Дата документу 13.11.2025 Справа № 314/4812/23
Єдиний унікальний №314/4812/23 Головуючий у 1 інстанції Кіяшко В.О.
Провадження № 22-ц/807/1646/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
13 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Гончар М.С.,
Кухаря С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Вільнянського районного Запорізької області від 18 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Вільнянський відділ державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів, -
У жовтні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 третя особа: Вільнянський відділ державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Південного Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів.
Позовні вимоги позивач мотивувала тим, що з відповідачем ОСОБА_1 , позивач ОСОБА_3 , перебувала у зареєстрованому шлюбі з 01.10.1994. Від вказаного шлюбу сторони мають трьох дітей: повнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та неповнолітню доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . 03.03.2021 Вільнянським районним судом Запорізької області видано судовий наказ у справі № 314/1124/21, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щомісячно у розмірі 1/3 заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 16.03.2021, і до досягнення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повноліття. На виконанні у Вільнянському відділі державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) перебуває виконавче провадження № 65164900 з примусового виконання вищевказаного судового наказу. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 31.01.2023 у справі № 314/5167/20 шлюб між сторонами розірвано та здійснено поділ майна подружжя. Станом на 28.04.2023 заборгованість боржника ОСОБА_1 по аліментам на утримання дітей складає 57003,36 гривень, що підтверджується розрахунком заборгованості по аліментам виданого Вільнянським відділом державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси). Розмір неустойки (пені) нарахований на вказану заборгованість становить 313770,01 гривень.
З огляду на те, що неустойка (пеня) за прострочення сплати аліментів не може перевищувати 100 відсотків суми заборгованості, просила стягнути з відповідача неустойку (пеню) в сумі 57003,36 гривень.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 18 червня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання дітей: повнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та неповнолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за період з 01.05.2022 по 28.04.2023 у розмірі 34751 (тридцять чотири тисячі сімсот п'ятдесят одна) гривня 36 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 654 (шістсот п'ятдесят чотири) гривні 51 копійок.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну, в якій зазначено, що судом неповно з'ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що заборгованість за аліментами виникла не з вини відповідача.
28 жовтня 2025 року від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, даний спір за визначеними статтею 274 ЦПК України критеріями відноситься до категорії малозначних, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання від відповідача неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за весь строк прострочення сплати аліментів, який починає свій перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.
Встановлено, що з відповідачем ОСОБА_1 , позивач ОСОБА_3 , перебувала у зареєстрованому шлюбі з 01.10.1994. Від вказаного шлюбу сторони мають трьох дітей: повнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та неповнолітню доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . 03.03.2021 Вільнянським районним судом Запорізької області видано судовий наказ у справі № 314/1124/21, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щомісячно у розмірі 1/3 заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 16.03.2021,і до досягнення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повноліття. На виконанні у Вільнянському відділі державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) перебуває виконавче провадження № 65164900 з примусового виконання вищевказаного судового наказу. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 31.01.2023 у справі № 314/5167/20 шлюб між сторонами розірвано та здійснено поділ майна подружжя. Згідно з позовної заяви станом на 28.04.2023 заборгованість боржника ОСОБА_1 по аліментам на утримання дітей складає 57003,36 гривень, що підтверджується розрахунком заборгованості по аліментам виданого Вільнянським відділом державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси). Розмір неустойки (пені) нарахований на вказану заборгованість становить 313770,01 гривень. З огляду на те, що неустойка (пеня) за прострочення сплати аліментів не може перевищувати 100 відсотків суми заборгованості, позивач просить стягнути з відповідача неустойку (пеню) в сумі 57003,36 гривень.
Представником третьої особи долучений до справи відкорегований розрахунок заборгованості № 29.9-38/4891від 17.01.2024 за той самий період часу, що має істотні відмінності від первинного розрахунку. Згідно розрахунку № 1 сума заборгованості складає 57003,36 грн, а вже згідно розрахунку № 2 сума заборгованості складає 34751,36 грн. Стосовно перерахунку заборгованості представник третьої особи пояснення, що він був зроблений на підставі заяви відповідача та отриманої інформації з податкової, згідно якого станом на 28.04.2023 заборгованість по аліментах становила 34751,36 грн. Вказаний розрахунок був доведений як до відповідача так і до позивача (направлена її адвокату).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.
Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються.
З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).
У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії").
ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати свою неповнолітню дитину.
У відповідності до ч. 3 ст. 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а у разі спору - судом.
Аліменти з відповідача стягуються через органи державної виконавчої служби.
Згідно із ч. 1 ст. 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Як роз'яснено у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», передбачена ст.196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення аліментів.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року (справа № 572/1762/15ц, провадження № 14-37цс18), викладено правову позицію, відповідно до якої неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. ЇЇ завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти. Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.
Отже, з урахуванням правої природи пені, яка є дієвим стимулом належного виконання обов'язку та виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом статті 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів.
При цьому сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.
Правило про стягнення неустойки (пені) в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення.
З огляду на те, що аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.
Тобто неустойка (пеня) за один місяць рахується так: заборгованість за аліментами за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць).
Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов'язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені.
Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити на 1 відсоток.
Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1%.
За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.
Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.
У разі виплати аліментів частинами, необхідно зазначити, що якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов'язання.
У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %.
Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.
У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 14-616цс18.
За змістом частини четвертої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; подання заяви стягувачем або боржником; надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи-підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію чи інші доходи; надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; закінчення виконавчого провадження.
Згідно з частинами третьою та восьмою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» розмір заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається державним виконавцем у порядку, встановленому СК України. Спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи в порядку, встановленому законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Матеріалами справи підтверджено, що заборгованість по аліментам на користь позивача на утримання дитини на момент подання позовної заяви до суду відповідачем в повному розмірі не сплачена, розмір заборгованості підтверджено розрахунком державного виконавця Вільнянського відділу державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) Мороз Я.Я., який відповідачем не спростовано, не надано відповідачем доказів і того, що він оспорював розмір заборгованості зі сплати аліментів, не довів підстав для звільнення його від сплати заборгованості по аліментам та неустойки (пені).
Суд звернув увагу, що розмір пені за заявлений в позові період складає 57003,36 грн, при цьому виходячи із даних вказаних у розрахунках державного виконавця заборгованості зі сплати аліментів склала 34751,36 грн.
Частиною дев'ятою статті 7 СК України передбачено, що сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Встановивши, що розмір неустойки (пені) за спірний період значно перевищує сукупний розмір заборгованості за аліментами, врахувавши загальні засади справедливості та розумності регулювання сімейних відносин, а також обмежуючись вимогами позову суд першої інстанції, дійшов висновку, що необхідно стягнути з відповідача пеню за прострочення сплати аліментів, що не перевищує 100% заборгованості за заявлений у позові період у розмірі 34751,36 грн.
Доводи апеляційної скарги відповідача, щодо відсутності його вини у формуванні заборгованості, колегією суддів не беруться до уваги, з огляду на наступне.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19) викладено висновок, що «положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів».
Передбачена статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
Тобто відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає в усіх випадках, крім несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками.
Чинним законодавством передбачена презумпція вини особи, яка прострочила виконання зобов'язання. У зв'язку з цим на неї покладається тягар доведення протилежного, однак, відповідач не спростував належним чином обставин позову, передбачених статтею 196 СК України, які є підставою для покладення відповідальності зі сплати відповідної неустойки.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, оскільки не спростовують висновків суду та встановлені ним обставини, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи, вважає, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи.
Належних, достовірних та достатніх доказів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційні скарги не містять.
Апеляційні скарги не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційних скаргах доводи фактично зводяться до незгоди сторін з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Вільнянського районного Запорізької області від 18 червня 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 13 листопада 2025 року.
Головуючий
Судді: