13 листопада 2025 року Чернігів Справа № 620/10413/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Дубіної М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області в особі Бобровицького сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
13.09.2025 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) звернулася до суду з позовом (зареєстрований у суді 15.09.2025), у якому просить:
визнати протиправною викладену у листі від 28.08.2025 за вих. №Г-4/6/7413- 25/7413/4-25 Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області в особі Бобровицького сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області відмову в оформленні та видачі ОСОБА_2 , у зв'язку із досягненням 16-річного віку, паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ;
зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області в особі Бобровицького сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області оформити та видати ОСОБА_2 , у зв'язку із досягненням 16-річного віку, паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 зазначає, що вона в інтересах неповнолітнього сина, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сам син звертались до органів Управління ДМС в Чернігівській області з приводу оформлення та видачі ОСОБА_2 , у зв'язку із досягненням ним 16-річного віку, паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, на що отримали відповідь, оформлену листом від 28.08.2025 за вих. №Г-4/6/7413- 25/7413/4-25 в якій зазначено, що у зв'язку з відсутністю рішення суду, що набрало законної сили, оформлення такого паспорту є порушенням чинного законодавства.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 13.10.2025 позовну заяву ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Представником Управління ДМС в Чернігівській області подано відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, оскільки відмова в оформленні і видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки прийнята на підставі та у межах повноважень, у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з урахуванням усіх обставин. Зокрема позивачем не надано повний перелік документів, що слугувало підставою для відмови у видачі паспорту.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_2 , серії НОМЕР_1 .
12.08.2025, по досягненню ОСОБА_2 16-річного віку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Бобровицького сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області із заявою щодо видачі ОСОБА_2 паспорту громадянина України у вигляді паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, додавши оригінал свідоцтва про народження заявника для засвідчення його копії, дві фотокартки розміром 35х45; заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України (Додаток 1).
У заяві повідомлено про відмову від оформлення паспорта у формі ID-картки - документа Єдиного державного демографічного реєстру (далі - ЄДДР або Реєстр), про ненадання згоди на обробку персональних даних у зв'язку із неприпустимістю втручання держави в особисте і сімейне життя людини та обґрунтовано право на отримання паспорта-книжечки відповідно до Положення про паспорт та постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17.
За результатами розгляду вказаної заяви, Бобровицький сектор Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області листом від 28.08.2025 за вих. №Г-4/6/7413- 25/7413/4-25, з посиланням на положення статей 19, 24, 68, 92 Конституції України, а також на пункт 1 cтатті 4, частини першої статті 10, пункту 2 cтатті 21 Закону України від 20.11.2012 № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон № 5492-VI) та постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недіи?сним та знищення паспорта громадянина України» (далі - постанова №302) відмовив в оформленні такого паспорту та повідомив, зокрема про те, що за відсутністю рішення суду, що набрало законної сили, оформлення паспорту у формі книжечки є порушенням чинного законодавства.
Позивачка вважає, що така відмова порушує права та інтереси її неповнолітньої дитини, внаслідок чого звернулась до суду з даним позовом за захистом її прав та інтересів.
Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Згідно із статтею 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.
Відповідно до частини другої статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Змістом частини першої статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України, зокрема, визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
Закон № 5492-VI визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 5492-VI документами, оформлення яких встановлено цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення, є документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, яким є, зокрема, паспорт громадянина України.
За приписами частини третьої статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Згідно із частинами першою та другою статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим, на даний час діє Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, пунктом 3 якого передбачено, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1 - 3 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 (далі - постанова № 302), передбачено, що паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт.
03.04.2019 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302» (далі - постанова № 398), відповідно до якої пункт 3 постанови № 302 доповнено абзацом такого змісту: «Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року».
Згідно із пунктами 1, 2 розділу І Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456 (далі - Порядок № 456), цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до абзацу п'ятого пункту 3 постанови № 302, постанови № 398, Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23.02.2007 № 719-V), визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку. Паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.1994 № 353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України».
Підпунктом 2 пункту 1 розділу ІІІ Порядку № 456 визначено, що для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає, зокрема, рішення суду.
Поряд з цим, суд зауважує, що посилання відповідача на Тимчасовий порядок, затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.06.2019 № 456, є безпідставним, оскільки він визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку, а тому вимога міграційної служби надати вказані документи, є передчасною.
Суд наголошує, що реалізація волевиявлення особи на отримання паспорта, незалежно від його форми, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу разом із об'єктивно необхідними для цього документами, зокрема, для паспорта зразка 1994 року - двома фотокартками і свідоцтвом про народження.
Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суд від 21.11.2018 у справі № 821/1974/17, від 26.06.2019 у справі № 840/3992/18, від 19.07.2019 у справі № 2340/2876/18, від 25.07.2019 у справі № 807/85/18, від 07.08.2019 у справі № 520/11053/18, від 29.11.2019 у справі № 260/1414/18, від 10.12.2020 р. у справі №240/575/20.
Матеріали справи свідчать про те, що вказані вимоги щодо комплекту документів для оформлення неповнолітньому сину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ були виконані позивачкою.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Бобровницький сектор Управління ДМС в Чернігівській області у цьому випадку відмовою в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, порушив права неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 передбачені статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, оскільки неоформлення паспорта громадянина України у формі книжечки призводять до негативних наслідків тих чи інших людей.
Щодо зобов'язальної частини позовних вимог, суд вважає за необхідне вказати на таке.
Відповідно до положень статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. The United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Таким чином, у цьому випадку, задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області в особі Бобровицького сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області оформити та видати ОСОБА_2 , у зв'язку із досягненням 16-річного віку, паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Суд враховує, що згідно із пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
За сталою з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов висновку, про обґрунтованість позовних вимог та наявність підставі для їх задоволення.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як видно з наявної у матеріалах справи квитанції від 02.10.2025 № 1.335336405.1 позивачкою під час звернення з цим позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1211, 20 грн, у зв'язку із чим відшкодуванню позивачу за рахунок Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області підлягають судові витрати у розмірі 1211, 20 грн, оскільки Бобровицький сектор Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області є територіальним підрозділом Управління ДМС в Чернігівській області та не має статусу юридичної особи.
Керуючись статтями 2, 72-74, 77, 139, 241-246, 260- 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області в особі Бобровицького сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправною викладену у листі від 28.08.2025 за вих. №Г-4/6/7413- 25/7413/4-25 Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області в особі Бобровицького сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області відмову в оформленні та видачі ОСОБА_2 , у зв'язку із досягненням 16-річного віку, паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області в особі Бобровицького сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області оформити та видати ОСОБА_2 , у зв'язку із досягненням 16-річного віку, паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Стягнути з Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі у розмірі 1211, 20 грн, сплаченого згідно із квитанцією від 02.10.2025 № 1.335336405.1.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (унікальний ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37804450; місцезнаходження юридичної особи: вул. Шевченка, 51-А, м. Чернігів, 14039).
Відповідач - Бобровицький сектор Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (місцезнаходження юридичної особи: вул. Незалежності, 50, м. Бобровиця, Чернігівська область, 17400).
Суддя Марія ДУБІНА