13 листопада 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/2777/25-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» щодо не розгляду запиту на отримання інформації ОСОБА_1 від 22 травня 2025 року;
- зобов'язати Державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» розглянути заяву ОСОБА_1 від 22 травня 2025 року та прийняти рішення у відповідності до чинного законодавства України.
Позов обґрунтовано тим, що у серпні 2024 року позивача було визнано особою з інвалідністю ІІ групи по загальному захворюванню та призначено пенсію по інвалідності. Однак виплату такої пенсії було припинено починаючи з квітня 2025 року. Як повідомило позивача Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, виплату пенсії по інвалідності було припинено у зв'язку з надходженням інформації від Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» про скасування рішення МСЕК, яким позивачу встановлено другу групу інвалідності. За наведених обставин позивач звернувся до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» з метою отримання матеріалів перевірки обґрунтованості рішення МСЕК від 16 серпня 2024 року щодо встановлення позивачу інвалідності, у тому числі копію висновку про скасування такої інвалідності. Проте позивач не отримував жодних відомостей про результати розгляду поданого запиту про отримання інформації, станом на день звернення до суду з цим позовом відповідь на запит, фактично, відсутня.
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строк для подання відзиву.
Згідно зі складеною працівником апарату суду довідкою про доставку електронного листа ухвала суду, якою відкрито провадження у даній справі, була надіслана відповідачу в його електронний кабінет.
Крім цього, зазначену ухвалу було направлено відповідачу і засобами поштового зв'язку на адресу: пров. Феодосія Макаревського, 1-А, м. Дніпро, Дніпровський район, Дніпропетровська область, 49005.
Зазначене поштове відправлення було отримано відповідачем, що підтверджується відміткою в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.
Відповідно до частини п'ятої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, у порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Згідно частини шостої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Частиною сьомою статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Відповідно до пункту першого частини третьої статті 124 Кодексу адміністративного судочинства України судовий виклик або судове повідомлення учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється за наявності в особи електронного кабінету - шляхом надсилання повістки до її електронного кабінету.
Згідно пункту 2 частини першої статті 127 Кодексу адміністративного судочинства України часом вручення повістки вважається день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.
Пунктом 2 частини шостої статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (частина шоста статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини одинадцятої статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про відкриття провадження у даній справі, однак не скористався правом подати відзив на позовну заяву у встановлений судом строк.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 22 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із запитом про отримання інформації відповідно до статті 7 Закону України «Про отримання інформації». В обґрунтування поданого запиту зазначено, що згідно виписки з акту огляду МСЕК серії 12 ААД №150036 від 16 серпня 2024 року позивач був визнаний особою з інвалідністю ІІ групи загального захворювання та призначено пенсію по інвалідності. Однак з 01 квітня 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області припинило виплату позивачу пенсії на підставі того, що згідно інформації, яка надійшла до Пенсійного фонду України від Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України», було скасовано рішення МСЕК про встановлення позивачу інвалідністю у зв'язку з проведенням перевірки обґрунтованості раніше ухваленого рішення про встановлення інвалідності. У зв'язку з цим позивач з метою захисту своїх прав та інтересів у своєму запиті від 22 травня 2025 року просив відповідача надати таку інформацію (документи): копії матеріалів перевірки обґрунтованості рішення МСЕК від 16 серпня 2024 року щодо встановлення ОСОБА_1 інвалідності ІІ групи загального захворювання; копію висновку Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» про скасування ОСОБА_1 рішення МСЕК від 16 серпня 2024 року про визнання інвалідності ІІ групи загального захворювання.
Додатково позивачем 22 травня 2025 року надіслано запит аналогічного змісту і до Центру оцінювання функціонального стану особи, який є структурним підрозділом Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України». Зазначені обставини не заперечуються учасниками справи.
Відповідь за результатами розгляду вказаних запитів позивач просив надати в електронному вигляді шляхом надсилання її на адресу електронної пошти.
Зазначені вище запити були надіслані на адресу відповідача засобами електронної пошти 22 травня 2025 року.
Однак, як стверджується у позові та не спростовано відповідачем у ході судового розгляду справи, станом на день звернення позивача до суду з цим позовом позивач не отримував відповіді на надіслані ним запити від 22 травня 2025 року.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною другою статті 34 Конституції України визначено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулюються Законом України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року №2657-XII (далі - Закон №2657-XII).
Згідно частини першої статті 5 Закону №2657-XII кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону №2657-XII право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов'язком суб'єктів владних повноважень інформувати громадськість та медіа про свою діяльність і прийняті рішення; обов'язком суб'єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.
Частинами першою, другою статті 7 Закону №2657-XII визначено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, регулюється Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI (далі - Закон №2939-VI в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Статтею 1 Закону №2939-VI передбачено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 3 Закону №2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов'язок розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до статті 5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.
Згідно статті 12 Закону №2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них; 5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.
Відповідно до частин першої-п'ятої 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі. Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Як вбачається зі встановлених у цій справі обставин, позивач звернувся до відповідача (у тому числі і до його структурного підрозділу - Центру оцінювання функціонального стану особи) із запитом на інформацію щодо отримання певного переліку документів, які стосуються проведення перевірки обґрунтованості рішення МСЕК щодо встановлення ОСОБА_1 інвалідності у серпні 2024 року. Зазначені запити направлені на адресу відповідача (у тому числі його структурного підрозділу) засобами електронної пошти.
Дослідивши зміст зазначених вище запитів, суд зауважує, що такі відповідають вимогам частини п'ятої статті 19 Закону №2939-VI.
Водночас положеннями частини третьої цієї ж статті передбачається можливість подання запитувачем запиту на отримання інформації в електронній формі. Так, на вибір запитувача, запит на отримання інформації може бути надісланий розпоряднику інформації засобами електронної пошти.
Разом з цим направлення запитувачем запиту на отримання інформації саме засобами електронної пошти не позбавляють розпорядника інформації надати відповідь на такий запит у встановлений законом строк.
Зокрема, пунктом 6 частини першої статті 14 Закону №2939-VI встановлено, що розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Згідно частини першої статті 20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Водночас частиною четвертою статті 20 Закону №2939-VI передбачено, що у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до частини першої статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Згідно частини другої статті 22 Закону №2939-VI відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Відповідно до частини четвертої статті 22 Закону №2939-VI у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.
Згідно частини п'ятої статті 22 Закону №2939-VI відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовий формі.
Отже, законом чітко визначено строк розгляду запиту на інформацію, який становить п'ять робочих днів з дня його отримання. Такий строк може бути продовжений до 20 робочих днів із завчасним повідомленням у письмовій формі про це особи, яка подала запит. Розпорядник інформації зобов'язаний надати відповідь на письмовий запит запитувача інформації, при цьому така відповідь повинна бути повною, достовірною та точною. У випадках, визначених частиною першою статті 22 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має право відмовити у наданні запитуваної інформації, надіславши мотивовану відмову у письмовій формі особі, яка подала запит на інформацію.
Натомість згідно встановлених у даній справі обставин відповідач усупереч наведеним вище вимогам законодавства не надав жодної інформації на запит ОСОБА_1 від 22 травня 2025 року або ж мотивованої відмови у наданні запитуваної інформації.
Доказів того, що надіслані позивачем 22 травня 2025 року запити на отримання інформації не були отримані Державною установою «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» (у тому числі його структурним підрозділом - Центру оцінювання функціонального стану особи), відповідач суду не надав.
Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність, яка полягає у не розгляді запиту ОСОБА_1 від 22 травня 2025 року, що призвело до порушення його права на отримання достовірної, точної та повної відповіді на його запит.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, в адміністративному судочинстві обов'язок доказувати правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності покладено на суб'єкта владних повноважень, тобто у даному випадку на відповідача - Державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України».
Однак у ході розгляду даної справи відповідачем, з огляду на неподання до суду відзиву на позов, не виконано вказаного обов'язку та жодним чином не спростовано доводів позивача, викладених в обґрунтування позову, а також встановлених у цій справі обставин.
При цьому відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
В даному випадку відповідачем - суб'єктом владних повноважень не було подано відзив на позов без зазначення причин його неподання.
Указане кваліфікується судом як визнання позову, що, в свою чергу, дає додаткові підстави для прийняття рішення про його задоволення.
Отже, з огляду на ненадання відповідачем відповіді на запит позивача від 22 травня 2025 року, зважаючи на положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено повноваження суду при вирішенні справи, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду запиту ОСОБА_1 від 22 травня 2025 року та зобов'язання розглянути запит позивача від 22 травня 2025 року і надати на нього відповідь.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів наявність підстав для задоволення позову.
Натомість відповідач не скористався своїм правом подання відзиву у встановлений строк і, відповідно, не спростував доводів позову.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем за подання до суду цього позову сплачено судовий збір у сумі 968,96 грн.
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в сумі 968,96 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» щодо не розгляду запиту ОСОБА_1 від 22 травня 2025 року про отримання інформації.
Зобов'язати Державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» розглянути запит ОСОБА_1 від 22 травня 2025 року про отримання інформації та надати на нього відповідь.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України».
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 13 листопада 2025 року.
Повне найменування учасників процесу: позивач - ОСОБА_1 (с. Недобоївці, Дністровський район, Чернівецька область, РНОКПП НОМЕР_1 ); відповідач - Державна установа «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» (Провулок Феодосія Макаревського, 1-А, м. Дніпро, код ЄДРПОУ 03191673).
Суддя О.П. Лелюк