Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
13.11.2025р. справа №520/23000/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, громадянин, заявник) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - відповідач, суб'єкт владних повноважень, адміністративний орган) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання здійснити певні дії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 09.04.2025р. №205250011194; 2) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківський області призначити ОСОБА_1 з 07.07.2023р. пенсію за вислугу років, як члену екіпажу (бортовому оператору, який виконував спеціальні роботи в польотах), за ШВП - 221, обчислити з 07.07.2023р. пенсію за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до ч.3 ст.53 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» та до п.7 «Порядку призначення та виплати пенсій працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації», затвердженого ПКМУ №418 від 21.07.1992 р. (в редакції ПКМУ №713 від 09.08.2005 р.) у розмірі 61% заробітку, та здійснити виплату нарахованих сум пенсії за вислугу років з урахуванням раніше виплачених з 06.06.2024 р. сум пенсії за віком; 3) допустити рішення суду до негайного виконання за період з 07.07.2023 р. по 06.08.2023 р.
Аргументуючи свої вимоги, позивач зазначив, що має право на пенсію за вислугу років, а відповідач у своєму розрахунку Форми РС-право усі періоди роботи з 12.06.1981 р. по 10.01.1994 р. та з 03.04.1995 р. по 20.12.1999 р. протиправно обчислив у розрахунку один рік роботи - за півтора, а не за два роки вислуги.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив що відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 у справі №520/37554/23 заявнику періоди роботи з 12.06.1981 по 29.08.1981, з 31.08.1984 по 10.01.1994 та з 03.04.1995 по 20.12.1999 до вислуги років, як особі льотного складу, відповідно до ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виходячи з положень п.п. «г» п. 1 «Порядку обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 № 418 «Про затвердження нормативних актів з питань призначення пенсій за вислугу років працівникам авіації і льотно-випробного складу» зараховано один рік роботи на посадах льотного складу в навчальних і спортивних авіаційних організаціях ДОСААФ, Товариства сприяння обороні України, за півтора роки вислуги.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , неодноразово звертався до терорганів системи ПФУ з приводу призначення пенсії за вислугу років за ШВП-221(льотні екіпажі), як працівник льотного складу, який виконував роботи парашутиста-рятівника ППДГ льотчика-інструктора на вертольотах, бортового оператора по випуску парашутистів та навчався у навчальному закладі авіації Богодухівського учбового авіаційного центра ДОСААФ.
Рішенням від 14.07.2023 № 2052500011194 Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області було відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років.
Рішенням від 28.05.2023 № 2052500011194 Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівської області відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років.
Рішенням від 19.09.2023 № 2052500011194 головного спеціаліста відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання житлових субсидій та пільг ГУ ПФУ в Вінницькій області було відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років.
