КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91
06 листопада 2025 року № 320/30514/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Леонтовича А.М., при секретарі судового засідання Фастівщук А.Г.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - Костюк А.О.,
представника відповідача - Куртмоллаєв А.Е.,
свідків: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування наказу та поновлення на роботі,
I. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ державного секретаря Міністерства оборони України (по особовому складу державних службовців) від 22 травня 2025 року №152 в частині припинення державної служби та звільнення з роботи на підставі п. 1 ч. І та ч. 4 ст. 87 ЗУ “Про державну службу» ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу стратегічного планування розвитку спроможностей управління стратегічного планування розвитку спроможностей Департаменту воєнної політики та стратегічного планування Міністерства оборони України, 29.05.2025 року у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок змін до штату апарату Міністерства оборони України;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу стратегічного планування розвитку спроможностей управління стратегічного планування розвитку спроможностей Департаменту воєнної політики та стратегічного планування Міністерства оборони України з 29.05.2025 року;
- стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 29.05.2025 року.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вважає оскаржуваний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню в частині припинення державної служби та звільнення з роботи на підставі п.1 ч.І та ч.4 ст.87 ЗУ “Про державну службу» ОСОБА_1 у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок змін до штату апарату Міністерства оборони України.
Зазначає, що під час доведення до відома йому вище зазначеного наказу позивачу не було запропоновано як державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
Також вказує, що при звільнені не було враховано його переважне право залишення на роботі, як учасника бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни 3 групи та особи яка має освіту за спеціалізацією «Державне воєнне управління», диплом магістра НОМЕР_1 , що виданий Національним університетом оборони України імені Івана Черняховського.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву у якому він заперечує проти задоволення позовних вимог.
III. Процесуальні дії у справі
17.06.2025 позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду.
За результатом автоматизованого розподілу, справу №320/30514/25 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Леонтовичу А.М.
20.06.2025 ухвалою Київського окружного адміністративного суду у справі було відкрито спрощене позовне провадження, призначено судове засідання на 17 липня 2025 року о 10.00 год.
17.07.2025 у судове засідання сторони не з'явились, від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Розглянувши клопотання представника відповідача суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи до 01.09.2025 року до 14:30.
01.09.2025 у судове засідання з'явились сторони, від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з наданням часу на подання відзиву. Вислухавши думку сторін, розглянувши клопотання представника відповідача суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи до 25.09.2025 року до 15:30.
11.09.2025 від представника позивача надійшла заява про уточнення підстав позову.
25.09.2025 у судове засідання з'явились сторони, від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Вислухавши думку сторін суд на місці ухвалив надати час на подання відповіді на відзив та відкласти розгляд справи до 27.10.2025 до 15:30.
23.10.2025 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив.
27.10.2025 у судове засідання з'явились сторони, від представника відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив. Перевіривши матеріали справи, вислухавши думку сторін суд на місці ухвалив наступне судове засідання призначити на 06.11.2025 на 15:00.
06.11.2025 у судове засідання з'явились сторони, після допиту свідків та дослідження доказів судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
ОСОБА_1 , 09.12.2022 року був призначений на посаду головного спеціаліста відділу стратегічного планування розвитку спроможностей управління стратегічного планування розвитку спроможностей Департаменту воєнної політики та стратегічного планування Міністерства оборони України (згідно запису у трудовій книжці) згідно наказу державного секретаря Міністерства оборони України від 06.12.2022 № 406, відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України Про правовий режим воєнного стану" без конкурсного отбору.
На виконання рішення Міністра оборони України від 11.03.2025 № 1402/уд щодо удосконалення організаційно-штатної структури Департаменту воєнної політики та стратегічного планування Міністерства оброни України було видано директиву Міністра оборони України від 03.04.2025 № Д-226/8 “Про проведення організаційних заходів у апараті Міністерства оборони України в 2025 році» та перелік змін до штату № 01/080 - Міністерство оборони України (центральний апарат Міністерства оборони України) від 07.04.2025 № 220/16/804, яким було скорочено посаду головного спеціаліста відділу стратегічного планування розвитку спроможностей управління стратегічного планування розвитку спроможностей Департаменту воєнної політики та стратегічного планування Міністерства оборони України.
11.04.2025 року у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок змін до штату відповідно до директиви Міністерства оборони України від 03.04.2025 № Д-226/8 “Про проведення організаційних заходів у апараті Міністерства оборони України в 2025 році» та переліку змін до штату № 01/080 - Міністерство оборони України (центральний апарат Міністерства оборони України) від 07.04.2025 № 220/16/804, керуючись вимогами пункту 1 частини першої та частиною третьою статті 87 Закону України “Про державну службу» ОСОБА_1 під особистий підпис попереджено про наступне звільнення.
20.05.2025 року ОСОБА_1 було подано заяву на ім'я державного секретаря Міністерства оборони України згідно якої ОСОБА_1 просив припинити йому державну службу та звільнити з роботи 29.05.2025 відповідно до пункту 1 частини першої та частиною третьою статті 87 Закону України “Про державну службу».
Наказом державного секретаря Міністерства оборони України (по особовому складу державних службовців) від 22 травня 2025 року №152, на підставі п. 1 ч. 1, ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу» було припинено державну службу та звільнено з роботи ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу стратегічного планування розвитку спроможностей управління стратегічного планування розвитку спроможностей Департаменту воєнної політики та стратегічного планування Міністерства оборони України, 29.05.2025 у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок змін до штату апарату Міністерства оборони України. У витязі з наказу державного секретаря Міністерства оборони України від 22.05.2025 року № 152 вказана підстава:
- заява ОСОБА_4 (№ 220/6/118-3 від 20.05.2025), попередження про наступне вивільнення від 11.04.2025, директива Міністра оборони України від 03.04.2025 № Д-226/8 «Про проведення організаційних заходів у апараті Міністерства оборони України в 2025 році», перелік змін до штату № 01/080 - Міністерство оборони України (центральний апарат Міністерства оборони України) від 07.04.2025 №220/16/80.
Відповідно до запису з трудової книжки ОСОБА_4 29.05.2025 року припинено державну службу та звільнено з роботи у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок змін до штату Міністерства оборони України відповідно до пункту 1 ч. І та ч. 4 ст. 87 ЗУ «Про державну службу».
Вважаючи оскаржуваний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню позивач звернувся до суду із даним позовом.
V. Норми права
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.
Відповідно до пункту 1 Положення, Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Згідно вимог статей 8, 10 Закону України «Про Збройні Сили України» Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством.
Підпунктами 1, 3, 9, 10, 19, 19-1, 23, 24, 32 пункту 10 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №671 передбачено, що Міністр очолює Міноборони, здійснює керівництво його діяльністю, військово-політичне і адміністративне керівництво Збройними Силами безпосередньо та через підпорядкованих йому першого заступника Міністра, заступників Міністра та Головнокомандувача Збройних Сил; організовує та контролює виконання в Міноборони Конституції України, законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України; затверджує положення про структурні підрозділи апарату Міноборони; призначає на посаду та звільняє з посади керівників структурних підрозділів апарату Міноборони, присвоює їм ранги державних службовців, приймає рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності; утворює, ліквідує, реорганізовує підприємства, установи і організації, що належать до сфери управління Міноборони, затверджує положення про них (їх статути), здійснює в межах своїх повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності; призначає на посаду та звільняє з посади керівників підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління Міноборони, приймає рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності; підписує накази Міноборони; дає обов'язкові для виконанні військовослужбовцями, державними службовцями і працівниками апарату Міноборони доручення; здійснює інші повноваження відповідно до Конституції та законів України.
В силу п.1, 6, 8, 9, 12, 27, 28, 30 ч.2 ст.8 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» Міністр як керівник міністерства, в тому числі: очолює міністерство, здійснює керівництво його діяльністю; затверджує положення про самостійні структурні підрозділи апарату міністерства; затверджує структуру апарати міністерства і його територіальних органів; утворює, ліквідовує, реорганізовує за погодженням з Кабінетом Міністрів України територіальні органи міністерства як структурні підрозділи апарату міністерства, що не мають статусу юридичної особа утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи, організації, що належать до сфери управління цього міністерства, затверджує їхні положення (статутні здійснює у межах своїх повноважень інші функції з управління об'єктами державна власності; підписує накази міністерства; дає обов'язкові для виконання державними службовцями та працівниками апарату міністерства доручення; здійснює інші повноваження відповідно до Конституції України, цього та інших законів.
За змістом пункту 1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2005 року №179 «Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій» (зі змінами) формування структури Міністерства оборони визначається Міністром оборони з урахуванням дії особливого періоду та визначених законами спеціальних вимог.
У Міноборони як центральному органі виконавчої влади та органі військового управління можуть створюватися окремі структурні підрозділи (департаменти управління, відділи) для виконання завдань військово-політичного і адміністративного керівництва Збройними Силами, управління в умовах особливого періоду Державною спеціальною службою транспорту та розвідувальним органом, що підпорядковані Міноборони.
Згідно з частиною шостою статті 43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної та орієнтованої на громадян державної служби, що функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, базуючись на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України «Про державну службу» № 889-VIII (далі по тексту Закон № 889-VIII).
Частина перша статті 1 Закону № 889-VIII визначає державну службу як публічну, професійну, політично неупереджену діяльність, спрямовану на практичне виконання завдань та функцій держави.
Згідно з частиною другою статті 1 Закону № 889-VIII, державним службовцем є громадянин України, який займає посаду в органі державної влади чи іншому державному органі, одержує заробітну плату з державного бюджету та виконує повноваження, пов'язані з виконанням завдань і функцій цього органу, з дотриманням принципів державної служби.
Частини перша - третя статті 5 Закону № 889-VIII визначають, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами, міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку з вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено іншим законодавством. Норми трудового законодавства застосовуються до державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Пунктом 6 статті 49-2 КЗпП визначено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону № 889-VIII, здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Закон №889-VIII є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює питання вступу, проходження та припинення державної служби.
Приписами частини першої статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу;
2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;
3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;
4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Відповідно до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Згідно з частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VIII (далі по тексту - Закон № 389-VIII) у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб'єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.
Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.
Дія цієї частини не застосовується при призначенні на посади державної служби, за якими спеціальним законом встановлено порядок виконання обов'язків у разі відсутності керівника державного органу (у тому числі у разі припинення його повноважень чи звільнення з посади), крім випадків, якщо встановлений спеціальним законом порядок неможливо застосувати через відсутність осіб, на яких може бути покладено виконання обов'язків керівника державного органу.
За приписами статті 20 Закону № 389-VIII правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.
В умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року № 133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX (далі - Закон № 2136-IX) цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування державної служби та місцевого самоврядування у період дії воєнного стану» від 12 травня 2022 року № 2259-IX (далі - Закон № 2259-IX) частину п'ятою статті 10 Закону № 389-VIII викладено в такій редакції: «У період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб'єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.
Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.
Дія цієї частини не застосовується при призначенні на посади державної служби, за якими спеціальним законом встановлено порядок виконання обов'язків у разі відсутності керівника державного органу (у тому числі у разі припинення його повноважень чи звільнення з посади), крім випадків, якщо встановлений спеціальним законом порядок неможливо застосувати через відсутність осіб, на яких може бути покладено виконання обов'язків керівника державного органу."
У відповідності до ч.3 ст.87 Закону №889-VIII регламентовано, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі п.1 та 1-1 ч.1 цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Відповідно до абз.2 ч.1 ст.28 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
VI. Оцінка суду
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.
Відповідно до пункту 1 Положення, Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Згідно вимог статей 8, 10 Закону України «Про Збройні Сили України» Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством.
Підпунктами 1, 3, 9, 10, 19, 19-1, 23, 24, 32 пункту 10 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №671 передбачено, що Міністр очолює Міноборони, здійснює керівництво його діяльністю, військово-політичне і адміністративне керівництво Збройними Силами безпосередньо та через підпорядкованих йому першого заступника Міністра, заступників Міністра та Головнокомандувача Збройних Сил; організовує та контролює виконання в Міноборони Конституції України, законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України; затверджує положення про структурні підрозділи апарату Міноборони; призначає на посаду та звільняє з посади керівників структурних підрозділів апарату Міноборони, присвоює їм ранги державних службовців, приймає рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності; утворює, ліквідує, реорганізовує підприємства, установи і організації, що належать до сфери управління Міноборони, затверджує положення про них (їх статути), здійснює в межах своїх повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності; призначає на посаду та звільняє з посади керівників підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління Міноборони, приймає рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності; підписує накази Міноборони; дає обов'язкові для виконанні військовослужбовцями, державними службовцями і працівниками апарату Міноборони доручення; здійснює інші повноваження відповідно до Конституції та законів України.
В силу п.1, 6, 8, 9, 12, 27, 28, 30 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» Міністр як керівник міністерства, в тому числі: очолює міністерство, здійснює керівництво його діяльністю; затверджує положення про самостійні структурні підрозділи апарату міністерства; затверджує структуру апарати міністерства і його територіальних органів; утворює, ліквідовує, реорганізовує за погодженням з Кабінетом Міністрів України територіальні органи міністерства як структурні підрозділи апарату міністерства, що не мають статусу юридичної особа утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи, організації, що належать до сфери управління цього міністерства, затверджує їхні положення (статутні здійснює у межах своїх повноважень інші функції з управління об'єктами державна власності; підписує накази міністерства; дає обов'язкові для виконання державними службовцями та працівниками апарату міністерства доручення; здійснює інші повноваження відповідно до Конституції України, цього та інших законів.
За змістом пункту 1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2005 року №179 «Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій» (зі змінами) формування структури Міністерства оборони визначається Міністром оборони з урахуванням дії особливого періоду та визначених законами спеціальних вимог.
У Міноборони як центральному органі виконавчої влади та органі військового управління можуть створюватися окремі структурні підрозділи (департаменти управління, відділи) для виконання завдань військово-політичного і адміністративного керівництва Збройними Силами, управління в умовах особливого періоду Державною спеціальною службою транспорту та розвідувальним органом, що підпорядковані Міноборони.
При цьому, саме Міністр оборони, як керівник Міністерства оборони України здійснює керівництво міністерством та наділений правом затверджувати структурі апарату міністерства, реорганізовувати структурні підрозділи апарату міністерства визначати посади, які підлягають заміщенню військовослужбовцями.
03.04.2025 Міністерством оборони України прийнято директиву № Д-226/8 «Про проведення організаційних заходів у апараті Міністерства оборони України в 2025 році» та переліку змін до штату № 01/080 - Міністерство оборони України (центральний апарат Міністерства оборони України) від 07.04.2025 № 220/16/804.
Згідно змін до штату №01/080 посада працівника головного спеціаліста відділу стратегічного планування розвитку спроможностей управління стратегічного планування розвитку спроможностей Департаменту змінюється на військову посаду головного спеціаліста відділу стратегічного планування розвитку спроможностей управління стратегічного планування розвитку спроможностей Департаменту.
Тобто посада працівника «головного спеціаліста» у відділі стратегічного планування розвитку спроможностей була скорочена, та введено військова посада «головного спеціаліста».
Тимчасово виконуючим обов'язки директора Департаменту воєнної політики та стратегічного планування Міністерства оборони України генерал-майором ОСОБА_5 11.04.2025 проведено бесіду з позивачем у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок змін до штату та було вручено позивачу попередження про наступне скорочення із займаної посади і майбутнє звільнення.
20.05.2025 позивачем була подана на ім'я Державного секретаря Міністерства оборони України Івана Сопіги заява наступного змісту: «Прошу Вас припинити мені державну службу та звільнити з роботи 29 травня 2025 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку із скороченням посади державної служби».
Наказом державного секретаря Міністерства оборони України (по особовому складу державних службовців) від 22 травня 2025 року №152, на підставі п. 1 ч. 1, ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу» було припинено державну службу та звільнено з роботи ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу стратегічного планування розвитку спроможностей управління стратегічного планування розвитку спроможностей Департаменту воєнної політики та стратегічного планування Міністерства оборони України, 29.05.2025 у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок змін до штату апарату Міністерства оборони України. У витязі з наказу державного секретаря Міністерства оборони України від 22.05.2025 року № 152 вказана підстава: - заява ОСОБА_4 (№ 220/6/118-3 від 20.05.2025), попередження про наступне вивільнення від 11.04.2025, директива Міністра оборони України від 03.04.2025 № Д-226/8 «Про проведення організаційних заходів у апараті Міністерства оборони України в 2025 році», перелік змін до штату № 01/080 - Міністерство оборони України (центральний апарат Міністерства оборони України) від 07.04.2025 №220/16/80.
Щодо порушення відповідачем процедури звільнення, оскільки позивачу не запропоновано аналогічної чи іншої вакантної посади, суд зазначає наступне.
Частина друга статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також їх посадові особи, зобов'язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною шостою статті 43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної та орієнтованої на громадян державної служби, що функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, базуючись на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України «Про державну службу» № 889-VIII (далі по тексту Закон № 889-VIII).
Частина перша статті 1 Закону № 889-VIII визначає державну службу як публічну, професійну, політично неупереджену діяльність, спрямовану на практичне виконання завдань та функцій держави.
Згідно з частиною другою статті 1 Закону № 889-VIII, державним службовцем є громадянин України, який займає посаду в органі державної влади чи іншому державному органі, одержує заробітну плату з державного бюджету та виконує повноваження, пов'язані з виконанням завдань і функцій цього органу, з дотриманням принципів державної служби.
Частини перша - третя статті 5 Закону № 889-VIII визначають, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами, міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку з вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено іншим законодавством. Норми трудового законодавства застосовуються до державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Однією з основних гарантій реалізації права громадян на працю є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу та незаконного звільнення, що передбачений статтею 5-1 КЗпП, а також сприяння у збереженні робочих місць.
Пунктом 6 статті 49-2 КЗпП визначено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону № 889-VIII, здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Закон №889-VIII є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює питання вступу, проходження та припинення державної служби.
Приписами частини першої статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу;
2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;
3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;
4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Відповідно до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
За приписами статті 20 Закону № 389-VIII правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.
В умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.
У процесі трудової діяльності осіб, щодо яких запроваджена трудова повинність, забезпечується дотримання таких стандартів, як мінімальна заробітна плата, мінімальний термін відпустки та час відпочинку між змінами, максимальний робочий час, врахування стану здоров'я особи тощо. На час залучення працюючої особи до виконання трудової повинності поза місцем її роботи за трудовим договором за нею після закінчення виконання таких робіт зберігається відповідне робоче місце (посада).
Cпірні правовідносини, які склались у цій справі, виникли, зокрема з приводу звільнення позивача за ініціативою суб'єкта призначення у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок змін до штату апарату Міністерства оборони України відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.
При цьому за обставинами цієї справи суб'єкт призначення під час попередження позивача про подальше його звільнення не виконав приписи частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII в частині пропонування державному службовцю іншої рівнозначної посади державної служби, з огляду на положення частини п'ятої статті 10 Закону № 389-VIII.
Отже, спірним у цій справі є питання правомірності звільнення позивача, якого призначено на посаду державної служби у період дії воєнного стану без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, та звільнено без пропонування іншої рівнозначної посади державної служби.
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року № 133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX (далі - Закон № 2136-IX) цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.
З аналізу наведеної правової норми висновується, що у період дії воєнного стану стаття 43 Конституції України, в якій передбачено гарантування громадянам захист від незаконного звільнення, обмежено Законом № 2136-IX. Разом з цим не застосовуються, зокрема, норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», що регулюють діяльність державних службовців у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Суд акцентує увагу на такому, згідно з частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VIII (далі по тексту - Закон № 389-VIII) у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб'єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.
Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.
Дія цієї частини не застосовується при призначенні на посади державної служби, за якими спеціальним законом встановлено порядок виконання обов'язків у разі відсутності керівника державного органу (у тому числі у разі припинення його повноважень чи звільнення з посади), крім випадків, якщо встановлений спеціальним законом порядок неможливо застосувати через відсутність осіб, на яких може бути покладено виконання обов'язків керівника державного органу.
Суд наголошує, що ОСОБА_1 , 09.12.2022 року був призначений на посаду згідно наказу державного секретаря Міністерства оборони України від 06.12.2022 № 406, відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України Про правовий режим воєнного стану" без конкурсного відбору.
Отже, позивач є державним службовцем, призначеним на посаду відповідно до абзацу першого частини п'ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
При цьому, як вже зазначено вище державні службовці, призначені відповідно до абзацу першого частини п'ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», не можуть бути переведені на інші посади державної служби.
Таким чином, процедура звільнення державного службовця у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на момент ознайомлення позивача із попередженням про наступне вивільнення, а так само і на момент видання оскаржуваного наказу в цій справі врегульована нормами Закону №889-VIII (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законами №117-IX та №440-IX), що виключає застосування до спірних правовідносин КЗпП України.
Така ж правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 09.06.2022 у справі №380/3269/20, від 28.07.2022 у справах №140/6353/20, №380/3613/20, №380/3645/20, №380/3655/20, від 03.08.2022 у справі №380/3764/20.
Отже, зміни до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», внесені Законом № 2259-IX, встановлюють, що державні службовці, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.
Відтак, Законом № 2259-IX встановлено заборону щодо переведення державних службовців, які були призначені без конкурсів в період дії воєнного стану, на інші посади державної служби і під час дії воєнного стану і після його завершення чи скасування.
За встановлених обставин суд вважає, що у відповідача був відсутній обов'язок пропонування позивачу іншої рівнозначної посади державної служби відповідно до статті 87 Закону № 889-VIII одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.
Оскільки спірні правовідносини пов'язані з дотриманням процедури звільнення і зумовлених цим гарантій у зв'язку зі скороченням посади позивача, суд зазначає таке.
У відповідності до ч.3 ст.87 Закону №889-VIII регламентовано, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі п.1 та 1-1 ч.1 цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Як встановлено судом та не спростовується сторонами, позивача було попереджено про наступне звільнення 11.04.2025 та звільнено наказом від 22.05.2025, а отже Міністерством оборони України дотримано 30-денний термін, визначений ч.3 ст.87 Закону №889-VIII.
Щодо доводів позивача, що при звільнені не було враховано його переважне право залишення на роботі, як учасника бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни 3 групи та особи яка має освіту за спеціалізацією «Державне воєнне управління», диплом магістра НОМЕР_1 , що виданий Національним університетом оборони України імені Івана Черняховського, суд зазначає таке.
У період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад (ч.5 ст.10 Закону).
При цьому, суд звертає увагу, що інші законодавчі підстави у період дії воєнного стану щодо призначення особи на посаду державної служби чинне законодавство не містить, окрім, як поданої заяви у відповідності до вимог ч.5 ст.10 Закону.
Разом із тим, 20.05.2025 позивачем була подана на ім'я Державного секретаря Міністерства оборони України Івана Сопіги заява у якій позивач просив припинити йому державну службу та звільнити з роботи 29 травня 2025 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку із скороченням посади державної служби».
В судовому засіданні було встановлено та підтверджено показаннями свідків: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що заява від 20.05.2025 у якій позивач просив припинити йому державну службу та звільнити з роботи 29 травня 2025 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку із скороченням посади державної служби» була складена та підписана ним особисто без примусу та тиску.
При цьому, наказом державного секретаря Міністерства оборони України (по особовому складу державних службовців) від 22 травня 2025 року №152, на підставі п. 1 ч. 1, ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу» було припинено державну службу та звільнено з роботи ОСОБА_1 , зокрема, на підставі заяви ОСОБА_4 (№ 220/6/118-3 від 20.05.2025).
Таким чином, з огляду на те, що звільнення позивача відбулось, серед іншого на підставі його власної заяви та враховуючи відсутність(не подання позивачем) відповідної заяви на призначення на посаду державної служби, без конкурсного відбору, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад (ч.5 ст.10 Закону), у відповідача були відсутні законодавчо встановлені підстави для сприяння реалізації переважного права позивача залишення на роботі.
За встановлених обставин суд відхиляє доводи позивача що при звільнені відповідачем не було враховано його переважне право залишення на роботі, як учасника бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни 3 групи та особи яка має освіту за спеціалізацією «Державне воєнне управління», диплом магістра НОМЕР_1 , що виданий Національним університетом оборони України імені Івана Черняховського, як необгрунтовані.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд прийшов до висновку про правомірність оскаржуваного наказу державного секретаря Міністерства оборони України (по особовому складу державних службовців) від 22 травня 2025 року №152 в частині припинення державної служби та звільнення з роботи на підставі п. 1 ч. І та ч. 4 ст. 87 ЗУ “Про державну службу» ОСОБА_1 .
Беручи до уваги викладені вище обставини встановлення правомірності наказу про звільнення позивача з займаної посади, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині поновлення позивача на посаді та присудження середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Таким чином, враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.
VIІ. Висновок суду
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав суду докази на підтвердження правомірності своїх дій.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав задоволення адміністративного позову.
VIІI. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Враховуючи, що в задоволенні позову належить відмовити підстави розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні алміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Леонтович А.М.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення- 13 листопада 2025 р.