Номер провадження: 11-кп/813/2665/25
Справа № 521/4782/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
12.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12024162470001601, внесеному до ЄРДР 14 листопада 2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою клопотання прокурора задоволено, та продовжено відносно ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 19.12.2025 року включно, з раніше визначеним розміром застави, в розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242 240 грн.
Обґрунтовуючи ухвалу, суд першої інстанції врахував тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_6 та прийшов до висновку про те, що ризики, передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати, що є підставою для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати, постановити нову, якою застосувати відносно нього запобіжний захід у виді домашнього арешту.
Обвинувачений звертають увагу на відсутність ризиків, заявлених прокурором, а також звертає увагу на поганий стан здоров'я, та відсутність належного лікування в умовах слідчого ізолятора, та наявність у обвинуваченого постійного місця проживання, що, на його думку, свідчить про можливість застосування до нього запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Позиції учасників апеляційного розгляду.
Відповідно до положення ч. 2 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Апеляційний суд звертає увагу що клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін не надходило, у зв'язку із чим, апеляційний суд вважає за можливе, апеляційний розгляд провести за відсутності сторін кримінального провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Мотиви апеляційного суду.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що на розгляді у Хаджибейському районному суді м. Одеси знаходиться кримінальне провадження №12024162470001601, внесенє до ЄРДР 14 листопада 2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Апеляційний суд вважає, що, розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.
Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винним, а також продовження існування ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду та вчинити інші кримінальні правопорушення.
Апеляційний суд вважає, що тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_7 , а також існування ризиків переховування обвинуваченого від суду, а також вчинення інших кримінальних правопорушень, виправдовують продовження застосування найсуворішого запобіжного заходу відносно обвинуваченого та дають можливість прийти до висновку про обґрунтованість ухвали суду першої інстанції.
Суд першої інстанції на законних підставах визначив розмір застави, який відповідає положенням п.2 ч.5 ст.182 КПК України, та буде з одного боку утримувати обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого, не перетворить обраний йому запобіжний захід на безальтернативне ув'язнення.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючі та доведені ризики не знизились і не відпали, оскільки обвинувачений не може не розуміти тяжкість можливого суворого покарання, у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження.
На думку апеляційного суду, наведені обставини в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого ОСОБА_7 від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , на відміну від доводів його апеляційної скарги вказують на те, що обвинувачений є особою, схильною до вчинення кримінальних правопорушень, оскільки раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних корисливих злочинів, що свідчить про те, що на шлях виправлення не став.
На думку апеляційного суду, вказані обставини дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_7 може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку що ризик того, що обвинувачений може переховуватись від суду не зменшився, зважаючи на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років, тому, усвідомлюючи можливість призначення покарання, може вдатися спроб переховуватися від суду.
Крім того, ОСОБА_7 , раніше судимий, офіційно не працевлаштований, тобто не має постійного прибутку та стабільного джерела доходу, має місце ризик, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може вдатися до спроб вчинення інших злочинів з корисливих мотивів.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
Посилання в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що він має постійне місце проживання, тобто має міцні соціальні зв'язки, на думку апеляційного суду, не є достатніми підставами для застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу. Апеляційний суд вважає, що зазначені соціальні фактори не спростовують викладені в ухвалі висновки суду першої інстанції та не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків.
На думку апеляційного суду, встановлена в ухвалі суду першої інстанції наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, відповідає фактичним обставинам справи, при розгляді апеляційної скарги не спростована, будь-яких доказів про зменшення або зникнення цих ризиків стороною захисту не надано.
Що стосується доводів обвинуваченого ОСОБА_7 з приводу незадовільного стану здоров'я, апеляційний суд приймає їх до уваги, однак зауважує, що зазначена обставина не є безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали, окрім того, обвинуваченим не надані відомості, які б свідчили про неможливість утримання його під вартою.
Окрім того, в умовах ДУ «Одеський слідчий ізолятор» особи мають доступ до кваліфікованої медичної допомоги.
Так, положеннями МЮ України та МОЗ України №239/5/104 від 10.02.2012 «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту» визначено, що медична частина забезпечує надання первинної лікувально-профілактичної допомоги ув'язненим і засудженим.
Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Матеріали справи не містять відомостей про обставини, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою.
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, які є перешкодою для продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, апеляційним судом не встановлено.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання, щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_6 підлягають залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12024162470001601, внесеному до ЄРДР 14 листопада 2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4