Справа № 308/9385/22
Іменем України
23 жовтня 2025 року м. Ужгород
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі:
головуючого Собослой Г.Г.
суддів Мацунич М.В., Кожух О.А.
з участю секретаря Ормош О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево Збройних сил Міністерства оборони України на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 05 вересня 2023 року у справі №308/9385/22 (Головуючий: Хамник М.М.), -
У липні 2022 року квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачево Міністерств а Оборони України, звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном та виселення без надання іншого житла.
Позовні вимоги мотивовано тим, що житло у будинку АДРЕСА_1 отримав військовослужбовець ОСОБА_2 згідно ордеру №51 від 15.11.2005 під час служби у військовій частині НОМЕР_1 Ужгородського гарнізону на час проходження служби в гарнізоні. У 2017 році ОСОБА_2 був переведений до іншого місця служби, в інший гарнізон, а надане тимчасове житло після його переводу належним чином згідно Інструкції наказу МО України №380 від 31.07.20018 не здав, оскільки відповідачка, колишня дружина військовослужбовця ОСОБА_1 та її донька ОСОБА_3 , кімнати не звільнили.
Посилаючись на вказані обставини позивач просив суд усунути перешкоди в користуванні жилим приміщенням для тимчасового проживання військовослужбовців Збройних Сил України шляхом виселення з гуртожитку ОСОБА_1 та її доньку ОСОБА_3 з одночасним зняттям їх з місця реєстрації, а саме, кімнати АДРЕСА_2 .
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 05 вересня 2025 року у задоволенні позову Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево Міністерства Оборони України відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням суду першої інстанції Квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачево Міністерств а Оборони України подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування рішення суду, як таке, що постановлене з порушенням норм процесуального та матеріального права, оскільки підстав передбачених чинним законодавством для відмови у задоволенні позовних вимог відсутні, так як суд не в повній мірі проаналізував основні функції гуртожитків, де зазначено, що проживання громадян, і передача їх у власність громадян, зокрема тих, кого може бути виселено без надання іншого житла, це значно скоротить кількість службової житлової площі військових формувань, що є неприпустимими з огляду на кількість військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов. Суд також не врахував пояснення позивача щодо зведення будови за кошти Міністерства Оборони які було передано згідно Акту приймання - передачі на утримання за субвенцією органом місцевого самоврядування, визначення правової природи. Разом з тим, право військовослужбовця на проживання у спірних приміщеннях (кімнати гуртожитку) припинилось у зв'язку зі зміною місця проходження військової служби, а також відповідачі вже не є членами його сім'ї та військовослужбовцями, право на проживання у даному приміщенні для тимчасового проживання вони втратили, докази того, що відповідачі користуються пільгами і не можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення будь - якими належними доказами не підтверджені та в матеріалах справи відсутні.
Заслухавши пояснення представника КЕВ м. Мукачево Збройних Сил Міністерства оборони - України -Соскида П.Ю. який підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, представників ОСОБА_1 адвокатів Бухтоярової О.В. та Бухтоярова Р. які просять рішення суду залишити без змін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Встановлено, що військовослужбовець ОСОБА_2 під час служби у військовій частині НОМЕР_1 Ужгородського гарнізону отримав згідно ордеру №51 від 15.11.2005 року дві кімнати у гуртожитку, житловою площею 26,44 м.кв. на чотири особи: він, дружина (відповідачка) та двоє дітей різної статі за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказані кімнати розташовані у будівлі №116-гуртожиток, який входив до складу військового містечка № НОМЕР_2 та перебував в оперативному управлінні позивача.
На підставі рішення I сесії IVскликання Ужгородської міської ради від 28 лютого 2006 року №842 подано згоду на прийняття у комунальну власність міста від ЗАТ «Ужгородський фанерно - меблевий комбінат» гуртожитку по АДРЕСА_3 та гуртожитків по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 від КЕВ м. Мукачево згідно чинного законодавства.
Згідно акту прийому-передачі військового майна від 13.10.2006 будівля №116-гуртожиток передана у комунальну власність Ужгородській міській раді.
Згідно з архівного витягу вбачається, що рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 13 липня 2007 року №253 надано дозвіл Управлінню майном міста - реконструкцію гуртожитків по АДРЕСА_4 під житлові будинки (т.1а.с. 92).
У 2010 році ОСОБА_2 та ОСОБА_1 шлюб розірвали.
15 листопада 2013 року ОСОБА_2 уклав шлюб з ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 .
У 2017 році ОСОБА_2 був переведений до іншого місця служби та знятий з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
Із довідки №361/64 від 23.05.2020, виданої Головним управлінням логістики Генерального штабу Збройних сил України, вбачається що підполковник ОСОБА_2 перебуває на військовій службі з 21.04.2019 в Головному управлінні логістики ГШ ЗСУ (м.Київ).
У 2020 році військовослужбовець ОСОБА_2 звернувся до позивача із заявою про надання довідки про здачу ним житла та просив прийняти від нього таке. У зв'язку з цим позивач листом від 30.09.2020 №207 звернувся до відповідачки з вимогою звільнити займане нею жиле приміщення, однак остання відмовилася.
Позивач зазначає, що відповідачка безпідставно користується житловим приміщенням чим перешкоджає отриманню ОСОБА_2 житла за теперішнім місцем проходження служби.
Згідно з ч 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь - які дії, які не суперечать закону (частина перша та друга статті 319 ЦК України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмеження у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.
Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК України).
Відповідно до частини третьої статті 116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року). Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві».
Відповідачка вселилася у спірну службову квартиру як член сім'ї військовослужбовця на підставі спеціального ордера, постійно проживає і зареєстрована там. Відомостей про те, що вона має інше житло на момент подання позову про виселення немає, тобто наявні підстави стверджувати, що відповідачка має достатні та триваючі зв'язки з конкретним місцем проживання, а зазначена квартира є її «постійним житлом» у розумінні статті 8 Конвенції.
Спірна квартира не є вільною, у ній крім відповідачки проживає її донька ОСОБА_3 , квартира є постійним житлом відповідачки, вона не підлягає розподілу та заселенню іншими мешканцями, питання надання спірної квартири вирішуватись не може, розподіл цієї квартири позивачем є неможливим, що свідчить про відсутність порушення прав чи законних інтересів останньої.
За таких обставин, суд першої інстанції встановивши правовідносини сторін, які випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, із посиланням на докази, відхилені судом та мотиви їх відхилення відображені у рішенні суду, обґрунтовано відмовив у задоволенні заявлених позовних вимог.
Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.
Доводи апеляційної скарги, судова колегія до уваги не приймає, так як вони не ґрунтуються на вимогах закону та фактичних обставинах справи і не спростовують висновки суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 374,375,381-384 ЦПК України, судова колегія
Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево Збройних сил Міністерства оборони України, залишити без задоволення.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 05 вересня 2023 року року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 03 листопада 2025 року.
Головуючий: (підпис)
Судді: (підписи)
Згідно з оригіналом: Г.Г.СОБОСЛОЙ