07 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 921/770/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів: Баранця О. М., Губенко Н. М.,
за участю секретаря судового засідання - Гнідобор А. В.,
за участю представників:
позивача - Чуба С. В. (адвоката),
відповідача - Ярмуся В. М. (адвоката),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Пет"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.05.2025
(головуючий Орищин Г. В., судді: Галушко Н. А., Желік М. Б.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Пет"
до Фізичної особи-підприємця Космини Андрія Володимировича,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "АВС Лайн",
про стягнення 10 279 798,15 грн заборгованості.
Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко-Пет" (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Космини Андрія Володимировича (далі - Підприємець), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "АВС Лайн" (далі - ТОВ "АВС Лайн"), про стягнення 10 279 798,15 грн боргу.
2. На обґрунтування позовних вимог послалося на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки від 02.08.2021 № П-7 унаслідок неоплати ним отриманого товару на суму 7 582 976,16 грн, яка згодом збільшилася відповідно до здійсненого перерахунку, що передбачено пунктом 3.5 названого договору, за порушення покупцем строків оплати товару.
3. Підприємець заперечив проти наявності у нього обов'язку оплачувати Товариству заявлену суму за товар, оскільки у додатковій угоді від 15.12.2021 до названого договору сторони виключили умову пункту 3.5 договору про можливість перерахунку вартості товару шляхом збільшення, а також 01.07.2022 уклали договір відступлення права вимоги, згідно з яким Товариство відступило третій особі - ТОВ "АВС Лайн" право вимог до Підприємця за цим договором.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
4. 02.08.2021 Товариство в особі директора як постачальник та Підприємець як покупець уклали договір поставки № П-7 преформи ПЕТ (далі - товар).
5. У пунктах 3.4 та 3.5 цього договору сторони погодили, що на кожну партію товару складають окрему товарно-транспортну і видаткову накладну, а у випадку грубого понад п'яти банківських днів порушення покупцем строків оплати (пункт 8.1. договору) постачальник має право перерахувати (змінити) розраховану за правилами пункту 3.2 цього договору ціну товару, яку покупець зобов'язався оплатити. У разі реалізації постачальником цього права він направляє покупцеві акт переоцінки на кожну повністю неоплачену партію товару, у якому, зокрема, визначається асортимент кожної повністю оплаченої партії товару, щодо якої реалізоване право за цим пунктом договору; ціна поставленого товару за видатковими накладними; перерахована (змінена) ціна такого товару, розрахована відповідно до пункту 3.2 договору; сума переоцінки товару. Покупець зобов'язався протягом п'яти календарних днів розглянути такий акт і підписати його або повернути із зауваженнями. За відсутності з боку покупця протягом десяти календарних днів з дати його отримання від постачальника підписаного акта чи відмови від його підписання (письмових зауважень без посилання на договір), цей акт вважається прийнятим покупцем за умови наявності у постачальника підтвердження про отримання покупцем такого акта. Датою реалізації постачальником права за цим пунктом договору вважається дата відправлення покупцю (поштовим та/або факсимільним зв'язком) акта переоцінки.
6. Згідно з пунктом 3.8 договору датою відвантаження товару є дата складання товарно-транспортної накладної, а датою фактичної поставки товару є дата, зазначена у видатковій накладній постачальника (пункт 6.5 договору).
7. Відповідно до пункту 6.6 договору на кожну партію товару постачальник зобов'язується надавати покупцеві належно оформлені оригінали документів, а саме: рахунок, видаткова накладна, де обов'язково зазначається номер та дата цього договору, податкова накладна, товарно-транспортна накладна, сертифікат якості на партію товару. Документи на товар надаються покупцеві згідно з умовами договору.
8. За умовами пункту 8.1 договору поставки оплата товару покупцем здійснюється на умовах відстрочки платежу строком на тридцять календарних днів з моменту отримання покупцем відповідної партії товару.
9. У випадку настання обставин, передбачених пунктами 3.2 та 3.3 договору у вигляді збільшення або зменшення грошових зобов'язань покупця за відповідною поставленою партією товару, постачальник складає у двох примірниках та направляє покупцю акт коригування ціни. Сторони зобов'язані підписати акт коригування ціни товару до кінця фінансового року, у якому здійснено оплату товару (пункт 8.6 договору).
10. На виконання умов названого договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 9 972 976,16 грн. Утім оплату вартості цього товару він здійснив частково на суму 2 390 000 грн, заборгованість склала 7 582 976,16 грн.
11. За домовленістю сторін, погодженою у пункті 3.5 договору, Товариство оформило акти переоцінки товару і збільшило вартість поставленого товару, надіслало Підприємцю акти переоцінки товару.
12. Підприємець зі свого боку заперечив проти наявності у нього заборгованості перед Товариством із посиланням на укладення між сторонами 15.12.2021 додаткової угоди про внесення змін до названого вище договору шляхом виключення з нього пункту 3.5. У пункті 2 цієї додаткової угоди домовилися про те, що у зв'язку з виключенням із названого договору пункту 3.5 станом на дату укладення цієї додаткової угоди постачальник не реалізував право на перерахування (зміну) ціни. Ця додаткова угода від 15.12.2021 містить відтиски печаток обох сторін, а також підписана Підприємцем і директором Товариства Зюбаном А. М.
13. Заперечення Підприємця також аргументовані з посиланням на договір про відступлення права вимоги від 01.07.2022, укладений між ним як боржником, Товариством як первісним кредитором і ТОВ "АВС Лайн" як новим кредитором за названим вище договором поставки. Сторони домовилися про те, що новий кредитор стає кредитором боржника за грошовим зобов'язанням за основним договором на суму 7 582 976,16 грн, до нового кредитора переходить право вимагати замість первісного кредитора від боржника належного виконання грошового зобов'язання останнього, викладеного в основному договорі, боржник зобов'язується перед новим кредитором у строк до 01.04.2024 належно виконати свої зобов'язання та перерахувати новому кредитору грошове зобов'язання за основним договором у сумі 7 582 976,16 грн. Перехід права вимоги первісного кредитора до нового кредитора здійснюється у момент підписання цього договору. У пункті 5 договору про відступлення права вимоги сторони домовилися про те, що у момент підписання цього договору первісний кредитор передає новому кредитору документи, які засвідчують права, що передаються за договором. Відступлення права вимоги відбувається з відома та погодження боржника, направлення додаткового повідомлення боржнику про таке відступлення не вимагається. Цей договір про відступлення права вимоги містить відтиски печаток усіх сторін, а також підписаний Підприємцем як боржником, директором первісного кредитора Товариства Зюбаном А. М. і директором нового кредитора ТОВ "АВС Лайн" Тимушем Б. О.
14. Згідно з актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.01. по 04.07.2022 між Товариством і Підприємцем у останнього заборгованість відсутня перед Товариством, але у розділі "за даними Товариства у колонці "кредит" міститься інформація про проведене 01.07.2022 коригування на суму 7 582 976,16 грн. За актом звірки за період з 01.07.2022 по 01.11.2023 між Підприємцем і Товариством станом на 04.07.2022 у Підприємця існує заборгованість перед ТОВ "АВС Лайн" на суму 7 582 976,16 грн. За період з 01.07.2022 по 07.12.2023 між Підприємцем і Товариством станом на 07.12.2023 у Підприємця відсутня заборгованість перед ТОВ "АВС Лайн". Акт звірки за період з 01.07.2022 по 07.12.2023 між Підприємцем і ТОВ "АВС Лайн" відображає перелік здійснених Підприємцем на користь ТОВ "АВС Лайн" оплат на загальну суму 7 582 976,16 грн. Тобто Підприємець перерахував кошти ТОВ "АВС Лайн" у рахунок погашення заборгованості згідно з договором про відступлення права вимоги від 01.07.2022.
15. Товариство заперечило проти укладення ним додаткової угоди від 15.12.2021 та договору про відступлення права вимоги від 01.07.2022 і суд за його клопотанням призначив у цій справі судово-технічну експертизу, згідно з висновком якої відбитки печатки Товариства на договорі про відступлення права вимоги від 01.07.2022, акті звірки взаємних розрахунків за період з 01.01. по 04.07.2022 між Підприємцем і Товариством і додатковій угоді від 15.12.2021 до договору поставки від 02.08.2021 № П-7 нанесені не печаткою Товариства.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
16. 04.11.2024 Господарський суд Тернопільської області ухвалив рішення про часткове задоволення позову, присудив до стягнення з відповідача на користь позивача 10 114 543,96 грн боргу, а в решті позову відмовив. Різниця у заявленій позивачем до стягнення з відповідача сумі і присудженій до стягнення сумі місцевим господарським судом виникла унаслідок помилкового визначення позивачем у позові збільшеної суми боргу. Тому суд присудив до стягнення з відповідача на користь позивача суму, яку останній визначив згодом.
