Справа № 2 -1963/10
24 грудня 2010 року Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Гримут В.І.
при секретарі Тиводар В.І.
з участю адвокатів ОСОБА_1
ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 та Тячівської держнотконтори, про скасування свідоцтва про право на спадщину та договору дарування житлового будинку в ј частині,
ОСОБА_3 звернулася в суд з позовною заявою про скасування свідоцтва про право на спадщину та договору дарування житлового будинку, і визнання за нею права власності на 1\4 частину житлового будинку № 6, який знаходиться на АДРЕСА_1. Посилається на те, що спірний будинок був зареєстрований її батьком ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Ще за життя батька вона зі своїм чоловіком допомагала батькові та матері в ремонті та облаштуванні будинку, як своєю працею так і коштами. Після смерті батька у будинку залишилася проживати її мати, ОСОБА_4, яка важко пережила смерть чоловіка і вона доглядала за нею і за будинком. Вона, її чоловік та діти, постійно ходили та допомагали матері поратися по господарству, обробляти земельну ділянку, за свої кошти організувала поховання батька, зробила поминки. На її плечі, як найстаршої доньки, лягла турбота по догляду за дворогосподарством в цілому. У відповідності до п. 1 ст. 549 ЦК України 1963 року вона прийняла спадщину, так як фактично вступила в управління та володіння спадковим майном. Ні вона, ні її мати в шестимісячний строк не звернулися в нотаріальну контору за прийняттям спадщини, оскільки вона вважала, що доглядаючи за будинком прийняла спадщину. Її батькові належала 1\2 частина спірного будинку. Відповідно до ст. 549 ЦК із цілого будинку вона повинна успадкувати 1\4 частину. Однак її мати, ОСОБА_4, у серпні 2008 року отримала свідоцтво про право на спадщину на цілий будинок, а 5 жовтня 2009 року подарувала його ОСОБА_5 чим порушила її законні права та інтереси позбавивши долі у спадковому майні.
Відповідачка ОСОБА_4 позов не визнала. Пояснила, що після смерті чоловіка, ОСОБА_6, вона залишилася проживати у спірному будинку. Її дочки, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на той час мали власні будинки і проживали окремо. Вона ніколи не хворіла і не потребувала сторонньої допомоги тому за будинком доглядала сама і також сама обробляла присадибну земельну ділянку. Будинок був зареєстрований за її чоловіком і у 2008 році вона звернулася у нотаріальну контору та тримала свідоцтво про право на спадщину на цілий будинок. У 2009 році цей будинок вона подарувала молодшій дочці ОСОБА_5
Відповідачка ОСОБА_5 позов не визнала. Пояснила, що після смерті батька у будинку залишилася проживати її мати, ОСОБА_4 Позивачка ніяких дій які б свідчили про прийняття нею спадщини не вчиняла.
Завідуюча Тячівською державною нотаріальною конторою Черевко Л.В. позов також не визнала. Пояснила, що вона як нотаріус особисто видавала ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 та посвідчувала договір дарування спірного будинку. Позивачка ОСОБА_3 не надала ніяких доказів які б свідчили про прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_6
Розглянувши матеріали справи суд приходить до висновку, що у задоволенні позовну слід відмовити виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1. У зв'язку з цим спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються нормами ЦК України 1963 року, який діяв на час відкриття спадщини. Після смерті спадкодавця відкрилася спадщина на будинок розташований у АДРЕСА_1, який був зареєстрований за ним у цілій частині. У цьому будинку залишилася проживати дружина покійного - ОСОБА_4, яка проживає у ньому і на даний час. У 2008 р. вона звернулася з заявою до нотаріальної контори і їй було видано свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 У жовтні 2009 р. ОСОБА_4 подарувала цей будинок ОСОБА_5
Згідно ст. 549 ЦК України 1963 р. визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він на протязі шести місяців з дня відкриття спадщини фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, або подав нотаріальному органу заяву про прийняття спадщини.
Факт прийняття спадщини ОСОБА_4, яка, як до смерті спадкодавця, так і після неї, проживала у спірному будинку ніким не оспорюється і тому нотаріусом правомірно їй було видано свідоцтво про право на спадкування спірного будинку. У той же час, позивачка ОСОБА_3, у супереч вимогам ст. 60 ЦПК України не надала суду жодних доказів які б свідчили про прийняття нею спадщини. Її посилання на те, що за життя батька вона зі своїм чоловіком допомагала йому доглядати та ремонтувати спірний будинок, займатися благоустроєм двору, а після смерті батька допомагала матері у веденні господарства, обробці присадибної земельної ділянки не можуть бути прийняті судом як доказ прийняття спадщини, так як одні дії були вчинені до відкриття спадщини, яка у відповідності до ст. 525 вище названого кодексу відкривається у день смерті спадкодавця, а інші дії не були пов'язані ні з володінням ні з управлінням майном. Позивачка ствердила, що тільки надавала матері допомогу у веденні домашнього господарства а управління та володіння будинком здійснювала сама ОСОБА_4 Той факт, що ОСОБА_3 допомагала відповідачці обробляти земельну ділянку також, на думку суду, не може бути доказом прийняття спадщини, так як між сторонами не було досягнуто домовленості про реальний розподіл присадибної ділянки, і позивачка, згідно її пояснень не забирала отриманий урожай. Рухоме майно, як визнали у судовому засіданні сторони, між ними також не розподілялося.
Надану позивачкою довідку підписану селищним головою суд також не приймає як доказ прийняття позивачкою спадщини, так як у цій довідці вказано, що вона написана зі слів ОСОБА_3
Керуючись ст.ст. 209, 213, 215 ЦПК України, ст.ст. , ЦК України 1963 року суд,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Закарпатської області, на протязі 10 днів з дня його проголошення, через Тячівський районний суд.
Головуючий : Гримут В.І.