справа№380/23735/24
12 листопада 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
В обґрунтування поданого позову покликається на те, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 , який знаходиться на грошовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_5 . При цьому, відповідач протиправно, починаючи з 29.01.2020, розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2018, що призвело до порушення майнових прав позивача, а саме, гарантованого ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії. Представник позивача звернувся до відповідача із заявою, якою просила відповідача нарахувати та виплатити позивачу, починаючи з 29.01.2020 по 18.07.2022 грошове забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званням у 2020, 2021, 2022, 2023 роках шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум та з адвокатським запитом. Листом від 14.05.2024 відповідач повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення позивача було використано прожитковий мінімум для працездатних встановленого осіб встановлений законом на 01.01.2018 у розмірі 1762,00 грн. Такі дії відповідача позивач вважає протиправними, а тому необхідно зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату перерахованого за період 29.01.2020 по 18.07.2022 грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку № 44.
Ухвалою судді від 26.11.2024 залишено позовну заяву без руху. Позивачу встановлено строк для усунення недоліків у строк, що не перевищує десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до канцелярії суду чи надіслання на адресу суду заяви (клопотання) про поновлення строку звернення до адміністративного суду із наданням доказів поважності причин пропуску строку.
05.12.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх. №90220).
Ухвалою суду від 09.12.2024 повернуто позовну заяву ОСОБА_1 .
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2025 було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
22.04.2025 адміністративна справа № 380/23735/24 надійшла до Львівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Ухвалою від 28.04.2025 прийнято до провадження адміністративну справу № 380/23735/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_6 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
09.05.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №38664), в якому представник відповідача пояснив, що приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Кабінетом міністрів України 30.08.2017 прийнято постанову №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Постановою № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 4 Постанови № 704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Додатки 1 та 14 до Постанови № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні 3 тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться. Згідно з приміткою 1 Додатку 1 до Постанови № 704 посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103) до Постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 було викладено у новій редакції, а саме: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.". Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не був приведений у відповідність з нормою п. 4 згаданої постанови. Згідно з Постановою № 704, у редакції Постанови № 103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови № 103, яким було внесено зміни до п. 4 Постанови № 704. Однак зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не було приведено у відповідність з нормою пункту 4 Постанови № 704. Проте, не приведення Кабінетом Міністрів України приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704 у відповідність до змін, що були внесені в пункт 4 Постанови № 704, не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням у якості розрахункової величини "розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)". Вказані невідповідності були виправлені постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 № 1038 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 року № 1644 і від 30 серпня 2017 року № 704", яка застосовується з 01.10.2020. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 № 870 (зі змінами) затверджені Правила підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України (далі - Правила № 870), які визначають загальні підходи до підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України (постанов і розпоряджень), їх форму, структуру та техніко-юридичні особливості розроблення з урахуванням нормопроектувальної техніки. За змістом п. 20 Правил № 870 у структурі проекту положення або іншого нормативно-правового акта, який передбачається затвердити постановою, в окремих випадках допускається, як виняток, застосування примітки (зноски) без нормативних положень. Положеннями п. 2.16 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 № 34/5, також передбачено, що включення до нормативно-правових актів приміток не допускається, за винятком випадків, якщо необхідно дати визначення будь-якого суміжного поняття або помістити короткий коментар, що допоможе точніше зрозуміти положення, викладені в структурній одиниці нормативно-правового акта. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 “Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704» ( Далі - Постанова № 481) до пункту 4 Постанови № 704, яка набрала чинності 20.05.2023, було внесено зміни, згідно яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Питання визначення розміру прожиткового мінімуму для військовослужбовців є чітко визначено в постанові Кабінету міністрів України, яка є обов'язкова до виконання. Відповідач виплатив одноразову грошову допомогу на оздоровлення за 2020 2021 роки виходячи із розрахунку розміру 1762 грн., що відповідає п. 4 постанови № 704, в якій не передбачено прожитковий мінімум встановлений законом на 01 січня відповідного року, у зв'язку з чим дана позовна вимога є безпідставна. Одноразова грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік виплачена позивачу після 18.07.2022, у вересні 2022 року виходячи із розрахунку розміру 1762 грн., поза межами заявленого позивачем періоду, а отже ця сума не входить до предмету оскарження у даній справі. Кабінет Міністрів України від 30.08.2017 № 704 затвердив постанову “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Підпунктом 3 п. 5 постанови КМУ № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання: надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Відповідно до п. 1 розділу XXIV Інструкції про виплату грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Відповідно до п. 1 розділу XXIV Інструкції про виплату грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується за окремим рішенням Міністра оборони України, не є обов'язковою виплатою та здійснюється на підставі рапорту військовослужбовця. Відповідач виплатив матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань за 2020-2021 роки в повному обсязі, виходячи із розрахунку розміру 1762 грн., що відповідає п. 4 постанови № 704. У 2022 році матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачена у жовтні 2022 року, поза межами зазначеного позивачем періоду, у зв'язку з чим не входить до предмету спору у даній справі. Позивач виключений зі списків особового складу згідно п. 1 наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 (по стройовій частині) від 11.03.2024 № з 11.03.2024. При звільненні позивачу була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні виходячи з розміру 1762 грн., що відповідає п. 4 постанови № 704 ( в редакції постанови № 481, чинній на час звільнення позивача), в якій не передбачено прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня відповідного року, у зв'язку з чим позовні вимоги є безпідставними. Відтак, просив суд відмовити у задоволенні позову.
Крім того, 09.05.2025 від відповідача надійшла заява (вх. №38567) про залишення позовної заяви без розгляду з мотивів того, що позивачем пропущено строк на звернення до суду.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
ОСОБА_1 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_4 , який перебуває на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_5 . Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 (по стройовій частині) від 11.03.2024 № 76 майор ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу з 11.03.2024.
Адвокат Єрьоміна В.А. в інтересах ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити позивачу, починаючи з 29.01.2020 по 18.07.2022 грошове забезпечення відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званням у 2020, 2021, 2022, 2023 роках шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум та з адвокатським запитом.
Однак, листом від 14.05.2024 відповідач повідомив, що при розрахунку грошового забезпечення позивача було використано прожитковий мінімум для працездатних встановленого осіб встановлений законом на 01.01.2018 у розмірі 1762,00 грн.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, тому з метою захисту своїх порушених прав звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 4 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XIІ від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-ХІІ) грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінет Міністрів України постановою "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 704 від 30.08.2017 (далі - Постанова №704) затвердив, серед іншого, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (згідно з додатком 1).
Згідно з п. 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У додатку 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. У додатку 14 до Постанови № 704 визначена схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
У п. 4 Постанови № 704 - у первинній його редакції, яка діяла до набрання чинності Постанови № 103 - було передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Примітка додатку 1 до Постанови № 704 у цьому зв'язку повторювала нормативні положення пункту 4, а саме: 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень. .
Аналогічні за змістом положення містять примітки до додатків 12-14 Постанови №704.
Проте вже 21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову №103 (чинна з 24.02.2018), п. 6 якої вніс зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 п. 4 викладено в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отож на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018) п. 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно з п. 6 Постанови № 103, відповідно передбачав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Водночас, текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704 - у зв'язку з прийняттям Постанови № 103 - не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями п. 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно з пунктом 6 Постанови № 103.
Кабінет Міністрів України постановою від 28.10.2020 № 1038 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. № 1644 і від 30 серпня 2017 р. № 704" виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 в новій редакції: 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень. В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.
Проте, ще до ухвалення зазначеної постанови від 28.10.2020 № 1038 Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнав протиправним і скасував пункт 6 Постанови № 103.
Відтак з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція п. 4 Постанови №704, тобто та, яка була до внесення змін згідно з п. 6 Постанови № 103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті п. 4 Постанови №704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.
У постанові від 15.03.2023 у справі № 420/6572/22 Верховний Суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому суд зазначає, що п. 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - Закон № 294-IX) та Закон № 1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX - не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Так, ч. 3 ст. 1-1 Закону № 2262-XII містить безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до такого Закону та Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Отже, з огляду на визначені в ч. 3 ст. 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п. 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
З урахуванням наведеного, колегія суддів Верховного Суду у постанові від 15.03.2023 у справі №420/6572/22 дійшла таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
(1) з 01.01.2020 положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(3) встановлене положеннями п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Суд звертає увагу на те, що такий самий підхід Верховний Суд застосував також у справах №120/8603/21-а (постанова від 31.08.2022), №120/648/22-а (постанова від 16.11.2022), №640/17686/21 (постанова від 04.01.2023), №440/1185/21 (постанова від 10.01.2023).
У згаданих справах, правовий висновок Верховного Суду про те, що з 01.01.2020 розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.
Водночас, суд звертає увагу на дату ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправним і скасовано п. 6 Постанови № 103.
Суд звертає увагу на те, що здійснюючи нарахування і виплату позивачу грошового забезпечення відповідач вчиняв активні дії, відтак у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності слід відмовити повністю.
Таким чином, суд висновує, що відповідач діяв протиправно щодо нарахування та виплати позивачу з 29.01.2020 по 18.07.2022 грошового забезпечення, а також інших похідних видів грошового забезпечення (щомісячних та одноразових), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017.
З метою ефективного поновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу з 29.01.2020 по 18.07.2022 грошового забезпечення, а також інших похідних видів грошового забезпечення (щомісячних та одноразових), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 (у період з 29.01.2020 по 27.03.2020), з урахуванням виплачених сум.
Суд при розгляді справи враховує висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 27.07.2023 у справі № 380/813/22 про те, що аналіз наведених вище норм Порядку №44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Як уже зазначав суд, перерахована індексація грошового забезпечення військовослужбовця, і як одне з основних державних гарантій щодо оплати його праці підлягають обов'язковому нарахуванню і виплаті.
При цьому, нарахування та виплата перерахованої індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату.
Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання та фактичних обставин справи, нарахування та виплата перерахованого грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому суд зазначає, що "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; "у межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; "у спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби; "з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано", тобто використання наданих суб'єкту владних повноважень повинно відповідати меті та завданням діяльності суб'єкта, які визначені нормативним актом, на підставі якого він діє; "обґрунтовано", тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Рішення повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Матеріали справи свідчать, що відповідні положення КАС України відповідачем дотримані не були.
Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, унормованого ст. 122 КАС України, суд звертає увагу на таке.
Приписами ч. 1 ст. 118 КАС України унормовано, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У зазначених положеннях КАС України відсутні норми, які б регулювали строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Спір щодо виплати належного грошового забезпечення є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 20.11.2019 у справі №620/1892/19 та від 05.02.2020 у справі № 825/565/17.
Також Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21 вказував на безпідставності застосування для визначення строку звернення до суду положень ч. 5 ст. 122 КАС України у спорах щодо грошового забезпечення при проходженні військової служби, а застосуванню підлягають приписи ч. 2 ст. 233 КЗпП України.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
При цьому Конституційний Суд України в рішенні від 15.10.2013 у справі № 1-18/2013 надав офіційне тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України і роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення вказаної норми слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Тобто у разі невиплати грошового забезпечення строк звернення до адміністративного суду не застосовувався.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, до КЗпП України внесено зміни.
Так, п. 18 ч.1 розділу І Закону №2352-IX назву та ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, Законом №2352-IX внесено зміни до ст. 233 КЗпП України, а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які стосуються стягнення (виплати) заробітної плати (її складових).
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, предметом спору у якій є перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.02.2020 по 30.03.2023, вирішуючи питання щодо застосування ст. 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Період з 01.02.2020 до 19.07.2022 регулюється положеннями ст. 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Проте період з 19.07.2022 по 30.03.2023 регулюється вже нині чинною редакцією ст. 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19.07.2022 слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні)».
У розглядуваній справі предметом спору є донарахування та виплата грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 18.07.2022.
Як зазначалося вище, згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Тобто за період з 29.01.2020 по 18.07.2022 право позивача на звернення до суду з вимогою про донарахування грошового забезпечення не обмежувалося строком.
За таких обставин, з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, тримісячний строк звернення до суду з цим позовом обчислюється з дня одержання позивачем документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, тобто з 23.06.2025 - моменту отримання (формування) довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1.
З огляду на викладене та з урахуванням того, що позов пред'явлено 22.11.2024, суд дійшов висновку, що тримісячний строк звернення до суду не пропущено, тому твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду є необґрунтованим, а відтак підстав для залишення позовної заяви без розгляду немає.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано, тому в силу приписів ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в періоди з 29.01.2020 по 18.07.2022 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 , встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 , встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 18.07.2022 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Судові витрати не розподіляються.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 12.11.2025.
Суддя Потабенко В.А.