Справа № 560/16563/25
іменем України
13 листопада 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивачка звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області від 19.05.2025 № 104450014542 про призначення пенсії за вислугу років. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області зарахувати до її спеціального стажу періоди роботи до 11.10.2017, а саме: період роботи з 03.09.1990 по 31.08.1991 року у Центральна міська лікарня ім. Тітова на посаді палатної санітарки травматологічного відділення №1, період навчання з 01.09.1991 року по 05.03.1994 року у Лисичанському медичному училищі та період роботи з 08.09.2003 по 17.09.2003 року у притулку для неповнолітніх психологом, та періоди роботи з 11.10.2017 по 30.04.2025 у Центральній міській лікарні ім. Тітова м. Лисичанськ на посаді акушерки та з 22.07.2024 по 04.04.2025 у фізіотерапевтичному кабінеті по розділу “Клініка» на посаді сестри медичної з фізіотерапії за сумісництвом, а також страхового стажу період роботи з 01.12.2023 по 30.04.2025 у Центральній міській лікарні ім. Тітова м. Лисичанськ на посаді акушерки. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області повторно розглянути мою, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , заяву від 11.05.2025 року про призначення пенсії за вислугу років з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що відповідач протиправно відмовив їй у призначенні пенсії за вислугу років посилаючись на те, що відсутній спеціальний стаж, який дає право на пенсію за вислугу років - 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017 згідно статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», чим позбавив передбачених законом гарантій.
Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Від відповідача на адресу суду відзиву не надходило.
Дослідивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази у їх взаємозв'язку та сукупності, суд дійшов наступних винсовків.
Суд встановив, що позивач звернулася з заявою від 11.05.2025 року до територіальних органів Пенсійного фонду України про призначення пенсії за вислугу років.
За принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийнято рішення від 19.05.2025 № 104450014542 про відмову ОСОБА_1 в призначенні дострокової пенсії за вислугу років згідно пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В даному рішенні зазначено, що відсутній спеціальний стаж, який дає право на пенсію за вислугу років - 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017 згідно статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Відповідачем в оскаржуваному рішенні жодним чином не заперечувалось щодо загального страхового стажу, який становить 33 роки 1 місяць 2 дні та щодо спеціального стажу роботи, що дає право для призначення дострокової пенсії за вислугу років згідно із пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», який становить 22 роки 4 місяці 27 днів.
До спеціального стажу не зараховано період навчання та деякі періоди роботи до 11.10.2017, а також періоди роботи після 11.10.2017.
Не погодившись з таким рішенням позивач оскаржила його до суду.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991№1788-ХП «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХП) та Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Згідно з пунктом 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються, в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Відповідно до пункту 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Закон України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" набрав чинності 11 жовтня 2017 року.
Тобто пенсія за вислугу років згідно із нормами Закону №1788-ХІІ призначається за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного цим законом страхового і спеціального стажу.
Відповідно до статті 1 Закону №1788-ХІІ, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Положеннями статті 2 Закону №1788-ХІІ передбачено, що за цим Законом призначаються, зокрема, трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Право на пенсію за вислугу років мають, зокрема: працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55 (стаття 52 Закону №1788-ХІІ).
Пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право, на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
З прийняттям Закону України від 02.03.2015 №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами "д", "е", "ж" статті 55 Закону №1788- XII, а з прийняттям Закону України від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт "е" статті 55 Закону №1788-ХП) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції Закону України від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України") було встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку:50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року.
04.06.2019 Конституційним Судом України було ухвалено рішення №2-р/2019, яким визнано неконституційними положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII.
Конституційний Суд України ухвалюючи вищезазначене рішення, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Позиція Конституційного Суду України, викладена в рішенні №2-р/2019, полягає в тому, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов'язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції.
Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об'єктивних підстав.
Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятим на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Тобто у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
З аналізу наведених правових норм Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах "є", "ж" статті 55 Закону №1788-ХІІ - 55 років), нівелює сутність права на соціальний захист, не відповідає конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Крім того на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213-VIII до оспорюваних Положень Закону №1788-ХП щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону №1788-ХІІ. А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятим на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання "віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788-ХІІ поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788-ХІІ.
Таким чином зі змісту оспорюваних положень Закону №1788-ХІІ випливає, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г, "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону №1788-ХІІ, через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення Закону №1788-ХІІ щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Відтак Конституційний Суд України визнав зазначені зміни неконституційними.
Зазначені норми Закону №1788-ХІІ втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019.
Отже починаючи з 05.06.2019 положення пункту "е" статті 55 Закону України №1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" та Законом України від 24.12.2015 №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Таким чином на день мого звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров'я, пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХП було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти не залежно від віку при, наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (далі - Перелік №909).
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Відповідно до частини 1 статті 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Водночас згідно з пунктом «д» частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи, що дає Право на призначення трудових пенсій, зараховуються, зокрема, навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до законодавства, яке діяло до 01.01.1992 року, питання нарахування стажу для призначення пенсії за вислугу років працівникам освіти і охорони здоров'я регламентувалось постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 № 1397, якою були затверджені Перелік закладів, установ та посад, робота на яких давала право на пенсію за вислугу років та Положення про порядок нарахування стажу для призначення пенсії за вислугу років працівникам освіти і охорони здоров'я.
Отже, вислуга років є видом спеціального стажу. Це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред'являють особливі вікові, освітні, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність.
Суд встановив, що до спеціального стажу позивачки не зараховано період роботи з 03.09.1990 по 31.08.1991 року у.Центральна міська лікарня ім. Тітова на посаді палатної санітарки травматологічного відділення №1.
При цьому, період роботи позивача з 03.09.1990 по 31.08.1991 року у Центральна міська лікарня ім. Тітова на посаді палатної санітарки травматологічного відділення №1 зарахований до страхового стажу.
Розділом 2 "Охорона здоров'я" Переліку №909 визначено такі посади: лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) та заклади і установи: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладноїмедичноїдопомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.
Відповідно до приміток 1-1,2 Переліку №909 лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), які працюють у навчальних закладах і установах, перелічених у розділі "1. Освіта", відносяться до числа осіб, що мають право на пенсію за вислугу років. Робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 , позивач в період з 03.09.1990 по 31.08.1991 року працювала на посаді палатної санітарки травматологічного відділення №1 у Центральна міська лікарня ім. Тітова.
Відповідно до частини 1 розділу 2 "Охорона здоров'я" Переліку№909 право виходу на пенсію за вислугу років мають, зокрема, лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).
До посад середнього медичного персоналу (молодших спеціалістів з медичною освітою) належать посади медичних працівників, робота на яких вимагає від фахівця спеціальної медичної освіти.
Згідно із Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників охорони здоров'я, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я від 29.03.2002 за №117, професії дезінфектора, молодшої медичної сестри з догляду за хворими, молодшої медичної сестри (санітарки-прибиральниці, санітарки-буфетниці тощо) належать до категорії робітників.
Наказом Міністерства економіки України від 25.10.2021 за №810 затверджено Зміни №10 до національного класифікатора ДК 003:2010, згідно якого посада санітарки є спорідненою (однотипною) професійною назвою роботи до посади молодшої медичної сестри.
Перепік №909 містить примітку 3, якою визначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
До 1 січня 1992 року питання пенсійного забезпечення було врегульовано Законом СРСР "Про державні пенсії", статтею 58 якого було визначено, що пенсії за вислугу років, встановлені постановами Уряду СРСР для окремих категорій спеціалістів (учителів, медичних працівників, та інших), призначених до введення в дію цього Закону, зберігаються. Раді Міністрів СРСР доручено визначити порядок подальшого призначення та виплати пенсій за вислугу років.
На виконання статті 58 вказаного Закону постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 за №1397 затверджено Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров'я.
Відповідно до додатку до постанови Ради Міністрів СРСР №1397, а саме розділом II "Лікарі та інші медичні працівники" визначено, що право на призначення пільгової пенсії за вислугу років, також мають наступні працівники: лікарі, зубні лікарі, техніки, фельдшери, помічники лікарів, акушери, масажисти, лаборанти і медичні сестри - всі, незалежно від найменування посад, та дезінфекційні інструктори.
Отже, вказані норми дають підстави для висновку, що період роботи на посаді санітарки до 1 січня 1992 року підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах працівників охорони здоров'я, який дає право на пенсію за вислугу років на підставі пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Таким чином, враховуючи наведене вище, суд вважає, що посада палатної санітарки, яку з 03.09.1990 по 31.08.1991 року, обіймала позивач, також підпадає під дію вказаної постанови і дає підстави для обчислення та зарахування спеціального стажу роботи в цій посаді.
У зв'язку з тим, що позивач почала працювати на посаді палатної санітарки з 03.09.1990 по 31.08.1991 року, то на неї розповсюджуються положення постанови Ради Міністрів СРСР №1397 від 17.12.1959 за №1397 щодо пільгового обчислення стажу, а тому позивачка має право на зарахування цього періоду роботи на посаді палатної санітарки до спеціального стажу для призначення пенсії за вислугу років.
Крім того, відповідно до розрахунку пенсійного органу стажу позивачаки останній не зараховано до спеціального стажу період навчання з 01.09.1991 року по 05.03.1994 року у Лисичанському медичному училищі.
Період навчання позивача з 01.09.1991 року по 05.03.1994 року у Лисичанському медичному училищі зарахований до страхового стажу, однак вказаний період не зараховано до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, зокрема, на підставі даних уточнюючої довідки, виданої підприємством, на якому працювала особа.
Згідно з записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , остання 31.08.1991 року звільнена з займаної посади у зв'язку з вступом до медичного училища, 01.09.1991 року зарахована студенткою до Лисичанського медичного училища, 05.03.1994 року відрахована у зв'язку із закінченням навчання.
Період навчання позивача в Лисичанському медичному училищі з 01.09.1991 року по 05.03.1994 року підтверджується копією диплому позивача серії НОМЕР_3 від 07.03.1994 року, а також, визнається відповідачем оскільки зарахований до загального страхового стажу.
Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», передбачено види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію.
В силу вимог пункту «д» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до сталу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до статті 38 Закону України «Про професійно-технічну освіту», час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що період навчання позивача у навчальному закладі входить до спеціального трудового стажу, що визначає право на пенсію за вислугу років.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що викладена у постанові від 18.06.2020 у справі №676/3013/17 та від 24.12.2019 року у справі № 442/4963/17.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що перерва між днем закінчення позивачем навчання і днем зарахування її на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців, суд вважає, що періоди навчання в Лисичанському медичному училищі з 01.09.1991 року по 05.03.1994 року підлягають зарахуванню до спеціального страхового стажу позивача, який дає їй право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.2-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та з урахуванням п."е" ст.55 Закону №1788-ХІІ.
Також, до спеціального стажу не зараховано період роботи з 08.09.2003 по 17.09.2003 року у притулку для неповнолітніх психологом, при цьому вказаний період зарахований до страхового стажу.
Відповідно до п. 1 Переліку «Освіта» - «Загальноосвітні навчальні заклади, військові загальноосвітні навчальні заклади, музичні і художні школи» учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Вказаний Перелік містить лише посаду «практичний психолог», відповідно до чого, період роботи з 08.09.2003 по 17.09.2003 року у притулку для неповнолітніх психологом не зараховано позивачу у спеціальний стаж.
Згідно із записів трудової книжки серії НОМЕР_4 , позивач в період з 08.09.2003 по 17.09.2003 року працювала у притулку для неповнолітніх психологом.
Листом Міністерства освіти і науки України № 1/9 193 від 18 травня 2001 року було роз'яснено, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року № 78 «Порядок виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти» до стажу педагогічної роботи для виплати надбавки за вислугу років допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки зараховується час роботи на посадах, передбачених Переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963. Посада «практичний психолог» включена до даного переліку. Проте, до затвердження «Положення про психологічну службу в системі освіти України» (наказ Міністерства освіти України від 01 липня 1993 року, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 липня 1993 року за № 101) згадуються дві назви відповідної посади «психолог» (інструктивний лист Державного Комітету СРСР з народної освіти від 27 квітня 1989 року № 16 «Про введення посади психолога в закладах народної освіти»).
У зв'язку з тим, що посадові обов'язки «психолога»- «практичного психолога» навчальних закладів і установ освіти не змінювалися, то запис у трудовій книжці «психолог» (або інших документах, що відповідно до законодавства України підтверджують стаж роботи) є підставою для зарахування до стажу педагогічної роботи практичного психолога для виплати надбавки за вислугу років допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки.
Відтак, робота позивача, як психолога регламентувалася тими ж нормативними актами, що і практичного психолога. Різниці між функціями, що виконує практичний психолог, та виконувала позивачка, обіймаючи посаду психолога, не вбачається.
Аналогічна позиція висловлена ВС у постанові від 14.11.2019 у справі № 420/1494/17.
Окрім того, відповідно до Постанови кабінету Міністрів України «Про типове положення про притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх» № 565 від 09.06.1997 року, встановлено, що притулок для неповнолітніх - це заклад соціального захисту, створений для тимчасового перебування у ньому неповнолітніх віком від 3 до 18 років, основними завданням є соціальний захист позбавлених сімейного виховання неповнолітніх, які опинились в складних житлово-побутових умовах, залишили навчальні заклади; створення належних житлово-побутових і психологічно-педагогічних умов для забезпечення нормальної життєдіяльності неповнолітніх, надання їм можливості для навчання, праці та змістовного дозвілля. Неповнолітні можуть перебувати у притулку протягом часу, необхідного для їх подальшого влаштування, але не більш як 90 діб.
Таким чином, різниця між такими закладами, як дитячий будинок та притулок для неповнолітніх складається в тому, що у останньому закладі неповнолітні перебувають тимчасово, що дає можливість для зарахування в спеціальний стаж період роботи з 08.09.2003 по 17.09.2003 року.
Відтак, період роботи з 08.09.2003 по 17.09.2003 року у притулку для неповнолітніх психологом має враховуватись при обчислені спеціального стажу.
З огляду на наведене вище, суд вважає, що враховуючи вищевикладене, оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 104450014542 від 19.05.2025 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 не відповідає критеріям, встановленим частиною 2 статті 2 КАС України, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Оскільки, відповідачем протиправно не зараховано позивачу періоди роботи до 11.10.2017, а саме: період роботи з 03.09.1990 по 31.08.1991 року у Центральна міська лікарня ім. Тітова на посаді палатної санітарки травматологічного відділення №1, період навчання з 01.09.1991 року по 05.03.1994 року у Лисичанському медичному училищі та період роботи з 08.09.2003 по 17.09.2003 року у притулку для неповнолітніх психологом та періоди роботи з 11.10.2017 по 30.04.2025 у Центральній міській лікарні ім. Тітова м. Лисичанськ на посаді акушерки та з 22.07.2024 по 04.04.2025 у фізіотерапевтичному кабінеті по розділу “Клініка» на посаді сестри медичної з фізіотерапії за сумісництвом до спеціального сталу, а також період роботи з 01.12.2023 по 30.04.2025 у Центральній міській лікарні ім. Тітова м. Лисичанськ на посаді акушерки до страхового стажу, а тому порушені позивачем права підлягають відновленню шляхом зарахування вказаних періодів до спеціального стажу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, на момент подання заяви про призначення пенсії за вислугу років, позивачка мала станом на 11.10.2017 спеціальний стаж роботи понад 26 років, що є достатнім для призначення пенсії відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ і свідчить про протиправність відмови відповідача, викладеної у рішенні, у призначенні позивачу пенсії за вислугу років.
Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи наведене вище, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області повторно розглянути, ОСОБА_1 заяву від 11.05.2025 року про призначення пенсії за вислугу років з урахуванням висновків суду, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позивачка була звільнена від сплати судового збору судом, а тому підстав для стягнення на її користь судових витрат немає.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області від 19.05.2025 №104450014542 про призначення пенсії за вислугу років.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 03.09.1990 по 31.08.1991 року у Центральна міська лікарня ім. Тітова на посаді палатної санітарки травматологічного відділення №1, період навчання з 01.09.1991 року по 05.03.1994 року у Лисичанському медичному училищі, період роботи з 08.09.2003 по 17.09.2003 року у притулку для неповнолітніх психологом, та періоди роботи з 11.10.2017 по 30.04.2025 у Центральній міській лікарні ім. Тітова м. Лисичанськ на посаді акушерки та з 22.07.2024 по 04.04.2025 у фізіотерапевтичному кабінеті по розділу “Клініка» на посаді сестри медичної з фізіотерапії за сумісництвом, а також страхового стажу період роботи з 01.12.2023 по 30.04.2025 у Центральній міській лікарні ім. Тітова м. Лисичанськ на посаді акушерки.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.05.2025 року про призначення пенсії за вислугу років з урахуванням висновків суду.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10,м. Хмельницький,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29013 , код ЄДРПОУ - 21318350)
Головуючий суддя О.П. Шевчук