про відмову у відкритті касаційного провадження
13 листопада 2025 року
м. Київ
справа №560/383/25
адміністративне провадження № К/990/44101/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Стародуба О.П. та Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області
на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року
у справі №560/383/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо здійснення перерахунку та виплати пенсії з 01 березня 2022 року відповідно до статей 51, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII (далі - Закон №2262-XII) на підставі наданої довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22 липня 2024 року №ХС50933 для перерахунку пенсії з урахуванням оновленого грошового забезпечення станом на 01 січня 2022 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити перерахунок та виплату з 01 березня 2022 року відповідно до статей 51, 63 Закону №2262-XII, з урахуванням грошового забезпечення згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22 липня 2024 року №ХС50933 про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2022 року.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року, позов задоволено.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області 27 жовтня 2025 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №560/383/25, які передбачені частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України: суди першої і апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі №21-329а13, від 25 листопада 2014 року у справі №21-322а14, постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі №521/21851/16-а, від 12 грудня 2018 року у справі №802/2196/17-а, від 11 грудня 2019 року у справі №240/4946/18, від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а, постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №240/6263/18, від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19, від 01 липня 2025 року у справі №420/23756/24; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 10 грудня 2013 року у справі №21-329а13, оскільки такий висновок сформований щодо нарахування та виплати недоплаченої основної державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах, визначених статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII, а тому не може бути прикладом іншого правозастосування у даних правовідносинах.
Посилання скаржника на висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 листопада 2014 року у справі №21-322а14, відповідно до якого органи Пенсійного фонду України не наділені повноваженнями самостійно визначати розмір пенсійного забезпечення, а здійснюють його нарахування на підставі наданих їм іншими органами довідок про розмір грошового забезпечення, і розмір пенсійних виплат залежить від розміру складових грошового забезпечення, зазначених у таких довідках, та висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 березня 2019 року у зразковій справі №240/6263/18, в якому зазначено, що відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21 лютого 2018 року №103 перерахунок пенсії військовослужбовцям та деяким іншим особам здійснюється із урахуванням трьох складових оновленого грошового забезпечення, визначеного на 01 березня 2018 року - окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки спір у справі, рішення у якій оскаржуються, не стосується визначення розміру грошового забезпечення позивача.
Також, Суд не бере до уваги посилання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 12 грудня 2018 року у справі №802/2196/17-а (предмет спору стосувався визнання протиправними дій обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо відмови в підготовці та наданні до Управління Пенсійного фонду України оновленої довідки про розмір грошового забезпечення), від 11 грудня 2019 року у справі №240/4946/18 (предмет спору стосувався визнання протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення, яка призвела до ненарахування та невиплати щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII), від 17 липня 2018 року у справі №521/21851/16-а (предмет спору стосувався поновлення права на отримання державної пенсії як інваліду-ліквідатору аварії на Чорнобильській АЕС), оскільки обставини цієї справи та справ, зазначених скаржником з метою обґрунтування підстави касаційного оскарження, виникли за різних фактичних обставин, у різні періоди часу, з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування.
Крім того, Суд вважає помилковою позицію відповідача про необхідність застосування судами попередніх інстанцій, під час розгляду цієї справи, правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а та висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19, від 01 липня 2025 року у справі №420/23756/24, оскільки такі висновки є нерелевантними до цієї справи, адже правовідносини у справі №510/1286/16-а виникли внаслідок неврахування особі, яка отримує пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» для обчислення пенсії сум індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, премії до державних, професійних та ювілейних свят та інших виплат у справі, та у справі №240/12017/19 правовідносини виникли щодо соціального захисту громадян, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи, та виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію, від 01 липня 2025 року у справі №420/23756/24 правовідносини стосувалися незастосування показника середньої заробітної плати в цілому по Україні за 2015- 2017 роки (три роки, що передували зверненню за призначенням пенсії за віком у 2018 році) при призначенні пенсії за віком, тоді як у цій справі правовідносини виникли щодо здійснення перерахунку та виплату пенсії позивачу відповідно до нової довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2022 року.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об'єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що і наведені скаржником висновки Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, викладені у постановах, сформовані за відмінних із даною справою фактичних обставин, у різні періоди часу, з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
В цілому мотиви судів першої і апеляційної інстанцій, якими вони керувалися ухвалюючи рішення про задоволення позову у справі №560/383/25, відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 02 серпня 2022 у справі №440/6017/21, яка містить висновки щодо правильного застосування норм права, питання застосування яких стояло перед судами першої і апеляційної інстанцій, про що обґрунтовано зазначено в оскаржуваних судових рішеннях.
При цьому, касаційна скарга не містить доводів про помилковість застосування судами вищенаведених висновків Верховного Суду, що свідчить лише про незгоду відповідача з ухваленими судовими рішеннями.
Таким чином, Суд зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими та такими, що прийняті у відповідності до усталеної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах. Крім того, станом на день винесення цієї ухвали, Верховний Суд від згаданого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за потрібне ініціювати питання про відступлення від зазначених висновків.
Колегією суддів також не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №560/383/25, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частиною п'ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 06 червня 2024 року у справі №140/1220/24, від 22 липня 2024 року у справі №500/8239/23, від 27 січня 2025 року у справі №160/4402/24.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у справі №560/383/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді О.П. Стародуб
С.М. Чиркін