13 листопада 2025 року м. Ужгород№ 260/5565/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, Київська область, 04053, код ЄДРПОУ 42098368), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача- Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача- Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - третя особа), яким просить суд:
1) прийняти адміністративний позов до розгляду;
2) за результатами розгляду справи визнати протиправним та скасувати рішення № 921040147881 Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 16 червня 2025 року про відмову позивачу ОСОБА_1 у переведенні на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу»;
3) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві перевести позивача ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV, на пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 19.12.1993 року №3723-ХІI, п.п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VІІІ на підставі довідок Закарпатської митниці Державної митної служби України про складові заробітної плати позивача для призначення пенсії державного службовця № 7.7-22/33-1184 та № 7.7-22/33-1 185 від 06 червня 2025 року, починаючи з 09 червня 2025 року;
4) справу розглянути в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
5) стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві судові витрати у сумі 1 211,20 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) перебуває на пенсійному обліку в Головному управління пенсійного фонду України в Закарпатській області та отримує пенсію за віком відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
09 червня 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою №6021 щодо здійснення переведення з пенсії за віком згідно ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІУ на пенсію за віком відповідно до ЗУ «Про державну службу» №889-УІІІ у зв'язку із тривалою роботою у митних органах України.
Згідно принципу екстериторіальності відділом перерахунку пенсій №4 Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві за результатом розгляду поданої Позивачем заяви №6021 прийнято рішення про відмову в перерахунку пенсії №921040147881 від 16 червня 2025 року, оскільки особи, які працюють на посадах в контролюючих органах, яким присвоювались спеціальні звання, не належать до посад, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та витребувано від відповідача оригінал пенсійної справи позивача.
21 липня 2025 року до суду надійшли пояснення третьої особи - Головного управління ПФУ в Закарпатській області, у яких зазначає наступне. Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року №229, якою затверджено Порядок обчислення стажу державної служби, визначено, що стаж державної служби обчислюється відповідно до частини другої статті 46 Закону №889-VIII. Та даний Порядок обчислення стажу державної служби не застосовується при обчисленні стажу, який дає право на пенсію відповідно до статті 37 Закону №3723. З огляду на положення вказаної норми та зміст записів трудової книжки ОСОБА_1 свідчать про те, що в період роботи позивача на посадах у органах митної служби не встановлювався відповідний ранг державного службовця, а присвоювалися персональні звання радника митної служби .
Заяву ОСОБА_1 відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядало Головне управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві то Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області позбавлено фактичних та юридичних підстав з приводу надання обґрунтованих пояснень щодо відмови у призначенні пенсії, так як ГУ ПФУ в Закарпатській області не здійснювало розгляд заяв. Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області лише повідомлено ОСОБА_1 про відмову у призначенні пенсії. Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області розгляд заяви позивача не здійснювало рішення про відмову не виносилось, а отже і відсутні підстави визначення дій Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області неправомірними .
Відповідно до положень ч. 5 ст. 262, ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
06 червня 2025 року Закарпатська митниця ДМСУ надала Позивачу Довідки № 7.7-22/33-1184 та № 7.7-22/33-1185.
Довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця № 7.7-22/33-1184 від 06 червня 2025 року (про складові заробітної плати для державного службовця, який до 01 січня 2024 року працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та № 7.7-22/33-1185 від 06 червня 2025 року (про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби), видані Закарпатською митницею Державної митної служби України, відповідають Порядку №622.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою №6021 щодо здійснення переведення з пенсії за віком згідно ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІУ на пенсію за віком відповідно до ЗУ «Про державну службу» №889-УІІІ у зв'язку із тривалою роботою у митних органах України.
Згідно принципу екстериторіальності відділом перерахунку пенсій №4 Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві за результатом розгляду поданої Позивачем заяви №6021 прийнято рішення про відмову в перерахунку пенсії №921040147881 від 16 червня 2025 року, оскільки особи, які працюють на посадах в контролюючих органах, яким присвоювались спеціальні звання, не належать до посад, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723.
А тому, відповідно до зазначеного, до стажу державної служби, що дає право на призначення пенсії, можливо зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 з 01 квітня 1985 року по 10 травня 1994 року до присвоєння рангу та спеціального звання.
Рішення про відмову в переводу на пенсію державного службовця було направлено на адресу Позивача з ГУ ПФУ в Закарпатській області листом № 0700-0306-8/39136 від 30 червня 2025 року.
При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 37 частини 1 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року (далі по тексту - Закон України №3723-ХІІ) на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого статтею 28 частиною 1 абзацом 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі, стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого статтею 28 частиною 1 абзацом 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому зазначений вік визначається статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Тобто до 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, далі по тексту - Закон України №889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку (62 роки для чоловіків, 60 років для жінок) та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01 травня 2016 року, відповідно до статті 90 Закону України №889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України №3723-ХІІ.
Так, відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №889-VIII, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно із пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №889-VIII, для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 25 Закону України №3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону України №3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Проаналізувавши зазначені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України №3723-ХІІ після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених статтею 37 частиною 1 Закону України №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону України №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
З копії трудової книжки від 2 вересня 1974 року року серії НОМЕР_2 вбачається, що позивач з 01 квітня 1985 року по 20 лютого 2014 року, працював в митних органах, а саме:
- з 01.04.1985 по 09.07.1987 року - інспектор Чопської митниці;
- з 10.07.1987 по 29.04.1991 року - старший інспектор Чопської митниці;
- з 30.04.1991 по 12.07.1995 року - головний інспектор оперативного відділу № 2;
- з 13.07.1995 по29.01.1996 року - начальник 1-го пасажирського відділу;
- з 30.01.1996 по 24.03.1997 року - начальник вантажного автомобільного відділу;
- з 25.03.1997 по 31.03.1997 року - старший інспектор митниці;
- з 01.04.1997 по 25.12.1997 року - старший інспектор Чопської митниці ДМСУ;
- з 26.12.1997 по 16.11.1998 року - головний інспектор митниці;
- з 17.11.1998 по 08.02.2001 року - начальник вантажного автомобільного відділу митного поста «Тиса» Чопської митниці;
- з 09.02.2001 по 18.08.2001 року - начальник пасажирського відділу № 1 митного поста «Чоп-залізничний»;
- з 19.08.2001 по 10.03.2002 року - старший інспектор пасажирського відділу митного поста «Чоп-залізничний»;
- з 11.03.2002 по 12.05.2003 року - заступник начальника вантажного відділу «Батєво»;
- з 13.05.2003 по 07.09.2005 року - начальник вантажного відділу «Батєво»;
- з 08.09.2005 по 20.11.2006 року - начальник пасажирсько-вантажного відділу;
- з 21.11.2006 по 15.04.2008 року - начальник відділу митного оформлення № З митного поста «Тиса»;
- з 16.04.2008 по 26.09.2008 року - заступник начальника відділу митного оформлення № 3 митного поста «Тиса»;
- з 27.09.2008 по 20.11.2009 року - начальник відділу митного оформлення № З митного поста «Чоп-залізничний»;
- з 21.11.2009 -19.05.2010 року - начальник відділу митного оформлення № 2 митного поста «Чоп-залізничний»;
- з 20.05.2010 по 31.05.2010 року - начальник сектору митного оформлення № З відділу митного оформлення № 2 митного поста «Чоп-залізничний»;
- з 01.06.2010 по 01.02.2011 року - начальник сектору митного оформлення № З відділу митного оформлення № 2 митного поста «Чоп-залізничний»;
- з 02.02.2011 по 25.01.2012 року - начальник сектору митного оформлення № 4 відділу митного оформлення № 2 митного поста «Ужгород»;
- з 26.01.2012 по 04.04.2012 року - начальник сектору митного оформлення № 1 митного поста «Лужанка»;
- з 05.04.2012 по 28.02.2013 року - головний інспектор митного поста «Малий Березний»;
- з 01.03.2013 по 31.07.2013 року - старший інспектор митного поста «Батєво»;
- з 01.08.2013 по 15.12.2013 року - старший інспектор митного поста «Ужгород-вантажний» Чопської митниці Міндоходів;
- з 16.12.2013 по 20.02.2014 року - старший державний інспектор митного посту «Ужгород-вантажний» Чопської митниці Міндоходів;
20.02.2014 року позивача звільнено із займаної посади за згодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 Кодексу Законів про працю України.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих положень Закону України №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Тобто, обчислення стажу державної служби за періоди роботи до 01 травня 2016 року (до моменту вступу в дію Закону України №889-VIII) здійснюється відповідно чинного на той час законодавства, зокрема до: - Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року №283 (далі - Порядок №283); - розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року №503-р (щодо присвоєння персональних чи спеціальних звань); - Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ (у редакції, чинній на час проходження позивачем служби); - Закону України від 04 грудня 1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» (у редакції, чинній на час проходження позивачем служби; далі Закон України №509-ХІІ); - Податкового кодексу України №2755-VI від 02 жовтня 2010 року (у редакції, чинній на час проходження служби позивачем).
Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працювали в державних органах та їх апараті, визначав Закон України №3723-ХІІ.
Відповідно до статті 1 Закону України №3723-ХІІ, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Відповідно до статті 9 частини 2 Закону України №3723-ХІІ, регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.
Із наведеної норми вбачається, що правове становище державних службовців, які працюють в апараті інших органів, може регулюватися іншими спеціальними законами. При цьому, Закон України №3723-ХІІ застосовується до таких службовців в частині, яка не врегульована спеціальними законами.
Крім того, відповідно до пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року №283 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), яким визначено посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби, до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Відповідно до статті 408 Митного кодексу України (в редакції Закону від 11 липня 2002 року №92-IV) (далі - МК України) правовий статус посадових осіб митної служби України, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, згаданим Кодексом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України «Про державну службу».
Згідно із статтею 413 частиною 1 МК України у вказаній вище редакції, особи, які вперше зараховуються на посади державної служби у митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях, приймають Присягу державного службовця.
Відповідно до статті 569 частини 1 МК України працівники органів доходів і зборів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи органів доходів і зборів є державними службовцями.
Згідно із 1 статтею 588 частиною МК України пенсійне забезпечення посадових осіб митних органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в митних органах зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Аналогічні положення щодо віднесення посадових осіб органів доходів і зборів до державних службовців та пенсійного забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», були передбачені і Митними кодексами України від 11.07.2002 та від 12.12.1991, на що звернута увага у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 №591/6970/16-а. При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Відповідно до статті 573 МК України, посадовим особам митних органів присвоюються такі спеціальні звання: 1) дійсний державний радник податкової та митної справи; 2) державний радник податкової та митної справи I рангу; 3) державний радник податкової та митної справи II рангу; 4) державний радник податкової та митної справи III рангу; 5) радник податкової та митної справи I рангу; 6) радник податкової та митної справи II рангу; 7) радник податкової та митної справи III рангу; 8) інспектор податкової та митної справи I рангу; 9) інспектор податкової та митної справи II рангу; 10) інспектор податкової та митної справи III рангу; 11) інспектор податкової та митної справи IV рангу; 12) молодший інспектор податкової та митної справи.
Положення про спеціальні звання посадових осіб митних органів, порядок присвоєння цих звань та їх співвідношення з рангами державних службовців, а також розміри надбавок до посадового окладу за спеціальні звання затверджуються Кабінетом Міністрів України. Спеціальні звання митної служби присвоюються довічно. Позбавлення спеціальних звань здійснюється виключно за вироком суду у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.
Поставною Кабінету Міністрів України «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» від 20.04.2016 року №306 встановлено співвідношення між рангами державних службовців і спеціальними званнями посадових осіб митних органів, відповідно до яких: - дійсний державний радник митної служби 1 ранг державного службовця; - державний радник митної служби I рангу 2 ранг державного службовця; - державний радник митної служби II рангу 2 ранг державного службовця; - державний радник митної служби III рангу 3 ранг державного службовця; - радник митної служби I рангу 4 ранг державного службовця; - радник митної служби II рангу 5 ранг державного службовця; - радник митної служби III рангу 6 ранг державного службовця; - інспектор митної служби I рангу - 7 ранг державного службовця; - інспектор митної служби II рангу - 8 ранг державного службовця; - інспектор митної служби III рангу 9 ранг державного службовця; - інспектор митної служби IV рангу 9 ранг державного службовця; - молодший інспектор митної служби 9 ранг державного службовця.
Таким чином, в органах державної митної служби присвоюються спеціальні звання, які прирівнюються до відповідного рангу державного службовця, які неодноразово були присвоєні позивачу, що підтверджується записами його трудової книжки.
Верховний Суд України раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 08 жовтня 2013 року у справі №21-275а13 вказано, що аналіз положень ст.37 Закону №3723, Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року №509-ХІІ дає підстави вважати, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону №3723.
Аналогічний підхід застосування означених норм права висловлений і Верховним Судом у постанові від 03.07.2018 року (справа №586/965/16-а) та від 18.03.2021 року (справа №500/5183/17).
Крім того, матеріали справи містять надані Закарпатською митницею довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 06 червня 2025 року №7.7-22/33-1184 та про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 06 червня 2025 року №7.7-22/33-1185 з яких вбачається, що у позивача наявна надбавка за вислугу років (50%) за стаж державної служби 28 роки (а.с.а.с.17, 18).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що посадові особи в митних органах, митній службі, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в митних органах України має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України №3723-XII, а відтак з урахуванням положень пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №889-VIII, позивач має право на пенсію за віком на підставі положень статті 37 Закону України №3723-XII.
З огляду на викладене, посилання відповідачів про те, що період роботи в митній службі, під час перебування на якій були присвоєні персональні та спеціальні звання не зараховується до стажу роботи на посадах державної служби є неправомірними, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
Разом з тим, порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
При цьому, 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за №339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ №25-1).
Зміни, внесені до Порядку №22-1 на підставі Постанови правління ПФУ №25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку №22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі сервісний центр).
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 цього розділу визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 зумовлює такі висновки суду:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення (перерахунок) пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення (перерахунок) пенсії структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії;
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Отже, дії зобов'язального характеру щодо здійснення переведення ОСОБА_1 на пенсію за віком з урахуванням поданих ним документів має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.05.2024р. у справі №460/38580/22, від 24.05.2024р. у справі №460/17257/23.
Таким чином, саме Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зобов'язане здійснити переведення позивача на інший вид пенсії у даній справі.
Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення заявленого позову із вищевказаних мотивів, шляхом визнання протиправним та скасування рішення 921040147881 Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 16 червня 2025 року про відмову позивачу ОСОБА_1 у переведенні на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві перевести позивача ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV, на пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 19.12.1993 року №3723-ХІI, п.п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VІІІ на підставі довідок Закарпатської митниці Державної митної служби України про складові заробітної плати позивача для призначення пенсії державного службовця № 7.7-22/33-1184 та № 7.7-22/33-1 185 від 06 червня 2025 року, починаючи з 09 червня 2025 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом прийняття рішення про визнання протиправними дій відповідача щодо проведення перерахунку та виплати пенсії позивачу із застосуванням обмеження максимальним розміром, та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01 квітня 2025 року без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
Таким чином, суд дійшов висновку, що правові підстави для обмеження розміру пенсії позивача упродовж спірного періоду були відсутніми, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн., який в силу вимог статті 139 КАС України підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 90, 139, 243, 246, 249 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, Київська область, 04053, код ЄДРПОУ 42098368), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача- Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення № 921040147881 Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 16 червня 2025 року про відмову позивачу ОСОБА_1 у переведенні на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу»
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві перевести позивача ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV, на пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 19.12.1993 року №3723-ХІI, п.п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VІІІ на підставі довідок Закарпатської митниці Державної митної служби України про складові заробітної плати позивача для призначення пенсії державного службовця № 7.7-22/33-1184 та № 7.7-22/33-1 185 від 06 червня 2025 року, починаючи з 09 червня 2025 року;
4. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, Київська область, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяД.В. Іванчулинець