12 листопада 2025 рокусправа № 380/22715/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Самбірської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернулася Самбірська окружна прокуратура (далі - позивач) в інтересах держави в особі Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства з позовом до Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Ралівської сільської ради від 09.08.2024 №83 «Про відмову у віднесенні земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення до самозалісених»;
- зобов'язати Ралівську сільську раду розглянути на сесії ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства №02/811-24 від 14.05.2024 та прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земельних ділянок з кадастровими номерами 4624280900:12:000:0044 площею 1,2426 га та 4624283700:03:000:0177 площею 14,6488 га до самозалісених.
Ухвалою суду від 12.11.2024 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач за результатами розгляду подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства №02/811-24 від 14.05.2024 прийняв 09.08.2024 рішення №83 «Про відмову у віднесенні земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення до самозалісених», яким протиправно відмовив Західному міжрегіональному управлінню лісового та мисливського господарства у віднесенні земельних ділянок на території Ралівської сільської ради до смозалісених.
Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Вказав, що на адресу Західного міжрегіонального управління лісового мисливського господарства надано інформацію про те, що самозалісена земельна ділянка комунальної власності площею 1,2426 га з кадастровим номером 4624280900:12:000:0044 відноситься до земель сільськогосподарського призначення (пасовище), яка розташована за межами населеного пункту Звір. На даний час сільська рада із сертифікованим інженером-землевпорядником провели інвентаризацію пайованих земель і при розбивці полів виявлено накладки земельних ділянок на присадибні ділянки та межі села. Внаслідок зняття накладок необхідно додатково виділити певну кількість землі із земель комунальної власності, власникам земельних часток (паїв) для ведення товарного сільськогосподарського призначення. Також, листом від 12.02.2024 №252/02-29 Західному міжрегіональному управлінню лісового та мисливського господарства надано інформацію про те, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 4624283700:03:000:0177 відноситься до земель комунальної власності Ралівської сільської ради. Відповідно до генерального плану села Кульчиці Самбірського району Львівської області (яке на даний час входить до Ралівської сільської ради) затвердженого рішенням сесії Кульчицької сільської ради від 01.07.2014, дана земельна ділянка передбачена під кладовище. Також, вказав, що вимога зобов'язати сільську раду ухвалити рішення про віднесення земельних ділянок до самозалісених не може бути задоволена, оскільки це суперечить сутності дискреційних повноважень.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Додатково вказав, що рішення від 09.08.2024 №83 «Про відмову у віднесенні земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення до самозалісених» не містить підстави для відмови у віднесенні угідь до самозалісених земель. Зауважив, що статтею 57-1 Земельного кодексу України передбачено процедуру віднесення земель до самозалісених. Одним із основних етапів, процедури віднесення земельної ділянки до самозалісеної, є прийняття компетентним органом місцевого самоврядування відповідного рішення. Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства у своєму поданні від 14.05.2024 зазначало, що згідно з даними карти «Геоінформаційна система лісових ресурсів України» та бази даних ВО «Укрдержліспроект» щодо ідентифікації самозалісених земель, Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства спільно з постійними лісокористувачами Львівської області та за результатами натурних обстежень відповідних земельних ділянок в межах Ралівської територіальної громади Самбірського району Львівської області було виявлено 8,2 га самозалісених земель. Однак Ралівська сільська рада не провела їх обстеження перед прийняттям оскаржуваного рішення. Натомість незаконно відмовила у віднесенні ділянок до самозалісених земель прийнявши відповідне рішення рішенням ХХХІ сесії VІІІ скликання №83 від 09.08.2024, яке нічим не обґрунтувала.
Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (частина 2 статті 262 КАС України).
Суд на підставі позовної заяви, письмових пояснень, а також долучених письмових доказів,-
Західним міжрегіональним управління лісового та мисливського господарства на виконання Указу Президента України «Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів», статті 57-1 Земельного кодексу України, доручення начальника Львівської ОВА від 30.06.2023 №27/0/6-23ВА здійснений аналіз та виявлені самозалісені земельні ділянки загальною площею 8,2 га на території Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області.
У зв'язку із вказаним Західним міжрегіональним управління лісового та мисливського господарства надіслано відповідачу подання №02/811-24 від 14.05.2024, в якому вказано, що не отримано від відповідача відповіді на подання №02/1963-23 від 29.11.2023 та №02/60-24 від 12.01.2024. А також, вказано про віднесення земельних ділянок, вказаних у поданні, до само залісених та внесення даних до Державного земельного кадастру як про самозалісені ділянки, з подальшим їх закріпленням за постійним лісокористувачем відповідно до вимог статті 17 Лісового кодексу України з метою раціонального використання лісових земель.
Оскільки відповідач подання не розглядав Самбірська окружна прокуратура звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Під час розгляду адміністративної справи №380/14791/24 встановлено, що Ралівською сільською радою отримані від Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства подання (вих. номери: №02/1963-23 від 29.11.2023; №02/60-24 від 12.01.2024 та №02/811-24 від 14.05.202) щодо віднесення земельних ділянок загальною площею, які знаходяться на території Ралівської сільської ради до самозалісених, а саме: земельних ділянок з кадастровим номером 4624280900:12:000:0044 площею близько 1,2 га, яка межує з лісовим масивом Самбірської техдільниці Дрогобицького ДЛГП «Галсільліс» біля кварталу 10 виділу 6 та кварталу 10 виділу 3 поблизу с. Звір, яка самозалісена деревами породи сосна звичайна зі складом насадження 10Сз, віком близько 20 років, залісеність якої становить близько 90% та з кадастровим номером 4624283700:03:000:0177 площею близько 14,6488 га з приблизною площею самозалісення 7,0 га, склад насаджень якої 4Бп 3Влч 2Ос 1Дзв, віком до 10 років, решту площі якої займають чагарники. Ралівською сільською радою на XXXI сесії VIII скликання розглянуто подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства №02/1963-23 від 29.11.2023 та №02/60-24 від 12.01.2024, та прийнято рішення №83 від 09.08.2024 про відмову у віднесенні земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення до самозалісених.
У зв'язку із викладеним провадження в адміністративній справі №380/14791/24 закрито на підставі пункту 8 частини 1 статті 238 КАС України, оскільки відповідачем усунуто допущені порушення, які стали підставою для звернення прокурора до суду.
Самбірська окружна прокуратура звернулася до відповідача із запитом від 13.09.2024, в якому просила надати інформацію та належним чином засвідчені копії документів щодо розгляду подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства №02/811-24 від 14.05.2024 в частині віднесення земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення з кадастровими номерами 4624280900:12:000:0044 (площею 1,2426 га) та 4624283700:03:000:0177 (площею 14,6488 га) до самозалісених земель, та стали підставою для прийняття радою рішення від 09.08.2024 №83. Крім того, просила повідомити чи вживались Ралівської сілською радою заходи з метою виконання вимог Указу Президента України від 07.06.2021 №228/2021, підпункту 6 пункту 1 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29.09.2022, введеного в дію Указом Президента України від 29.09.2022 №675/2022, а також статті 57-1 Земельного кодексу України.
Ралівська сільська рада листом від 01.10.2024 надіслала Самбірській окружній прокуратурі протокол засідання постійної комісії сільської ради з питань регулювання земельних відносин, планування територій, землекористування, будівництва та розвитку села від 09.08.2024 та рішенням про відмову у віднесенні земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення, які розташовані на території Ралівської сільської ради до самозалісених.
Так, рішенням Ралівської сільська рада Самбірського району Львівської області ХХХІ сесії VIII скликання №83 від 09.08.2024 відмовлено Західному міжрегіональному управлінню лісового та мисливського господарства у віднесенні земельних ділянок на території Ралівської сільської ради до самозалісених.
Самбірська окружна прокуратура звернулася до Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства із запитом від 02.10.2024, в якому просила проінформувати щодо самостійного вжиття Західним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства заходів для оскарження дій та рішення Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області від 09.08.2024 №83. Також, просила повідомити та надати документи щодо виявлення самозалісених земельних ділянок, вжиття заходів щодо їх віднесення до самозалісених ділянок; щодо затвердження форми подання, щодо отримання доручення про звернення в інтересах ДП «Ліси України»; щодо процедури віднесення земельних ділянок до самозалісених (джерела інформації); щодо підстав звернення в інтересах ДП «Ліси України»; щодо оскарження результатів розгляду подання.
Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства листом від 14.10.2024 повідомило окружну прокуратуру, що на виконання Указу Президента України від 29.09.2022 №675 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29.09.2022 року» проведено наради у Львівській обласній державній адміністрації за участі представників Західного МУЛМГ, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Львівської обласної прокуратури, Департаменту екології та природних ресурсів Львівської облдержадміністрації, Державної екологічної інспекції у Львівській області, Карпатського лісового офісу ДП «Ліси України», обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Галсільліс» та органів місцевого самоврядування за результатами яких: 02.11.2022 видано доручення голови ЛОДА №47/0/6-22ВА «Про охорону, захист, використання та відтворення лісів України в особливий період» про проведення органами місцевого сомоврядування, районними адміністраціями спільно з постійними лісокористувачами інвентаризації самозалісених та придатних для створення лісів земель; 30.06.2023 видано доручення голови ЛОБА №27/0/6-23ВА головам міських, сільських та селищних рад територіальних громад подати до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області переліки самозалісених та придатних для створення лісів земельних ділянок в межах територіальних громад, які необхідно включити до переліку земельних ділянок, які підлягають інвентаризації земель у 2024 році. За дорученням колегії спеціалістами ЗМУЛМГ спільно з представниками постійних лісокористувачів опрацьовано карти «Геоінформаційна система лісових ресурсів України» ВО «Укрдержліспроект» та ідентифіковано, у тому числі перевірено лісокористувачами, в натурі 3 тис га самосійних ділянок поза межами лісового фонду в межах Львівської області. На виконання положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів» від 20.06.2022 №2321-ІХ, Указу Президента України від 29.09.2022р. № 675/2022 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України, від 29 вересня 2022 року «Про охорону, захист, використання та відтворення лісів України в особливий період» Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства (Львівське обласне управління лісового та мисливського господарство) зверталось до об'єднаних територіальних громад Львівської області, у тому числі в межах Симбірського району з приводу віднесення ідентифікованих земельних ділянок до самозаліеених з подальшим закріпленням їх за постійними лісокористувачами. Також, вказано, що за достатніх підстав Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства не заперечуватиме щодо звернення Самбірською окружною прокуратурою з позовною заявою до суду в інтересах управління.
Не погоджуючись із рішеннями відповідача, керівник Самбірської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи справу суд керується таким.
Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з частинами 3-5 статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених ст. 169 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статі 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Обираючи форму представництва, прокурор визначає, у чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту.
Відповідно до частини 4 статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рн/99 визначено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Отже, спірні правовідносини обумовлені реалізацією прокурором передбачених КАС України та Закону України «Про прокуратуру» повноважень щодо захисту інтересів держави і спрямовані на усунення порушень законодавства.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтями 13, 16 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією, а забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави.
Частиною 2 статті 1 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Відповідно до статті 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.
Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Указом Президента України «Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів» №228/2021 від 07.06.2021, з метою збереження лісового фонду України, належного захисту і відтворення лісів, створення сприятливих умов для ведення лісового господарства на засадах сталого розвитку з урахуванням природних та економічних умов, забезпечення прав громадян на безпечне довкілля започатковано з 2021 року реалізацію екологічної ініціативи «Масштабне залісення України». З цією метою Кабінету Міністрів України було запропоновано: 1) розробити у двомісячний строк та внести на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо удосконалення системи охорони, захисту і відтворення лісів, у тому числі самосійних, стимулювання лісорозведення, збереження та відновлення природних екосистем; 2) розробити та затвердити державну цільову програму «Масштабне залісення України», спрямовану на розв'язання проблемних питань лісовпорядкування, насамперед щодо охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 3) ужити в установленому порядку заходів щодо: - реформування лісового господарства, у тому числі удосконалення системи управління державними лісогосподарськими підприємствами; - ідентифікації самозалісених та придатних для створення лісів земельних ділянок державної та комунальної форм власності з метою їх подальшого використання для досягнення оптимальної лісистості України; - забезпечення належного фінансування у 2022 році та наступних роках заходів з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; - запровадження механізмів залучення інвестицій для відновлення лісів та лісорозведення.
З метою збереження самосійних лісів та подальшого ведення лісового господарства на цих територіях прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів» №2321-IX від 20.06.2022 (далі - Закон №2321-ІХ), який набрав чинності 10.07.2022 та яким введено поняття «самозалісеної земельної ділянки», під якою розуміється земельна ділянка будь-якої категорії земель площею більше 0,5 гектарів вкрита лісовою рослинністю і заліснення якої пройшло (відбулося) природним або іншим шляхом (частини 12 статті 1 ЛК України).
Законом №2321-ІХ внесені зміни до Земельного кодексу України, а саме главу 11 доповнено статтею 57-1 «Самозалісені землі», якою визначено порядок віднесення земельних ділянок до самозалісених.
Так, згідно частиною 2 статті 57-1 ЗК України віднесення земельної ділянки приватної власності до самозалісеної ділянки здійснюється її власником, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності - органом, який здійснює розпорядження нею.
Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.
Відповідно до Положення «Про Державне агентство лісових ресурсів України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 №521, Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.
Водночас відповідно до Положення «Про Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства», затвердженого наказом Держдісагенства України від 09.11.2022 №1012, управління є територіальним органом Держлісагенства. Завданням управління є реалізація повноважень Держлісагенства України на території Львівської, Закарпатської та Івано-Франківської області.
Таким чином, Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.
Відповідно до частин 3, 4 статті 57-1 ЗК України віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки. Земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру.
Віднесення земельної ділянки, сформованої як об'єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою.
Крім того, з метою реалізації вказаної норми частин 4 статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» доповнено абзац 4, яким передбачено, що відомості про угіддя земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі заяви органу місцевого самоврядування, який відповідно до статті 122 ЗК України приймає рішення про передачу земельних ділянок комунальної власності у власність, - щодо зміни угідь на угіддя самозалісеної.
Відповідно до приписів статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Таким чином, органом уповноваженим державною здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, з врахуванням статей 57-1, 122 ЗК України та частини 4 статті 21 Закону України «Про державний земельний кадастр», є Ралівська сільська рада Самбірського району Львівської області.
Однак саме невжиття відповідачем належних заходів щодо віднесення земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення до самозалісених земель, призводить до порушення інтересів держави та створює передумови незаконного використання земельної ділянки.
Згідно з частиною 1 статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР).
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно зі статтею 25 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону №280/97-ВР встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Згідно з вимогами частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Із доказів у справі суд встановив, що Західним міжрегіональним управління лісового та мисливського господарства здійснений аналіз та виявлені самозалісені земельні ділянки загальною площею 8,2 га на території Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області. У зв'язку із чим відповідачу надіслано подання №02/1963-23 від 29.11.2023, №02/60-24 від 12.01.2024, №02/811-24 від 14.05.2024 про віднесення земельних ділянок, вказаних у поданні, до самозалісених та внесення даних до Державного земельного кадастру як про самозалісені ділянки, з подальшим їх закріпленням за постійним лісокористувачем відповідно до вимог статті 17 Лісового кодексу України з метою раціонального використання лісових земель.
Оскільки вказані подання не розглядалися відповідачем Самбірська окружна прокуратура звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Під час розгляду адміністративної справи №380/14791/24 встановлено, що Ралівською сільською радою отримані від Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства подання (вих. номери: №02/1963-23 від 29.11.2023; №02/60-24 від 12.01.2024 та №02/811-24 від 14.05.202) щодо віднесення земельних ділянок загальною площею, які знаходяться на території Ралівської сільської ради до самозалісених, а саме: земельних ділянок з кадастровим номером 4624280900:12:000:0044 площею близько 1,2 га, яка межує з лісовим масивом Самбірської техдільниці Дрогобицького ДЛГП «Галсільліс» біля кварталу 10 виділу 6 та кварталу 10 виділу 3 поблизу с. Звір, яка самозалісена деревами породи сосна звичайна зі складом насадження 10Сз, віком близько 20 років, залісеність якої становить близько 90% та з кадастровим номером 4624283700:03:000:0177 площею близько 14,6488 га з приблизною площею самозалісення 7,0 га, склад насаджень якої 4Бп 3Влч 2Ос 1Дзв, віком до 10 років, решту площі якої займають чагарники. Ралівською сільською радою на XXXI сесії VIII скликання розглянуто подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства №02/1963-23 від 29.11.2023 та №02/60-24 від 12.01.2024, та прийнято рішення №83 від 09.08.2024 про відмову у віднесенні земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення до самозалісених.
Рішенням Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області ХХХІ сесії VIII скликання №83 від 09.08.2024, враховуючи рекомендації постійної комісії сільської ради з питань регулювання земельних відносин, планування територій, землекористування, будівництва та розвитку села, відмовлено Західному міжрегіональному управлінню лісового та мисливського господарства у віднесенні земельних ділянок на території Ралівської сільської ради до самозалісених.
Оцінюючи оскаржене рішення відповідача суд зазначає таке.
Згідно з Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку земельні ділянки із кадастровими номерами 4624280900:12:000:0044, 4624283700:03:000:0177 відносяться до категорії «землі сільськогосподарського призначення», цільове призначення 16.00 «землі запасу», суб'єкт права власності на земельну ділянку Ралівська сільська рада Самбірського району Львівської області.
Отже, Ралівська сільської ради відповідно до статті 122 ЗК України є органом місцевого самоврядування, який уповноважений розпоряджатися землями комунальної власності в її адміністративних межах, зокрема, приймати рішення про віднесення вказаних земельних ділянок до самозалісених земель.
Відповідно до вимог частини 1 статті 57-1 ЗК України самозалісена ділянка - це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського, призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.
З огляду на викладене, віднесення спірних земельних ділянок до земель сільськогосподарського призначення не створює перешкод для їх віднесення до самозалісених земельних ділянок.
Згідно частини 3 статті 57-1 ЗК України віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки. Земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру.
Таким чином, Земельний кодекс України передбачає порядок віднесення земель, зокрема, і сільськогосподарського призначення, до самозалісених ділянок.
Позивач зазначає, що спірні земельні ділянки є самозалісеними, що встановлено з даних карти «Геоінформаційна система лісових ресурсів України», бази даних ВО «Укрдержліспроект» щодо ідентифікації самозалісених земель та результатами натурних обстежень, згідно з яких на відповідних земельних ділянках наявний деревний покрив.
Суд зазначає, що «Геоінформаційна система управління лісовими ресурсами України» розроблена для виконання низки завдань зокрема, проведення національної інвентаризації лісів, ідентифікації самозалісених ділянок, аналізу наслідків російської агресії на лісові ресурси тощо. Її впровадження значно розширює можливості отримання детальної інформації про окремі ділянки лісів. Крім того, геоінформаційна система лісових ресурсів відображає інформацію про природно-заповідний фонд, аналітику самозалісених територій в розрізі областей, інформацію про самозаліснені ділянки, на які підготовлені клопотання про передачу їх в постійне користування лісогосподарським підприємствам та інше.
Впровадження «Геоінформаційної системи управління лісових ресурсів України» (а також мобільного картографічного додатка, мобільних колекторів збору даних та ін.) розширює можливості оцінки лісового фонду шляхом формування тематичних інтерактивних карт, отримання детальної інформації про окремі ділянки лісів, прогнозування динаміки лісового фонду за різних сценаріїв організації лісогосподарського виробництва, побудови поверхонь і розрізів рельєфу та дає змогу забезпечити стале управління лісами на всіх рівнях (лісництво, лісогосподарське підприємство, громада, область).
Доступ до інформаційної систем надається Укдержліспроектом.
Підставою для розробки ГІС управління лісовим господарством є низка нормативних актів: Лісовий кодекс України, та Закони України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних» і «Про внесення змін до Лісового кодексу України щодо проведення національної інвентаризації лісів».
Так, згідно з статтею 49 ЛС України (з урахуванням змін згідно Закону №554-IX від 13.04.2020) передбачено, що державний лісовий кадастр на території України ведеться з метою ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду України, відтворення лісів, здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами лісів. Державний лісовий кадастр включає геопросторові дані, метадані та сервіси, оприлюднення, інша діяльність з якими та доступ до яких здійснюються у мережі Інтернет згідно із Законом України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних».
Відповідно до Закону України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних» до набору геопросторових даних належить лісовкриті землі.
Відповідно до статті 7 цього ж закону у складі національної інфраструктури геопросторових даних створюються та функціонують національний геопортал та інші геопортали за галузевим чи територіальним охопленням. Створення, функціонування та розвиток національного геопорталу забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних. Держателем національного геопорталу є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних. На національному геопорталі відображаються базові геопросторові дані та метадані, а також геопросторові дані та метадані геоінформаційних систем, ведення яких відповідно до законодавства забезпечується органами державної влади та органами місцевого самоврядування, можливе відображення інших геопросторових даних та метаданих.
Зважаючи на викладене Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства за допомогою «Геоінформаційної системи лісових ресурсів України» здійснило ідентифікацію земельних ділянок як самозаліснені.
При цьому, у поданні №02/811-24 від 14.05.2024 Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства вказало відповідачу про ідентифікацію спірних земельних ділянок за допомогою даних карти «Геоінформаційна система лісових ресурсів України», бази даних ВО «Укрдержліспроект» та результатами натурних обстежень. Окрім цього вказано місцем розташуванням земельних ділянок, площі цих земель, кадастрові номери, склад насадження та вік, що дозволяло органу місцевого самоврядування ознайомитися із самозалісеними земельними ділянками, які знаходяться у його власності.
Також суд зауважує, що до вказаного подання не додані, а в матеріалах справи відсутні результати натурних обстежень відповідних ділянок. Також, відсутні і будь-які інші матеріали (про ґрунтові, геоботанічні та інші обстеження земель, які вимагаються для виявлення самозалісених ділянок; про фотофіксацію самозалісення, інформації про земельно-кадастрові, топографо-геодезичні, інші зйомки тощо).
Суд також враховує, що ідентифікація самозалісених ділянок на відповідній території повинна відбуватися представником сільської ради спільно з постійними лісокористувачами та власниками лісів. Проте доказів здійснення такої ідентифікації позивачем не додано.
Викладене може свідчити про те, що Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства проводило ідентифікацію спірних земельних ділянок виключно на підставі відкритих даних земельного кадастру.
Суд зауважує, що для вирішення питання про віднесення земельних ділянок до самозалісених сільській раді необхідно, як це врегульовано нормативними актами, створити комісію по обстеженню та проведенню інвентаризації земельних ділянок, які можливо віднести до самозалісених та яка б провела інвентаризацію таких земельних ділянок, склала відповідні акти про їх самозалісення.
Без вчинення вказаних заходів Ралівської сільської ради відповідно до приписів Земельного кодексу України не може прийняти рішення про віднесення, вказаних у поданні земельних ділянок, до переліку самозалісених земельних ділянок.
Суд зазначає, що відповідачем після отримання подання не з'ясовано, чи можуть земельні ділянки, які зазначені у поданні, бути віднесені до самозалісених земельних ділянок; не створено комісії у належному складі для обстеження вказаних земельних ділянок; відсутні докази обстеження вказаних земельних ділянок на предмет їх ймовірного самозалісення.
Однак із змісту спірного рішення суд встановив, що Ралівська сільська рада Самбірського району Львівської області ХХХІ сесії VIII скликання №83 від 09.08.2024, враховуючи рекомендації постійної комісії сільської ради з питань регулювання земельних відносин, планування територій, землекористування, будівництва та розвитку села, вирішила відмовити Західному міжрегіональному управлінню лісового та мисливського господарства у віднесенні земельних ділянок на території Ралівської сільської ради до самозалісених.
Так, у справі немає доказів того, що перед прийняттям оскарженого рішення відповідач здійснив комісійне обстеження земельних ділянок, а в спірному рішенні відповідач лише послався на рекомендації постійної комісії сільської ради.
При цьому, у спірному рішенні відповідачем не вказано ні достатньо вагомих та суттєвих обставин для відмови у віднесенні земельних ділянок, які зазначені у поданні, до самозалісених земельних ділянок, ні жодних обставин, що позбавляли можливості віднести спірні земельні ділянки до самозалісених.
Згідно з статтею 74 Закону №280/97-ВР визначено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.
Статтею 7 ЛК України передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
Враховуючи викладене, рішення ХХХІ сесії VIII скликання Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області від 09.08.2024 є таким, що суперечить вимогам чинного законодавства України.
Щодо покликань відповідача про необхідність додаткового виділення певної кількості землі із земель комунальної власності, власникам земельних часток (паїв) для ведення товарного сільськогосподарського призначення, суд зазначає таке.
Згідно з Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку цільове призначення земельної ділянки із кадастровими номером 4624280900:12:000:0044 - 16.00 «землі запасу».
Частиною 2 статті 19 ЗК України передбачено, що земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Докази надання у власність або користування, поділу або виділу часток із спірної земельної ділянки у справі відсутні.
Щодо покликань відповідача про віднесення земельної ділянки під кладовище, суд зазначає таке.
Згідно з Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку цільове призначення земельної ділянки із кадастровими номером 4624283700:03:000:0177 - 16.00 «землі запасу», категорія земель «землі сільськогосподарського призначення».
Відповідно до пункту 121 Порядку ведення Державного земельного кадастру внесення до Державного земельного кадастру змін до відомостей про склад угідь земельних ділянок, які передаються у постійне користування державній установі або державному підприємству, що належить до сфери управління Мінветеранів, для розміщення Національного військового меморіального кладовища, на угіддя земель під кладовищами, крематоріями, меморіальними комплексами та пам'ятниками, скотомогильниками, здійснюється державним кадастровим реєстратором на підставі заяви за формою згідно з додатком 12 та рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про зміну цільового призначення земельної ділянки, який відповідно до статті 122 Земельного кодексу України приймає рішення про передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у користування, без розроблення документації із землеустрою.
Однак у справі немає доказів прийняття Ралівською сільською радою рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки із кадастровими номером 4624283700:03:000:0177 з 16.00 «землі запасу» на 07.09; 08.01 «території кладовищ та крематоріїв».
Також, вказані обґрунтування недоцільності віднесення спірних земельних ділянок до самозалісеними відсутні в оскарженому рішення відповідача.
Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення органом місцевого самоврядування конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття.
Невиконання відповідачем законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.
Отже, відповідачем у ході судового розгляду справи не доведено наявності достатніх підстав для відмови у віднесенні земельних ділянок до самозалісених земель.
З огляду на викладені норми права та встановлені обставини справи суд висновує, що Заболотцівська сільська рада за відсутності правових підстав прийняла рішення про відмову у віднесені земельних ділянок до самозалісених, яке є необґрунтованим та належно невмотивованим, що не відповідає встановленим КАС України критеріям правомірності індивідуально-правового акту, а тому, таке є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Оскільки згідно з частиною 2 статті 57-1 ЗК України рішення органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а будь-який інший нормативно-правовий акт не визначає процедуру віднесення земель до самозалісених, у Ралівської сільської ради відсутні дискреційні повноваження щодо розгляду питання віднесення земельних ділянок до самозалісених за результатами розгляду подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства №02/811-24 від 14.05.2024.
Таким чином, в даному випадку не йдеться про вибір ради на власний розсуд прийняти рішення про віднесення чи рішення про відмову у віднесенні до самозалісених спірних земельних ділянок, оскільки згідно статтею 57-1 ЗК України до самозалісених угідь орган місцевого самоврядування не може віднести лише землі державної та приватної власності, а також землі лісогосподарського, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.
Отже, задоволення позовних вимог в цій частині не виходить за межі завдань адміністративного судочинства та не є формою втручання в дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування.
Законодавцем визначені виключні підстави для неможливості віднесення земель до самозалісених (землі лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення стаття 57-1 Лісового кодексу України), які не мають місце відносно спірних земельних ділянок, зазначених у поданні №02/811-24 від 14.05.2024, а тому, з метою забезпечення ефективного захисту прав позивача, з урахуванням положень статей 2, 245 КАС України, зобов'язання органу місцевого самоврядування прийняти в цьому випадку певне рішення не буде вважатися втручанням у його дискреційні повноваження, адже лише такий спосіб захисту порушеного права та інтересу буде найбільш ефективним та спрямованим на недопущення свавілля в діяльності суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене суд вважає, що ефективним способом захисту інтересів держави у сфері охорони самозалісених земель є зобов'язання відповідача повторно розглянути на сесії ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства №02/811-24 від 14.05.2024 та прийняти рішення про віднесення земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення площею 1,2426 га з кадастровим номером 4624280900:12:000:0044 та площею 14,6488 га (приблизною площею самозалісення 7,0 га) з кадастровим номером 4624283700:03:000:0177 до самозалісених у порядку, визначеному частинами 2, 3, 4 статті 57-1 Земельного кодексу України.
Згідно з статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог. Отже, позов необхідно задовольнити повністю.
Відповідно до частини 2 статті 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Керуючись статтями 2, 8-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 293, 295 КАС України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області від 09.08.2024 №83 «Про відмову у віднесенні земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення до самозалісених».
3. Зобов'язати Ралівську сільську раду Самбіського району Львівської області (81473, вул. І.Франка, 28, с. Ралівка, Самбірський район, Львівська область; ЄДРПОУ 04370254) повторно розглянути на сесії ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства №02/811-24 від 14.05.2024 та прийняти рішення про віднесення земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення площею 1,2426 га з кадастровим номером 4624280900:12:000:0044 та площею 14,6488 га (приблизною площею самозалісення 7,0 га) з кадастровим номером 4624283700:03:000:0177 до самозалісених у порядку, визначеному частинами 2, 3, 4 статті 57-1 Земельного кодексу України.
4. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Кравців Олег Романович