с-ще Новомиколаївка
Іменем України
12 листопада 2025 рокуСправа № 322/1294/25
Новомиколаївський районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Гасанбекова С.С. розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу
за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс»
до:ОСОБА_1
про:стягнення заборгованості.
29 серпня 2025 року до Новомиколаївського районного суду Запорізької області надійшов вищезазначений цивільний позов, в якому позивач просить суд:
- стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (код ЄДР: 38750239) заборгованість за кредитним договором № 189390 від 13.06.2018 у загальному розмірі 19489,85 грн., яка складається з: суми заборгованості 14892,00 грн., суми інфляційних втрат - 3256,35 грн., суми 3% річних - 1341,50 грн.;
- стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (код ЄДР: 38750239) судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.
13.06.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 189390.
ТОВ «Авентус Україна» виконав умови договору про надання фінансового кредиту № 189390 від 13.06.2018 та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 3 300,00 грн., а відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повернення суми позики та сплати пені і комісії, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «Він Фінанс».
Відповідно до розрахунку заборгованості, що був складений на дату укладення договору відступлення права вимоги № 1 від 12.04.2018, загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає 14 892,00 грн., а саме: сума основного боргу - 3300,00 грн.; сума боргу за процентами - 1782,00 грн.; сума боргу за пенею і штрафами - 9810,00 грн.
12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, заборгованість відповідача за кредитним договором № 189390 від 13.06.2018 становить: 14892,00 грн.; сума збитків з урахуванням 3% річних - 1341,50 грн., сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань - 3256,35 грн., а всього: 19 489,85 грн.
Виходячи з наведеного, позивач просив задовольнити позов.
Ухвалою судді від 08.09.2025, після отримання судом інформації про зареєстроване місце проживання відповідача, було відкрито провадження у справі, встановлено строки для подання відзиву, відповіді на відзив і заперечень та вирішено провести розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач у строк, встановлений судом, не надав відзиву на позов, а також не надіслав до суду будь-яких заяв чи клопотань.
Клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін учасники справи на заявили.
Згідно з ч. 2 ст. 279 ЦПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Виходячи з наведених норм ЦПК України, враховуючи відсутність будь-яких клопотань сторін, судом вирішено продовжити розгляд даної справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання.
З огляду на викладене, суд також не вбачає підстав, передбачених ч. 4 ст. 223 та ч. 1 ст. 280 ЦПК України, для заочного розгляду справи, який може проводитися лише у випадку розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Суд, розглянувши матеріали та з'ясувавши обставини цивільної справи, дослідивши наявні в справі докази в їх сукупності,
встановив:
13 червня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (товариство) та ОСОБА_1 (клієнт) було укладено договір про надання фінансового кредиту № 189390 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.
Відповідно до договору про надання фінансового кредиту № 189390 від 13.06.2018 сторони погодили наступні умови кредитування:
- товариство надає клієнту грошові кошти в розмірі 3300 грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом (п. 1.1);
- сторони погодили наступну фіксовану процентну ставку за користування кредитом: 0,01% від суми кредиту за кожний день користування кредитом (3,29% річних) у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього договору (п. 1.2);
- сукупна вартість кредиту складає 100,27% від суми кредиту (у процентному виразі) або 3308,91 грн. (у грошовому виразі) та включає в себе: проценти (відсотки) за користування кредитом 0,27% від суми кредиту (у процентному виразі) або 8,91 грн. (у грошовому виразі) (п. 1.3);
- строк дії договору 30 днів, але в будь-якому разі цей договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов'язань за цим договором. Кредит надається строком на 30 днів (п. 1.4 Договору);
- кредит надається шляхом: перерахування товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок клієнта; здійснення грошового переказу на ім'я клієнта через внутрішньодержавні платіжні системи (п. 1.5 Договору);
- клієнт має право ініціювати продовження строку користування кредитом. Для цього він зобов'язаний у повному обсязі сплатити нараховані на дату продовження (пролонгації) проценти за користування кредитом, а також пеню та штраф (у разі наявності). У такому разі та за умови, що залишок тіла кредиту складає не менше ніж 400,00 (чотириста) гривень 00 копійок, строк користування кредитом автоматично продовжується (пролонгується) з дати внесення необхідної суми грошових коштів на такий самий строк і на таких самих умовах (при цьому укладання додаткового договору не потребується) (п. 1.6).
Первісний кредитор виконав своє зобов'язання в повному обсязі та надав відповідачу кредит у сумі 3300,00 грн., що підтверджується листом ТОВ ФК «Вей Фор Пей» від 30.07.2025 № 5741-ВП про успішний переказ коштів.
12 квітня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (фактор) було укладено договір факторингу № 1, відповідно до умов якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (п. 2.1); право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання ними відповідного реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку (п. 4.1).
31 жовтня 2018 року первісний кредитор та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» підписали реєстр прав вимог № 8, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за договором про надання фінансового кредиту № 189390 від 13.06.2018 на загальну суму 5082,00 грн., з яких: 3300,00 грн. - основна сума боргу; 1782,00 грн. - заборгованість за процентами, а також право вимоги пені та інших штрафних санкцій, що нараховуються, згідно кредитним договором.
Протоколом № 1706 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» від 25.07.2024 змінено найменування зазначеного товариства на Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», що підтверджується наказом № 55-к від 25.07.2024 та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 26.07.2024.
Відповідно до картки обліку договору (розрахунок заборгованості) про надання фінансового кредиту № 189390 від 13.06.2018 загальна заборгованість відповідача перед позивачем становить 14892,00 грн., з яких: 3300,00 грн. - основна сума боргу; 1782,00 грн. - заборгованість за процентами, нарахованими за період з 14.06.2018 по 30.07.2018; 900,00 грн. - штрафи за 03.08.2018, 29.08.2018 та за 28.10.2018; 8910,00 грн. - пеня за період з 04.08.2018 по 31.10.2018. Додатково, згідно з розрахунками, наведеними позивачем у позовній заяві, відповідачу нараховано три проценти річних - 1341,50 грн. та інфляційні втрати - 3256,35 грн., а всього 19489,85 грн. (14892,00+3256,35+1341,50=19489,85).
Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення позову, суд виходить з наступного.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, тобто норми про договір позики.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Частиною 1 статті 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно зі ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Боржник, який прострочив зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливості виконання, що випадково настало після прострочення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, на підставі ч. 2 якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший процентів не встановлений договором або законом.
На підставі ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника відповідних коштів.
Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
З огляду на викладене, до позивача на підставі вищезазначеного договору факторингу перейшло право вимоги до відповідача за договором про надання фінансового кредиту № 189390 від 13.06.2018 на загальну суму 14892,00 грн., з яких: 3300,00 грн. - основна сума боргу; 1782,00 грн. - заборгованість за процентами; 9810,00 грн. - заборгованість за пенею та штрафами.
Водночас, суд відхиляє доводи позивача в частині стягнення заборгованості за процентами на загальну суму 1782,00 грн. за договором про надання фінансового кредиту № 189390 від 13.06.2018, з огляду на наступне.
Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 189390 від 13.06.2018, відповідачу були нараховані проценти за період з 14.06.2018 по 30.07.2018 на загальну суму 1782,00 грн. Відповідно до п. 1.4 кредитного договору, строк кредитування становить 30 днів, а отже останнім днем правомірного нарахування процентів за зазначеним договором є 13.07.2018, що додатково підтверджується графіком розрахунків до договору про надання фінансового кредиту № 189390 від 13.06.2018. Належні та допустимі докази пролонгації договору відповідно до п. 1.6 кредитного договору в матеріалах справи відсутні.
Зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто, позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Враховуючи викладене, суд відхиляє позовні вимоги в частині стягнення процентів, нарахованих поза межами строку кредитування за договором про надання фінансового кредиту № 189390 від 13.06.2018, а саме за період з 14.07.2018 по 30.07.2018 на загальну суму 1009,80 грн.
Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за договором про надання фінансового кредиту № 189390 від 13.06.2018 в частині нарахованих процентів становить 1782,00 грн. - 1009,80 грн. = 772,20 грн.
Зазначене узгоджується із висновком Верхового Суду, викладеним у постанові від 05.04.2023 по справі № 910/4518/16 (реєстраційний номер рішення у ЄДРСР 110279633), що враховується судом у даній справі, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Суд також відхиляє доводи позивача в частині нарахування відповідачу штрафу за неналежне виконання відповідачем зобов'язання за договором про надання фінансового кредиту № 189390 від 13.06.2018 на загальну суму 900,00 грн., оскільки штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, їх одночасне застосування за одне і те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за зазначеним договором є недопустимим.
Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Однак, заявлений позивачем розмір пені в сумі 8910,00 грн. не відповідає принципам розумності та справедливості та значно перевищує розмір збитків, а тому в даних правовідносинах підлягає застосуванню положення частини третьої статті 551 ЦК України.
Враховуючи зазначене, розмір пені підлягає зменшенню до суми збитків за договором про надання фінансового кредиту № 189390 від 13.06.2018, а саме з 8910,00 грн. до 4072,20 грн.
Зазначене узгоджується із висновком Верхового Суду, викладеним у постанові від 12.01.2022 по справі № 202/34155/13 (реєстраційний номер рішення у ЄДРСР 102941158), що враховується судом у даній справі, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Враховуючи викладене, загальна заборгованість відповідача перед позивачем за договором про надання фінансового кредиту № 189390 від 13.06.2018 становить: 8144,40 грн., з яких: 3300,00 грн. - основна сума боргу; 772,20 грн. - заборгованість за процентами; 4072,20 грн. - заборгованість за пенею.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається із матеріалів справи позивач здійснив нарахування 3 % річних та інфляційні втрати на суму неустойки, однак стягнення неустойки є самостійною мірою цивільно-правової відповідальності, тому на неї не можуть нараховуватись проценти річних та інфляційні втрати, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2018 по справі № 915/14/17 (реєстраційний номер рішення у ЄДРСР 71945203), що враховується судом у даній справі, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Отже, розмір трьох процентів річних, відповідно до ст. 625 ЦК України, в межах заявленого позивачем періоду становить: з 23.02.2019 до 31.12.2019 (312 днів): 4072,20*3%/365*312 = 104,43 грн.; з 01.01.2020 до 31.12.2020 (366 днів): 4072,20*3% = 122,17 грн.; з 01.01.2021 до 23.02.2022 (419 днів): 4072,20*3%/365*419 = 140,24 грн., а всього: 104,43+122,17+140,24 = 366,84 грн.
Суд не погоджується з визначеним позивачем індексом інфляції за період з березня 2019 року по лютий 2022 року у розмірі 1,21866444 (або 121,866444%), що має заокруглюватися до десяткового числа після коми (п. 34 постанови Верховного Суду від 26.06.2020 по справі № 905/21/19 (№ судового рішення у ЄДРСР - 90205663), що враховується судом відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Індекс інфляції за період з березня 2019 року по лютий 2022 року становить 121,9%, а відтак розмір інфляційних втрат за цей період становить: 4072,20*1,219-4072,20=891,81 грн.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню на суму: 8144,40 + 366,84 + 891,81 = 9403,05 грн.
За правилами ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1), інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 3 ч. 2).
До позовної заяви додано платіжну інструкцію від 15.08.2025 № 189390, якою підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 2422,40 грн., оскільки позовні вимоги позивача задоволено частково на суму 9403,05 грн., що становить 48,25% від ціни позову, то сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить: 2422,40*48,25% = 1168,81 грн.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Частиною другою статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За приписами ч. 5 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).
Позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. надано: договір № 33 про надання правової допомоги від 22.03.2024; додаткова угода від 22.03.2024 до договору № 33 про надання правової допомоги від 22.03.2024; акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 27.08.2025, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатським бюро «Анастасії Міньковської», необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» щодо стягнення кредитної заборгованості.
Отже, розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, враховуючи часткове задоволення позову, становить: 5000,00*48,25% = 2412,50 грн.
Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 258, 259, 263 - 265, 268, 273, 319 ЦПК України, суд
вирішив:
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 189390 від 13 червня 2018 року в розмірі 9403,05 грн. (дев'ять тисяч чотириста три гривні 05 коп.), з яких: 3300,00 грн. - основна сума боргу; 772,20 грн. - заборгованість за процентами; 4072,20 грн. - заборгованість за пенею; 366,84 грн. - три проценти річних; 891,81 грн. - інфляційні втрати.
3. У задоволенні решти позову - відмовити.
4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» 1168,81 грн. (одна тисяча сто шістдесят вісім гривень 81 коп.) витрат по сплаті судового збору та 2412,50 грн. (дві тисячі чотириста дванадцять гривень 50 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.
5. Реквізити учасників справи:
- позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, м. Київ, 04112, ідентифікаційний код: 38750239;
- відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Запорізького апеляційного суду.
Повне судове рішення складено 12 листопада 2025 року.
Суддя С.С. Гасанбеков