ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"13" листопада 2025 р. справа № 300/4595/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Івано-Франківська установа виконання покарань 12" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної установи "Івано-Франківська установа виконання покарань 12" (далі - відповідач), за змістом якої просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно особистого користування у розмірі 26470,71 грн.;
- стягнути з відповідача грошову компенсацію за неотримане речове майно особистого користування у розмірі 26470,71 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною установою «Івано-Франківська установа виконання покарань № 12» протиправно не виплачено позивачці грошову компенсацію за неотримане речове майно особистого користування, вартість якого становить 26470,71 грн., що підтверджується відповідною довідкою. Зазначено про те, що абзацами 1-2 пункту 27 Порядку КМУ № 578 визначено, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна. Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.07.2025 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.19).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 22.07.2025, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Вказав, що Державна установа «Івано-Франківська установа виконання покарань № 12» є бюджетною неприбутковою установою, яка утримується за рахунок коштів державного бюджету. Зазначив, що у кошторисі установи на 2025 рік відсутні бюджетні призначення для виплати колишнім працівникам компенсації за неотримане речове майно. Відповідачем вживалися заходи для вирішення питання виплати грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування шляхом неодноразових звернень до Державної Установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» з метою виділення додаткових коштів, необхідних для виплати компенсації за неотримане речове майно, однак до теперішнього часу кошти не надійшли. Водночас, підтвердив свої зобов'язання щодо виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно, яка буде виплачена в порядку черговості при отриманні відповідних бюджетних надходжень. Відповідач також звернув увагу на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом. Представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позову (а.с.23-29).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
Згідно з витягом із наказу Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань № 12» від 10.01.2025 № 6 о/с ОСОБА_1 з 13.01.2025 звільнено зі служби у Державній кримінально-виконавчій службі України. Вказаним наказом відділу фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку наказано здійснити відповідні виплати (а.с.30).
10.06.2025 позивачка звернулася до відповідача із заявою в якій просила надати інформацію про те, чи виплачена компенсація за неотримане речове майно, якщо ні, то яка сума компенсації за неотримане майно належить (а.с.7).
На вказану заяву відповідач надав довідку від 18.06.2025 № 7/1/1-27-25/Д-31 в якій повідомив, що на день звільнення сума нарахування коштів за неотримане речове майно складає 26470,71 грн. Копії документів про нарахування коштів були направлені до відділу ресурсного забезпечення м. Львів. В установі відсутні кошторисні призначення для даної виплати (а.с.8).
18.06.2025 позивачка повторно звернулася до Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань № 12» із заявою про виплату нарахованої грошової компенсації за неотримане речове майно особистого користування (а.с.9-10).
Державна установа «Івано-Франківська установа виконання покарань № 12» листом від 20.06.2025 № 7/1/1-31-25/Д-35 повідомила, що у відповідності до пункту 22 Порядку КМУ №578 грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі. Зважаючи на існуючу з 2019 року заборгованість з виплати грошової компенсації колишнім працівникам органів та установ ДКВС України, що склалася в умовах обмеженого фінансування бюджетних асигнувань, у відповідача відсутні кошти для виплати компенсації за недоотримане речове майно (а.с.11).
Позивачка, не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо нарахування грошової компенсації за неотримане речове майно особистого користування, звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» № 2713-IV від 23.06.2005 (далі - Закон № 2713-IV).
Відповідно до статті 1 Закону № 2713-IV на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 14 Закону № 2713-IV служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України визначено статтею 23 Закону № 2713-IV.
Так, держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.
Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578 «Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби» затверджений Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - Порядок КМУ № 578), який визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.
Згідно з пунктом 2 Порядку КМУ № 578 речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.
Відповідно до абзацу 1 пункту 3 Порядку КМУ № 578 речове майно за цільовим призначенням є речовим майном поточного забезпечення, а за використанням поділяється на майно особистого користування та інвентарне майно.
Речове майно особистого користування є власністю осіб, яким воно видано, з моменту його отримання, крім осіб рядового і молодшого начальницького складу, що навчаються у закладах освіти (далі - курсанти) (абзац 1 пункту 5 Порядку КМУ № 578).
У пункті 8 Порядку КМУ № 578 передбачено, що речове майно особистого користування видається особам із числа персоналу безоплатно за нормами забезпечення № 1-5, а інвентарне майно - за нормами № 6-13.
Право на забезпечення речовим майном за встановленими нормами забезпечення мають: особи рядового і начальницького складу - з дня присвоєння їм відповідних спеціальних звань та/або призначення на посади; курсанти - з дня зарахування їх до списків закладів освіти; спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами, - з дня призначення на відповідні посади.
Видача речового майна в особисте користування проводиться згідно з антропометричними даними (зріст, об'єм грудей, шиї, голови, розмір взуття).
Відповідно до пункту 56 Порядку КМУ № 578 речове майно, видане особам із числа персоналу в особисте користування, обліковується в арматурних картках, реєстр яких ведеться за формою згідно з додатком 5.
Також пунктом 9 Порядку КМУ № 578 визначено, що забезпечення речовим майном осіб із числа персоналу здійснюється в міжрегіональних територіальних органах, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, таборах (дільницях) для тримання військовополонених, воєнізованих формуваннях, закладах освіти, державній установі Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України та закладах охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби, державній установі Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України, на підприємствах, де вони проходять службу або працюють. Поставлення на речове забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - особи рядового і начальницького складу) в органі чи установі, на підприємстві здійснюється на підставі наказу керівника органу чи установи, підприємства про призначення на посаду та атестата на предмети речового майна (далі - речовий атестат) за формою згідно з додатком 1, а в разі присвоєння особі первинного спеціального звання або призначення на посаду спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами, - на підставі відповідного наказу керівника органу чи установи, підприємства.
Згідно з пунктом 22 Порядку КМУ № 578 особам рядового і начальницького складу (крім курсантів) після перших трьох років служби за їх бажанням та рішенням керівника органу чи установи, підприємства дозволяється за умови наявності в їх користуванні придатних до використання предметів раніше виданого речового майна особистого користування замість одних предметів, передбачених нормами забезпечення, отримувати інші, вартість яких не перевищує вартості предметів, що замінюються, або отримувати за них грошову компенсацію.
Грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі.
Грошова компенсація особам рядового і начальницького складу, які проходять службу на підприємствах, виплачується за рахунок коштів таких підприємств.
Також, згідно з пунктом 23 Порядку КМУ № 578 грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін'юстом за пропозицією державної установи Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до їх закупівельної вартості.
Абзацами 1-2 пункту 27 Порядку КМУ № 578 визначено, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення).
Також пунктом 60 Порядку КМУ № 578 передбачено, що для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.
З системного аналізу наведених норм слідує, що особи, які проходять службу в Державній кримінально-виконавчій службі України після звільнення їх зі служби зберігають право на видачу речового майна особистого користування, яке не було ними отримано або на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Так, ОСОБА_1 після звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України нараховано грошову компенсацію за неотримане речове майно особистого користування у розмірі 26470,71 грн., що підтверджується довідкою від 18.06.2025.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами виплату такої компенсації позивачу не здійснено.
Виплату зазначених коштів не проведено і після звернення позивача до відповідача із відповідною заявою від 18.06.2025.
При цьому, суд зазначає, що відповідач не заперечує наявність у нього обов'язку щодо виплати позивачці грошової компенсації за неотримане речове майно особистого користування у розмірі 26470,71 грн., однак, свою бездіяльність щодо невиплати такої компенсації пов'язує з відсутністю коштів.
Суд відхиляє як безпідставні, посилання відповідача на відсутність відповідних бюджетних асигнувань, як на підставу для невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно особистого користування, та зазначає наступне.
За змістом статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
Суд зазначає, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року в справі «Кечко проти України»).
Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Верховний Суд України у своїх рішеннях від 22 червня 2010 року по справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року по справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року по справі № 21-44а10 неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат.
Тобто відсутність коштів не може бути причиною невиконання органом державної влади свого обов'язку, пов'язаного з реалізацією права особи на отримання бюджетних коштів.
З метою усунення порушення права позивача на належне йому грошову компенсацію та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за неотримане речове майно особистого користування у розмірі 26470,71 грн.
Щодо посилань відповідача у відзиві на пропущення позивачем строку для звернення до адміністративного суду з позовом суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Як встановлено із позовної заяви Державною установою «Івано-Франківська установа виконання покарань № 12» на заяву позивачки від 10.06.2025 надано довідку від 18.06.2025 про суму нарахованих коштів за неотримане речове майно.
Таким чином, з урахуванням положень КЗпП України, відлік строку звернення до суду з даним позовом розпочався з моменту отримання позивачем такої довідки.
Вказане узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 по справі № 460/21394/23.
Враховуючи те, що позивачка 01.07.2025 звернулася до суду за захистом свого порушеного права подавши адміністративний позов, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду в межах строку, встановленого чинним законодавством України.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів в повному об'ємі правомірності своїх дій.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необхідність задоволення заявлених позовних вимог.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, позивачка, згідно із квитанцією від 01.07.2025 підтвердила сплату судового збору на суму 1211,20 грн., за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задоволити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань № 12» щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно особистого користування у розмірі 26470,71 грн.
Стягнути з Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань №12» (код ЄДРПОУ 08563624, вул. Євгена Коновальця, 70А, м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за неотримане речове майно особистого користування у розмірі 26470,71 грн. (двадцять шість тисяч чотириста сімдесят гривень 71 копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань № 12» (код ЄДРПОУ 08563624, вул. Євгена Коновальця, 70А, м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач:
Державна установа «Івано-Франківська установа виконання покарань № 12» (код ЄДРПОУ 08563624, вул. Євгена Коновальця, 70А, м. Івано-Франківськ).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.