Справа № 144/543/25
Провадження № 22-ц/801/2164/2025
Категорія: 101
Головуючий у суді 1-ї інстанції Герман О. С.
Доповідач:Сало Т. Б.
11 листопада 2025 рокуСправа № 144/543/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Ковальчука О.В., Шемети Т.М., секретар Луцишин О.П., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 18 червня 2025 року, ухвалене суддею Германом О.С. в смт Теплик, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Соболівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області про встановлення факту самостійного виховання та одноособового утримання неповнолітніх дітей,
встановив:
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив встановити факт самостійного виховання та одноособового утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 15 жовтня 2005 року він уклав шлюб з ОСОБА_2 , який розірвано за рішенням суду від 27 жовтня 2016 року. У шлюбі у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу діти проживають разом з батьком, перебувають повністю на його утриманні та вихованні по АДРЕСА_1 .
Позивач вказує, що у 2019 році відповідачка виїхала проживати за кордон і на даний час вона проживає в Німеччині. У дітей створені всі умови для проживання, він здійснює опіку над ними, доглядає та піклується про стан їх здоров'я, діти навчаються у школі.
Відповідачка виїхала за кордон та не займається вихованням дітей, матеріально їм не допомагає, а будує своє особисте життя в іншій країні.
Заявлені вимоги пов'язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за позивачем певного соціально-правового статусу -батька, який самостійно виховує дітей, що дає йому право на відстрочку за мобілізацією. Оскільки діти знаходяться на повному утриманні позивача і він їх сам виховує, тому у нього постало питання щодо юридичної фіксації вказаного факту.
Заочним рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 18 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
У скарзі зазначає, що у нього відсутня будь-яка корислива чи інша зацікавленість у встановленні юридичного факту самостійного виховання та утримання неповнолітніх дітей. Встановлення даного юридичного факту необхідно йому для забезпечення можливості захисту як прав та інтересів дітей, так і його прав та інтересів, зокрема, передбачених ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Суд вказує, що юридичний факт, який просить встановити позивач, не породжує юридичних наслідків, однак такі висновки суду є необґрунтованими, оскільки вони суперечать редакції ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», яка передбачає, що під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин військовослужбовці, які, зокрема, самостійно виховують та утримують дитину за рішенням суду. Підтвердити факт самостійного виховання дітей батьком іншим шляхом неможливо.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
У судове засідання, призначене на 11 листопада 2025 року, учасники справи не з'явилися.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України, відповідно до якої неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів прийшла до висновку про розгляд заяви у відсутність належно повідомлених учасників справи.
Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлено, що з 15 жовтня 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 27 жовтня 2016 року в цивільній справі №144/1232/16-ц (а.с.10).
У шлюбі у сторін народилися діти:
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.8);
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с.9).
Відповідно до відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб за №129, наданих 03 квітня 2025 року Суботівською сільською радою Гайсинського району Вінницької області ОСОБА_1 , як власнику житлового приміщення, по АДРЕСА_1 зареєстровані:
1) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - з 15 лютого 2011 року;
2) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - з 21 жовтня 2009 року;
3) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - з 29 серпня 2008 року;
4) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - з 03 жовтня 2000 року;
5) ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - з 19 січня 2007 року (а.с.11).
В Акті обстеження матеріально-побутових умов ОСОБА_1 , який проживає по АДРЕСА_1 зазначено, що при перевірці комісією матеріально-побутових умов встановлено, що ОСОБА_1 проживає у будинку з своїми дітьми ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Розлучився ІНФОРМАЦІЯ_6 з дружиною ОСОБА_2 , 1984 року народження, за спільною згодою. Сім'я розпалася. Діти залишилися з батьком, так як мати часто залишала сім'ю без вагомих причин і не виконувала свої обов'язки матері. З 2019 року сам батько займається вихованням та утриманням своїх дітей. Колишня дружина пішла із сім'ї, зовсім не піклувалася та не піклується, не приймає участі у вихованні своїх дітей. ОСОБА_2 на даний час знаходиться за кордоном. Діти уже звикли, що їх єдиним піклувальником є батько, який замінив у їх житті маму. ОСОБА_1 працює сторожем у Соболівській сільській раді села Орлівка. Старанний, сумлінний працівник. Відповідальний батько. ОСОБА_9 доглядає за дітьми. Старша донька ОСОБА_10 проживає в місті Одеса, де навчається на платній формі навчання в юридичному коледжі, середня неповнолітня донька ОСОБА_11 навчається в медичному коледжі міста Гайсин і найменший неповнолітній син навчається у 8-му класі Орлівської школи. Батько докладає максимум зусиль, щоб його діти були всім забезпечені. Утримує також підсобне господарство, має присадибну ділянку, на якій вирощує с/г культури. Інших близьких родичів, крім батька, які могли б та мали можливість здійснювати догляд за його дітьми, не має. Акт складено комісією у складі: ОСОБА_12 та ОСОБА_13 - представники сільської ради; Ревус Л.Д. - староста сільської ради; Іщенко В.І. - депутат сільської ради; Тонкопій Т.Г. - сусідка (а.с.12).
ОСОБА_1 , зважаючи на те, що двоє неповнолітніх дітей знаходяться на його повному утриманні і він сам їх виховує, звернувся до суду із позовом про встановлення юридичного факту, оскільки у разі ухвалення рішення суду про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини він не підлягатиме призову на військову службу під час мобілізації.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Зокрема, частиною другою цієї статті визначено, що в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Згідно із частиною першою статті 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Суд вправі розглядати справи про встановлення факту, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України (стаття 65 Конституції України).
Аналогічний обов'язок громадян України кореспондується із статтею 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу»), статтею 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон України «Про оборону України»).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введений воєнний стан у зв'язку зі збройним нападом росії, який триває і тепер.
Цього ж дня Президентом України видано Указ № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», яким оголошено проведення загальної мобілізації.
Відповідно до статті 4 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Статтею 22 вказаного Закону визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
У статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» визначено перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Крім того, відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено перелік умов, за яких військовослужбовці мають право на звільнення з військової служби.
Отож захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком кожного військовозобов'язаного громадянина України за відсутності випадків, визначених Законами України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» та «Про військовий обов'язок і військову службу».
Отже, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини має юридичне значення, серед іншого, як підстава для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а також для звільнення з військової служби.
Зокрема, пунктом 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що не підлягали призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які самостійно виховують та утримують дитину за рішенням суду.
Абзацом шостим пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини, серед іншого, у разі самостійного виховання та утримання дитини за рішенням суду.
Диспозиція пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та абзацу шостого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період з подальшими змінами.
У додатку 5 до вказаного Порядку наведено перелік документів, які підтверджують наявність підстав для відстрочки, зокрема за статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», серед яких рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.
Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 не виконано обов'язок з доведення належними, достатніми та допустимими доказами наявності обставин, які мають значення для справи і на які він посилається, як на підставу своїх вимог про встановлення факту виховання та утримання неповнолітніх дітей, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
При цьому судом взято до уваги, що мати дітей ОСОБА_2 не позбавлена батьківських прав. Крім того, батьки, за згодою, мають право визначити місце проживання дитини з одним з них, проте жоден із них не вправі відмовитися від обов'язку виховувати дитину. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні. Суд критично оцінив посилання заявника на відмову відповідачки від виконання своїх батьківських обов'язків з утримання дітей, оскільки позивачем не надано суду доказів, що заявником порушувалося питання позбавлення матері дітей батьківських прав, а також існування заборгованості зі стягнення аліментів з матері дітей.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені з урахуванням обставин даної справи та ґрунтуються на нормах матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
У ч. 1 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає про те, що у нього відсутня будь-яка корислива чи інша зацікавленість у встановленні юридичного факту самостійного виховання та утримання неповнолітніх дітей і встановлення даного юридичного факту необхідно йому для забезпечення можливості захисту як прав та інтересів дітей, так і його прав та інтересів, зокрема, передбачених ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Так, у п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Тобто встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітніх дітей необхідно позивачу для того, щоб не бути призваним на військову службу під час мобілізації.
Зі змісту ч. 1 ст. 175 ЦПК України слідує, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Позовна заява повинна містити , зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України).
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
На підтвердження викладених у позовній заяві обставин ОСОБА_1 було надано: рішення суду про розірвання між сторонами шлюбу; свідоцтва про народження дітей; довідку органу місцевого самоврядування про зареєстрованих осіб; акт обстеження матеріально-побутових умов ОСОБА_1 ..
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу, оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем належними, достатніми та допустимими доказами наявності обставин, які мають значення для справи і на які він посилається, як на підставу своїх вимог про встановлення факту виховання та утримання неповнолітніх дітей.
Фактично, на підтвердження викладених у позовній заяві обставин позивачем було надано лише акт обстеження матеріально-побутових умов ОСОБА_1 і жодних інших доказів, які б підтверджували факт самостійного виховання та одноособового утримання неповнолітніх дітей надано не було.
З відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, наданих 03 квітня 2025 року Суботівською сільською радою Гайсинського району Вінницької області встановлено, що місце проживання відповідачки ОСОБА_2 зареєстроване за однією адресою з позивачем ОСОБА_14 та їхніми дітьми: АДРЕСА_1 .
Доказів того, що ОСОБА_2 у 2019 році виїхала проживати за кордон і на даний час проживає в Німеччині, про що зазначено у позовній заяві, ОСОБА_1 надано не було.
Відтак, ОСОБА_1 не підтвердив факт самостійного виховання та утримання дитини.
Проаналізувавши зміст апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що доводи скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення суду.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, оскільки воно ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 18 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 13 листопада 2025 року.
Головуючий Т.Б. Сало
Судді О.В. Ковальчук
Т.М. Шемета