11 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 485/1199/21
провадження № 61-14020ск25
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 25 серпня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу,
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов мотивований тим, що з 2020 року ОСОБА_1 працював в воєнізованій охороні Одеської залізниці. Наказом № 165-ос від 27 липня 2021 року дію його трудового договору припинено та звільнено з посади старшого стрільця 4 розряду Стрілецької команди з профілактичної роботи на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України за відмову від продовження роботи через зміну істотних умов праці.
Позивач не погоджувався зі звільненням, посилаючись на те, що його не було повідомлено, які зміни повинні відбутися та фактично його мали перевести на іншу посаду з пониженням, але нові посадові інструкції не були надані, тому фактично вважав, що було скорочення штату і його необхідно звільняти за частиною першою статті 40 КЗпП України, але для цього не була дотримана передбачена законом процедура, в тому числі й не було згоди профспілкової організації.
Зазначив, що в травні 2021 року до команди по електронній пошті надійшов проект наказу № 181 від 30 квітня 2021 року про зміну штатного розпису та виведення посад і штату, який не мав ані підпису, ані печатки товариства. Зважаючи на незгоду багатьох працівників з його змістом, вони вважали що вказаний наказ не буде прийнято та підписано. В наступному відповідачем винесено ще один наказ № 193 від 11 травня 2021 року, яким змінено істотні умови праці, а саме розмір премії, в якому також відсутня печатка. 27 травня 2021 року позивачу та його колегам надали листи, в яких, з посиланням на накази № 181 та № 193, їм повідомили про зміну істотних умов праці з 15 липня 2021 року, це повідомлення також не мало печатки. Оскільки належним чином завірені накази з підписом та печаткою їм так і не надали для ознайомлення, вважав що після переговорів з профспілкою, взявши до уваги незгоду працівників, вказані накази не будуть винесені, а в разі їх помилкового винесення, скасовані.
Відповідно до змісту проекту наказу № 181 його переведено з посади стрільця 4 розряду стрілецької команди з профілактичної роботи по Херсонському та Миколаївському регіонах НОР-1 на посаду стрільця 4 розряду стрілецької команди охорони вантажів і об'єктів ст. Миколаїв НОР-4. А отже при переведенні змінюється профілювання команди, а саме: з команди профілактичної роботи на команду з охорони вантажів і об'єктів та прив'язка до місцевості - Херсонський та Миколаївський регіон НОР-1 на ст. Миколаїв НОР-4. При цьому, нові посадові інструкції, об'єм завдань, які покладаються на команду з охорони вантажів та об'єктів, посадові інструкції працівників цієї команди йому не надавались. Професійні обов'язки з профілактичної роботи та команди охорони вантажів і об'єктів кардинально відрізняються і фактично відбувається зміна службових обов'язків, об'єму робіт та завдань, тому вважав, що відбувалось саме переведення. Згоду на переведення його на іншу посаду він не надавав. Отримавши проект наказу № 181 він письмово зазначив, що не згоден. Також вказав, що відповідно до проекту наказу № 181 у НОР-1, в якому він раніше працював, були вакансії для стрільця 4 розряду стрілецької команди з охорони вантажів і об'єктів, але йому перейти на цю посаду запропоновано не було та переведено до НОР-4. При цьому, жодних записів у трудовій книжці зроблено не було, у картці форми № П-2 він підпис не ставив. Вважає його переведення на підставі наказу № 181 від 30 квітня 2021 року, є незаконним та таким, що здійснено з порушенням вимог КЗпП України та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.
Також зазначив, що з листа від 27 травня 2021 року, яким його повідомлено про зміни до істотних умов праці, не зрозуміло, які саме істотні умови праці відбуваються. З наведеної у листі таблиці можливо зробити висновок лише про розмір премії на новому місці роботи, а графа щодо показника на попередній посаді не заповнена. Крім того, є не зрозумілим, який розмір премії мається на увазі, не більше зазначеного показника або це є постійний розмір не залежний від місяця та показників. Таким чином позивач як працівник не мав можливості зрозуміти, які саме зміни відбуваються, а отже і прийняти рішення щодо згоди або незгоди продовжувати працювати.
Разом з тим, лист відповідача датовано 27 травня 2021 року, в якому зазначено що зміна істотних умов праці відбудеться 15 липня 2021 року, тоді як про зміну істотних умов праці працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці, тобто відповідачем пропущено вказаний строк.
Крім цього в листі міститься посилання на наказ № 181 від 30 квітня 2021 року, згідно з яким відбувається саме зміна штатного розпису та виведення посад і штату, відповідно до якого частина працівників переводиться до інших відділів, а частина вивільняється. Позивач зазначив, що не зрозумілим є, які саме зміни в організації виробництва і праці відбуваються та що стало підставою для начебто змін істотних умов праці. Якщо мало місце виведення одиниць зі штатного розпису, тобто фактичне скорочення, при цьому він не був би згоден з переведенням на нове місце, то, на думку позивача, його мали б звільнити на підставі частини першої статті 40 КЗпП України. Окрім цього, при переведенні та подальшому звільненні не взято до уваги, що він є членом профспілки.
27 серпня 2021 року позивач звертався з вказаним позовом до Снігурівського районного суду Миколаївської області з дотриманням строків звернення до суду. Ухвалою суду від 28 серпня 2021 року позивачу було відмовлено у відкритті провадження по справі у зв'язку із зазначенням неналежного відповідача.
Позивач просив:
поновити строк звернення до суду;
визнати незаконним та скасувати наказ № 165-ос від 27 липня 2021 року про звільнення з посади стрільця 4 розряду стрілецької команди з профілактичної роботи по Херсонському та Миколаївському регіонах;
поновити ОСОБА_1 на посаді стрільця 4 розряду стрілецької команди з профілактичної роботи по Херсонському та Миколаївському регіонах;
стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.
Снігурівський районний суд Миколаївської області рішенням від 25 серпня 2023 року поновив ОСОБА_1 строк на звернення до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця Акціонерного товариства «Українська залізниця» виробничий підрозділ «Одеський загін воєнізованої охорони» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Миколаївський апеляційний суд постановою від 25 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 25 серпня 2023 року залишив без змін.
Верховний Суд постановою від 25 вересня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 03 грудня 2024 року зобов'язав профспілковий комітет Одеського загону воєнізованої охорони регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» надати рішення про наявність чи відсутність згоди на звільнення ОСОБА_1 з посади старшого стрільця 4 розряду команди з профілактичної роботи Херсонського та Миколаївського регіону виробничого підрозділу «Одеський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» за відмову працівника від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці за пунктом 6 статті 36 КЗпП України. Провадження у справі зупинив до отримання рішення профспілкового комітету Одеського загону воєнізованої охорони регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» про наявність чи відсутність згоди на звільнення ОСОБА_1
29 серпня 2025 року на адресу Миколаївського апеляційного суду надійшла виписка з протоколу № 188 від 20 серпня 2025 року засідання профспілкового комітету.
Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 15 вересня 2025 року відновив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 25 серпня 2023 року.
Миколаївський апеляційний суд постановою від 07 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 25 серпня 2023 року залишив без змін.
05 листопада 2025 року ОСОБА_3., яка діє від імені ОСОБА_1 , засобами поштового зв'язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 25 серпня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року у вказаній справі.
Як підставу для касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс15, від 01 листопада 2017 року у справі № 6-1471цс17, в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 752/346/18, від 26 серпня 2021 року у справі № 607/14453/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Суд установив, що 12 березня 2020 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу в якості стрільця 4-го розряду стрілецької команди з профілактичної роботи Херсонського та Миколаївського регіону виробничого підрозділу «Одеський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» із випробувальним терміном. У заяві про прийняття на роботу ОСОБА_1 погодився з умовами праці.
Стрілецькі команди з профілактичної роботи складалися з чотирьох команд в залежності від регіону (Одеський, Шевченківський, Знам'янський, Херсонський і Миколаївський) та разом з трьома стрілецькими командами швидкого реагування входили до складу Одеського загону воєнізованої охорони регіональної філії «Одеська залізниця». Стрілецька команда з профілактичної роботи складалася зі стрільців різних розрядів (3, 4 або 5 розряду) і очолювалася начальником команди та його заступником, а в залежності від регіону - начальником групи. Стрілецькі команди зі швидкого реагування очолювалися начальником команди та начальниками відділення.
Зазначені стрілецькі команди утворені на підставі наказу по підприємству № 267-Н/од від 17 липня 2018 року.
У 2020-2021 роках на підприємстві проведено аудит їх діяльності з метою тестування ефективності контрольного середовища СП «Служба воєнізованої охорони» та її виробничих підрозділів регіональної філії «Одеська залізниця», виявлення недоліків у роботі та у відповідних бізнес-процесах, та за його результатами 26 лютого 2021 року складено меморандум.
У меморандумі встановлено, що витрати на утримання стрілецьких команд та їх роботи є більшими, ніж ефективність їх роботи, яка складає лише 7,6 %. Внаслідок чого зроблено висновок, що прийняття управлінських рішень товариства зі створення стрілецьких команд призвело до погіршення фінансового стану АТ «Українська залізниця» і витрачені кошти на утримання цих команд ефективніше було залучити на інші цілі з ремонту рухомого складу або об'єктів інфраструктури тощо.
За наслідками проведеного аудиту в АТ «Українська залізниця» прийняті відповідні рішення, на підставі яких регіональною філією «Одеська залізниця» видано наказ № 181 від 30 квітня 2021 року про внесення змін до штатних розписів виробничих підрозділів служби воєнізованої охорони та зміни і доповнення до нього за наказом № 193 від 11 травня 2021 року, за якими з 15 липня 2021 року зі штатного розпису Одеського загону вилучені усі штатні одиниці стрільців та з цієї ж дати їх введено в штатні розписи Одеського, Знам'янського та Херсонського загонів воєнізованої охорони регіональної філії «Одеська залізниця», скорочені посади командного складу.
За додатком № 3 до цього наказу визначено перелік посад, за якими дія трудових договорів продовжена у складі виробничих підрозділів служби воєнізованої охорони, зокрема ОСОБА_1 , як стрільцю 4 розряду стрілецької команди з профілактичної роботи по Херсонському та Миколаївському регіонах НОР-1, запропоновано продовжити роботу на посаді стрільця 4 розряду стрілецької команди з охорони вантажів і об'єктів станції Миколаїв НОР-4.
ОСОБА_1 ознайомлений з усіма наказами, де він у відомості та листі ознайомлення 10 та 14 травня 2021 року зазначив про свою незгоду стосовно роботи на новій посаді.
27 травня 2021 року ОСОБА_1 вручено лист повідомлення про реорганізацію стрілецької команди підприємства та зміну істотних умов праці та її оплати за посадою стрільця 4 розряду стрілецької команди з охорони вантажів і об'єктів станції Миколаїв НОР-4, на якій йому запропоновано продовжити роботу. Роз'яснені права робітника у відповідності до статті 32 КЗпП України та необхідність прийняття рішення про продовження трудового договору протягом двох місяців. Попереджено про наслідки відмови від продовження трудового договору в нових умовах з наступним звільненням за пунктом 6 статті 36 КЗпП України.
В цей же день, 27 травня 2021 року ОСОБА_1 поставив підпис про ознайомлення з листом-повідомленням.
У цьому листі, крім зменшення показників роботи та відповідного преміювання за роботу, вказано на зміну обов'язків за новою посадою, а саме замість попередження випадків розкрадання вантажів по філії вказано на роботу по забезпеченню схоронності вантажів в парку станції та на шляху прямування, дотримання перепусткового режиму на охроняємому об'єкті, здійснення заходів по забезпеченню належного утримання та використання закріпленої табельної зброї та дотримання виробничої дисципліни та внутрішнього розпорядку.
Із наданої до суду копії робочої інструкції стрільця 4 розряду стрілецької команди з охорони вантажів і об'єктів станції, слідує, що код професії - 5169 залишився без змін, але змінилися завдання та обов'язки на відміну від обов'язків стрільця 4-го розряду стрілецької команди з профілактичної роботи, зокрема, проводити огляд вантажів, виявлення несправності вагонів, контейнеровозів і контейнерів, прийняття під охорону вантажів, ведення відповідної документації, слідкування щоб вагони на спеціальних коліях були закріплені гальмовими башмаками, колії їх відстою були огороджені встановленими на залізниці сигналами тощо.
В той же час посадова інструкція стрільця 4-го розряду стрілецької команди з профілактичної роботи передбачала виконання стрільцем завдань щодо попередження розкрадання та пошкодження майна філії, здійснення профілактичних заходів тощо.
Наказом № 165-ос від 27 липня 2021 року ОСОБА_1 звільнений з посади старшого стрільця 4-го розряду команди з профілактичної роботи Херсонського та Миколаївського регіону виробничого підрозділу «Одеський загін воєнізованої охорони» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» за пунктом 6 статті 36 КЗпП України.
Відповідно до протоколу № 3 від 14 липня 2021 року на засіданні профспілкового комітету Одеського загону воєнізованої охорони регіональної філії Одеської залізниці прийнято до відома інформацію щодо змін у умовах праці та запобігання звільненню працівників.
Згідно із випискою з протоколу № 188 від 20 серпня 2025 року засідання профспілкового комітету Одеського загону воєнізованої охорони філії «Відомча воєнізована охорона» на засіданні слухали: «Члена профспілкового комітету ОСОБА_2 , яка зазначила, що ОСОБА_1 був членом профспілкової організації Одеського загону воєнізованої охорони і на виборні посади профспілкового комітету не обирався.»
Профком постановив: «Дати згоду на звільнення ОСОБА_1 , у зв'язку з відмовою продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці, згідно пункту 6 статті 36 КЗпП України.»
Відповідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України).
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
Пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
Припинення трудового договору за пунктом 6 статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо).
Проведення власником заходів щодо зміни організації виробництва і праці - це виключне повноваження власника.
Питання віднесення тих чи інших умов праці до істотних або неістотних виникає тоді, коли в роботодавця є необхідність їх змінити. У цих випадках роботодавцеві потрібно узгодити це питання з кожним працівником, оскільки одна й та сама умова праці для одного з них може бути істотною, а для іншого - ні.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 582/1001/15-ц (провадження № 14-286цс18), зазначено, що: «зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв'язку зі зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці. Таким чином, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 761/11887/15-ц (провадження № 61-15506сво18) зроблено висновок, що:
«звільнення працівника на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у зв'язку із його відмовою від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору є окремою самостійною підставою для припинення трудового договору, яка обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору.
Передбачена частиною третьою статті 252 КЗпП України й частиною третьою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» гарантія про обов'язкове отримання роботодавцем попередньої згоди виборного органу, а також вищого виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення працівника, який є членом виборного органу первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації, розповсюджується на випадки його звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16 (провадження № 61-30894сво18) зазначено, що: «як при звільненні члена профспілкової організації без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (стаття 43 КЗпП України), так і при звільненні члена виборного профспілкового органу без отримання попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки (стаття 252 КЗпП України) суд має зупинити провадження по справі та запитати відповідний орган щодо згоди на звільнення. Відсутність такого рішення на час звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору».
Суд встановив, що починаючи з 15 липня 2021 року у підрозділі Одеського загону воєнізованої охорони регіональної філії «Одеська залізниця» відбулися зміни, а саме з нього вилучені штатні одиниці стрільців, зокрема з команд з профілактичної роботи, та введені нові штатні одиниці до нових утворених стрілецьких команд з охорони вантажів та об'єктів станцій Одеського, Знам'янського та Херсонського загонів воєнізованої охорони регіональної філії «Одеська залізниця», зі скороченням посад командного складу. Особам, які працювали в якості стрільців команд з профілактичної роботи запропоновані інші посади в утворених стрілецьких командах іншого напрямку та з іншою підпорядкованістю. За наявністю однакової кваліфікації за кодом професії при продовженні роботи у нових підрозділах у якості стрільця змінювався перелік робочих обов'язків та системи оплати праці.
Таким чином, на момент видачі відповідачем оспорюваного наказу був очевидним факт того, що збереження позивачу попередніх умов праці та інших істотних умов праці буде неможливим, що також підтверджується попередженням відповідача від 27 травня 2021 року про зміну істотних умов праці позивача.
Тому, виконуючи покладений на роботодавця обов'язок, відповідач запропонував позивачу продовжити трудовий договір за нових умов, але ОСОБА_1 на це не погодився та був звільнений.
ОСОБА_1 відмовився продовжувати працювати на нових умовах, тому первинна профспілкова організація Одеського загону воєнізованої охорони Одеської залізниці, членом якої є позивач, надала обґрунтовану згоду на його звільнення з посади у зв'язку з відмовою продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці, згідно пункту 6 статті 36 КЗпП України.
З огляду на зазначене, встановивши, що у відповідача відбулася зміна істотних умов праці, у встановлений законом строк позивач ОСОБА_1 був повідомлений про зміну істотних умов праці з підстав проведених відповідачем змін в організації виробництва та праці, проте позивач повідомив роботодавця про незгоду із наказом про зміну істотних умов праці, що призвело до його подальшого звільнення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про законність звільнення позивача та відповідність наказу від 27 липня 2021 року про припинення трудових відносин з позивачем ОСОБА_1 на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України вимогам закону.
Підсумовуючи, Верховний Суд у цій справі дійшов переконання, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, застосовано правильно, суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Отже, не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс15, від 01 листопада 2017 року у справі № 6-1471цс17, в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 752/346/18, від 26 серпня 2021 року у справі № 607/14453/20, оскільки фактичні обставини у цих справах різні.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Наведені норми закону та позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваних судових рішень.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Таким чином, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 необхідно відмовити, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судами попередніх інстанцій вищевказаних норм матеріального та процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга є необґрунтованою.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 25 серпня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров