Справа № 127/9689/25
Провадження № 2/127/1785/25
(ЗАОЧНЕ)
10.11.2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
в складі головуючого судді Антонюка В. В.,
за участі: секретаря судового засідання Бойчук Я. П.,
представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Залокоцької В. Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду м. Вінниця, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Вінницька міська рада, про припинення права на частку у спільній частковій власності,
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Залокоцька В. Д., звернулася до Вінницького міського суду Вінницької області із позовом до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Вінницької міської ради, про припинення права на частку у спільній частковій власності.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що згідно договору дарування, виданого нотаріусом Третьої вінницької державної нотаріальної контори 23.05.1996 року, ОСОБА_3 подарувала позивачці ОСОБА_4 11/20 частки житлового будинку АДРЕСА_1 .
Крім того, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29.04.2024 року, серії НТЕ №654071, виданого державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори, у спадщину позивачці перейшло майно ОСОБА_5 , а саме 23/100 часток житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_2 , належних померлій на підставі Договору дарування, посвідченого Першою вінницькою державною нотаріальною конторою 19.08.1993 року за реєстровим №6-4941.
Рішенням виконкому Вінницької міської ради народних депутатів від 04.06.1987 року за №200, житловому будинку АДРЕСА_3 , а рішенням від 25.12.2015 року за АДРЕСА_1 .
Після прийняття в дарунок вказаної частини житлового будинку, позивачка одразу ж вселилася у будинок і по даний час проживає у ньому.
Власником іншої 11/50 частини житлового будинку АДРЕСА_2 , є відповідач ОСОБА_6 на підставі Договору дарування від 19.08.1993 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Вінницької нотаріальної контори за реєстром № 6-4941 та зареєстрованого у Вінницькому обласному об'єднаному бюро технічної інвентаризації 19.08.1993 року.
Позивачка зазначає, що їй невідомо місце перебування ОСОБА_2 , з часу набуття ним права власності на частку будинку, вона жодного разу його не бачила, він участі в утриманні будинку не приймає, комунальні платежі не сплачує, у спірній частині будинку не проживає і не проживав.
Оскільки, позивачці невідомо місце знаходження відповідача, вона позбавлена можливості вирішити спір у позасудовому порядку шляхом викупу належної ОСОБА_2 частини будинку та враховуючи те, що припинення права власності на частку в спільному майні не завдасть відповідачу істотної шкоди, оскільки вже довгий термін він не цікавиться станом будинку та в ньому не проживає, позивачка просить суд припинити право власності відповідача з компенсацією вартості 11/50 частини будинку.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.2025 року, головуючим у справі визначено суддю Короля О. П.
Ухвалою суду від 16.04.2025 року позовну заяву залишено без руху та позивачці визначено строк для усунення виявлених недоліків.
Ухвалою суду від 25.04.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за загальними правилами позовного провадження і призначено до підготовчого засідання.
08.05.2025 року на адресу суду надійшли письмові пояснення представника Вінницької міської ради, в яких вона просила врахувати зазначені пояснення при ухваленні рішення у справі та справу розглядати за відсутності представника Вінницької міської ради.
Розпорядженням №179/25 від 16.06.2025 року, у зв'язку із тим, що рішенням Вищої ради правосуддя від 29.05.2025 року № 1148/15-25 ОСОБА_7 звільнено з посади судді Вінницького міського суду Вінницької області, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2025 року, головуючим у справі визначено суддю Антонюка В. В.
Ухвалою судді від 17.06.2025 року прийнято до свого провадження цивільну справу та призначено до підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 24.09.2025 року закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Залокоцька В.Д., заявлені вимоги підтримала за обставин, зазначених у позовній заяві. Зокрема зазначила, що висновок про можливість поділу об'єкту нерухомого майна отримати неможливо, так як відсутня згода усіх співвласників нерухомого майна, що суперечить п. 150 Постанови № 488 Кабінету Міністрів України від 12.04.2023 року про «Деякі питання проведення технічної інвентаризації», у якій зазначено, що визначення технічної можливості поділу, об'єднання або виділу щодо об'єкта нерухомого майна, що перебуває у спільній сумісній або спільній частковій власності, проводиться за згодою усіх співвласників. Більше того, відповідно до технічного паспорту та інвентарної справи вбачається один вхід до житлового будинку, загальна покрівля даху та комунікації. Просила задовольнити заявлені вимоги в повному обсязі, а понесені позивачкою судові витрати, залишити за нею. Проти ухвалення судом заочного рішення, не заперечила.
Відповідач ОСОБА_2 за вказаною у позовній заяві адресою та на території України не зареєстрований і не проживає, місце його реєстрації невідомо, у зв'язку з чим суд здійснював виклик відповідача ОСОБА_2 через оголошення на офіційному веб - сайті судової влади України, що відповідає вимогам ч.11 ст.128 ЦПК України (а.с. 58).
Відповідач ОСОБА_2 на виклик суду не прибув, відзиву на позовну заяву та зустрічного позову не подав.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Вінницької міської ради - Ірина Шмігленко, на виклик суду не прибула, до суду надійшла заява про розгляд справи у її відсутності, щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільній частковій власності, Вінницька міська рада не заперечила, однак зазначила, що позивачем не визначено можливості виділення в натурі частки нерухомого майна, зокрема зазначила, що позивачем не зазначено підстави залучення Вінницької міської ради в якості третьої особи.
У судовому засіданні 14.10.2025 суд, не виходячи до нарадчої кімнати, відповідно до ч.4 ст.259 ЦПК України, постановив ухвалу про розгляд справи у відсутності відповідача та враховуючи, що в справі є достатньо матеріалів про спірні правовідносини сторін, за згодою представника позивача постановив провести заочний розгляд справи, що відповідає положенню ч. 3 ст. 211 та ст. ст. 280-282 ЦПК України.
Вислухавши пояснення позивачки та її представника, пояснення свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судом встановлено наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власницею 11/20 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 23 травня 1996 року, виданого нотаріусом Третьої вінницької державної нотаріальної контори (а.с.13-14), що також підтверджується наявним в матеріалах справи Витягом з Державного реєстру речових прав від 14.09.2024 року (а.с.15).
Крім того, на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 29.04.2024 року серії НТЕ №654071, виданого державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори, у спадщину позивачці перейшло майно ОСОБА_5 , а саме 23/100 часток житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_2 , належних померлій на підставі Договору дарування, посвідченого Першою вінницькою державною нотаріальною конторою 19.08.1993 року за реєстровим №6-4941 (а.с.12), що також підтверджується Відомостями з Державного реєстру речових прав від 22.07.2024 року (а.с.16).
Відповідно до довідки КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» від 10.09.2024 року № 8973, рішенням виконкому Вінницької міської ради народних депутатів від 04.06.1987 року за №200, житловому будинку АДРЕСА_3 , а рішенням від 25.12.2015 року за №71 вулиця Ф. Кона перейменована на вулицю Івана Миколайчука (а.с.21).
Позивачка ОСОБА_1 зареєстрована і проживає у будинку АДРЕСА_2 , що підтверджується копією її паспорта (а. с. 9-10).
Належна позивачці частка житлового будинку АДРЕСА_1 знаходиться на земельних ділянках, з кадастровими номерами: 0510100000:02:050:0227 та 0510100000:02:050:0228, площею 0,0168 га., та 0,0034 га., відповідно, які належать останній, що підтверджується Свідоцтвами на право на спадщину за законом від 29.04.2024 року (а.с.17-18).
Власником 11/50 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , є відповідач ОСОБА_2 на підставі Договору дарування від 19.08.1993 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Вінницької нотаріальної контори за реєстром № 6-4941 та зареєстрованого у Вінницькому обласному об'єднаному бюро технічної інвентаризації 19.08.1993 року (а.с.13-14).
Вказана обставина також підтверджується інвентарною справою КП «Вінницьке МБТІ» № 3431 на домоволодіння по АДРЕСА_1 , витребуваною і оглянутою у судовому засіданні.
На підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 29.04.2024 року серії НТЕ №654071, виданого державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори, у спадщину позивачці перейшло майно ОСОБА_5 , а саме: 23/100 часток житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_2 , належних померлій на підставі Договору дарування, посвідченого Першою вінницькою державною нотаріальною конторою 19.08.1993 року за реєстровим №6-4941 (а. с.12 ).
Згідно з положеннями ЗУ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 01.12.2022, який набрав чинності 23.12.2022, зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчинену від імені України у м. Мінську 22.01.1993, та Протоколу до вказаної Конвенції від 28.03.1997. Україна вийшла із вказаної Конвенції та протоколу до неї.
Відповідач ОСОБА_2 за вказаною у позовній заяві адресою не зареєстрований і не проживає, не має зареєстрованого у передбаченому законом порядку місця проживання в Україні (а.с.58).
Допитані в ході розгляду справи свідки: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 суду повідомили, що є сусідами ОСОБА_1 та були знайомі з попередньою власницею будинку. Будинок АДРЕСА_2 , належав ОСОБА_3 , що є бабусею Позивачки по маминій лінії. У вказаному будинку проживала ОСОБА_3 із дочкою ОСОБА_5 , а ОСОБА_2 приїжджав лише у дитинстві. ОСОБА_3 подарувала частину будинку позивачці, а одну кімнату подарувала ОСОБА_10 , хоча навіть після отримання у власність частки житлового будинку, ОСОБА_11 не приїздив до будинку, з сестрою не спілкувався, станом будинку не цікавився. ОСОБА_3 хворіла, належного догляду за будинком також не здійснювала. ОСОБА_1 , після вселення в будинок, зробила ремонт в середині приміщення та ззовні, упорядкувала територію домогосподарства.
Суд визнає достовірність цих показів свідків з урахуванням того, що покази відповідають і не суперечать іншим, вказаним вище доказам, дослідженим і перевіреним судом.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються законом.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" від 15.05.2008 та п.23 рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України №2" від 08.04.2010 наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, у судовому засіданні досліджено кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови ПВС України від 12.06.2009 № 2 «Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).
При цьому суд враховує позиції ЄСПЛ щодо аргументації судових рішень, закріплені, зокрема в рішенні «Бендерський проти України» від 15.11.2007, в якому наголошується, що «право може вважатися ефективним, тільки, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (п.33 рішення від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції»; пп. 32 - 35 рішення від 07.03.2006 у справі «Донадзе проти Грузії»).
Частиною 3 ст. 12, ст. ст. 76 - 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Засобами доказування у цивільній справі є показання свідків, письмові докази, речові і електроні докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що "Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом" (див. рішення від 18.01.1978 у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства"). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)».
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст.15 ЦК України).
Згідно з положенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч.1 ст.316 ЦК України).
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ст.317 ЦК України).
Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом (ст.318 ЦК України).
За приписами статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з положеннями ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
За приписами ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього, він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Відповідно до вимог ч. ч. 1 - 3 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
За правилами ч.1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі (п.1); річ є неподільною (п.2); спільне володіння і користування майном є неможливим (п.3); таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї (п.4).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2018 року в справі № 908/1754/17 (пункт 43) звернула увагу на те, що стаття 365 ЦК свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, у пунктах 1-3).
Закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України не може вважатися самостійною обставиною для припинення права на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї).
Отже, для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини 1 статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об'єкта, який є спільним майном.
Крім того, за змістом статті 365 ЦК України неможливість спільного володіння і користування майном може мати місце лише у тому випадку, якщо річ є неподільною.
З огляду на викладене при вирішенні позову, пред'явленого на підставі статті 365 ЦК України, визначальним для прийняття судом рішення є встановлення обставини про те, що припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників не завдасть шкоди особі, право власності на частку якої припиняється, а визначення істотності шкоди, яка може бути завдана співвласнику, право якого припиняється, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об'єкта, який є спільним майном.
Таке тлумачення відповідає сталій судовій практиці щодо застосування статті 365 ЦК України про примусове припинення частки у спільному майні.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 908/1754/17 (провадження №12-180гс18), у постанові Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 344/120/16-ц (провадження № 61-22129св19) та у постановах Верховного Суду України від 16.01.2012 у справі №6-81цс11, від 02.07.2014 у справі № 6-68цс14, від 23.11.2016 у справі №6-1943цс16.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.10.2019 у справі № 750/11178/17 (провадження № 61-42000св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України та вказано, що «припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім'ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім'ї. Оскільки мається на увазі недопущення, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку».
Верховний Суд у постанові від 09 січня 2024 року у справі №723/3902/20 (провадження № 61-7633св23) зазначив, що якщо співвласники не є членами однієї сім'ї, не проживають спільно і не ведуть спільне господарство, один з них не бере участі у витратах, яких потребує утримання майна, не несе витрати зі сплати житлово-комунальних послуг - можна стверджувати про неможливість спільного володіння та користування майном, адже такі обставини практично завжди призводять до виникнення конфліктних ситуацій серед співвласників, проте не є безумовними підставами для примусового припинення права власності на частину належного особі майна, якщо таке припинення завдасть істотної шкоди інтересах співвласника та членам його сім'ї.
В обґрунтування заявлених вимог позивачка зазначає, що ОСОБА_2 не проживав у спірному будинку з 2009 року до цього часу, не сплачував комунальні платежі, не здійснював поточного ремонту, а наглядає за будинком та підтримує його належний стан лише позивачка, крім того, частка ОСОБА_2 є незначною у порівнянні з часткою позивачки та не може бути виділена в натурі, а припинення права власності останнього не завдасть шкоди його інтересам з огляду на те, що останній постійно проживає в російській федерації.
З аналізу судової практики вбачається, що поняття «незначна частка» є оціночним, тому при вирішенні спору в судовому порядку слід враховувати співвідношення вартості всього майна, часток кожного, тощо.
Згідно з ч. 2 ст. 365 ЦК України, суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Наявність цієї умови дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. Адже на підставі цього рішення не тільки припиняється право, але й набувається право на частку іншим співвласником.
