10 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 474/11/23
провадження № 51-2031 км 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженої ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 на вирок Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 02 серпня 2024 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 06 березня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022152200000152 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки смт Врадіївка Миколаївської області, зареєстрованої по АДРЕСА_1 , проживає по АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 190 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Кривоозерський районний суд Миколаївської області вироком від 02 серпня 2024 року визнав ОСОБА_6 винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень і призначив їй покарання за ч. 1 ст. 190 КК України у виді штрафу в розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 34 000 гривень, за ч. 2 ст. 190 КК України - у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
На підставі положень ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
Цивільний позов прокурора задовольнив, стягнув з ОСОБА_6 на користь Управління соціального захисту населення Первомайської районної військової адміністрації майнову шкоду в розмірі 176 315,12 гривень.
За вироком суду 17 вересня 2019 року в обвинуваченої ОСОБА_6 виник протиправний умисел, спрямований на незаконне заволодіння чужим майном шляхом обману, а саме грошовими коштами Управління соціального захисту населення Врадіївської районної державної адміністрації у вигляді державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям.
Реалізуючи свій злочинний умисел, 17 вересня 2019 року, діючи з корисливих мотивів, перебуваючи в приміщенні Управління соціального захисту населення Врадіївської районної державної адміністрації по вул. Героїв Врадіївщини,118 у смт Врадіївка Первомайського району Миколаївської області, при заповнені "Декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги" зазначила у розділі І "Загальні відомості" члена сім'ї - чоловіка ОСОБА_8 , власноручно внесла завідомо недостовірні відомості до вказаного документу у розділі ІII "Відомості про житлові приміщення, що перебувають у власності або володінні членів сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, членів сім'ї, що проживають окремо (дружини, чоловіка, неповнолітніх дітей)", зазначивши про наявність житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 , не вказавши наявність у власності ОСОБА_8 з 29 липня 2013 року житлового будинку по АДРЕСА_3 й транспортних засобів, а саме: автомобіля марки "Opel Movana", 2006 року випуску (зареєстрований 14 листопада 2017 року), вартість якого складає 40 500 грн; причіпа марки «Сантей» 750-231, 2013 року випуску (зареєстрований 06 грудня 2017 року), вартість якого складає 25 434 грн; автомобіля марки "Ford Transit", 1996 року випуску (зареєстрований 27 червня 2018 року), вартість якого складає 77 830 грн; автомобіля марки "Renault Master", 2016 року випуску (зареєстрований 07 серпня 2019 року), вартість якого складає 126 000 грн.
На підставі поданих ОСОБА_6 завідомо неправдивих відомостей, які впливають на визначення державних допомог, уповноваженою особою Управління соціального захисту населення Врадіївської районної державної адміністрації було прийнято рішення про призначення обвинуваченій державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям.
Обвинуваченій була призначена державна соціальна допомога як малозабезпеченій сім'ї з вересня 2019 року по листопад 2020 року в сумі 3 577,11 грн щомісячно, а з грудня 2019 року по лютий 2020 року - в сумі 3 839, 36 грн щомісячно. Відповідно ОСОБА_6 було виплачено за вказаний період кошти на загальну суму 22 249,41 грн, які вона отримала та використала на власний розсуд.
Обвинувачена умисно приховала інформацію про наявність у ОСОБА_8 житлового будинку по АДРЕСА_3 (придбаного 29 липня 2013 року) та вказаних вище транспортних засобів, що вплинуло на рішення про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям.
Крім того, 17 березня 2020 року у ОСОБА_6 при заповнені "Декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги" за період з 01 січня 2019 року по 29 лютого 2020 року", не зазначила інформацію про дохід, отриманий від продажу ОСОБА_8 27 грудня 2019 року автомобіля марки "Ford Transit", вартістю 75 000 грн, а також про наявність у власності ОСОБА_8 житлового будинку по АДРЕСА_3 , вартістю 20 418 грн (придбаний 29 липня 2013 року); квартири по АДРЕСА_4 , вартістю 427 056 грн (придбана 08 жовтня 2019 року), а також вказаних вище транспортних засобів, а саме: автомобіля "Opel Movana", причепа "Сантей" 750-231, автомобіля "Renault Master".
На підставі поданих обвинуваченою завідомо неправдивих відомостей ОСОБА_6 було призначено державну соціальну допомогу як малозабезпеченій сім'ї з березня 2020 року по червень 2020 року в сумі 3 783, 07 грн щомісячно, а з липня 2020 року по серпень 2020 року в сумі 4 823,72 грн щомісячно. Відповідно обвинуваченій було виплачено за період з 01 березня по 31 серпня 2020 рік кошти на загальну суму 24 779,72 грн, які вона використала на власний розсуд.
Крім цього, 10 вересня 2020 року ОСОБА_6 при заповнені "Декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги" власноручно внесла завідомо недостовірні відомості до вказаного документу, не вказавши наявність у власності ОСОБА_8 житлового будинку по АДРЕСА_3 , вартістю 20 418 грн (придбаний 29 липня 2013 року); квартири по АДРЕСА_4 , вартістю 427 056 грн (придбана 08 жовтня 2019 року), а також указаних вище транспортних засобів, а саме: автомобіля "Opel Movana", причепа "Сантей" 750-231, автомобіля "Renault Master".
На підставі поданих обвинуваченою завідомо неправдивих відомостей їй була призначена державна соціальна допомога як малозабезпеченій сім'ї та виплачено ОСОБА_6 період з 01 вересня 2020 року по 28 лютого 2021 року кошти на загальну суму 30 009,97 грн, які вона використала на власний розсуд.
Також 11 березня 2021 року ОСОБА_6 при заповнені "Декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги" власноручно внесла завідомо недостовірні відомості до вказаного документу, не вказавши про наявність у власності ОСОБА_8 житлового будинку по АДРЕСА_3 , квартири по АДРЕСА_4 , наявність у власності ОСОБА_6 житлового будинку по АДРЕСА_1 (дарований 12 листопада 2020), а також наявність у власності ОСОБА_8 транспортних засобів, а саме: автомобіля марки "Opel Movana", причепа марки "Сантей" 750-231, автомобіля марки "Renault Master", автомобіля марки "Богдан" 211140.
На підставі поданих обвинуваченою завідомо неправдивих відомостей ОСОБА_6 була призначена державна соціальна допомога як малозабезпеченій та виплачено за період з 01 березня по 31 серпня 2021 року кошти на загальну суму 32 070,3 грн, які вона отримала та використала на власний розсуд.
Крім цього, 13 вересня 2021 року ОСОБА_6 при заповнені "Декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги" власноручно внесла завідомо недостовірні відомості до вказаного документу, не вказавши про наявність у власності ОСОБА_8 житлового будинку по АДРЕСА_3 , квартири по АДРЕСА_4 , наявність у власності ОСОБА_6 житлового будинку по АДРЕСА_1 , а також наявність у власності ОСОБА_8 транспортних засобів, а саме: автомобіля марки "Opel Movana", причепа марки "Сантей" 750-231, автомобіля марки "Renault Master", автомобіля марки "Богдан" 211140.
На підставі поданих ОСОБА_6 завідомо неправдивих відомостей їй була призначена державна соціальна допомога як малозабезпеченій та виплачено за період з 01 вересня 2021 року по 29 липня 2022 року 67 205, 72 грн, якими вона розпорядилася на власний розсуд.
Діяння ОСОБА_6 кваліфіковані судом як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, та заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене повторно, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 06 березня 2025 року апеляційні скарги обвинуваченої та прокурора задовольнив частково.
Вирок Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 2 серпня 2024 року стосовно ОСОБА_6 в частині призначеного покарання змінив, призначив покарання за ч. 1 ст. 190 КК України у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 гривень; за ч. 2 ст. 190 КК України - у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
На підставі положень ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
На підставі положень ст. 75 КК України апеляційний суд звільнив ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та поклав обов'язки, передбачені ст. 76 КК України. В іншій частині вирок місцевого суду апеляційний суд залишив без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення і закрити кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що у її діянні відсутній склад кримінальних правопорушень, оскільки вона фактично однією сім'єю з ОСОБА_8 не проживає, їх шлюб розірвано в 2008 році, а суди дійшли необґрунтованого висновку про таке проживання. Їй не було відомо про майновий стан ОСОБА_8 , оскільки вона не вважала його членом своєї сім'ї.
Вважає, що суд неправильно виклав у вироку показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , і вважає їх неналежними доказами, оскільки ці особи не можуть підтвердити чи спростувати факт проживання засудженої з ОСОБА_8 однією сім'єю.
Вважає, що суд безпідставно послався на довідку про склад сім'ї для підтвердження факту проживання однією сім'єю, оскільки наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 22.07.2003 № 204 «Про затвердження форми Декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулись за призначенням усіх видів соціальної допомоги, та довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб» втратив чинність в липні 2019 року, й такі довідки після цього видавались Врадіївською селищною радою протиправно.
Крім цього засуджена вважає, що суди не перевірили, чи мала вона взагалі право на отримання соціальної допомоги, бо факт наявності у особи права на отримання соціальної допомоги на інших підставах свідчить про порушення порядку оформлення документів і не може розцінюватись як шахрайство. Також засуджена вважає, що орган, який призначає соціальну допомогу, мав перевірити наявність у неї підстав для отримання такої допомоги, на що вона законно очікувала.
Крім цього засуджена вважає, що інкриміноване їй кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 190 КК України, вчинено 17.09.2019 і на момент постановлення ухвали апеляційного суду 06 березня 2025 року минув визначений ст. 49 КК України трирічний строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, однак суди першої та апеляційної інстанцій не роз'яснили їй такого права і не звільнили її від кримінальної відповідальності.
Також ОСОБА_6 вважає, що апеляційний суд усупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК України не розглянув її клопотання та не дослідив повторно докази, про що вона ставила питання.
Додатково у касаційній скарзі засуджена не погоджується з кваліфікацією її діянь як шахрайство, вчинене повторно, оскільки, на її думку, навіть якщо припустити, що нею дійсно були вчинені шахрайські дії, то вони були охоплені єдиним умислом на заволодіння грошовими коштами у невизначеному розмірі.
Позиції учасників судового провадження
Засуджена та захисник підтримали подану касаційну скаргу.
Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги і просила залишити оскаржувані судові рішення без зміни.
Іншим учасникам судового провадження були направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується положеннями статей 412-414 КПК України.
Відповідно до змісту ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженим під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК України рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Перевіривши кримінальне провадження в касаційному порядку, колегія суддів вбачає, що вказаних вимог закону суди дотрималися.
Доводи засудженої у касаційній скарзі про відсутність у її діянні складу кримінального правопорушення, оскільки вона фактично не проживала з ОСОБА_8 однією сім'єю, а також про те, що суд неправильно зробив висновок про факт проживання однією сім'єю на підставі показань свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які є неналежними доказами, колегія суддів вбачає безпідставними.
Як вбачається зі змісту вироку, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що фактично ОСОБА_6 проживала з ОСОБА_8 однією сім'єю на підставі сукупності досліджених доказів, у тому числі й на підставі показань свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Викладені у вироку показання цих свідків загалом відповідають тим, які були надані ними в судовому засіданні. Обставини, про які повідомили свідки, сприймались ними безпосередньо, і суд оцінив їх як такі, що у сукупності з іншими доказами підтверджують обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, тому колегія суддів не вбачає підстав вважати ці докази неналежними чи недопустимими.
Крім цього, на підтвердження факту проживання засудженої з ОСОБА_8 однією сім'єю суд послався на інші досліджені в судовому засіданні докази, зокрема на дані:
1) декларацій про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, які подавались засудженою щоразу при зверненні до органу соціального захисту населення для призначення їй соціальної допомоги, у яких вона зазначає ОСОБА_8 як чоловіка або співмешканця, зазначає дані з його особистих документів, вказує про отримання ним пенсії та суми такої пенсії;
2) довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, у яких ОСОБА_8 зазначений як чоловік ОСОБА_6 .
Також суд першої інстанції, спростовуючи твердження сторони захисту про те, що засуджена проживала з ОСОБА_8 як сусіди і не були сім'єю, вказав, що будинок, в якому проживають обвинувачена ОСОБА_6 , син ОСОБА_11 , дочка ОСОБА_11 , а також ОСОБА_8 , має одну ванну, одну кухонну кімнату, єдині прилади обліку. В 2018 року останні, перебуваючи у статусі колишнього подружжя, народили дитину ОСОБА_11 , батьком якої значиться ОСОБА_8 .
Враховуючи викладене, суди дійшли умотивованого висновку про фактичне проживання засудженої ОСОБА_6 однією сім'єю з ОСОБА_8 .
Доводи про безпідставне посилання судом на довідку про склад сім'ї у зв'язку зі скасуванням наказу, яким раніше було затверджено форму такої довідки, також не вбачаються належно умотивованими.
Дійсно наказом Міністерства соціальної політики України від 17.07.2019 № 1106 визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 22 липня 2003 року № 204 «Про затвердження форми Декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, та довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб».
Однак скасування наказу, яким затверджено певну форму довідки, не спростовує інформацію, яка відображена у змісті такої довідки, враховуючи, що певна довідка може бути видана уповноваженим органом й у довільній формі.
Стосовно доводів про те, що суди не перевірили наявності у засудженої права на отримання соціальної допомоги малозабезпеченій сім'ї з інших передбачених законом підстав з посиланням на практику Верховного Суду у постанові від 16.11.2020 (справа № 159/3357/18), колегія суддів також не вважає їх обґрунтованими.
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків, передбачених цією статтею.
У кримінальному провадженні, на яке посилається засуджена, факт наявності у особи підстав для призначення їй соціальної допомоги з інших підстав було встановлено відповідним рішенням суду, яке набрало законної сили і було надане суду, в той час як у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 такі дані відсутні, і нею не надано жодних доказів про наявність у неї реально підтвердженого права для отримання указаної вище соціальної допомоги з інших підстав.
Додатково надані суду стороною захисту касаційному суду матеріали також не вказують на те, що у засудженої були інші підстави для отримання зазначеної соціальної допомоги, зокрема у зв'язку з тим, що її чоловік має інвалідність, оскільки це є лише гіпотетичним припущенням про те, що за умови відповідного звернення до уповноважених органів й на підставі обстеження умов проживання сім'ї така допомога могла б бути призначена, що в принципі суперечить твердженням засудженої про те, що з ОСОБА_8 , тобто з особою, яка має інвалідність, вони фактично однією сім'єю не проживали.
Посилання у касаційній скарзі на те, що орган, який призначав їй соціальну допомогу, мав перевірити наявність у неї права на отримання соціальної допомоги, жодним чином не спростовує того, що засуджена, маючи умисел на заволодіння державними коштами у вигляді соціальної допомоги, при зверненні до органу соціального захисту населення неодноразово умисно не вказала у декларації про доходи та майновий стан інформацію про наявне у її фактичного чоловіка майно, що, крім іншого, стало підставою для призначення їй соціальної допомоги.
Стосовно наявності в діянні ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення та правильності кваліфікації її діянь за ч. 1, ч. 2 ст. 190 КК України Верховний Суд зазначає таке.
Як встановив суд першої інстанції, ОСОБА_6 порушила порядок реалізації передбаченого актами цивільного законодавства суб'єктивного права на одержання державної соціальної допомоги та неодноразово отримувала державні кошти шляхом подання до уповноваженого органу документів, які містять недостовірну інформацію, заподіявши цим шкоду відносинам власності.
За нормативним визначенням шахрайства, якщо особа, звертаючись до органу соціального захисту з метою одержання державної соціальної допомоги, умисно приховала факти, які спричинили наслідки правового характеру й завдали потерпілій стороні матеріальної шкоди, то такі дії є підставою для виникнення як цивільно-правових, так і кримінально-правових відносин.
Таким чином, правильність правової оцінки поведінки особи, яка отримує соціальну допомогу, не маючи за законом для цього права, безпосередньо залежить від належного з'ясування наявності елементів складу злочину щодо шахрайства.
Як визначено у змісті ст. 190 КК України, шахрайством є заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Обман як злочинний спосіб може полягати у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей (активний обман) та/або приховуванні певних обставин, якщо в особи є обов'язок повідомити про них (пасивний обман). Тому умовою визнання обману ознакою об'єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно. З суб'єктивної ж сторони шахрайство характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.
Неповідомлення (не зазначення) відомостей про наявність у особи (членів сім'ї) майна як спосіб отримання соціальних виплат (допомоги) є одним із різновидів обману, що характеризується документальною (письмовою) формою та проявляється через пасивну поведінку особи, яка не повідомляє обов'язкової за законом інформації.
Як установлено судом першої інстанції, ОСОБА_6 п'ять разів (17 вересня 2019 року, 17 березня 2020 року, 10 вересня 2020 року, 11 березня 2021 року та 13 вересня 2021 року) зверталась до органів соціального захисту для отримання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям.
При цьому в поданих деклараціях про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, на підставі яких було ухвалено рішення про призначення вказаного виду допомоги у різні періоди, засуджена кожного разу зазначала ОСОБА_12 як свого чоловіка/співмешканця і не зазначала інформацію про наявні у нього транспортні засоби та майно. Внаслідок вказаних дій ОСОБА_6 безпідставно отримала з державного бюджету кошти на загальну суму 176 315,12 грн. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вказані діяння ОСОБА_6 були правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК України.
Посилання засудженої про те, що її діяння були охоплені єдиним умислом, тому кваліфікація їх за ч. 2 ст. 190 КК України як вчинені повторно є неправильною, колегія суддів Верховного Суду вважає необґрунтованими, оскільки ОСОБА_6 вчинила п'ять окремих умисних дій, тобто виконала об'єктивну сторону інкримінованого їй кримінального правопорушення п'ять разів, що є окремими випадками вчинення злочинного діяння.
Стосовно клопотання засудженої до апеляційного суду про повторне дослідження доказів колегія суддів зазначає таке.
Засуджена ОСОБА_6 у своїй апеляційній скарзі просила повторно допитати свідків, дослідити письмові докази, дослідити журнали судових засідань та відеозаписи судового процесу (т. 2 а. с. 212).
В судовому засіданні апеляційного суду 22.01.2025 засуджена вказала, що просить повторно дослідити деякі докази, і в засіданні було оголошено перерву до 06.03.2025 для уточнення стороною захисту, які саме докази сторона захисту просить повторно дослідити.
В судовому засіданні 06.03.2025 захисник повідомив, що вони визначились з тим, які саме докази просять дослідити, і клопотав про повторне дослідження витягу з ЄРДР, постанови про об'єднання матеріалів досудового розслідування, постанови про внесення змін до ЄРДР. Це клопотання було задоволено судом і досліджено документи, про які клопотала сторона захисту. За таких обставин, доводи засудженої про те, що суд не розглянув її клопотання і безпідставно відмовив у повторному дослідженні доказів, не ґрунтуються на матеріалах справи.
Стосовно доводів про порушення права на звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 190КК України на підставі положень ст. 49 КК України колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 190 КК України, в редакції закону про кримінальну відповідальність на момент його вчинення, відносилось до нетяжких злочинів, за вчинення якого передбачене покарання у виді обмеження волі, а в редакції на момент постановлення ухвали апеляційного суду - до кримінальних проступків, санкція якого передбачає покарання у виді обмеження волі.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України в редакції, чинній на момент вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі, і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України в редакції, чинній на момент набрання законної сили вироком суду першої інстанції, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки.
Таким чином, строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, й на момент вчинення ОСОБА_6 цього правопорушення, і на момент набрання вироком суду першої інстанції законної сили становив 3 роки.
Відповідно до ч. 3 ст. 49 КК України перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років.
Вчинення такого злочину до закінчення зазначених строків призводить до переривання перебігу давності. У разі переривання перебігу давності обчислення строків давності як за раніше вчинене кримінальне правопорушення, так і за вчинений новий злочин, починається з дня вчинення саме нового злочину, причому окремо за кожне кримінальне правопорушення.
Як встановлено вироком суду, ОСОБА_6 вчинила п'ять окремих епізодів шахрайських дій, перший з яких кваліфікований за ч. 1 ст. 190 КК України, а всі наступні - за ч. 2 ст. 190 КК України як вчинені повторно.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 190 КК України, відноситься до нетяжких злочинів, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до трьох років, тому вчинення такого кримінального правопорушення перериває перебіг строків давності за попередні кримінальні правопорушення.
За таких обставин, вчинення ОСОБА_6 кожного наступного епізоду шахрайських дій переривало перебіг строків давності за попередніми епізодами і розпочинало їх новий паралельний перебіг з моменту вчинення останнього епізоду.
При цьому шахрайство є кримінальним правопорушенням з матеріальним складом і вважається закінченим з моменту заволодіння майном чи придбанням права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.
Як встановлено у вироку суду, останній епізод заволодіння коштами шахрайським шляхом вчинено ОСОБА_6 у липні 2022 року (згідно з вироком «у період часу з 01 вересня 2021 року по 29 липня 2022 року ОСОБА_6 шляхом обману незаконно заволоділа державними грошовими коштами, розпорядником яких є Управління соціального захисту населення Первомайської військової адміністрації Миколаївської області, на загальну суму 67 205, 72 грн»).
Таким чином, саме з цього часу необхідно обраховувати перебіг трирічного строку давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_6 за ч. 1, ч.2 ст. 190 КК України. З огляду на це зазначений трирічний строк давності мав сплинути 28 липня 2025 року.
Оскаржуваний вирок суду щодо ОСОБА_6 набрав законної сили 06 березня 2025 року (день постановлення оскаржуваної ухвали апеляційного суду), тобто до закінчення указаного вище строку притягнення її до кримінальної відповідальності, тому доводи її касаційної скарги щодо порушення судами першої та/чи апеляційної інстанції кримінального процесуального закону й неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність в цій частині колегія суддів Верховного Суду вбачає безпідставними.
Миколаївський апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду в апеляційному порядку, дав належну оцінку доводам апеляційних скарг засудженої і прокурора та, змінивши вирок суду в частині призначеного покарання, обґрунтовано погодився з судом першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 190 КК України, за обставин, викладених у вироку. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.
За таких обставин, керуючись положеннями ст. ст. 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 02 серпня 2024 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 06 березня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а її касаційну скаргу - без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3