Позивач оскаржив перелічені рішення терорганів системи ПФУ у межах справи №520/37554/23, де заявив вимоги: визнати протиправним та скасувати рішення від 14.07.2023 № 2052500011194 начальника відділу призначення пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області Лілії Угринюк про відмову у призначенні пенсії за віком; визнати протиправним та скасувати рішення від 28.05.2023 № 2052500011194 начальника відділу призначення пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівської області Алли Петрік про відмову у призначенні пенсії за віком; визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років від 19.09.2023 № 2052500011194 головного спеціаліста відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання житлових субсидій та пільг ГУПФУ в Вінницькій області Олени Цукарєвої; зобов'язати ГУПФУ в Харківській області призначити з 07.07.2023 пенсію за вислугу років за ШВП-221, як працівнику льотного складу; нарахувати з 07.07.2023 пенсію відповідно до п.7 «Порядку призначення і виплату пенсії за вислугу років працівникам льотно - випробного складу цивільної авіації», затвердженого ПК МУ від 21.07.1992 № 418 ( в редакції ПК МУ від 09.08.2005 № 713) у розмірі 75 % заробітку; нарахувати з 07.07.2023 щомісячні надбавки у розмірі 40% від основного розміру пенсій за вислугу років за одержання пенсії з більш пізнього строку та здійснити виплати пенсії з надбавками; допустити рішення суду до негайного виконання в межах суми стягнення пенсії за один місяць з 07.07.2023 по 06.08.2023; відшкодувати моральну шкоду у розмірі 120.000,0 грн (сто двадцять тисяч гривень).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 у справі №520/37554/23 було визнано протиправним та скасовано рішення від 14.07.2023 № 2052500011194 начальника відділу призначення пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком. Визнано протиправним та скасовано рішення від 28.05.2023 № 2052500011194 начальника відділу призначення пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівської області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком. Визнано протиправним та скасовано рішення від 19.09.2023 № 2052500011194 головного спеціаліста відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання житлових субсидій та пільг ГУ ПФУ в Вінницькій області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років, як працівнику льотного складу, який виконував спеціальні роботи в польотах, враховуючи висновки суду.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.07.2024р. рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 у справі №520/37554/23 було залишено без змін.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 у справі №520/37554/23 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянуто заяву позивача та рішенням від 09.04.2025р. №205250011194 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку із недостатністю спеціального стажу.
Зазначено, що необхідний спеціальний стаж для призначення пенсії становить 25 років; спеціальний стаж заявника становить 24 роки 04 місяці 17 днів. За доданими документами до загального страхового стажу роботи не зараховано період роботи з 27.07.2000 по 27.02.2002 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 03.12.1984, оскільки в зазначеному періоді відсутня інформація в індивідуальних відомостях про застраховану особу, згідно з довідкою за формою ОК-5. До страхового стажу після 01.07.2000 враховано лише періоди, за які наявна інформація в індивідуальних відомостях про застраховану особу, згідно з довідкою за формою ОК-5.
Відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 №520/37554/23 заявнику періоди роботи з 12.06.1981 по 29.08.1981, з 31.08.1984 по 10.01.1994 та з 03.04.1995 по 20.12.1999 до вислуги років, як особі льотного складу, відповідно до ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виходячи з положень п.п. «г» п. 1 «Порядку обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 № 418 «Про затвердження нормативних актів з питань призначення пенсій за вислугу років працівникам авіації і льотно-випробного складу» зараховано один рік роботи на посадах льотного складу в навчальних і спортивних авіаційних організаціях ДОСААФ, Товариства сприяння обороні України, за півтора роки вислуги. Згідно з п. 4 «Порядку обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 № 418 «Про затвердження нормативних актів з питань призначення пенсій за вислугу років працівникам авіації і льотно-випробного складу», час навчання у вищих навчальних закладах авіації, якщо цьому передувала робота на льотних посадах, - за фактичною тривалістю; в усіх інших випадках - за фактичним нальотом годин.
Враховуючи зазначене, вирішено відмовити в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення" у зв'язку із відсутністю необхідного спеціального стажу, який дає право для призначення пенсії за вислугу років. Заявник має право на призначення пенсії за віком на загальних умовах після досягнення віку 60 років з 07.06.2024, тому має звернутися до органів Пенсійного фонду України з відповідною заявою.
Згідно відомостей трудової книжки заявника серії НОМЕР_1 (у межах спірних правовідносин): 12.06.1981 прийнятий парашутистом-рятівником позаштатної парашутно-десантної групи Богодухівського УАЦ, ДОСААФ єдиної Державної авіаційної пошуково-рятувальної служби СРСР; 29.08.1981 виведений зі складу позаштатної парашутно-десантної групи за ст. 38 КЗпП України у зв'язку з зачисленням по направленню на навчання в Вовчанську АУЛ ДОСААФ СРСР курсантом; з 31.08.1984 по 16.02.1987 парашутист - рятівник позаштатної парашутно-десантної групи Богодухівського УАЦ, ДОСААФ; з 16.02.1987 по 05.08.1993 за сумісництвом бортовий оператор вертольоту МІ-2 по випуску парашутистів; 10.01.1994 виведений із складу позаштатної парашутно-десантної групи; з 03.04.1995 по 20.12.1999 прийнятий за сумісництвом парашутистом - рятівником позаштатної парашутно-десантної групи Харківській обласний авіаспортклуб ОСОУ.
