Справа № 127/29768/25
Провадження № 3/127/6300/25
13.11.2025м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний матеріал про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення 08.09.2025 о 19.00 год ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство фізичного та психологічного характеру відносно колишньої дружини, а саме виражався нецензурною лайкою, простягав руки та душив руками за шию.
ОСОБА_1 в судовому засіданні винуватість у вчиненні правопорушення не визнав і суду пояснив, що відомості, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, не відповідають дійсності.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , думку його захисника, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.
Згідно зі статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Суд враховує, що частиною другою статті 251 КпАП регламентовано, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини першої статті 173-2 КпАП домашнє насильство полягає у вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Аналогічне визначення закріплене у пункті 3 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII). Зокрема, згідно з визначенням, даним у зазначеній правовій нормі, домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи;
Зі змісту пункту 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
З протоколу про адміністративне правопорушення випливає, що 08.09.2025 о 19.00 год ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство фізичного та психологічного характеру відносно колишньої дружини, а саме виражався нецензурною лайкою, простягав руки та душив руками за шию.
Суд враховує, що у протоколі про адміністративне правопорушення відсутнє посилання на місце вчинення правопорушення.
У прецедентній практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), звертає увагу, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
У справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08), рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення частини першої статті 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Крім того, у пункті 43 рішення від 06.02.2025 (справа «Гайдашевський проти України») ЄСПЛ звернув увагу на те, що шукаючи докази винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, за власною ініціативою та засуджуючи заявника на основі доказів, отриманих таким чином, суд створив враження плутанини між ролями прокурора та судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду за об'єктивною перевіркою.
Суд також враховує рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 відповідно до якого адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпція, в тому числі й закріпленою в статті 62 Конституції України.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рибемон проти Франції» зазначив, що сфера застосування принципу невинуватості значно ширше, ніж це представляється: презумпція невинуватості обов'язкова не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, але і для всіх інших суспільних відносин.
Згідно з висновком ЄСПЛ, викладеним у Постанові від 19.11.2015 (справа №46998/8) «Михайлов проти Росії» у разі, коли особі загрожує стягнення (покарання) у виді адміністративного арешту на строк 15 діб, за загальним правилом цього вже достатньо, щоб прийти до висновку, що інтереси правосуддя потребують надання йому послуг захисника безоплатно за умови відсутності у неї засобів на оплату таких послуг (пункт 92).
Крім того, у справі «Гурепка проти України» (рішення від 06.09.2005, заява № 61406/00) ЄСПЛ констатував, що в силу суворості санкції дана справа (накладення адміністративного арешту строком на 7 діб) є кримінальною, а адміністративне покарання фактично мало кримінальний характер, а тому на провадження у справі по цьому адміністративному правопорушенню слід поширювати гарантії права на справедливий суд (пункт 55).
Санкція правопорушення, за фактом вчинення якого складений протокол, передбачає з-поміж іншого такий вид стягнення як адміністративний арешт строком до 15 діб. Тому при розгляді зазначеної справи суду слід керуватись гарантіями, передбаченими Конвенцією, як по відношенню до обвинуваченої особи у кримінальному провадженні.
Отже, наданий суду протокол про адміністративне правопорушення не містить посилання на вчинення діяння, у зв'язку з яким складений протокол. При цьому, як суд зазначив вище, ЄСПЛ зауважив, що суд позбавлений процесуальних повноважень редактувати фабулу правопорушення, а так само відшукувати докази на користь обвинувачення. Саме тому з урахуванням принципу презумпції невинуватості, закріпленого у статті 62 Конституції України, провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КпАП слід закрити.
Керуючись статтями 185, 283, 284 КпАП, суд
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя: