територіальне управління Служби судової охорони у Донецькій області листом від 25.02.2025 з додатками повідомило, що Службою ведеться робота щодо отримання з державного бюджету додаткових асигнувань для виплати співробітникам Служби додаткової винагороди на підставі рішень суду. Щодо строків виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду зазначено, що після надходження на рахунок коштів для виплати ОСОБА_1 зазначена сума буде перерахована у найкоротший термін.
Спір між сторонами щодо розміру заборгованості відсутній.
За твердженням ОСОБА_1 , 03.02.2025 його представниця звернулася з письмовим запитом до Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області, у якому просила виплатити у повному обсязі позивачу заборгованість згідно з рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/159/23, а саме: виплатити додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, у розмірі 30 000,00 гривень на місяць (пропорційно в розрахунку на місяць) за період з 24.02.2022 по 07.11.2022, а також надати довідку про нараховану та невиплачену ОСОБА_1 суму додаткової винагороди. У відповідь на запит Територіальне управління Служби судової охорони у Донецькій області листом від 25.02.2025 з додатками повідомило, що Службою ведеться робота щодо отримання з державного бюджету додаткових асигнувань для виплати співробітникам Служби додаткової винагороди на підставі рішень суду. Щодо строків виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду зазначено, що після надходження на рахунок коштів для виплати ОСОБА_1 зазначена сума буде перерахована у найкоротший термін. Згідно розрахунку потреби в коштах на виплату співробітнику територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області додаткової винагороди на період дії воєнного стану з 24.02.2022 по 07.11.2022 заборгованість з виплати додаткової грошової допомоги ОСОБА_1 складає 297 781,43 грн.
Після чого, 07.03.2025 ОСОБА_1 , уважаючи бездіяльність відповідача протиправною і такою, що істотно порушує його законні інтереси та права на отримання належних сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, в розмірі 30 000,00 грн на місяць (пропорційно в розрахунку на місяць) за період з 24.02.2022 по 07.11.2022 у загальній сумі 297 781,43 грн, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з цим позовом (до Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області), у якому заявив, зокрема, вимогу про стягнення з відповідача (Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області) додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 07.11.2022 у загальній сумі 297 781,43 грн.
Верховний Суд зазначає, що реалізація права на суд залежить як від інституційних та організаційних чинників, так і від особливостей здійснення окремих судових процедур.
Розділом IV КАС України урегульовані процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах. Зокрема передбачено, що суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу (частина друга статті 381-1 КАС України).
Так, за приписами частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до частин першої, третьої та дев'ятої статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання. У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення. Суд розглядає питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення за правилами статті 378 цього Кодексу.
З метою належного виконання судового рішення статтею 378 КАС України передбачено можливість зміни способу і порядку його виконання.
Згідно із частиною першою статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, нормами КАС України визначено спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, вони мають на меті забезпечення належного виконання судових рішень.
Відповідно до висновків, викладених Верховним Судом у постановах, зокрема, від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15, від 17.04.2019 у справі № 355/1648/15-а, від 21.08.2019 у справі № 295/13613/16-а, від 22.08.2019 у справі № 522/10140/17, від 21.11.2019 у справі № 802/1933/18-а щодо застосування норм КАС України (статті 267 у редакції до 15.12.2017, статей 382-383 у редакції після 15.12.2017), зазначені правові норми мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їхнього застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду постанові від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а, слушно урахованого судами попередніх інстанцій, не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.
У постановах від 18.01.2024 у справі № 160/2888/23 та від 30.04.2025 у справі № 440/10814/24 Верховний Суд констатував, що судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Отже, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що правовідносини у справі № 200/1644/25 виникли у зв'язку з невиконанням рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.11.2023 у справі № 200/159/23, яке набрало законної сили.
ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом про стягнення додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за період з 24.02.2022 по 07.11.2022 у сумі 297 781,43 грн, яка, за його твердженням, є заборгованістю згідно з рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20.11.2023 у справі № 200/159/23, не урахував, що судовим рішенням у справі № 200/159/23 Територіальне управління Служби судової охорони у Донецькій області зобов'язано здійснити як нарахування, так і реалізувати виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за спірний період.
Заявлені у справі № 200/1644/25 позовні вимоги пов'язані з невиконанням у повному обсязі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.11.2023 у справі № 200/159/23, а визначення ОСОБА_1 у цьому позові (про стягнення коштів) підставою позову бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області щодо не виплати додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 07.11.2022 у сумі 297 781,29 грн на вимогу від 03.02.2025 (за адвокатським запитом), не свідчить про виникнення нового адміністративного спору. Поданий позов фактично спрямований на виконання у повному обсязі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.11.2023 у справі № 200/159/23, спонукає адміністративний суд вдатися до перевірки належності виконання відповідачем судового рішення у справі № 200/159/23.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі № 200/1644/25 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення не виплаченої додаткової винагороди на підставі пункту 2 частини першої статті 170 КАС України, оскільки у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є рішення суду, що набрало законної сили.
Доводи, викладені скаржником у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав уважати, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 01.12.2020 у справі № 465/273/16-а не заслуговує на увагу, оскільки спірним у цій справі був розмір соціальної допомоги - одноразової допомоги на оздоровлення. Верховний Суд у цій справі дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправними дій щодо недонарахування та недоплати одноразової допомоги і зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити цю допомогу в розмірі 4 мінімальних заробітних плат, що становить різницю між розміром допомоги інваліду ІІІ групи та виплаченим розміром допомоги за 2015 рік у розмірі 5422,00 грн, а відтак Верховний Суд уважав, що суд обґрунтовано вийшов за межі позовних вимог та застосував той спосіб захисту, який є належним і відповідає предмету спору.
При цьому Верховний Суд у справі № 465/273/16 зазначив, що судом апеляційної інстанції обґрунтовано не взято до уваги доводи позивача про те, що рішення зобов'язального характеру згодом не можливо буде виконати, оскільки Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачає як особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу (ст. 3), так і особливості виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна (ст. 7).
Отже, Верховний Суд не установив неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що призвело до необґрунтованої відмови у відкритті провадження у справі, про що помилково стверджує скаржник.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на зазначене та приписи статті 350 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат.
Ураховуючи результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Шевченко Світлана Володимирівна, залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 13.03.2025 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 01.05.2025 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЖ.М. Мельник-Томенко Л.О. Єресько А.В. Жук