Згідно з довідкою Товариства сприяння обороні України Харківського аероклубу ім. В.С.Гризодубової від 10.11.2021 №295 заявник дійсно працював за сумісництвом у Харківському аероклубі ім. В.С.Гризодубової ОСО України парашутистом-рятувальником позаштатної парашутно-десантної групи в період 03.04.1995-20.12.1999.
Згідно з виписками №1/15 і №1/16 від 27.01.2021, за період з 1981 по 1993 роки позивач щорічно виконував річні норми стрибків з парашутом (по 40 стрибків на рік) та нормативи навчально-льотної підготовки з виконанням елементів складного і вищого пілотажу, налітавши понад 2000 годин на вертольотах Мі-2.
На переконання позивача, періоди з 12.06.1981 по 10.01.1994 та з 03.04.1995 по 20.12.1999 підлягають зарахуванню до спеціального стажу із кратністю один рік роботи на посадах льотного складу в навчальних і спортивних авіаційних організаціях ДОСААФ, Товариства сприяння обороні України, за два роки вислуги.
Стверджуючи про протиправність відмови органу публічної адміністрації у призначенні пенсії за вислугу років, заявник ініціював даний спір.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб»єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб»єктом владних повноважень.
Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом управлінських функцій поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.
В Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб'єкт приватного права зобов'язаний добросовісно виконувати свої обов'язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
Суд відзначає, що право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до ст.2 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 51 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
За змістом ч.1 ст.52 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають, зокрема: окремі категорії працівників авіації та льотно-випробного складу.
Як то визначено п."а" ч.1 ст.54 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04.06.2019р., право на пенсію за вислугу років мають такі категорії робітників і службовців авіації, а також льотно-випробного складу, незалежно від відомчої підпорядкованості підприємств, установ і організацій, в яких вони зайняті: а) працівники льотного і льотно-випробного складу при вислузі років на цих посадах не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Зазначені працівники, звільнені від льотної роботи за станом здоров'я (через хворобу), при наявності вислуги років у чоловіків не менше 20 років і у жінок не менше 15 років мають право на пенсію пропорційно відпрацьованому часу.
Перелік посад працівників льотного складу, порядок обчислення строків вислуги років для призначення їм пенсій, а також порядок призначення і виплати пенсій льотно-випробному складу затверджуються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Суд зауважує, що Порядок обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу, Перелік посад працівників льотного складу, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, Порядок призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 №418 "Про затвердження нормативних актів з питань призначення пенсій за вислугу років працівникам авіації і льотно-випробного складу".
Відповідно до Переліку посад працівників льотного складу, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, до посад працівників льотного складу, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років належать: 1. Члени екіпажів повітряних суден та інших літальних апаратів; 2. Льотно-інструкторський склад; 3. Командно-льотний склад: керівники (їх заступники), інспектори й інші спеціалісти з льотної служби (льотної роботи) міністерств, відомств, управлінь, об'єднань, підприємств, установ, організацій та їх структурних підрозділів, які мають діюче льотне свідоцтво і беруть участь в польотах у складі екіпажу повітряного судна або іншого літального апарата; 4. Парашутисти всіх найменувань, рятувальники, а також десантники-пожежники всіх найменувань, інструктори авіапожежної служби, керівники парашутних (парашутно-рятувальних, пошуково-рятувальних) підрозділів, працівники позаштатних і штатних парашутно-десантних груп, які здійснюють стрибки з парашутом або спуски (підйоми) на спеціальних спуско-піднімальних пристроях з вертольотів, що перебувають на висоті не менше 10 метрів.
Згідно з п.1 Порядку обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1192 №418, при обчисленні строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу рахуються: д) один рік роботи на посадах, передбачених у пункті 4 Переліку посад працівників льотного складу, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, - за півтора року вислуги за умови виконання річної норми стрибків з поршневих літаків, вертольотів, дирижаблів та аеростатів, спусків (піднімань) на спеціальних спуско-піднімальних пристроях з вертольотів, які перебувають у режимі висіння не менше 10 метрів, а при виконанні річної норми стрибків із реактивних літаків і вертольотів - за два роки вислуги.
Суд відзначає, що рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 09.04.2025р. №205250011194 було прийнято на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 у справі №520/37554/23, а тому ключовим питанням у межах даного спору є: 1) кваліфікація суджень (мотивів, висновків, міркувань) Харківського окружного адміністративного суду у рішенні від 30.04.2024 по справі №520/37554/23 у якості установлених судом обставин (ч.4 ст.78 КАС України) або у якості правової оцінки факту (ч.7 ст.78 КАС України); 2) існування у суб"єкта владних повноважень у межах спірних правовідносин правових підстав для неврахуванням висновків рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 у справі №520/37554/23 під час розгляду по суті звернення заявника з приводу призначення пенсії.
Досліджуючи ці питання, суд відзначає, що згідно з мотивувальною частиною рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 у справі №520/37554/23: "Як вбачається із записів трудової книжки, позивач у період роботи з 12.06.1981 прийнятий парашутистом рятівником позаштатної парашутно-десантної групи Богодухівського УАЦ, ДОСААФ єдиної Державної авіаційної пошукової рятувальної служби СРСР, а з 29.08.1981 виведений зі складу позаштатної парашутно-десантної групи за ст. 38 КЗпП України у зв'язку з зачисленням по направленню на навчання в Вовчанську АУЛ ДОСААФ СРСР курсантом.
У наявній в матеріалах справи копії книжці № 2 парашутиста-рятівника позаштатної-десантної групи (ППС) міститься запис, про те, що з 12.06.1981 по 29.08.1981 ОСОБА_1 виконав 40 стрибки з парашутом Т-4 з поршневих вертольотів Мі-4 і з Ан-2, як парашутист-рятівник позаштатної парашутно-десантної групи(запис зроблено на підставі планової таблиці стрібків з парашутом за 1981 рік, журналу обліку кількості стрибків парашутистів-спортсменів Богодухівського УАЦ за 1981 рік, книжка спортсмена парашутиста. А тому цей період повинен бути зарахований до спеціального стажу позивача .
У 29.08.1981 позивач був виведений зі складу позаштатної парашутно-десантної групи за ст. 38 КЗпП України у зв'язку з зачисленням по направленню на навчання в Вовчанську АУЛ ДОСААФ СРСР курсантом.
Після закінчення навчання ОСОБА_1 з 31.08.1984 працював парашутистом-рятувальником в складі позаштатної парашутно-десантної групи Богодухівського УАЦ ДОСААФ СССР та був виведений зі складу позаштатної парашутно - десантної групи за п. 2 ст. 40 КЗпП України (за станом здоров'я) 10.01.1994. З 03.04.1995 прийнятий до Харківського обласного авіаційного спортивного клубу ОСОУ парашутистом-рятівником та був звільнений з позаштатної парашутно-рятувальної групи за власним бажанням 20.12.1999.
З наявної у матеріалах справи копії книжки № 2 парашутиста-рятівника позаштатної-десантної групи (ППС) ОСОБА_1 зазначені норми стрибків з парашутом з реактивних вертольотів МІ 2 за 1984, 1985, 1986, що становить 174 стрибків (річні норми стрибків з парашутом з реактивних вертольотів Мі2 в 1984, 1985, 1986 виконав повністю) за 1987 рік 40 стрибків, за 1988 рік 40 стрибків, за 1989 рік 40 стрибків, за 1990 рік 40 стрибків, за 1991 рік 40 стрибків, за 1992 рік 40 стрибків, за 1993 рік 81 стрибків, за 1995 рік 40 стрибків, за 1996 рік 40 стрибків, за 1997 рік 40 стрибків; за 1998 рік 41 стрибків; 1999 рік 45 стрибків.
Таким чином, посада, яку обіймав позивач у Богодухівському УАЦ ДОСААФ СССР є підставою для зарахування періоду роботи з 12.06.1981 по 29.08.1981; з 31.08.1984 по 10.01.1994 та з 03.04.1995 по 20.12.1999 до вислуги років, як особі льотного складу, відповідно до статті 54 Закону "Про пенсійне забезпечення", виходячи з положень п.п. "г" п. 1 Порядку обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 21.07.1992 №418, зарахувавши один рік роботи на посадах льотного складу в навчальних і спортивних авіаційних організаціях ДТСААФ, Товариства сприяння обороні України, за півтора року вислуги."
Отже, у рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 у справі №520/37554/23 чітко та однозначно указані окремі періоди спеціальної трудової діяльності заявника у якості особи льотного складу, котрі у порядку п.п. "г" п. 1 Порядку обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу (затверджений постановою Кабінету Міністрів від 21.07.1992 №418) підлягають кратному обчисленню із використанням коефіцієнта - "1,5" (що відповідає використаній судом мовній словоформі - "зарахувавши один рік роботи за півтора роки вислуги").
Суд зважає, що відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Натомість, згідно з ч.7 ст.78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Частиною 4 ст.246 КАС України визначено, що у мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування; 7) мотиви, з яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу.
Частиною 5 ст.246 КАС України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та по батькові (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб), за його наявності, або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України.
Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що приписи ч.4 ст.78 КАС України кореспондують положенням ч.6 ст.246 КАС України, а відтак, резолютивна частина судового акту містить не надану судом певному факту правову оцінку, а саме установлені рішенням суду обставини.
У межах спірних правовідносин, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 у справі №520/37554/23 було зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років, як працівнику льотного складу, який виконував спеціальні роботи в польотах, враховуючи висновки суду.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.07.2024р. рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 у справі №520/37554/23 було залишено без змін.
Суд повторно зазначає, що формулювання у резолютивній частині судового рішення, яке містить зобов'язання суб'єкта владних повноважень діяти «з урахуванням висновків суду», не є вираженням юридичної оцінки певному факту чи додатковим роз'ясненням змісту рішення, а становить констатацію встановленого судом юридичного факту, який має обов'язкове значення під час подальшого правозастосування.
Таке формулювання вказує, що орган, уповноважений на повторний розгляд звернення або прийняття рішення, повинен при здійсненні своїх повноважень керуватися встановленими судом фактичними обставинами та правовими висновками, які мають преюдиційний характер у межах тих самих правовідносин.
Іншими словами, вимога врахувати висновки суду означає не надання дискреції щодо їх тлумачення, а обов'язок забезпечити їх пряме та повне виконання відповідно до змісту рішення.
Отже, оскільки у рішенні суду від 30.04.2024 у справі №520/37554/23 вже установлені обставини відповідної кваліфікації окремих періодів спеціальної трудової діяльності заявника у якості парашутиста-рятівника у Богодухівському УАЦ ДОСААФ СРСР та Харківському обласному авіаційному спортивному клубі (аероклубі), які суд визнав такими, що підлягають зарахуванню до вислуги років як особі льотного складу з розрахунку один рік роботи за півтора року вислуги відповідно до статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та підпункту «г» пункту 1 Порядку, затвердженого постановою КМУ від 21.07.1992 № 418, то під час розгляду звернення з приводу призначення пенсії саме на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 у справі №520/37554/23 суб"єкт владних повноважень у силу ст.ст.6, 8, 19, 124, 1291 Конституції України, ст.13 закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", ст.ст.14, 370, 372 КАС України не міг реалізовувати власні владні повноваження у спосіб, відмінний від висновків рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 у справі №520/37554/23.
Таким чином, з огляду на преюдиційність висновків рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 у справі №520/37554/23 у розумінні ч.4 ст.78 КАС України та обов"язковість цих висновків для суб"єкта владних повноважень у силу ст.ст.6, 8, 19, 124, 1291 Конституції України, ст.13 закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", ст.ст.14, 370, 372 КАС України суб"єкт владних повноважень у межах спірних правовідносин не мав жодних правових підстав ані для іншої кваліфікації окремих періодів спеціальної трудової діяльності заявника у якості парашутиста-рятівника у Богодухівському УАЦ ДОСААФ СРСР та Харківському обласному авіаційному спортивному клубі (аероклубі), які суд у справі №520/37554/23 визнав такими, що підлягають зарахуванню до вислуги років як особі льотного складу з розрахунку один рік роботи за півтора року вислуги відповідно до статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та підпункту «г» пункту 1 Порядку обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу (затверджений постановою Кабінету Міністрів від 21.07.1992 №418, ані для зарахування вказаних періодів роботи до вислуги років у співвідношенні один рік за два.
У межах справи №520/23000/25 окружний адміністративний суд не має жодних правових підстав для ревізії будь-яких висновків рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 у справі №520/37554/23.
Тож, підсумовуючи викладені вище міркування суд доходить до переконання про те, що зміст рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 09.04.2025р. №205250011194 цілком узгоджується із суттю рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 у справі №520/37554/23.
Поряд із цим, суд відмічає, що це не є перешкодою для подання заявником нового звернення з приводу призначення пенсії, котре може бути розглянуто по суті суб"єктом владних повноважень поза межами висновків рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 у справі №520/37554/23.
Продовжуючи розгляд справу, суд зауважує, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов'язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб'єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб'єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.
Разом із тим, за сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандартами доказування: 1) покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд констатує, що у спірних правовідносинах суб'єктом владних повноважень було вчинено управлінське волевиявлення у формі рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку із відсутністю достатнього спеціального стажу.
При цьому, зміст рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 09.04.2025р. №205250011194 цілком узгоджується із суттю рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 у справі №520/37554/23.
Суд вважає, що оскаржуване рішення суб»єкта владних повноважень відповідає вимогам умотивованості, а тому не порушує інтерес заявника до юридичної визначеності як невід»ємної складової запровадженого ст.8 Конституції України верховенства права.
Суб'єктом владних повноважень у даному конкретному випадку було забезпечено дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України саме в частині епізоду обрахунку кратності спеціального стажу заявника за періоди роботи з 12.06.1981р. по 10.01.1994р. та з 03.04.1995р. по 20.12.1999р., позаяк обставини спірних правовідносин були з'ясовані повно, належна норма закону була витлумачена правильно, надано належну оцінку усім юридично значимим факторам, унаслідок чого реально вчинене управлінське волевиявлення узгоджується із суттю рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 у справі №520/37554/23, котре не могло бути не застосоване суб"єктом владних повноважень.
Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб»єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки - не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.
Указане є визначеною підставою для залишення позову без задоволення.
Водночас суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до відповідного територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, як це прямо зазначено у тексті оскарженого рішення суб"єкта владних повноважень від 09.04.2025 №205250011194.
Це право є безумовним та гарантується державою як елемент конституційного права громадянина на соціальний захист, передбаченого статтею 46 Конституції України.
Реалізація зазначеного права здійснюється шляхом звернення заявника до органів Пенсійного фонду України із новою заявою про призначення пенсії за віком, до якої додаються необхідні документи, що підтверджують страховий стаж та інші обставини, які мають значення для обчислення пенсії.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-78, 90, 211, 241-244, 246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко