13 листопада 2025 року Чернігів Справа № 620/10498/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Дубіної М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
12.09.2025 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом (зареєстрований у суді 17.09.2025), у якому просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ в Донецькій області) та Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - ГУ ПФУ в Чернігівській області) щодо відмови їй у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) та скасувати рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 14.07.2025 №254150036359 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років;
зобов'язати ГУ ПФУ в Донецькій області призначити їй з 07.07.2025 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує на протиправність оспорюваних дій та рішення відповідачів про відмову їй у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, оскільки станом на час звернення за призначенням пенсії вона має більше 25 років спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 13.10.2025 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
ГУ ПФУ в Донецькій області у відзиві на позовну заяву заперечуючи проти заявлених позовних вказує на правомірність прийнятого ним рішення за результатами опрацювання за екстериторіальним принципом заяви позивачки від 07.07.2025 про призначення / перерахунок пенсії за вислугу років, про відмову в призначенні пенсії відповідно до відповідно до пункту 2 1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ, у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу, оскільки згідно з пунктом 2-1 розділу XV Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII) (на 11.10.2017) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону №1788-ХІІ, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом № 1788-ХІІ, проте стаж позивачки за вислугою років, з урахуванням кратності, згідно статті 60 Закону №1788, станом на 11.10.2017 становить 13 років 4 місяці 1 день, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років.
ГУ ПФУ в Чернігівській області у відзиві на позовну заяву вказує, що воно є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки рішення про відмову в призначення позивачці пенсії за вислугу років прийняте територіальним органом Пенсійного фонду України визначене для розгляду заяви позивачки за екстериторіальним принципом. Також представник ГУ ПФУ в Чернігівській області зазначає, що з 04.06.2019 - дати ухвалення рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019, яким зокрема, положення статті 55 Закону №1788 застосовуються без внесених до нього змін Законами України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», право на пенсію за вислугу років згідно із статтею 55 Закону №1788-ХІІ визначається з урахуванням вимог щодо вислуги років та стажу, що були передбачені законодавством на 11.10.2017, щодо віку - визначеного на дату призначення пенсії. Право на пенсію за вислугу років мають працівники закладів охорони здоров'я незалежно від віку, за наявності вислуги років у період: до 01.04.2015 - не менше 25 років; до 01.01.2016 - не менше 25 років 6 місяців; до 11.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців .
Суд, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановив наступне.
Позивачка, ІНФОРМАЦІЯ_1 , 07.07.2025 звернулась до ГУ ПФУ в Чернігівській області із заявою про призначання пенсії за вислугу років як медичному працівнику по наявному у мене медичному стажу, відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, додавши до заяви всі необхідні документи, яку було розглянуто ГУ ПФУ в Донецькій області за екстериторіальним принципом та прийнято рішення від 14.07.2025 №254150036359 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років.
17.07.2025 ГУ ПФУ в Чернігівській області надіслало позивачці офіційне повідомлення від 17.07.2025 №2500-0205-8/47475 про направлення рішення ГУ ПФУ від 14.07.2025 №254150036359, в якому їй було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки відсутній необхідний пільговий стаж роботи.
У вказаному рішенні 14.07.2025 №254150036359 з посиланням, зокрема на пункт 2-1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV зазначено, що страховий стаж позивачки становить 15 років 4 місяці 0 днів, а пільговий стаж станом на 11.10.2017 становить 13 років 4 місяці 1 день, що є недостатнім для призначення їй пенсії за вислугу років та про те, що право виходу на пенсію за вислугу років незалежно від віку мають право особи, вислуга років яких на відповідних посадах становить не менше як: - 25 років - на 01.04.2015; 25 років 6 місяців - на 01.01.2016; - 26 років 6 місяців - на 11.10.2017.
30.07.2025 позивачка звернулася до відповідачів з письмовою заявою, в якій просила:
1) зарахувати весь її медичний стаж роботи у подвійному розмірі;
2) зарахувати до мого медичного стажу весь період її роботи з 12.10.2017 по дату подачі заяви на призначення пенсії, де вона працювала медичною сестрою психіатричного стаціонару диспансерного психіатричного відділення Комунального некомерційного підприємства Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні;
3) призначити їй пенсію за вислугою років та здійснити нарахування їй пенсійних виплат, починаючі з дати подачі нею заяви на призначення пенсії.
ГУ ПФУ в Чернігівській області листом від 27.08.2025 № 9973-9254/Х-02/8-2500/25 було відмовлено позивачці у зарахуванні їй всього медичного стажу та зазначено:
«... з 04.06.2019 право на пенсію за вислугу років згідно із статтею 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначається з урахуванням вимог щодо вислуги років та стажу, що були передбачені законодавством на 11.10.2017, щодо віку, визначеного на дату призначення пенсії.
Право на пенсію за вислугу років мають працівники закладів охорони здоров'я незалежно від віку, за наявності вислуги років у період:
до 01.04.2015 - не менше 25 років; до 01.01.2016 - не менше 25 років 6 місяців; до 11.10.2017-неменше 26років 6місяців.
...... Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до Вашої заяви від 07.07.2025 прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років, через відсутність необхідного спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.».
ГУ ПФУ в Донецькій області листом від 28.08.2025 № 33912-30326/Х-02/8-0500/25, було відмовлено позивачці у зарахуванні їй всього медичного стажу та зазначено:
«Право на пенсію за вислугу років мають особи, визначені в статті 55 Закону №1788 за наявності стажу роботи за спеціальністю станом:
на 01.04.2015 - не менше 25років; на 31.12.2015 - 25 років 6 місяців; на 11.10.2017 -26років 6 місяців.
...... Спеціальний стаж за вислугу років з урахуванням кратності згідно із статтею 60 Закону No1788, станом на 11.10.2017 становить 13 років 04 місяці 01 день, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років.
До страхового стажу зараховані всі періоди.
Відповідно до довідки КНП «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» від 02.07.2025 №152 до спеціального стажу за вислугу років враховано період з 07.09.2009 по 11.10.2017, в тому числі періоди роботи з 07.09.2009 по 08.05.2014 та з 18.03.2017 по 11.10.2017 враховано, відповідно до статті 60 Закону №1788, у подвійному розмірі.
Відповідно до пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення Закону №1058 підстави для врахування періоду роботи з 12.10.2017 по дату подачі заяви на призначення пенсії до спеціального стажу за вислугу років відсутні.
Враховуючи вищезазначене, відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788, в зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу за вислугу років. Головним управлінням 14.07.2025 прийнято рішення No254150036359 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років.».
Судом встановлено із змісту наданих документів, що до розрахунку спеціального (медичного) стажу роботи позивачки для призначення пенсіі?, було зараховано період її роботи з 07.09.2009 по 11.10.2017, де періоди з 07.09.2009 по 08.05.2014, з 18.03.2017 по 11.10.2017 зараховані у подвійному розмірі, а період з 09.05.2014 по l7.03.2017 - в одинарному розмірі (перебування у відпустці для догляду за дитиною до 3 років).
ОСОБА_1 , вважаючи протиправними дії та рішення ГУ ПФУ в Донецькій області та ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо відмови їй у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, звернулась до суду з цим позовом.
Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом № 1788-XII та Законом №1058-ІV, іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Так, Законом № 2148-VIII (набрав чинності 11.10.2017) доповнено пунктом 2-1 розділ XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого особам, які на день набрання чинності Законом № 2148-VIII мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону № 1788-ХІІ, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом № 1788-ХІІ.
Відповідно до статті 51 Закону № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Частиною першою статті 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55. Пунктом «е» частини першої статті 55 вказаного Закону було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VIII) статтю 55 Закону № 1788-ХІІ викладено в новій редакції. Так, право на пенсію за вислугу років, відповідно до пункту «е» вказаної статті, мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Законом України від 24.12.2015 № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 911-VIII) внесено зміни до статті 55 Закону № 1788-ХІІ, зокрема у пункті «е» в абзаці першому слова «незалежно від віку» замінено словами та цифрами «після досягнення 55 років і»; доповнено абзацами дванадцятим-двадцять п'ятим.
Таким чином, з прийняттям Закону № 213-VIII підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, а Закон № 911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними законами № 213-VIII, № 911-VIII. Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019.
Таким чином, положення пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII в редакції законів від №213-VIII та №911-VIII втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019.
Відтак, з 04.06.2019 при вирішенні питання наявності права на призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII застосуванню підлягає норма у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №911-VIII, яка визначає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Однак, відмовляючи позивачці у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII відповідач виходив з того, що відповідно до пункту 2-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV для призначення даного виду пенсії особа станом на 11.10.2017 (дату набрання чинності Законом №2148-VIII) повинна мати спеціальний стаж роботи станом на 01.04.2015 - не менше 25років; на 31.12.2015 - 25 років 6 місяців; на 11.10.2017 - 26 років 6 місяців.
Надаючи оцінку такій позиції відповідача, суд зазначає наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Закону №1058-IV.
03.10.2017 Верховною Радою України був прийнятий Закон №2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017. Вказаним Законом №2148-VIII розділ XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV доповнено пунктом 2-1 наступного змісту:
«Особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України".
Крім того, Законом №2148-VIII також були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-XII, після яких вказаний пункт викладений у наступній редакції:
«До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії».
Таким чином, згідно вказаних правових норм пункту 2-1 та пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-XII пенсія за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII може бути призначена за умови наявності у особи визначеного цим Законом спеціального стажу, необхідного для її призначення, станом на 11.10.2017.
На цей час, Закон №2148-VIII є чинним, неконституційним у визначеному законом порядку не визнавався.
Вказана свідчить, що на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 з одного боку, які визначають, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку, та нормами пункту 2-1 та пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-XII з іншого боку, які передбачають, що спеціальний пільговий стаж має бути наявний у особи станом на 11.10.2017 - дату набрання чинності Закону №2148-VIII.
Вирішуючи питання про те, які правові норми (норми Закону №1788-ХІІ чи норми пункту 2-1 та пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-XII) слід застосовувати до спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У Рішенні від 22 травня 2018 року №5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що "положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Крім того, Конституційний Суд України вказав, що до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної" (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018).
Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття «легітимні очікування») (Доповідь «Верховенство права», схвалена Європейською Комісією «За демократію через право» (Венеційською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року).
Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Суд зазначає, що аналогічні спірні правовідносини, в яких судом надавалась правова оцінка щодо вирішення вказаної колізії між нормами статті 55 Закону №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, з одного боку, та нормами пункту 2-1 та пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-XII з іншого боку, розглядались Верховним Судом у справі №240/24/21. Так, за наслідками розгляду вказаної справи Верховний Суд ухвалив постанову від 06.11.2023, в якій сформував висновок про те, обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017, для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Крім того, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформованими в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 за подібних правовідносин, оскільки норми названих законів (Закону №1788-ХІІ та пункту 2-1 та пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-XII) регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»).
У вищезазначеній постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, відповідно до якого положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Також суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що до спірних у даній справі правовідносин застосуванню підлягають саме норми пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, а не норми пункту 2-1 та пункту 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-XII.
Так, пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Таким чином, визначеною зазначеною правовою нормою умовою для призначення особі пенсії за вислугу років є наявність спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Дослідивши наявну у матеріалах справи копію трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 -, суд встановив, що в ній містяться записи відповідно до яких, вона з 07.09.2009 по сьогодні працювє на посаді медсестри у медичних установах.
Всі записи в трудовій книжці позивачки у вищезазначений період завірені печаткою та підписом відповідальної особи, містять інформацію про номер та дату наказу про прийняття на роботу та номер і дату наказу про звільнення.
Постанова Кабінету Міністрів України «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» від 04.11.1993 № 909 передбачає, зокрема, посади лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) в лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, санітарно-епідеміологічних закладах, діагностичних центрах.
Приміткою 4 до постанови № 909 передбачено, що при призначенні пенсії за вислугу років зазначеним у цьому переліку особам допускається підсумовування стажу за періоди їх роботи у закладах і установах освіти, охорони здоров'я та соціального захисту.
Отже, на день звернення позивача до відповідача пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ передбачав, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров'я, незалежно від віку, при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років, що дає право на призначення даного виду пенсії.
На момент звернення позивачки із заявою до відповідача, спеціальний стаж роботи становив більше 25 років, а тому позивачка набула право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ.
За таких обставин позивачка , звернувшись 07.07.2025 до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугою років як працівнику охорони здоров'я за спеціальним стажем, набула таке право відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ.
Аналогічний висновок у подібних правовідносинах висловив Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суд у постанові від 12 грудня 2019 року у справі №724/547/17.
Враховуючи викладене, спірне рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 14.07.2025 №254150036359 є протиправним і підлягає скасуванню.
Суд зазначає, що положеннями Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1, у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1 та від 16.12.2020 № 25-1) передбачено можливість застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій.
Так, згідно з пунктом 4.2 Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
При цьому, цим пунктом визначено, що при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема: надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Відповідно до пункту 4.3 Порядку № 22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.7 Порядку № 22-1 визначено право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.
Пунктом 4.10 Порядку № 22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Тобто згідно із законодавством, органи Пенсійного фонду зобов'язані сприяти в реалізації права на призначення особі пенсії шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення документів, а у випадку їх невідповідності, роз'яснити такій особі її права, а також надати строк для усунення вказаних недоліків.
У свою чергу, суд зазначає, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікована Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, передбачає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини вказав, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 року (заява №38722/02).
Право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом» (стаття 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Суд звертає увагу, що в національному законодавстві відсутні правові норми, які б врегульовували питання призначення/переведення з одного виду пенсії на інший в рамках різних законів.
За змістом частин другої та четвертої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Судом встановлено, що позивачка має необхідний стаж для призначення їй пенсії за вислугу років.
З матеріалів справи видно, що заява позивача про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-ХІІ була розглянута за екстериторіальним принципом ГУ ПФУ в Донецькій області і оспорюване рішення про відмову в призначенні їй такої пенсії було прийнято саме вказаним пенсійним органом, тому дії зобов'язального характеру щодо прийняття рішення про призначення позивачці пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-ХІІ, має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що відмовся призначати позивачці пенсію, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Донецькій області.
Отже, зважаючи на встановлену протиправність оскаржуваного рішення, застосовуючи механізм захисту права порушеного суб'єктом владних повноважень та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими частини другої статті 245 КАС України, суд вважає за необхідне зобов'язати ГУ ПФУ в Донецькій області призначити позивачці з 07.07.2025 пенсію за вислугу років, як працівнику охорони здоров'я, відповідно до пунктом «е» статті 55 Закону№1788-ХІІ.
При цьому, оскільки ГУ ПФУ в Чернігівській області не відмовляло позиваці у призначенні їй пенсії за вислугу років, тому позовні вимоги до вказаного відповідача, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов висновку, про часткову обґрунтованість позовних вимог та наявність підставі для їх частково задоволення у визначений судом спосіб.
Відповідно до частин першої та третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як видно з наявної у матеріалах справи квитанції від 10.09.2025 № 2186251788 позивачкою під час звернення з цим позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1211, 20 грн.
За наслідками розгляду справи судом задоволено всі заявлені позовні вимоги, хоча і частково, що носить кількісний показник.
Таким чином, суд вважає, що правильним буде визначення розміру компенсації позивачу судових витрат зі сплати судового збору виходячи з кількості, а не розміру задоволених / не задоволених позовних вимог, а саме, повернення позивачці за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень (ГУ ПФУ в Донецькій області) судові витрати у розмірі 1211, 20 грн.
Керуючись статтями 2, 7, 9, 72, 139, 227, 241-243, 246, 250-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії та рішення Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області від 14.07.2025 №254150036359 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.07.2025 №254150036359 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 з 07.07.2025 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення».
У задоволенні позову до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі у розмірі 1211, 20 грн, сплаченого згідно із квитанцією від 10.09.2025 № 2186251788.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (унікальний ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 13486010; місцезнаходження юридичної особи: 84122, Донецька обл., місто Слов'янськ, площа Соборна, будинок 3).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (місцезнаходження юридичної особи: вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005; унікальний ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21390940).
Суддя Марія ДУБІНА