Справа № 320/31254/23 Суддя (судді) першої інстанції: Панова Г. В.
10 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Коротких А.Ю.,
суддів Сорочка Є.О.,
Чаку Є.В.,
при секретарі Братиці К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа - Міністерство у справах ветеранів України про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта,-
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, третя особа - Міністерство у справах ветеранів України, в якому просив: визнати протиправними та нечинними зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України № 263 від 24.03.2023 року до "Порядку виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України", а саме, до абзацу першого пункту 1 та абзацу першого пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 280 від 18.04.2018 року "Питання забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України".
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Кабінет Міністрів України звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права та процесуального права.
19 червня 2024 року на адресу суду надійшов відзив від ОСОБА_1 , в якому позивач просив апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
25 червня 2024 року на адресу суду надійшов відзив від Міністерства у справах ветеранів України, в якому останній просив апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю (за текстом відзиву).
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2025 року було зупинено апеляційне провадження у справі №320/31254/23 за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, третя особа - Міністерство у справах ветеранів України, про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта до набрання законної сили судовим рішенням у справі №320/47680/23.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду 20 травня 2025 року враховано зауваження позивача щодо протоколу судового засідання від 12 травня 2025 року у справі № 320/31254/23.
Постановою Верховного Суду від 15 вересня 2025 року ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2025 року від 12 травня 2025 року скасовано, справу направлено до Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Заслухавши учасників справи, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач, обґрунтовуючи позовну заяву вказує на те, що у зв'язку з початком повномасштабного вторгнення російської федерації він зі своєю сім'єю був змушений покинути місце свого постійного проживання та вимушено переміститись до більш безпечного місця, а з 04.04.2022 він, дружина та троє дітей є внутрішньо переміщеними особами, оскільки місто Лисичанськ Луганської області, в якому вони проживали, перебуває в окупації.
Також, позивач вказує на те, що він є особою, яка захищала незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні до 01.06.2018 року заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, та є учасником бойових дій відповідно до пунктів 19-21 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Сім'я позивача потребує поліпшення житлових умов і перебуває на квартирному обліку та з 04.04.2022 зареєстрована в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб.
Постановою Кабінету Міністрів України № 280 від 18 квітня 2018 року "Питання забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України" (далі - Постанова № 280) було передбачено умови та механізм виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення внутрішньо переміщеним особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України.
У зв'язку з цим, 28.06.2023 року позивач звернувся із заявою до Управління праці та соціального захисту населення Вінницької районної військової адміністрації Вінницької області для призначення грошової компенсації за належні для отримання житлові приміщення, проте згідно рішення № 3 від 17.07.2023 року комісією Вінницької районної військової адміністрації Вінницької області позивачу було відмовлено в призначенні грошової компенсації, через те, що відповідно до п. 2 Порядку виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, затвердженого Постановою № 280, право на отримання грошової компенсації відповідно до цього Порядку мають внутрішньо переміщені особи, які захищали територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні до 1 червня 2018 р. заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, та визнані особами з інвалідністю внаслідок війни III групи відповідно до пунктів 11-14 частини другої статті 7 або учасниками бойових дій відповідно до пунктів 19-21 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", які перебувають на квартирному обліку і не менш як один рік на обліку в базі даних та які були обліковані як внутрішньо переміщені особи в базі даних до 24 лютого 2022 року.
Позивач зауважує, що на підставі лише того, що він став на облік, як внутрішньо переміщена особа вже після 24.02.2022 року, йому було відмовлено у отриманні компенсації.
Зазначене, на переконання позивача, стало можливим в зв'язку з тим, що 24.03.2023 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 263 "Деякі питання забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України" (далі - Постанова № 263), якою внесено зміни до пунктів 1 та 2 "Порядку виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України", затвердженого постановою № 280, а саме, в абзаці першому слова "і які перебувають на квартирному обліку і не менш як один рік на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб за місцем фактичного проживання в межах м. Києва або в межах однієї області згідно з відомостями Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб", замінено словами і цифрами "...які перебувають на квартирному обліку і не менш як один рік на обліку в базі даних та які були обліковані як внутрішньо переміщені особи в базі даних до 24 лютого 2022 року".
Відповідно до Постанови № 280 (в редакції від 02.08.2022 року) для отримання компенсації за належні для отримання жилі приміщення були визначені наступні умови (підстави): 1) особа захищала незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні до 1 червня 2018 року заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів; 2) особа визнана особою з інвалідністю внаслідок війни III групи відповідно до пунктів 11-14 частини другої статті 7 або учасником бойових дій відповідно до пунктів 19-21 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 3) особа потребує поліпшення житлових умов, включена у списки осіб, які користуються правом першочергового або позачергового одержання жилих приміщень, за місцем проживання відповідно до законодавства за категоріями, встановленими цим пунктом (квартирний облік); 4) особа перебуває не менш як один рік на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб за місцем фактичного проживання в межах м. Києва або в межах однієї області згідно з відомостями Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.
Після внесення змін постановою № 263 до постанови № 280, в редакції від 28.03.2023 року, для отримання компенсації за належні для отримання жилі приміщення замість умови, що особа має перебувати не менш як один рік на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб за місцем фактичного проживання в межах м. Києва або в межах однієї області згідно з відомостями Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, було введено іншу додаткову умову, а саме: особа має бути облікована, як внутрішньо переміщена особа в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб до 24.02.2022 року.
Позивач вважає, що Кабінет Міністрів України, юридично відокремивши осіб, які захищали незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та внаслідок збройної агресії російської федерації залишились без житла вже після 24.02.2022 року, позбавив їх права на отримання грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення, тим самим порушив права громадян щодо рівності перед законом в порівнянні з громадянами, які мають такий же статус, захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, та навіть так само були вимушені залишити своє місце проживання, однак вже після 24.02.2022 року, що і зумовило на звернення до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно норм ч. ч. 1 та 2 ст. 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Уряд є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
Згідно зі змістом ст. 19 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовипіа, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.
Нормами п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" визначено, що Уряд у сферах соціальної політики, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій забезпечує проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян; забезпечує підготовку проектів законів щодо державних соціальних стандартів і соціальних гарантій; забезпечує розроблення та виконання державних програм соціальної допомоги, вживає заходів щодо зміцнення матеріально-технічної бази закладів соціального захисту осіб з інвалідністю, пенсіонерів та інших непрацездатних і малозабезпечених верств населення.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 10 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" Кабінет Міністрів України: координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону, зокрема, затверджує комплексні державні цільові програми щодо підтримки та соціальної адаптації внутрішньо переміщених осіб із визначенням джерел та обсягів фінансування, контролює їх виконання.
Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011 року №19-рп/2011 підкреслив значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
У цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначав, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Колегія суддів підтверджує висновок суду першої інстанції про те, що у даному випадку позивач має право на оскаржування в суді змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України № 263 від 24.03.2023 року до "Порядку виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України", а саме, до абзацу першого пункту 1 та абзацу першого пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 280 від 18.04.2018 року "Питання забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України", адже як було досліджено вище, останній має підстави для звернення до уповноваженого органу із заявою для отримання грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, при цьому саме оскаржувані зміни призвели до прийняття уповноваженим органом рішення про відмову у наданні такої компенсації.
Абзаци четвертий - сьомий підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 6 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022 наголошено, що "З урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв'язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п'ятої статті 17 Основного Закону України"; припис частини п'ятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов'язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей; "виконання державою конституційного обов'язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов'язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності"; заходи в сфері оборони держави мають бути своєчасними, послідовними та комплексними, оскільки від їх ефективного запровадження залежить стан обороноздатності України.
Конституційний Суд України в абзаці шостому, сьомому підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 наголосив на тому, що організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей, пов'язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а з особливістю виконуваних ними обов'язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захист суверенітету і територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України); потреба в додаткових гарантіях соціального захисту цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.
Відповідно, встановлений частиною п'ятою статті 17 Основного Закону України, обов'язок держави забезпечити соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, поширюється як на громадян України, які безпосередньо перебувають на такій службі, так і на тих, яких звільнено з неї, що згадано в Рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 у справі №3-102/2021.
Конституційний Суд України в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини згаданого вище Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018 наголосив також, що в аспекті частини п'ятої статті 17 Конституції України, держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності; невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", підриває довіру до держави.
Конституційний Суд України в абзаці восьмому підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини згаданого також вище Рішення від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 висловив свою юридичну позицію, відповідно до якої норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними й мають безумовний характер; тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами, не можуть бути скасовані чи звужені.
Застосуванню відповідно підлягають наголошені висновки в Рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) у Рішенні від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 у справі №3-102/2021 про те, що пенсійне забезпечення як основний складник соціальних гарантій високого рівня стосовно громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, не може бути скасоване або обмежене.
Відповідно до пункту 3 Указу Президента України № 64/2022 (в редакції 24.02.2022 року та яка відповідає редакції чинній) у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Так, підпунктом 2 пункту 4 вказаного Указу № 64/2022 постановлено Кабінету Міністрів України невідкладно забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (надалі - Закон № 389-VIII) воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку цих обмежень.
Відповідно колегія суддів зазначає, що за частиною першою статтею 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно частини 2 статті 64 Конституції України, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до згаданої вище та застосованої судом статті 46 Конституції України слідує, що громадяни мають право на соціальний захист та відповідні гарантії.
Наведене в сукупності свідчить про передбачене чинним законодавством України право Кабінету Міністрів України формувати, встановлювати та затверджувати державні соціальні стандарти і нормативи та зокрема врегульовувати порядок та розміри виплат, допомог, компенсацій, враховуючи державний бюджет. Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Постановою Кабінету Міністрів України № 280 від 18.04.2018 року "Питання забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України", затверджено Порядок та умови, які визначають механізм надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, та визнані особами з інвалідністю внаслідок війни III групи відповідно до пунктів 11-14 частини другої статті 7 або учасниками бойових дій відповідно до пунктів 19 і 20 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та які потребують поліпшення житлових умов , включені у списки осіб, які користуються правом першочергового або позачергового одержання жилих приміщень, за місцем проживання відповідно до законодавства за категоріями, встановленими цим пунктом (далі - квартирний облік).
Судом першої інстанції встановлено, що після внесення змін постановою № 263 до постанови № 280 в редакції від 28.03.2023 року, для отримання компенсації за належні для отримання жилі приміщення замість умови що особа має перебувати не менш як один рік на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб за місцем фактичного проживання в межах м. Києва або в межах однієї області згідно з відомостями Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, було введено іншу додаткову умову, а саме: особа має бути облікована, як внутрішньо переміщена особа в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб до 24 лютого 2022 року.
Постанова Кабінету Міністрів України № 280 була прийнята для забезпечення додаткового соціального захисту ветеранів та членів їх сімей і в першу чергу пов'язана із правовим статусом осіб, які захищали незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та внаслідок збройної агресії російської федерації залишились без житла.
Водночас, на переконання колегії суддів, визначення змінами дати постановки на облік, як внутрішньо переміщеної особи, не узгоджується з необхідністю та доцільністю встановлення додаткової умови в частині строку (дати) постановки на облік.
Так, позивач наголошує на тому, що станом до 24.03.2023 року, всі такі особи мали право на отримання грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення, та і сам Кабінет Міністрів України вніс у відповідну постанову доповнення, згідно якого право на отримання грошової компенсації також зберігається за внутрішньо переміщеними особами, яким було призначено грошову компенсацію до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2023 року № 263 "Деякі питання забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України" і які після введення Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" воєнного стану перемістилися з території, яка включена до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, та відомості про яких включено до бази даних.
Тобто, з наведеного слідує, що особи, які зареєстровані в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб після 24.02.2022 року мають право отримати грошову компенсацію за належні для отримання жилі приміщення, але тільки ті, що встигли це зробити до 28.03.2023 року, що не узгоджується із самою метою та призначенням спірної компенсації.
Внаслідок прийняття оскаржуваних у даній справі змін до порядку, одна й та сама категорія осіб, які мають право на спірну грошову компенсацію, містить розділення на осіб, які зареєстровані в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб до 24 лютого 2022 року; осіб, які зареєстровані в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб після 24 лютого 2022 р., та яким було призначено грошову компенсацію до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2023 року № 263; осіб, які зареєстровані в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб після 24 лютого 2022 року.
Таким чином, згідно внесених змін Постановою № 263, вказаних категорій осіб з однаковим статусом, не має права на отримання грошової компенсації лише ті особи, які зареєстровані в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб вже після 24 лютого 2022 року, що не узгоджується з легітимною метою існування самого порядку, адже категорія осіб одна, статус той же, проте вводиться умова, пов'язана із датою постановки на облік, при цьому посилання на велике навантаження на бюджет та значну кількість осіб, які потенційно матимуть право на отримання означеної компенсації, лише додатково свідчить про мету внесення таких змін, що пов'язується зі зменшенням кількості осіб, які мали б право на отримання грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення.
Зміни до пунктів 1 та 2 Порядку виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, які було внесено спірною постановою № 263, звужують зміст та обсяг існуючих прав і свобод, з огляду на те, що позбавляють права на соціальний захист осіб, які захищали незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та стали на облік, як внутрішньо переміщені особи вже після 24 лютого 2022 року.
Таким чином, виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що окремі положення пунктів 1 та 2 Порядку, через набрання чинності Постанови № 263, яка стала невід'ємною частиною Постанови № 280, скасовують та обмежують конституційні права громадян на соціальний захист, достатній життєвий рівень, встановлений законами України пільги та гарантії, розміри та порядок їх надання, чим грубо порушують приписи частин другої та третьої статті 22 Конституції України, згідно з якими конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Водночас, Кабінет Міністрів України, приймаючи постанову № 263 від 24.03.2023 року, фактично допустив звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, шляхом скасування наданих державою соціальних прав, гарантій, пільг, компенсацій, які були встановлено постановою № 280. Набрання чинності постанови № 263 в частині внесення змін до абзацу першого пункту 1 та абзацу 1 пункту 2, призводить до зміни вимог щодо терміну перебування в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб, і, як наслідок, це порушує право громадян, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Слід наголосити, що виплата грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, є складовою їх соціального захисту, при цьому, постановою № 263 було додатково збільшено вимоги щодо набуття права на компенсацію, шляхом звуження кола осіб, а саме, наразі не мають бути особи, які були внутрішньо перемішеними до 24 лютого 2022, що призводить до порушення прав громадян щодо рівності перед законом в порівнянні з громадянами, які мають такий же статус, захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, та навіть так само були вимушені залишити своє місце проживання, однак вже після 24 лютого 2022 року.
Крім того, у частині посилань сторони відповідача на те, що згідно з частиною 2 ст. 97 БК України порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України, та відтак, саме на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок визначення порядку та умов надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам, колегія суддів зазначає, що не є спірним наявність у Кабінету Міністрів України права визначення порядку та розпорядження коштами, водночас, вказане не спростовує необґрунтованості виключення з переліку осіб, які мають право на відповідні гарантії тих, хто має право на компенсацію, лише за ознакою дати постановки на облік, як внутрішньо переміщених осіб.
За висновками колегії суддів, оскаржуваними змінами було порушено баланс між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Більш того, з пояснень третьої особи щодо позову, вбачається, що обмеження кола осіб, які мають право на отримання компенсації пов'язано з фінансовими питаннями, при цьому, не розглядається та не обґрунтовується питання соціальної справедливості щодо питання розділення між такими особами у реалізації прав, можливості пошуку інших можливостей додаткового фінансування з метою забезпечення виконання державою взятих на себе зобов'язань щодо реалізації права на житло осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні до 1 червня 2018 р. заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях.
За наслідком розгляду даного спору, суд дійшов висновку про те, що доводи відповідача не містять обґрунтувань правомірності дій Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови № 263 "Деякі питання забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України", якою внесено зміни до пунктів 1 та 2 "Порядку виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України", затвердженого Постановою № 280.
При цьому, посилання відповідача на те, що позивач може скористатись іншими цільовами програмами, доступними в Україні задля отримання житла, зокрема для осіб, які є внутрішньо переміщеними особами та мають статус ветеранів війни, передбачена постанова Кабінету Мініетрів України від 28.04.2021 року № 451 "Питання надання пільгових іпотечних кредитів внутрішньо переміщеним особам за рахунок коштів гранту, наданих Кредитною установою для відбудови (KfW); постанова Кабінету Міністрів України від 02.09.2022 року № 980 "Про затвердження Порядку викориетання коштів з рахунка для забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2022 року № 472"; постанова Кабінету Мініетрів України від 24.03.2023 року № 265 "Деякі питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну ціліеність України, а також членів їх сімей"; постанова Кабінету Мініетрів України від 24.03.2023 року № 266 "Деякі питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей", на переконання суду, не може свідчити про законність та обґрунтованість оскаржуваних змін, а також вказувати позивачу на варіант поведінки, позаяк, останній стверджує, що має право на отримання компенсації за постановою Кабінету Міністрів України № 280 від 18.04.2018 року "Питання забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України", проте до прийняття оскаржуваних змін.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України № 263 від 24.03.2023 до "Порядку виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України", а саме до абзацу першого пункту 1 та абзацу першого пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 280 від 18.04.2018 "Питання забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України", є протиправними та нечинними.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 150-154, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Сорочка Є.О.
Чаку Є.В.
Повний текст виготовлено: 12 листопада 2025 року.