13 листопада 2025 року
м. Київ
справа №420/4916/25
адміністративне провадження № К/990/43635/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Желєзного І.В., Мацедонської В.Е.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі №420/4916/25 за позовом ОСОБА_1 до Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, Департаменту екології та розвитку рекреаційних зон Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, у якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:
- визнати протиправною бездіяльність Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради у питанні благоустрою населених пунктів з метою забезпечення безпечних умов для життя і здоров'я жителів територіальних громад щодо відсутності контролю за виконанням відповідальними службами вимог абзацу 1 пункту 24 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» стосовно находження на території адміністративного району безпритульних собак, які підлягають вилову, внаслідок чого ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження;
- визнати протиправною бездіяльність Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради у питанні благоустрою населених пунктів з метою забезпечення безпечних умов для життя і здоров'я жителів територіальних громад щодо відсутності контролю за виконанням відповідальними службами вимог абзацу 2 пункту 24 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» стосовно тимчасової ізоляції безпритульної собаки, що завдала ОСОБА_1 тілесних ушкоджень;
- зобов'язати Пересипську районну адміністрацію Одеської міської ради з метою забезпечення безпечних умов для життя і здоров'я жителів територіальних громад здійснювати контроль за виконанням відповідальними службами вимог абзацу 1 пункту 24 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» стосовно вилову безпритульних собак на території адміністративного району;
- зобов'язати Пересипську районну адміністрацію Одеської міської ради з метою забезпечення безпечних умов для життя і здоров'я жителів територіальних громад здійснювати контроль за виконанням відповідальними службами вимог абзацу 2 пункту 24 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» стосовно тимчасової ізоляції безпритульних собаки, що завдала мені тілесних ушкоджень;
- стягнути з Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради на мою користь моральну шкоду у розміри 200000 (двісті тисяч) грн. 00 коп.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року залучено до участі у справі в якості другого відповідача Департамент екології та розвитку рекреаційних зон Одеської міської ради.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року змінено. Доповнено мотивувальну частину рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року обставинами, встановленими судом апеляційної інстанції з посиланням на докази, на підставі яких встановлені судом апеляційної інстанції відповідні обставини. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року залишено без змін.
24 червня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі №420/4916/25. Заявник, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами «а» - «г» цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Як вбачається з рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності або розглянутих в порядку спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Проте, позивач, оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, про наявність виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, не зазначає.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Так, питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Проте, заявником не надано будь-яких доказів на підтвердження таких обставин та не обґрунтовано в чому полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Також Верховний Суд зазначає, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет спору у цій справі стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Не наведено в касаційній скарзі скаржником і обґрунтувань щодо винятковості цієї справи для позивача.
Суд відхиляє посилання позивача на те, що справа не може вважатись малозначною в розумінні КАС України, оскільки право суду обрати форму судочинства обмежене виключно приписами частини четвертої статті 12 КАС України. Тому розгляд справи у спрощеному позовному провадженні не свідчить про віднесення такої справи до категорії малозначних.
Отже, Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі позивачем не наведено підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду справи за правилами спрощеного провадження.
Крім того, заявником не наведено підстав касаційного оскарження судових рішень, визначених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України, з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до опису обставин справи, незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
При цьому, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку про безпідставність заявлених позивачем вимог як до Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, через відсутність відповідних повноважень по здійсненню контролю за виконанням відповідальними службами вимог статті 24 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» стосовно находження на території адміністративного району безпритульних собак, які підлягають вилову, так і до Департаменту екології та розвитку рекреаційних зон Одеської міської ради. Як наслідок, суди попередніх інстанцій відмовили також у задоволенні позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди.
Зокрема, суди попередніх інстанцій зазначили, що на виконання вимог Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», з метою врегулювання відносин, що виникають у зв'язку з наявністю тварин у місті, в тому числі домашніх та безпритульних, Одеською міською радою, були затверджені Правила утримання тварин у м. Одесі. Крім того на виконання вимог Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», з огляду на актуальність питань у сфері поводження з безпритульними тваринами у м. Одесі, Одеською міською радою було затверджено Міську цільову програму охорони тваринного світу та регулювання чисельності безпритульних тварин у м. Одесі на 2022 - 2027 роки.
Таким чином на виконання повноважень у сфері управлінської діяльності міською радою, як органом місцевого самоврядування, вжиті конкретні заходи з метою, зокрема, регулювання чисельності безпритульних тварин у м. Одесі та створення безпечних та комфортних умов життя людей та співіснування людей та тварин.
При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що повноваження щодо координації та контролю виконання Міської цільової програми охорони тваринного світу та регулювання чисельності безпритульних тварин у м. Одесі на 2022 - 2027 роки, були покладені саме на Департамент екології та розвитку рекреаційних зон Одеської міської ради, який щорічно доповідає про хід виконання Програми за звітний період на засіданні Виконавчого комітету Одеської міської ради.
Безпосереднім виконавцем програми є, зокрема, Комунальне підприємство «Муніципальний центр екологічної безпеки» Одеської міської ради.
Отже, Одеською міською радою, як органом місцевого самоврядування, визначено виконавчий орган Одеської міської ради, на якого покладено повноваження щодо здійснення відповідного контролю у питанні, пов'язаному з виконання заходів з регулювання чисельності безпритульних тварин у м. Одесі та створення безпечних та комфортних умов життя людей, та який безпосередньо підзвітний виконавчому комітету Одеської міської ради.
Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, що у райадміністрації відсутні повноваження по контролю за виконанням відповідальними службами вимог статті 24 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» (вилову безпритульних собак, їх тимчасова ізоляція), оскільки такими повноваженнями наділений саме Департамент екології та розвитку рекреаційних зон Одеської міської ради.
Крім того, судом апеляційної інстанції зазначено, що Департаментом екології та розвитку рекреаційних зон Одеської міської ради доказами підтверджено, що протягом 2024-2025 років безпосереднім виконавцем Міської цільової програми охорони тваринного світу та регулювання чисельності безпритульних тварин у м. Одесі комунальним підприємством «Муніципальний центр екологічної безпеки» вживались відповідні заходи по вилову, тимчасової ізоляції, біостерелізації та вакцинації безпритульних тварин (зокрема собак) на території м. Одеси, в тому числі і на території Пересипського району м. Одеси. В свою чергу координацію та контроль виконання Міської цільової програми здійснював Департамент екології та розвитку рекреаційних зон Одеської міської ради.
Вказані заходи були направлені на належну реалізацію чинного законодавства, яке регулює, в тому числі питання вилову безпритульних, та виключення загрози для населення м. Одеси.
Що стосується позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради у питанні благоустрою населених пунктів з метою забезпечення безпечних умов для життя і здоров'я жителів територіальних громад щодо відсутності контролю за виконанням відповідальними службами вимог статті 24 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» стосовно тимчасової ізоляції безпритульної собаки, що завдала ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, суд апеляційної інстанції зазначив, що Департаментом екології та розвитку рекреаційних зон Одеської міської ради та комунальним підприємством «Муніципальний центр екологічної безпеки» Одеської міської ради за зверненням ОСОБА_1 були вжиті належні та достатні заходи з метою вилову та тимчасової ізоляції безпритульної собаки, що завдала позивачці тілесних ушкоджень. В свою чергу встановити, яка саме з виловлених тварин вкусила позивачку не вдалося за можливе, в тому числі з огляду і на неможливість її ідентифікації позивачкою через перебування її за межами території України.
Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розміри 200000 грн, то суди попередніх інстанцій зазначили, що ця вимога є похідною від вимоги про вирішення публічно- правого спору, а тому, з огляду на висновки про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідачів та зобов'язання вчинити певні дії, похідна вимога про відшкодування шкоди задоволенню також не підлягає.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі №420/4916/25 за позовом ОСОБА_1 до Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, Департаменту екології та розвитку рекреаційних зон Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
І.В. Желєзний
В.Е. Мацедонська