Отже, процедура внесення суми відшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на частку у спільному майні, а з іншого боку, є технічною функцією щодо забезпечення виконання позивачем у справі своїх зобов'язань перед відповідачем.
Відповідно до наданого позивачем Звіту №03/25-06І про незалежну оцінку майна - частки житлового будинку, загальна площа будинку - 83,1 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 . проведеного експертом ТОВ «ЕКСПЕРТ КОМПАНІ+» від 18.04.2025 року (Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №200/2022, виданого ФДМ України від 16.05.2022 року в особі оцінювача ОСОБА_12 (Кваліфікаційне свідоцтво оцінювача за напрямком оцінки майна «Оцінка об'єктів у матеріальній формі» МФ № 6183 від 05.07.2008 р., видане ФДМУ та МІБ, Посвідчення про підвищення кваліфікації МФ №879-ПК від 11.06.2024 р., видане ФДМУ та ТОВ “Інформаційноконсультаційний центр АСБОУ») оціночна (ринкова) вартість житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 на дату оцінки становить 136 763, 50 грн.
У п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» ВСУ роз'яснив, що розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а за відсутності такої угоди судом за дійсною вартістю будинку на час розгляду справи.
Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункту чи місцевості. Для її визначення за необхідності призначається експертиза. В окремих випадках суд може врахувати конкретні обставини справи і за відсутності згоди власника, що виділяється, зобов'язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов'язковим наведенням відповідних мотивів. Зокрема, це може мати місце, якщо частка у спільній власності на будинок є незначною й не може бути виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник в будинку не проживає і забезпечений іншим житлом.
13.10.2025 року Позивачем ОСОБА_1 було внесено на депозитний рахунок ТУ ДСА України м. Київ, грошову компенсацію за 11/50 частину нерухомого майна в сумі 136 763, 50 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 203291645, виданою АТ КБ «А-БАНК» 13.10.2025 (а.с. 177).
Повно та всебічно дослідивши обставини справи про припинення права власності на частку у спільній частковій власності, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд приходить до висновку, про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на те, що частка відповідача, яка становить 11/50 у спільному майні є очевидно незначною, не може бути виділена в натурі, припинення права власності на частину майна не завдасть істотної шкоди відповідачу, на його користь буде стягнута відповідна грошова компенсація, з огляду на те, що відповідач ОСОБА_2 з часу набуття права власності, своєю часткою житлового будинку ніколи не користувався, не підтримує її у придатному для проживання стані, не цікавиться станом помешкання, тобто істотного порушення прав відповідача у разі припинення права власності на його частку не вбачається.
У цій справі наявні обставини, визначені п. 1-4 ч.1 ст.365 ЦК України, тому позов у частині припинення за відповідачем права на частку у спільному майні, підлягає задоволенню.
У зв'язку з припиненням права власності ОСОБА_2 на 11/50 частину у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , з компенсацією її вартості, за позивачкою слід визнати право власності на 11/50 частину вказаного спірного нерухомого майна, зі стягненням з позивачки ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 грошової компенсації вартості її частки, у сумі 136 763,50 грн., внесених представником позивачки на депозитний рахунок ТУ ДСАУ м. Київ.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10, 12, 13, 76 - 81, 89, 259, 263-265, 280 - 282 ЦПК України, ст. ст. 41, 55 Конституції України, ст. ст. 3, 15, 316, 317, 319, 321, 355, 356, 358, 364, 365 ЦК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Вінницька міська рада, про припинення права на частку у спільній частковій власності - задовольнити.
Припинити право власності ОСОБА_2 на 11/50 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 11/50 частки житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Виплатити ОСОБА_2 , компенсацію за 11/50 частки житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , в розмірі 136 763,50 (сто тридцять шість тисяч сімсот шістдесят три гривні п'ятдесят копійок), внесених ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду згідно платіжної інструкції № 137842204, виданою АТ КБ «А-БАНК» 13.10.2025.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).
Відповідачу, який не з'явився в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому ст.272 ЦПК України (ст.283 ЦПК України).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ст.284 ЦПК України).
Заява про перегляд заочного рішення повинна бути подана у письмовій формі (ч.1 ст.285 ЦПК України).
Повний текст рішення виготовлено 13.11.2025 року.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , жителька АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 , виданий Ленінським ВМ ВПВ УМВС 29.10.2004;
Відповідач - ОСОБА_2 , дата народження невідома, останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 , інші дані ідентифікуючі особу відсутні;
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Вінницька міська рада, адреса місця знаходження: 21050, Вінницька область, м. Вінниця, вул. Соборна, 59, код ЄДРПОУ 25512617.
Суддя: