12 листопада 2025 року №320/8601/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Представник позивача ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, у якому просить суд:
-визнати противоправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, що виявились у відмові, яке викладена в рішенні від 25.12.2024 № 2600-0202-8/245273, призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до положень статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 12.04.2024 пенсію за віком відповідно до положень статті 55 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.02.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити одноособово суддею Вісьтак М. Я., у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернувся до суду, вважаючи протиправними дії та рішення органів Пенсійного фонду України, які призвели до порушення його права на своєчасне призначення пенсії за віком. Позивач зазначає, що рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року його попередній позов було задоволено частково: суд визнав протиправним і скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 19.04.2024 № 262140012634, яким йому було безпідставно відмовлено у призначенні пенсії за віком, та зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути його заяву від 12.04.2024 з урахуванням висновків суду. Незважаючи на це, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 25.12.2024 № 2600-0202-8/245273 повідомило про повторний розгляд заяви позивача, за результатами якого знову прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії, мотивуючи це нібито недосягненням пенсійного віку, встановленого для осіб, які мають право на пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Позивач не погоджується з такими висновками відповідача, вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 25.12.2024 № 2600-0202-8/245273 протиправним, оскільки воно прийняте всупереч вимогам чинного законодавства та без урахування висновків суду, викладених у рішенні від 11.10.2024. На переконання позивача, відповідачі безпідставно відмовили йому у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, що прямо порушує його право на пенсійне забезпечення, гарантоване законом. У зв'язку з цим ОСОБА_1 змушений повторно звернутися до суду з метою захисту свого права на пенсію та відновлення порушених прав у судовому порядку.
09.04.2025 року від уповноваженого представника Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві надійшов письмовий відзив на позовну заяву, із змісту якого вбачається, що останній просить суд у задоволенні позову відмовити. Так, сторона відповідача зазначила, що позивачу відмовлено в призначення пенсії відповідно до ст. 55 Закону № 796-12 у зв'язку з відсутністю права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, а саме: недосягненням пенсійного віку, тобто 52 років. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року та ухвали Другого апеляційного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2024 року по справі № 480/6307/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 було зобов'язало Головне управління Пенсійного Фонду в місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.04.2024 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду. Згідно резолютивної частини покладених зобов'язань, в установленому чинним законодавством порядку, Головним управлінням повторно розглянуто заяву повивача від 12.04.2024 № 3437 щодо призначення пенсії за віком на умовах, визначених нормами статті 55 Закону України від 28.02.1991 № 796-12 «Про статує і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та було винесено рішення про відмову в призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, а саме недосягненням пенсійного віку, тобто 52 років.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).
Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та приймається до уваги, що 18.03.2025 на адресу Київського окружного адміністративного суду надійшла належним чином засвідчена копія пенсійної справи ОСОБА_1 .
Згідно з матеріалами справи, ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві та Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 19.04.2024 № 262140012634 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до положень статті 55 Закону України № 796-ХІІ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України № 1058-IV, починаючи з 12.04.2024.
Так, рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року у справі № 480/6307/24 ухвалено:
-Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 19.04.2024 №262140012634 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії.
-Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.04.2024 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
На виконання зазначеного судового рішення Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянуло заяву ОСОБА_1 від 12.04.2024 № 3437, що підтверджується листом від 25.12.2024 № 2600-0202-8/245273.
За результатами повторного розгляду було винесено рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, мотивоване відсутністю у позивача права на пенсію зі зниженням пенсійного віку у зв'язку з недосягненням необхідного пенсійного віку - 52 років.
Вважаючи зазначене рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 25.12.2024 № 2600-0202-8/245273 протиправним, позивач повторно звернувся до адміністративного суду з метою захисту свого права на пенсійне забезпечення та відновлення порушених прав.
Відповідно до архівної довідки, виданої архівним відділом Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області від 14.03.2024 № К-125, встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований та постійно проживав у селі Нове Шарне Народицького району Житомирської області та евакуйований 29 травня 1986 року.
У зазначеній довідці також міститься інформація про те, що село Нове Шарне Народицького району Житомирської області віднесене до зони відчуження згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»».
Крім того, згідно з довідкою, виданою виконавчим комітетом Житомирської обласної ради народних депутатів 07.05.1991, встановлено, що ОСОБА_1 станом на 26 квітня 1986 року фактично проживав і був зареєстрований у селі Нове Шарне Народицького району Житомирської області та відповідно до встановленого порядку евакуйований 30 травня 1986 року.
Суд встановив, що трудовий стаж ОСОБА_1 , зазначений у його трудовій книжці, підтверджується наступними документи:
- копія архівного витягу від 26.04.2024 № 176 з наказу Держбуд СРСР Науково-дослідного інституту будівництва конструкцій № 1-А ВІД 03.01.1996, виданої Державним підприємством «Державний науково-дослідний інститут будівельник конструкцій», ОСОБА_1 навчався на аспірантурі з відривом від виробництва;
- копія довідки від 09.04.2024 № 28, виданої ВАТ «Київоздоббуд» про те, що ОСОБА_1 дійсно працював в спеціалізованому будівельному управлінні № 50 тресту «Київоздоббуд» з 23.01.1997 по 15.05.1997;
-копією наказу від 12.05.1997 № 23п (по особовому складу) про звільнення з 15.05.1997 ОСОБА_1 з посади майстра у ВАТ «Київоздоббуд»;
- копією наказу від 19.01.1997 № 4п (по особовому складу) про зарахування ОСОБА_1 на посаду майстра з 23.01.1997 у ВАТ «Київоздоббуд»;
-зараховується період навчання в Київському державному технічному університеті будівництва та архітектури з 01.09.1990 по 26.06.1995, що підтверджується дипломом серії НОМЕР_2 , виданого 30.06.1995, який міститься у матеріалах справ.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, застосовує такі норми законодавства.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом № 796-XII, Законом № 1058-IV, Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (надалі - Порядок № 22-1).
Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Приписами статті 9 Закону № 796-XII передбачено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї:
1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;
2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;
4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
Пунктом 4 частини першої статті 11 Закону № 796-XII встановлено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року проживали або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Відповідно до частини третьої статті 15 Закону № 796-XII підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на них територіях
Відповідно до частини третьої статті 65 Закону № 796-XII посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та потерпілого від Чорнобильської катастрофи з документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок: Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і адміністраціями за поданням районних Севастопольською міськими посвідчень встановлюється Кабінетом державних адміністрацій.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (надалі - Порядок № 51), яким визначено, зокрема, правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, коло осіб, яким вони видаються.
Так, відповідно до пунктів 2 та 6 Порядку № 51 особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.
Статтею 55 Закону № 796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
За змістом вказаної статті особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Потерпілі від Чорнобильської катастрофи, які евакуйовані з 10-кілометрової зони відчуження, - зменшення віку передбачено 10 років.
Відповідно до статті 15 Закону № 796-ХII підставою для визначення статусу евакуйованих із зони відчуження, відселених і тих, які самостійно переселилися, відповідно до статті 4 є довідка про евакуацію, відселення, самостійне переселення.
Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Судом установлено, що під час звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії позивачем було подано, серед іншого, посвідчення серії НОМЕР_3 , категорії 2, видане Житомирською обласною державною адміністрацією 18 березня 1997 року, відповідно до якого ОСОБА_1 має статус громадянина, евакуйованого із зони відчуження у 1986 році. Зазначене посвідчення є безстроковим та станом на час розгляду справи не скасоване.
З архівної довідки № К-125, виданої архівним відділом Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області 14 березня 2024 року, убачається, що ОСОБА_1 був зареєстрований і постійно проживав у селі Нове Шарне Народицького району Житомирської області та був евакуйований 29 травня 1986 року.
У зазначеній довідці також міститься інформація про те, що село Нове Шарне Народицького району Житомирської області віднесено до зони відчуження відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»».
Крім того, довідкою, виданою виконавчим комітетом Житомирської обласної ради народних депутатів 7 травня 1991 року, підтверджено, що ОСОБА_1 станом на 26 квітня 1986 року фактично проживав і був зареєстрований у селі Нове Шарне Народицького району Житомирської області та, відповідно до встановленого порядку, евакуйований 30 травня 1986 року.
Зазначена довідка є підставою для надання ОСОБА_1 усіх передбачених законом пільг і компенсацій як особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно з пунктом 2 статті 14 Закону Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із подальшою видачею відповідного посвідчення.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106 село Нове Шарне Народицького району Житомирської області віднесено до першої зони відчуження.
Відповідно до пункту 1.3. Порядку відвідування зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення, затвердженого наказом Міністерства з надзвичайних ситуацій від 02.11.2011 № 1157, перша зона (10-кілометрова зона) - територія межах 10-кілометрового радіуса навколо Чорнобильської АЕС. З урахуванням цього на Позивача поширюються положення статті 55 Закону № 796-XII, відповідно до якої право на отримання пенсії на пільгових умовах мають особи, які є потерпілими, внаслідок Чорнобильської катастрофи, і евакуйовані з 10-кілометрової зони відчуження.
З урахуванням чого необхідний вік та стаж призначення пенсії зменшується на 10 років, визначені Законом № 1058-IV. Відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV право на отримання пенсії мають особи, які досягли 60-річного віку.
Враховуючи зменшення пенсійного віку, що передбачено статтею 55 Закону № 796- XII, необхідний вік Позивача має складати 50 років.
Як встановлено судом, 31.05.2023 ОСОБА_1 досяг 50-річного віку.
Згідно зі статтею 26 Закону № 1058-IV для призначення пенсії за віком загальний стаж особи у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 має становити 30 років.
У зв'язку з тим, що у випадку Позивача цей показник зменшується на 10 років, то стаж останнього має складати не менше 20 років.
Судом установлено, що страховий стаж позивача, який визнається пенсійним органом, становить 24 роки 4 місяці 12 днів, що є достатнім для призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України № 796-XII.
Водночас, згідно із записами у трудовій книжці, загальний трудовий стаж ОСОБА_1 становить 25 років 9 місяців 8 днів та включає такі періоди:
з 03.08.1990 по 28.06.1995 - навчання у Київському національному технічному університеті будівництва і архітектури;
з 03.01.1996 по 07.10.1996 - навчання в аспірантурі Науково-дослідного інституту будівельних конструкцій;
з 23.01.1997 по 21.04.1997 - робота на посаді майстра у ВАТ «Київоздоббуд»;
з 19.01.1998 по 09.10.1999 - робота на посаді майстра в Будівельному управлінні № 7;
з 10.11.2000 по 14.02.2001 - робота на посаді майстра будівельно-монтажної дільниці в ДП АТ «Київхліб»;
з 07.05.2001 по 22.06.2001 - робота на посаді виконроба;
з 29.10.2001 по 24.11.2009 - робота на посаді майстра ділянки № 2;
з 03.12.2009 по 15.06.2011 - отримання допомоги по безробіттю;
з 16.06.2011 по 16.09.2011 - робота на посаді виконавця робіт у ТОВ «БК “Укрмістобуд»»;
з 11.09.2012 по 23.06.2014 - робота на посаді майстра будівельних та монтажних робіт Управління улаштування пальових фундаментів № 2 ПрАТ Фірми «Фундамент»;
з 31.07.2015 по 08.07.2021 - робота на посаді виконавця робіт у ТОВ «Кроква»;
з 14.07.2021 по 02.08.2021 - робота на посаді виконавця робіт у ТОВ «Благобуд»;
з 11.01.2024 по 12.02.2024 - робота на посаді виконавця робіт у ТОВ «НБК “Міст-Буд Сервіс»».
Як було встановлено, трудовий стаж позивача підтверджується також відповідними документами, зокрема: копією архівного витягу від 26.04.2024 № 176 із наказу Держбуду СРСР Науково-дослідного інституту будівельних конструкцій № 1-А від 03.01.1996, згідно з яким ОСОБА_1 навчався в аспірантурі з відривом від виробництва; копією довідки від 09.04.2024 № 28, виданої ВАТ «Київоздоббуд», яка підтверджує, що ОСОБА_1 дійсно працював у спеціалізованому будівельному управлінні № 50 тресту «Київоздоббуд» з 23.01.1997 по 15.05.1997; копією наказу від 19.01.1997 № 4п (по особовому складу) про зарахування ОСОБА_1 на посаду майстра з 23.01.1997 у ВАТ «Київоздоббуд»; копією наказу від 12.05.1997 № 23п (по особовому складу) про звільнення його з цієї посади з 15.05.1997.
Крім того, до загального страхового стажу зараховується період навчання у Київському державному технічному університеті будівництва і архітектури з 01.09.1990 по 26.06.1995, що підтверджується дипломом серії НОМЕР_2 , виданим 30.06.1995.
Отже, загальний трудовий стаж позивача, підтверджений належними доказами, становить 25 років 9 місяців 8 днів, що надає йому право на призначення пенсії відповідно до приписів статті 55 Закону України № 796-XII.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємця не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів.
Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 683/977/17, від 08.05.2018 у справі № 672/455/17, у постановах від 12.12.2019 у справі № 674/1579/16-а, 20.02.2020 у справі № 607/14316/16-а, № 171/1900/16-а, від 27.04.2020 у справі № 648/1613/17.
Отже, періоди страхового стажу, зазначені в трудовій книжці ОСОБА_2 , а також у копіях довідок та наказів, підлягають зарахуванню територіальним органом Пенсійного фонду України.
Враховуючи вищезазначене, у відповідності до вимог статті 55 Закону № 796-ХII, досягнувши 50-річного віку та маючи 25 років 9 місяців 8 днів страхового стажу, у Позивача наявні підстави для призначення пенсії за віком відповідно до положень статті 55 Закону № 2262-XII.
З огляду на вищевикладене, враховуючи принцип верховенства права, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, суд, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з огляду на наступне.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити та виплачувати пенсію за віком, починаючи з 12.04.2024 року, то суд зазначає, що в цій частині позовних вимог слід відмовити, оскільки дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, як орган, який відмовив позивачу у призначенні пенсії.
Аналогічна за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09.07.2024 у справі № 240/16372/23.
Суд зазначає, що він не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які відповідно до законодавства належать до компетенції цього органу.
З урахуванням наведеного, а також беручи до уваги, що відповідач наділений дискреційними повноваженнями щодо призначення та виплати пенсії або прийняття рішення про відмову у її призначенні, суд дійшов висновку, що у даному випадку належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву позивача від 12.04.2024 року та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Так, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. (ч. 1 ст. 5 КАС України).
Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оскарження останнього.
З аналізу викладеного вбачається, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
У зв'язку із викладеним, у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права. Суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє.
Щодо позовної вимоги про виплату пенсії, то суд зазначає, що такі вимоги є передчасними, оскільки питання нарахування та виплати пенсії є похідним і повинно вирішуватись після вирішення питання про призначення пенсії органом Пенсійного фонду.
Таким чином, враховуючи, що оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.
За результатами розгляду справи суд дійшов наступних висновків.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь- які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими в частині, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Позивач звільнений від сплати судового збору як особа, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується копією посвідчення (категорія 2) серії НОМЕР_3 .
На підставі наведеного та керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», суд -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати противоправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, що виявились у відмові, яке викладена в рішенні від 25.12.2024 № 2600-0202-8/245273, призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до положень статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.04.2024 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
У задоволення решти позовних вимог - відмовити.
Копію рішення суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Вісьтак М.Я.