Справа № 748/440/25 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/646/25
Категорія - - ст.128, ч.2 ст.248 КК України Доповідач ОСОБА_2
12 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
з участю: прокурора - ОСОБА_6 ,
потерпілого - ОСОБА_7 ,
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_8 ,
захисника - ОСОБА_9 ,
обвинуваченого - ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження
№12024270340003840 за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , потерпілого ОСОБА_7 , представника потерпілого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 09 червня 2025 року,
Цим вироком:
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець м. Чернігова, житель АДРЕСА_1 , одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, освіта середня-спеціальна, військовослужбовець в/ч НОМЕР_1 , учасник бойових дій, раніше не судимий,
засуджений:
- за ст.128 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік;
- за ч.2 ст.248 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_10 покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_10 визначено рахувати з дня прибуття й постановки його на облік у виправному центрі.
На підставі ст.96-1, п.4 ст.96-2 КК України, застосовано спеціальну конфіскацію знарядь вчинення кримінального правопорушення та безоплатно вилучено в дохід держави спеціалізований причіп, р.н. НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_12 , котрим користується ОСОБА_10 та фактично перебуває у його володінні; човен «Прогрес» з бортовим реєстраційним номером «НІГ-0315К» та двигуном «Mercury F40», що належить ОСОБА_10 , мисливський карабін «SAVAGE» моделі «В17» калібру .17 HMR (Hornady Magnnum Rimfire (4.5+27mmR)) № НОМЕР_3 , виробництва компанії «SAVAGE ARMS INC» США, патрони калібру .17 HMR в кількості 44 шт., тепловізор виробництва фірми «PARD», лазерний приціл Laser Diode Wave Length 532 мм.
Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 грудня 2024 року, на спеціалізований причіп, р.н. НОМЕР_2 , човен «Прогрес» з бортовим реєстраційним номером «НІГ-0315К» та двигуном «Mercury F40», одну гільзу з маркуванням «Н», один набій з маркуванням «Н», 14 набоїв з маркуванням «F», один набій калібру 12.
Стягнуто з ОСОБА_10 на користь потерпілого ОСОБА_7 моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_10 на користь держави 12336,45 грн. процесуальних витрат. Питання про речові докази вирішено в порядку ст.100 КПК України.
Вироком місцевого суду встановлено, 30 листопада 2024 року, у період часу з 16:00 год. до 18:00 год., військовослужбовець військової служби за мобілізацією в/ч НОМЕР_1 сержант ОСОБА_10 , перебуваючи на території природно-заповідного фонду України в зоні регульованої рекреації Регіонального ландшафтного парку «Міжрічинський», знаходячись на річці Десна, неподалік с. Смолин Чернігівського району та області в південно-східному напрямку, використовуючи транспортний засіб - човен «Прогрес» з бортовим реєстраційним номером НІГ- 0315К, обладнаним двигуном НОМЕР_4 , маючи при собі нарізний мисливський карабін SAVAGE моделі В17 калібру .17 HMR (Hornady Magnnum Rimfire (4.5+27mmR)) № 3484886, виробництва компанії «SAVAGE ARMS INC» США, яким він користувався згідно дозволу №3844, виданого 20.02.2013 ГУНП в Чернігівській області, обладнаний тепловізійним прицілом виробництва фірми «PARD», не маючи відповідних дозволів, порушуючи вимоги абз.2 ч.2 ст.12, абз.2 п.1 ч.1 ст.20, абз.1 п.2 ч.1 ст.20, п.3 ч.1 ст.20, абз.7, 10 п.4 ч.1 ст.20 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», відповідно до яких забороняється полювання без належного на те дозволу, на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, де це заборонено відповідно до положень про них, у заборонений час, а саме: у не дозволені для полювання строки на відповідні види тварин та у темний період доби (пізніше години після заходу сонця і раніше години до його сходу), із застосуванням або використанням заборонених знарядь - штучних світлових джерел, приладів та пристроїв для підсвічування мішеней, у тому числі приладів нічного бачення, з під'їзду на плавучих засобах з працюючим двигуном, вистежував та полював на мисливських тварин, здійснивши щонайменше один постріл з карабіну SAVAGE моделі В17 калібру .17 HMR | (Hornady Magnnum Rimfire (4.5+27mmR)) № 3484886, виробництва компанії «SAVAGE ARMS INC» США.
В той же час, 30 листопада 2024 року, близько 18:00 год., ОСОБА_10 , перебуваючи на території природно-заповідного фонду України в зоні регульованої рекреації Регіонального ландшафтного парку «Міжрічинський», знаходячись на річці Десна, неподалік с. Смолин Чернігівського району та області в південно-східному напрямку, перебуваючи в човні «Прогрес» з бортовим реєстраційним номером «НІГ- 0315К», обладнаним двигуном «Mercury F40», порушуючи вимоги абз.3 п.3 ч.1 ст.20 та абз.7 п.4 ч.1 ст.20 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», відповідно до яких забороняється полювання в темну пору доби та із застосуванням або використанням штучних світлових джерел, приладів та пристроїв для підсвічування мішеней, у тому числі приладів нічного бачення, в порушення п.п.3.1, 3.3.1, 3.7, 3.8, 3.10 «Положення про правила проведення полювань, поводження із зброєю та порядок видачі ліцензій на добування мисливських тварин», затвердженого наказом - Міністерства аграрної політики та продовольства України № 549 від 17.10.2011, відповідно до яких умовою безпечного користування мисливською зброєю є чітке виконання правил користування нею та суворе дотримання правил безпеки поводження зі зброєю всіма мисливцями під час полювання, забороняється направляти зброю на людину чи домашніх тварин, навіть якщо вона не заряджена, полювання проводиться лише в умовах повної видимості (повністю розвидниться, розсіється туман, припиниться сильний дощ чи снігопад), забороняється стріляти на шум, шарудіння, по невиразно видимій цілі, стрільбу мисливець має вести із особливою обережністю і попередньо переконавшись у тому, що в напрямку пострілу немає людей чи домашніх тварин, проявивши злочинну недбалість, не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків від його дій у вигляді завдання тяжких тілесних ушкоджень, хоча міг та повинен був їх передбачити, діючи з більшою обачністю, не оцінивши належним чином обстановку, попередньо не переконавшись у тому, що в напрямку пострілу немає людей, в темну пору доби, здійснив постріл з належного йому нарізного мисливського карабіну SAVAGE моделі «В 17» калібру .17 HMR (Hornady Magnnum Rimfire (4.5+27mmR)) № НОМЕР_3 , виробництва компанії «SAVAGE ARMS INC» США, яким він користувався згідно дозволу №3844, виданого 20.02.2013 ГУНП в Чернігівській області, обладнаного пристроєм безшумної стрільби та тепловізійним прицілом виробництва фірми «PARD», у напрямку джерела випромінювання тепла, обриси якого побачив в тепловізійний приціл.
В результаті пострілу ОСОБА_10 заподіяв ОСОБА_7 тілесні ушкодження, у вигляді проникаючого наскрізного поранення грудної клітки зліва з уламковим переломом грудного кінця лівої ключиці, ушкодженням лівої легені, ускладненого лівобічним гемопневмотораксом, котрі відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, та наскрізного поранення лівої кисті, котре відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Не погодившись із рішенням суду, захисник ОСОБА_9 подав в інтересах обвинуваченого апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, доведеність вини та кваліфікацію дій свого підзахисного, просив змінити вирок місцевого суду та, на підставі ст.75 КК України, звільнити ОСОБА_10 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України. В обґрунтування скарги посилається на встановлені місцевим судом обставини, що пом'якшують покарання, а саме щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, відсутність обставин, що обтяжують покарання. Зазначає, що ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності притягується вперше, інкриміновані йому кримінальні правопорушення відносяться до категорії нетяжких злочинів, має на утримані малолітніх дітей, є військовослужбовцем, має статус учасника бойових дій та є ветераном війни, особою похилого віку, за місцем проходження військової служби характеризується позитивно. За висновком органу пробації ризик вчинення обвинуваченим повторного кримінального правопорушення, а також ймовірної небезпеки для суспільства, що оцінюється як середній, свідчить про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства. Його старший син ОСОБА_13 , 2005 року народження, хоча і досяг повноліття, однак є курсантом навчального закладу та фактично продовжує перебувати на утриманні батька. А тому, призначене ОСОБА_10 покарання у виді обмеження волі призведе до втрати його сім'ї єдиного годувальника.
Потерпілий ОСОБА_7 та його представник - адвокат ОСОБА_8 подали аналогічні за змістом апеляційні скарги, в яких просили скасувати вирок місцевого суду та перекваліфікувати дії ОСОБА_10 зі ст.128 КК України на ч.2 ст.15 п.9 ч.2 ст.115 КК України, або на ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України, призначивши справедливе покарання з урахуванням обтяжуючих обставин - порушення правил полювання, використання техніки в забороненій зоні, грубе порушення природоохоронного режиму. Цивільний позов задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційних скарг, потерпілий ОСОБА_7 та його представник зазначають, що досліджені місцевим судом обставини оцінені невірно, що призвело до неправильної кваліфікації дій ОСОБА_10 в частині спричинення потерпілому тілесних ушкоджень. Зокрема, судом проігноровані послідовні показання потерпілого, які в повній мірі узгоджуються з протоколами огляду місця події, речей, висновками судових експертиз та іншими дослідженими доказами. Про навмисне спричинення шкоди здоров'ю ОСОБА_7 свідчить характер та технічне оснащення зброї (нарізний карабін калібру 17 НМR, професійний тепловізор, лазерний приціл, місце події (територія ландшафтного парку, де перебуває велика кількість людей та категорично заборонено перебування зі зброєю, на плавзасобах), час доби (вночі, по тепловому сліду, без будь-яких гарантій того, чи є ціллю тварина). Також слід урахувати і дії учасників події як до часу здійснення прицільних пострілів, так і після, серед іншого, що після звуку мобільного телефону потерпілого, постріл обвинуваченим здійснено прицільно, в область серця. А після того, як потерпілий почав кричати та світити ліхтарем у бік ОСОБА_10 , останній прицільно здійснив ще один постріл в руку ОСОБА_7 ; з місця події ОСОБА_10 зник та тривалий час переховувався з метою уникнення покарання. Сукупність цих обставин, встановлених судом, виключає необережність та свідчить про непрямий умисел ОСОБА_10 на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень. Апелянти вказують, що місце події належить до зони регульованої рекреації Регіонального ландшафтного парку «Міжрічинський», де полювання категорично заборонено, недопустимо використання транспортних засобів, зброї, тому в цьому випадку дії обвинуваченого є свідомим грубим порушенням природоохоронного режиму, що створює підвищену небезпеку для людей, що також виключає необережність в його діях. Також поза увагою суду лишився той факт, що ОСОБА_10 з 2008 року має значний досвід мисливства, володіє оснащеною високоточними приладами зброєю, стріляв по неідентифікованій цілі, ігноруючи ризики для життя людей, в категорично забороненому для полюванні місці, що свідчить про усвідомлення обвинуваченим суспільно небезпечного характеру своїх дій, погоджувався з можливими насідками та діяв навмисно. Крім того, вирішуючи питання про стягнення з обвинуваченого на користь ОСОБА_7 моральної шкоди, місцевий суд не в повній мірі врахував, що потерпілий зазнав глибоких психічних страждань, унаслідок пережитого моменту смертельної загрози, через тривалий час процесу лікування, болі та обмеження, необхідність зміни способу життя та втрати активності, тривожний психоемоційний стан незахищеності.
Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого ОСОБА_10 і його захисника, які підтримали свою апеляційну скаргу, проти апеляційних скарг потерпілого та його представника заперечували; потерпілого ОСОБА_7 та його представника, котрі просили їх апеляційні скарги задовольнити, проти апеляційної скарги сторони захисту заперечували; думку прокурора, котрий просив вирок місцевого суду залишити без змін; дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи скарг, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Висновок суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.128, ч.2 ст.248 КК України, за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам і підтверджений зібраними у встановленому порядку доказами, які досліджені, належно оцінені судом і детально викладені у вироку суду.
Зокрема, висновки про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.128 КК України, місцевий суд обґрунтував показаннями, які надали в суді обвинувачений ОСОБА_10 про те, що здійснюючи постріл з належного йому нарізного мисливського карабіну в темну пору доби, бажаючи вполювати тварину, не мав наміру цілитися та стріляти у людину та вбивати потерпілого; свідок ОСОБА_14 , який перебував з обвинуваченим у човні та під час здійснення пострілу ОСОБА_10 , людей на березі не бачив, обвинувачений також не повідомляв про людей, крику не чув; даними протоколів огляду місця події від 30.11.2024 та 26.12.2024, протоколів огляду речей від 30.11.2024, протоколу обшуку від 26.12.2024; даними висновку судово-медичної експертизи №10 від 09.01.2025, якими встановлено у потерпілого ОСОБА_7 тілесні ушкодження, їх характер, тяжкість та локалізація; висновками судової експертизи зброї №СЕ-19/125-24/15722-БЛ від 06.12.2024, №СЕ-19/125-24/16691-БЛ від 30.12.2024 та №СЕ-19/125-24/16803-БЛ від 31.12.2024; фактичними даними, що містяться у протоколі проведення слідчого експерименту від 30.01.2025 за участю ОСОБА_10 , який розповів про обставини здійснення ним полювання в темну пору доби на бобра, перебуваючи на човні, використовуючи рушницю калібру 17 HMR, а також про відсутність наміру стріляти в людину та спричинення таких наслідків.
Що стосується доводів потерпілого ОСОБА_7 та його представника про необхідність перекваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_10 зі ст.128 КК України на ч.2 ст.15 п.9 ч.2 ст.115 КК України або на ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України, то такі не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Статтею 337 КПК України передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. Суд вправі вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Правом зміни обвинувачення в суді (правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення) наділений прокурор (ст.338 КПК України).
Зі змісту обвинувального акта щодо ОСОБА_10 убачається, що йому було пред'явлено обвинувачення, серед іншого, за ст.128 КК України. Під час судового розгляду кримінального провадження сторона обвинувачення не вказувала на необхідність зміни обсягу обвинувачення чи правової кваліфікації дій ОСОБА_10 .
Водночас, колегія суддів враховує, що потерпіла сторона не була позбавлена права, у порядку ст.220 КПК України, заявляти відповідні клопотання щодо перекваліфікації дій ОСОБА_10 на більш тяжке кримінальне правопорушення під час досудового розслідування та оскаржувати бездіяльність цього органу до слідчого судді відповідно до положень ст.303 КПК України, проте не скористалася своїм правом.
Відтак, місцевий суд у відповідності до вимог ст.337 КПК України, був обмежений обвинувальним актом, тому проведення судового розгляду з метою перекваліфікації дій обвинуваченого, що погіршувало його становище, як про те йдеться у апеляційних скаргах потерпілого ОСОБА_7 та його представника, виходило б за межі судового розгляду, що є неприпустимим.
Відповідно до ч.4 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції не має права розглядати обвинувачення, що не було висунуте в суді першої інстанції.
З урахуванням встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження в межах висунутого ОСОБА_10 обвинувачення, колегія суддів вважає правильною кваліфікацію його дій за ст.128 КК України.
Положеннями ст.ст.50, 65 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При цьому повноваження суду (його права та обов'язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Статтею 17 Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Призначаючи ОСОБА_10 міру покарання, суд першої інстанції з достатньою повнотою врахував ступінь суспільної небезпеки та тяжкість скоєних кримінальних правопорушень, наслідки, що настали; дані про його особу, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, має на утриманні двох малолітніх дітей, є військовослужбовцем, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває; наявність обставин, що пом'якшують покарання, відсутність обставин, які обтяжують покарання; урахував висновок органу пробації; та дійшов правильного висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання саме у виді обмеження волі, в межах санкції ст.128 та ч.2 ст.248 КК України, за якими він притягується до кримінальної відповідальності, із застосуванням положень ст.70 КК України при визначенні остаточного покарання, що буде необхідним і достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, оскільки його перевиховання можливе лише в умовах здійснення за ним нагляду з обов'язковим залученням до праці, з чим погоджується і колегія суддів.
Наявність обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_10 , дані про особу обвинуваченого, його сімейний стан, позитивні характеристики, за відсутності належного обґрунтування в контексті застосування положень статті 75 КК України, не є безумовними підставами для звільнення його від відбування покарання з випробуванням, із встановленням іспитового строку.
Отже, всі обставини, на які посилається сторона захисту, судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_10 враховані, тому доводи про суворість покарання не заслуговують на увагу і спростовуються вищенаведеним, у зв'язку з чим колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого.
Потерпілим ОСОБА_7 заявлено цивільний позов до обвинуваченого про відшкодування моральної шкоди, що пов'язана з заподіянням йому тяжких тілесних ушкоджень та втратою працездатності, який місцевим судом було задоволено частково та стягнуто на його користь з ОСОБА_10 50 000 грн. моральної шкоди.
У поданих апеляційних скаргах потерпілий ОСОБА_7 та його представник не погодилися із розміром стягнутої з ОСОБА_10 моральної шкоди.
Колегія суддів вважає доводи потерпілої сторони такими, що підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
При цьому пунктом 3 ч.1 ст.91 КПК України передбачено, що вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Тобто, при вирішенні цивільного позову, суд зобов'язаний об'єктивно дослідити обставини кримінального провадження, з'ясувати характер правовідносин, що склалися між учасниками, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.
Відповідно до положень ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ч.1 ст.1167 ЦК України).
При цьому, згідно з пунктом 3 Постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пункт 9 зазначеної вище Постанови встановлює, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Як убачається із мотивувальної частини вироку місцевого суду, при частковому задоволенні позову потерпілого ОСОБА_7 до обвинуваченого, суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, навівши при цьому відповідні мотиви прийнятого рішення, обґрунтував його належним чином та дотримався наведених вище положень закону.
Проте, на думку колегії суддів, розмір стягнутого з ОСОБА_10 на користь потерпілого морального відшкодування не є адекватним характеру, тривалості та обсягу фізичних, душевних та психічних страждань, яких зазнав ОСОБА_7 унаслідок отриманого тяжкого тілесного ушкодження, яке в подальшому істотно змінило його життєдіяльність, а також тривалості часу, необхідного для повного відновлення його здоров'я.
А тому сума морального відшкодування з обвинуваченого на користь потерпілого ОСОБА_7 підлягає збільшенню до 150 000 грн.
Відтак, апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_7 та його представника у цій частині підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.404, 407, 408, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 - залишити без задоволення.
Апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_7 та представника потерпілого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 09 червня 2025 року щодо ОСОБА_10 - змінити в частині вирішення цивільного позову.
Стягнути з ОСОБА_10 на користь потерпілого ОСОБА_7 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) грн. у відшкодування моральної шкоди.
У решті цей же вирок залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4