Головуючий І інстанції: Н.В. Савицька
13 листопада 2025 р. Справа № 480/10100/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної установи "Роменська виправна колонія (№56)" на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.06.2025, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 10.06.25 по справі № 480/10100/24
за позовом ОСОБА_1
до Державної установи "Роменська виправна колонія (№56)"
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи "Роменська виправна колонія (№56)", і просив суд:
- визнати протиправними дії Державної установи «Роменська виправна колонія (№56)» щодо ненарахування та невиплати в повному обсязі, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, додаткової щомісячної винагороди за період з 24.02.2022 по 07.07.2022 у розмірі 30 000 гривень щомісячно;
- зобов'язати Державну установу «Роменська виправна колонія (№56)» нарахувати і виплатити додаткову щомісячну винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, за період з 24.02.2022 по 07.07.2022 у розмірі 30 000 гривень щомісячно, враховуючи раніше проведенні виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що до 04.09.2024 проходив службу в Державній установі “Роменська виправна колонія (№56)». Посилаючись на приписи Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» позивач вказує, що з 24.02.2022 по 07.07.2022 мав право на отримання додаткової винагороди, проте і при звільненні такої винагороди не було нараховано та виплачено позивачу, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 року позов ОСОБА_1 до Державної установи "Роменська виправна колонія (№56)" про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задоволено частково.
Визнано протиправними дії Державної установи «Роменська виправна колонія (№ 56)» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в повному обсязі, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, додаткової щомісячної винагороди за період з 24.02.2022 до 31.05.2022 у розмірі 30 000 гривень щомісячно.
Зобов'язано Державну установу «Роменська виправна колонія (№ 56)» (42073, Сумська область, Роменський район, с. Перехрестівка, вул. Вишнева, 19, код ЄДРПОУ 08565078) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), додаткову щомісячну винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, за період з 24.02.2022 до 31.05.2022 у розмірі 30 000 гривень щомісячно, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що Державна установа «Роменська виправна колонія (№56)» є державною установою, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України. Органом управління виправної колонії є Міністерство юстиції України. Діяльність виправної колонії контролюється та координується Північно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (м. Харків) та Департаментом з питань виконання кримінальних покарань. Виправна колонія є бюджетною неприбутковою установою. На виконання Постанови № 168 до державної установи надійшов лист з Північно- Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 25.05.2022 № 22-88/5.1/5.1/24-22, який передбачав визначення розміру додаткової винагороди пропорційно фактичному часу несенню служби. На підставі наказу по установі від 08.08.2022 за № 101/ОС-22 «Про надання додаткової винагороди» позивачу виплачена додаткова винагорода за період за період з 26.04.2022 по 30.04.2022 у розмірі 1916,67 грн, за період з 01.05.2022 по 31.05.2022 у розмірі 11209,68 грн. за фактичну кількість годин несення служби, згідно довідки установи (витяг з наказу та довідка додаються). Дана додаткова винагорода у сумі 12929,45 грн. (за вирахуванням військового збору) сплачена позивачу платіжним дорученням від 09.08.2022 за № 755 по відомості на картковий рахунок.
На переконання представника відповідача, зобов'язання державної установи щодо виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ від 28.02.200 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час воєнного стану» за період з 24.02.2022 по 31.05.2022, перед позивачем виконано в повному обсязі на тій підставі, що згідно змін, внесених Постановою КМ України від 01.07.2022 року № 754 «Про внесення змін до пункту 1 постанови КМУ від 28.02.200 р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час воєнного стану», які вступили в дію з 1 червня 2022 року, підстав для нарахування та виплати додаткової винагороди з 1 червня установа не мала, так як Роменська ТГ відповідно до наказів Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України не входила до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
Крім цього, представник відповідача зазначає, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду з даним позовом.
Позивач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, що з огляду на законодавчо встановлений принцип незворотності нормативно- правових актів у часі в силу прямих приписів статті 58 Конституції України, у період з 24.02.2022 року по 31.05.2022 року він мав право на виплату мені додаткової винагороди.
Позивач вважає, посилання скаржника на той факт, що передбачена Постановою №168 додаткова щомісячна винагорода у розмірі 30000 грн. виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць, починаючи з самого початку дії воєнного стану, вочевидь суперечить ст. 58 Конституції України та є незаконним і необгрунтованим.
На переконання позивача, висновок суду першої інстанції, що листи Міністерства юстиції України та Південно-східного Міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції не містять норм права та не можуть бути покладені в основу вирішення правовідносин між позивачем та відповідачем; надані у листах роз'яснення мають рекомендаційний характер, а застосуванню до спірних правовідносин підлягає Постанова № 168, у відповідній редакції, що діяла на час її виникнення, є законним та обґрунтованим.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що наказом начальника Державної установи “Роменська виправна колонія (№56)» № 138/ОС-24 від 04.09.2024 (по особовому складу) звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію" ОСОБА_1 (а.с. 10).
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 14.10.2024 з проханням нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду за період з 24.02.2022 по 07.07.2022, передбачену постановою № 168 (а.с. 11).
Державна установа “Роменська виправна колонія (№56)» листом № 4/3677 від 31.10.2024 повідомило, що позивачеві, що відповідно до фактичної кількості годин несення служби, зазначеної в табелях обліку робочого часу було нараховано додаткову винагороду:
- за період з 24.02.2022 по 28.02.2022 у розмірі 1339,29 грн. за 30 год. несення служби;
- за період з 01.03.2022 по 31.03.2022 у розмірі 15080,65 грн. за 374 год. несення служби;
- за період з 01.04.2022 по 25.04.2022 у розмірі 10833,33 грн., за 260 год. несення служби;
- за період з 26.04.2022 по 30.04.2022 у розмірі 1916,67 грн., за 46 год. несення служби;
- за період з 01.05.2022 по 31.05.2022 у розмірі 11209,68 грн., за 278 год. несення служби.
Кошти виплачені (за вирахуванням військового збору) та перераховані на картковий рахунок заявника згідно відомості (платіжне доручення №498 від 26.05.2022 в сумі 26844,47 грн. та платіжне доручення №755 від 09.08.2022 - 12929,45 грн).
Таким чином, зобов'язання державної установи щодо нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час воєнного стану» за період з 24.02.2022 по 01.06.2022 виконано в повному обсязі (а.с. 12).
Вважаючи, протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві додаткової винагороди у повному розмірі, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач у період з 24.02.2022 до 31.05.2022 повинен був отримувати щомісячну додаткову виплату в розмірі 30000 грн, у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Так, правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23.06.2005 № 2713-IV (далі Закон № 2713-IV)
Особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби, а також члени їхніх сімей знаходяться під захистом держави, їх безпека, честь і гідність охороняються законом (частина четверта статті 21 Закону № 2713-IV).
Відповідно до частини другої статті 23 Закону № 2713-IV, умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Частиною п'ятою статті 23 Закону № 2713-IV передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (набрала чинності 01.03.2018) (далі Постанова № 704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.
Пунктами 2 і 3 Постанови № 704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
З метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України Міністерством юстиції України 28.03.2018 наказом № 925/5 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі Порядок № 925/5).
Пункт 3 Порядку № 925/5 передбачає, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнято постанову № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова № 168), пунктом 1 якої встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснено дату, час та місце розгляду заяви повідомлялись належним чином.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Згідно з пунктом 5 Постанови № 168 остання набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.
Постановою Кабінету Міністрів України № 350 від 22.03.2022 до Постанови № 168 внесені зміни, відповідно до яких абзац перший пункту 1 після слів "та поліцейським" доповнено словами, "а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми "єПідтримка"".
При цьому, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 350 від 22.03.2022 передбачено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.
Надалі постановою Кабінету Міністрів України № 754 від 01.07.2022 до Постанови № 168 внесені зміни, якими в абзаці першому пункту 1 слова "які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми "єПідтримка"" замінено словами "які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)".
Крім того, зазначеною Постановою № 754 від 01.07.2022 внесені зміни щодо порядку виплати додаткової винагороди, а саме: після слова "щомісячно" доповнено словами "(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)".
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 754 від 01.07.2022 встановлено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01.06.2022.
З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що позивач у період з 24.02.2022 по 01.06.2022 проходив службу в Державній установі "Роменська виправна колонія (№ 56)", яка розташована на території Сумської області.
Згідно до Переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми "єПідтримка", затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 204-р, Програма "єПідтримка" поширюється на Сумську область.
Отже, з 24.02.2022 позивач набув право на отримання додаткової щомісячної винагороди, встановленої Постановою № 168, оскільки проходив службу в межах адміністративно-територіальної одиниці (Сумська область), на території якої надавалася допомога в рамках Програми "єПідтримка".
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793, внесено зміни до пункту 1 Постанови № 168, а саме у пункті 1: 1) в абзаці першому слова і цифри "додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно" замінити словами і цифрами "додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць".
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 встановлено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.
Колегія суддів вважає, що позивач мав право на отримання додаткової винагороди, відповідно до Постанови № 168, у період з 24.02.2022 до 31.05.2022 включно.
З матеріалів справи встановлено, що позивачу нарахована додаткова винагорода відповідно до фактичної кількості годин несення служби.
Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що додаткова винагорода позивачу виплачувалась, проте не у розмірі 30000 грн щомісячно, а у розмірі відповідно до фактично відпрацьованого часу.
Так, в апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що на виконання Постанови № 168 до державної установи надійшов лист з Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 25.05.2022 № 22-88/5.1/5.1/24-22, який передбачав визначення розміру додаткової винагороди пропорційно фактичному часу несенню служби.
Проте, на переконання колегії суддів, листи Міністерства юстиції України та Південно-східного Міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції не містять норм права та не можуть бути покладені в основу вирішення правовідносин між позивачем та відповідачем. Надані у листах роз'яснення мають рекомендаційний характер, а застосуванню до спірних правовідносин підлягає Постанова № 168, у відповідній редакції, що діяла на час їх виникнення.
Стосовно внесених постановою Кабінетом Міністрів України № 754 від 01.07.2022 змін до Постанови № 168 (які відповідно до пункту 2 застосовуються з 01.06.2022), та постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793, якими визначено виплату додаткової винагороди пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць, колегія суддів зазначає наступне.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У даному випадку справа не стосується відповідальності позивача, даний спір пов'язаний з виплатою грошового забезпечення особі, відтак в період роботи позивача в період з 24.02.2022 до 31.05.2022 діяла норма пункту Постанови № 168 в наступній редакції: на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби). Тобто зазначена норма передбачала обов'язок відповідача обрахунку грошової винагороди саме виходячи із розміру 30 000 гривень щомісячно.
За приписами частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн на місяць, передбаченому постановою № 168 у первинній редакції.
Аналогічне тлумачення змісту постанов КМУ №168 та №793 наведене, зокрема, в постанові Верховного Суду у зразковій справі № 260/3564/22, що враховується судом відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Отже, колегія суддів вважає, що позивач повинен був отримувати щомісячну додаткову виплату в розмірі 30000 грн, у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо аргументів апеляційної скарги відповідача про пропуск строку звернення до суду з позовною заявою, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У той же час, частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" внесені зміни до КЗпП України.
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Закону №2352 цей Закон набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме з 19.07.2022.
Внаслідок набрання чинності Законом №2352 зазнало змін правове регулювання правовідносин, які виникли з питань стягнення заробітної плати.
Зокрема, з 19.07.2022 в КЗпП України відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату, без обмеження будь-яким строком.
Разом з тим, стаття 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19.07.2022, окремо взагалі не врегульовує питання щодо строку звернення до суду працівника з позовом про стягнення заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці.
Натомість частина перша статті 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19.07.2022, встановлений загальний строк звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору, який становить три місяця з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Частина друга статті 233 КЗпП України, в редакції, чинній з 19.07.2022, встановлені спеціальні строки звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору: у справах про звільнення працівника місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення; у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Водночас, Закон №2352 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії у часі.
Отже, Закон №2352 містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, тобто з 19.07.2022.
Як вірно виснував суд першої інстанції, незважаючи на те, що з цим позовом позивач звернувся до суду 16.11.2024, при вирішенні питання щодо дотримання ним строку звернення до суду має застосовуватися норма частини другої статті 233 КЗпП України, в редакції до внесення змін Законом №2352, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин і передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції в повному обсязі дослідив положення нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання ДУ "Роменська виправна колонія (№ 56)" здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, в розмірі 30000,00 грн щомісячно за період з 24.02.2022 по 31.05.2022, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 року по справі № 480/10100/24 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної установи "Роменська виправна колонія (№56)" - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 по справі № 480/10100/24 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач І.М. Ральченко
Судді З.Г. Подобайло В.В. Катунов