13 листопада 2025 року справа № 580/7173/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Кульчицького С.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у приміщенні суду у змішаній (паперовій та електронній) формі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні (виключенні зі списків військової частини) за період з 06.01.2022 по 18.01.2023;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні (виключення зі списків військової частини) за період з 06.01.2022 по 18.01.2023 в розмірі 181940,09 грн.
Позов мотивовано тим, що позивач, з 20 вересня 2011 року по 06 січня 2022 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . В період проходження військової служби, відповідач в не повному розмірі виплачував грошове забезпечення та індексацію грошового забезпечення позивачу, у зв'язку з чим позивач звернулася до суду за захистом своїх прав. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року у справі 580/8939/23, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 із встановленням базового місяця - січень 2008 року; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із встановленням базового місяця - січень 2008 року та виплатити індексацію грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.10.2020, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 1078; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.10.2020 включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 1078 та виплатити індексацію грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.11.2020 по 31.12.2020, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 1078; зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.11.2020 по 31.12.2020 включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 1078 та виплатити індексацію грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 06.01.2022, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 1078; зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 06.01.2022 включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 1078 та виплатити індексацію грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум; визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 31.10.2022 з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі 826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, для визначення розмірів складових грошового забезпечення; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з врахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі 826/6453/18) за період з 29 січня 2020 по 31 жовтня 2020 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, а також здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік; визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.11.2020 до 31.12.2020 з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі 826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, для визначення розмірів складових грошового забезпечення; зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з врахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі 826/6453/18) за період з 01 листопада 2020 по 31 грудня 2020 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року; визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_3 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2021 до 06.01.2022 з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі 826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, для визначення розмірів складових грошового забезпечення; зобов'язано Військову частину НОМЕР_3 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з врахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі 826/6453/18) за період з 01 січня 2020 по 31 грудня 2021 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року; за період з 01 січня 2022 по 06.01.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, а також здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік; визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2013-2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2013-2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 889. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційні скарги залишено без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року - без змін. 31 травня 2025 року відповідачем, на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року у справі 580/8939/23 виплачено позивачу суму коштів у розмірі 113805,16 грн. Таким чином повідомленням про надходженням коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при виключенні зі списків особового складу військової частини. Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 06.01.2022 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 31.05.2025 року, то відповідачем затримано розрахунок з 06.01.2022 року по 31.05.2025 року на 1242 дні.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 30.06.2025 позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 19.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Відповідач у визначений судом строк відзив на позов не подав, тому суд на підставі ч. 2 ст. 175 Кодексу адміністративного судочинства України дійшов висновку вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, суд зазначає, що відповідно до пункту 122 розділу VI «Перехідні положення» Положення 1845/0/15-21 до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей. Електронні документи та електронні копії паперових документів вносяться до АСДС та зберігаються в централізованому файловому сховищі. Документи, що надійшли до суду в електронній формі, за потреби можуть роздруковуватися та приєднуватися до матеріалів справи у паперовій формі.
Згідно з абзацом 21 пункту 1 розділу VII Формування і оформлення судових справ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 814 (у редакції наказу Державної судової адміністрації України від 17 жовтня 2023 року 485) у випадку прийняття суддею (суддею-доповідачем), у провадженні якого перебуває судова справа, рішення щодо розгляду (формування та зберігання) судової справи (матеріалів кримінального провадження) в електронній чи змішаній (паперовій та електронній) формі, формування матеріалів судової справи здійснюється у відповідній(их) формі(ах) (паперовій та/або електронній).
Отже, процесуальне законодавство передбачає можливість розгляду справи у змішаній формі (паперовій та електронній) та прийняття рішення про такий розгляд суддею, у провадженні якого перебуває судова справа.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає за доцільне здійснити розгляд справи у змішаній (паперовій та електронній) формі.
Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Позивач, з 20 вересня 2011 року по 06 січня 2022 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . В період проходження військової служби, відповідач в не повному розмірі виплачував грошове забезпечення та індексацію грошового забезпечення позивачу, у зв'язку з чим позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року у справі 580/8939/23, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 із встановленням базового місяця - січень 2008 року; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із встановленням базового місяця - січень 2008 року та виплатити індексацію грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.10.2020, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 1078; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.10.2020 включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 1078 та виплатити індексацію грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.11.2020 по 31.12.2020, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 1078; зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.11.2020 по 31.12.2020 включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 1078 та виплатити індексацію грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 06.01.2022, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 1078; зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 06.01.2022 включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 1078 та виплатити індексацію грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум; визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 31.10.2022 з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі 826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, для визначення розмірів складових грошового забезпечення; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з врахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі 826/6453/18) за період з 29 січня 2020 по 31 жовтня 2020 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, а також здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік; визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.11.2020 до 31.12.2020 з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі 826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, для визначення розмірів складових грошового забезпечення; зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з врахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі 826/6453/18) за період з 01 листопада 2020 по 31 грудня 2020 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року; визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_3 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2021 до 06.01.2022 з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі 826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, для визначення розмірів складових грошового забезпечення; зобов'язано Військову частину НОМЕР_3 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з врахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі 826/6453/18) за період з 01 січня 2020 по 31 грудня 2021 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року; за період з 01 січня 2022 по 06.01.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, а також здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік; визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2013-2018 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2013-2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 889. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційні скарги залишено без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року - без змін.
31 травня 2025 року відповідачем, на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2023 року у справі 580/8939/23 виплачено позивачу суму коштів у розмірі 113805,16 грн.
Таким чином повідомленням про надходженням коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при виключенні зі списків особового складу військової частини. Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 06.01.2022 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 31.05.2025 року, то відповідачем затримано розрахунок з 06.01.2022 року по 31.05.2025 року на 1242 дні.
Відповідно до довідки Форми ОК-7, сума грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становила 22805,84 грн, а саме: у листопаді 2021 року - 11564,54 грн, у грудні 2021 року -11241,30 грн.
Виходячи з вказаних показників, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 373,87 грн (22805,84 грн / 2 місяці (61 календарних днів) = 373,87 грн).
Позивач здійснив розрахунок суми середнього заробітку за спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі, з якого свої вимоги поділив на 2 частини: з 06.01.2022 до 18.07.2022 (194 календарних дні) та з 19.07.2022 до 18.01.2023 (184 календарних дні (тобто з обмеженням виплати у 6 місяців) включно. За період з 06.01.2022 до 18.07.2022 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 194 дня х 373,87 грн (середньоденне грошове забезпечення) = 72530,78 грн. Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 113805,16 грн / 72530,78 грн (сума виплаченої заборгованості / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 1,56.
Судом перевірено розрахунок позивача.
Так, правила обчислення середнього заробітку для визначення оплати вимушеного прогулу визначені Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року 100 (далі - Порядок 100).
Згідно з пунктом 5 цього Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 Порядку 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Враховуючи, що період затримки розрахунку становить 378 календарних дні (з 06.01.2022 по 18.01.2023), тому сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обрахована відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 100.
Разом з тим, суд враховує, що Законом 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, на час звільнення позивача, стаття 117 КЗпП України не передбачала жодного обмеження періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Проте, на час проведення з позивачем повного розрахунку - 31.05.2025, стаття 117 КЗпП України передбачає обмеження щодо максимального строку затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком - у шість місяців.
Таким чином, період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі поділяться на дві частини до та після 19.07.2022, а саме:
1) період з 06.01.2022 по 18.07.2022 - до якого підлягають урахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022, та висновки Верховного Суду у справі 480/3105/19, які стосуються безпосередньо цієї статті у редакції, яка діяла до 19.07.2022;
2) період з 19.07.2022 по 18.01.2023 - до якого підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції чинній на момент ухвалення рішення, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив.
Такий правовий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі, викладеною у постанові від 06.12.2024 у справі 440/6856/22.
Отже, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022, із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 у справі 480/3105/19, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Щодо періоду з 06.01.2022 по 18.07.2022 слід зазначити наступне.
Так, сума компенсації у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має бути співмірною з сумою, яку позивач не отримав під час звільнення.
Зокрема, у постанові від 26 червня 2019 року у справі 761/9584/15-ц, Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові підсумувала, що з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, враховуючи:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором,
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника,
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.
Такі висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду і у постанові від 26 лютого 2020 року у справі 821/1083/17.
З огляду на вказане, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі 821/1083/17.
Водночас, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі 480/3105/19.
У цьому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум, зменшується відповідно і розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
У даному випадку, направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд звернув увагу на необхідність врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 листопада 2020 року у справі 480/3105/19, та чітку формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, яка міститься у цій постанові Верховного Суду.
Так, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відповідно, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
У свою чергу, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем порушено строки виплати індексації, яку фактично виплачено лише 31.05.2025, втім, враховуючи положення статті 117 КЗпП України у новій редакції, яка діяла до 19.07.2022, відтак вказаний строк з 06.01.2022 по 18.07.2022, що становить 194 календарних дні, а розрахований розмір середнього заробітку складає 72530,78 грн (194 дні х 373,87 грн), що є непропорційним до розміру невиплаченої суми, тому суд приходить до висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При обранні способу зменшення заробітку, слід враховувати принцип пропорційності, тому суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 36500,00 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.01.2022 по 18.07.2022.
Щодо періоду з 19.07.2022 по 18.01.2023 - до якого підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції чинній на момент ухвалення рішення, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями (184 календарних дні), проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив, слід зазначити наступне.
Так, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 (не більше як шість місяців) становить 68792,08 грн (184 дні х 373,87).
Враховуючи викладене, позивачу підлягає до виплати середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 68792,08 грн.
Відповідачем належними доказами не спростовано зазначений позивачем розрахунок.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача є справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 105292,08 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення за статтею 117 КЗпП за час затримки розрахунку при звільненні позивача відшкодування у сумі 105292,08 грн.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково, а саме в частині стягнення середнього заробітку в сумі 105292,08 грн. за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 06.01.2022 по 18.01.2023.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частинами 1 та 2 ст. 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).
Відповідно до статті 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вчинених дій.
Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з ч. 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно з вимогами пункту 41 висновку 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема також витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1820,00 грн.
У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог, судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1055,60 грн (58%).
Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні (виключенні зі списків військової частини) за період з 06.01.2022 по 18.01.2023.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса для листування: АДРЕСА_3 ) середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні (виключення зі списків військової частини) за період з 06.01.2022 по 18.01.2023 в розмірі 105292 (сто п'ять тисяч двісті дев'яносто дві) грн 08 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса для листування: АДРЕСА_3 ) судовий збір в сумі 1055 (одна тисяча п'ятдесят п'ять) грн 60 коп.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