17. Мотивував рішення відсутністю обов'язку Підприємця оплатити Товариству вартість товару за договором поставки від 02.08.2021 № П-7, позаяк між позивачем, відповідачем і третьою особою не укладені додаткова угода від 15.12.2021 до договору поставки та договір відступлення права вимоги від 01.07.2022, на них міститься печатка, яка не належить Товариству. Звернув увагу на відсутність доказів фактичного виконання умов договору про відступлення права вимоги від 01.07.2022, зокрема, передачі первісним кредитором (Товариством) новому кредитору (ТОВ "АВС Лайн") документів, які засвідчують права, що передані за цим договором. Зауважив на перерахуванні Підприємцем третій особі коштів відразу після відкриття судом першої інстанції провадження у цій справі.
18. 01.05.2025 Західний апеляційний господарський суд ухвалив постанову про скасування цього рішення й ухвалив нове - про відмову у позові.
19. Мотивував відсутністю доказів на підтвердження обставин неукладення або визнання недійсними названих вище додаткової угоди і договору відступлення права вимоги, які з боку Товариства підписані уповноваженою особою. Зауважив на тому, що ці угоди не визнані у судовому порядку неукладеними або недійсними, тоді як зазначив, що питання правомірності та дійсності правочину має бути предметом дослідження окремого судового провадження. Звернув також увагу на те, що ці угоди підписані директором Товариства, тоді як згідно з чинним законодавством скріплення правочину печаткою наразі не вимагається. Тому виснував про відсутність обов'язку Підприємця сплачувати Товариству заявлену суму боргу.
Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги
20. Товариство оскаржило постанову суду апеляційної інстанції і в касаційній скарзі просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Підставою касаційного оскарження визначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
21. Товариство вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частину першу статті 237 ГПК України і не врахував висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17. Адже правочин презюмується, а у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
22. Товариство звернуло також увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц, про те, що у випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача.
23. Основним доводом касаційної скарги Товариства є незгода з висновком суду апеляційної інстанції про те, що питання правомірності та дійсності правочину має бути предметом дослідження окремого судового провадження, позаяк скаржник наголосив на тому, що це створює штучне подвоєння судового процесу і порушує принцип процесуальної економії.
24. До того ж стверджує, що апеляційний господарський суд порушив приписи статей 79, 86, 238 ГПК України і не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 21.12.2020 у справі № 916/401/17, від 27.05.2021 у справі № 910/702/17, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, про те, що "стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач і відповідач.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
25. Підприємець у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін. Наполягає на правильності застосування судом апеляційної інстанції статті 204 ЦК України й обґрунтованості висновку цього суду про те, що додаткова угода від 15.12.2021 та договір про відступлення права вимоги від 01.07.2022 є дійсними. Адже їх недійсність не доведена. Додатково наголосив на тому, що на момент ухвалення судом першої інстанції рішення у відповідача була відсутня заборгованість перед позивачем за договором поставки від 02.08.2021 № П-7, позаяк останній уклав договір про відступлення права вимоги від 01.07.2022, а відповідач повністю оплатив борг у сумі 7 582 976,16 грн новому кредитору - ТОВ "АВС Лайн".
Позиція Верховного Суду
26. Як зазначалося раніше, касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
27. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
28. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 сформулювала критерій для застосування приписів процесуального закону щодо подібності правовідносин.
29. Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
30. Мотивуючи наявність передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження судових рішень, Товариство обґрунтувало свої доводи неврахуванням судами під час вирішення цього спору висновків Верховного Суду, викладених у постановах, перелік яких наведений у пунктах 21, 22, 24 цієї ухвали, у подібних правовідносинах.
31. Проте обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою не підтвердилися з огляду на таке.
32. Як зазначалося раніше, суд першої інстанції виснував про обов'язок відповідача сплатити позивачеві заявлену ним суму боргу, оскільки додаткова угода від 15.12.2021 до договору поставки від 02.08.2021 № П-7 та договір відступлення права вимоги від 01.07.2022 є неукладеними, адже на них міститься печатка, яка не належить Товариству.
33. Разом з тим, апеляційний господарський суд дійшов протилежного висновку і виснував про відсутність обов'язку відповідача сплачувати позивачеві заявлену суму боргу, оскільки цей борг він сплатив третій особі, яка на підставі договору про відступлення права вимоги від 01.07.2022 набула від позивача право вимоги за названим вище договором поставки. При цьому послався на відсутність судового рішення про визнання недійсними або неукладеними названих вище додаткової угоди від 15.12.2021 до договору поставки від 02.08.2021 № П-7 та договору відступлення права вимоги від 01.07.2022, що зумовило обов'язок відповідача сплатити борг саме третій особі. Звернув також увагу на те, що, ці угоди підписані директором Товариства, тоді як згідно з чинним законодавством скріплення правочину печаткою наразі не вимагається.
34. Скаржник наполягає на тому, що у разі заперечення самого факту укладення правочинів саме у провадженні про стягнення грошових коштів суд має у мотивувальній частині судового рішення викласти висновок про встановлення обставин не укладення договорів.
35. Утім, постанови Верховного Суду, на які у цьому контексті посилається Товариство, ухвалені у справах, правовідносини у яких неподібні з правовідносинами у цій справі.
36. Так, у справі № 145/2047/16-ц фізична особа, як власник земельних ділянок, звернулася з позовом до фермерського господарства, у користуванні якого вони перебували, про визнання недійсними договорів оренди, посилаюсь на те, що ці договори не підписував, умови їх не погоджував, відповідач зі свого боку відмовляє позивачу у їх поверненні, покликаючись на договори, підписаних невстановленою особою замість позивача.
37. Суди попередніх інстанцій відмовили у цьому позові на тій підставі, що позивач пропустив позовну давність, про застосування якої заявляв відповідач. При цьому установили, що спірні договори позивач не підписував й істотних умов цих договорів не погоджував.
38. Велика Палата Верховного Суду змінила лише мотивувальні частини судових рішень попередніх інстанцій і відмову у позові мотивувала обрання позивачем неефективного способу захисту. Зауважила, що у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. При цьому виснувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
39. Утім цей висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала у справі, у яких оскаржувалися договори, тоді як цей висновок не може бути застосовним до всіх без виключення правовідносин. Адже у справі, що розглядається, не йдеться про оскарження договору відступлення права вимоги і додаткової угоди, а висновки стосовно їх укладеності суди попередніх інстанцій зробили у мотивувальних частинах судових рішень.
40. У справі № 463/5896/14-ц позивач звернувся до суду з позовом про визнання нікчемним договору банківського вкладу. Суд першої інстанції ухвалив рішення про задоволення цього позову на тій підставі, що письмова форма договору банківського вкладу не була дотримана, а отже, цей договір є нікчемним, тоді як суд апеляційної інстанції скасував це рішення й ухвалив нове про відмову у позові, виснувавши, що не може бути підставою для визнання нікчемним договору банківського вкладу те, що заява не відповідає вимогам Інструкції, а описка чи помилка в номері рахунку не може бути обставиною, яка впливає на дійсність правочину. Верховний Суд змінив лише мотивувальну частину судового рішення суду апеляційної інстанції, виснувавши про обрання позивачем неналежного способу захисту, позаяк у випадку, якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.
41. У справі № 916/3156/17 банк просив визнати недійсним нікчемний договір про розірвання договору застави майнових прав, стверджуючи, що нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду, однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Суди попередніх інстанцій у позові відмовили з посиланням на недоведеність позивачем його вимог і ненадання відповідних доказів. Велика Палата Верховного Суду змінила лише мотивувальні частини судових рішень попередніх інстанцій і відмову у позові мотивувала тим, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. Виснувала також, що "банк як сторона правочину у цій справі стверджує, що нікчемним є договір про розірвання договору застави майнових прав. Наслідком такої нікчемності є чинність договору застави майнових прав. Отже, спір фактично стосується наявності чи відсутності права застави банку. За таких умов належним способом захисту інтересів позивача є визнання права застави (пункт 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, абзац другий частини другої статті 20 Господарського кодексу України). Водночас позивач відповідну позовну вимогу не пред'являв. Отже, позовна вимога банку про визнання недійсним нікчемного договору не може бути задоволена, оскільки позивач просив застосувати неналежний спосіб захисту. Тому Велика Палата Верховного Суду не перевіряє доводи сторін у частині висновку щодо нікчемності спірного договору, не підтверджує і не спростовує його, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду щодо застосування належного способу захисту".
42. У справі № 227/3760/19-ц особа оскаржувала договір оренди нежитлового приміщення за таких обставин. Син позивачки помер і вона з чоловіком отримали свідоцтва про право на спадщину за законом, відповідно до яких успадкували по 1/2 частини майна, яке належало спадкодавцю у вигляді будівлі складу. Їй стало відомо про наявність договору оренди на це нерухоме майно, який начебто укладений за життя її сином з іншою особою. Натомість цей договір її син не укладав та не підписував, а також не підписував акт приймання-передачі, тому вважала його недійсним.
43. Суд першої інстанції ухвалив рішення про задоволення позову і визнав договір оренди недійсним, тоді як апеляційний суд скасував це рішення й ухвалив нове - про відмову у позові на тій підставі, що сторони договору не досягли згоди, а тому він неукладений, тобто є таким, що не відбувся, а наведені у ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Суд апеляційної інстанції зауважив на тому, що факт того, що син позивача не підписував оспорюваний договір, відповідач безпідставно використовує нежитлове приміщення та перешкоджає в користуванні ним власникам, може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору в мотивувальній частині судового рішення під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним. Ураховуючи підстави позову, наведені позивачем, що нерухоме майно знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав, суд зазначив, що ефективним способом захисту права, яке позивач як співвласник нерухомого майна вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном. Тому виснував, що позов не підлягає задоволенню з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту. Велика Палата Верховного Суду залишила судове рішення апеляційного суду без змін, повністю погоджуючись із його висновками.
44. Як зазначалося раніше, основним доводом касаційної скарги у справі, що розглядається, є незгода скаржника з висновком суду апеляційної інстанції про те, що питання правомірності та дійсності правочину має бути предметом дослідження окремого судового провадження, позаяк скаржник наголосив на тому, що це створює штучне подвоєння судового процесу і порушує принцип процесуальної економії.
45. Утім суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення відсутністю доказів на підтвердження обставин не укладення або визнання недійсними названих вище додаткової угоди і договору відступлення права вимоги, які з боку Товариства підписані уповноваженою особою. Тобто суд зробив висновок стосовно доводів про неукладення спірних правочинів.
46. Водночас, у справі, що розглядається, апеляційний господарський суд ухвалив рішення про відмову у позові за наслідком перевірки аргументів позивача про неукладеність спірних правочинів і виснував про те, що його доводи стосовно неукладеності не знайшли підтвердження.
47. Натомість посилання апеляційного господарського суду про те, що питання правомірності та дійсності правочину має бути предметом дослідження окремого судового провадження, тоді як наразі ці правочини у судовому порядку не оспорені, не призвели до ухвалення цим судом судового рішення, яке би суперечило правовим позиціям, викладеним у наведених скаржником постановах. Адже у них Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що висновки стосовно неукладеності правочинів суд робить у мотивувальній частині судового рішення у разі посилань сторони з цього приводу під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним.
48. Отже, постанови Верховного Суду та висновки, на які як на підставу подання касаційної скарги відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України послався скаржник, суттєво відрізняються за обставинами справ. Частина доводів скаржника з посиланням на висновки Верховного Суду зводяться лише до виокремлення деяких висновків Верховного Суду без урахування, зокрема предмета та підстав позову у справі, результату вирішення спору в цілому.
49. Стосовно аргументів скаржника, викладених у пункті 24 цієї ухвали і порушення апеляційним господарським судом приписів статей 79, 86, 238 ГПК України, то правозастосування цих статей є універсальними для розгляду справ у господарських судах, незалежно від характеру спірних правовідносин, їх застосування залежить саме від встановлених обставин справи, які були досліджені і оцінені судами попередніх інстанцій на підставі поданих сторонами доказів.
50. Висновки Верховного Суду, наведені у зазначених скаржником у постановах, перелічених у пункті 24 цієї ухвали мають універсальний характер, відмінність судових рішень полягає у різних встановлених судами фактичних обставинах справ, у залежності від яких і прийнято судове рішення, а, отже, визначена ним для порівняння постанова Верховного Суду не може бути релевантною, позаяк обставини справ не є подібними, виходячи зі змістовного критерію.
51. Тому стверджувати про неврахування судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, висновків Верховного Суду, викладених у наведених ним справах, не можна, позаяк обставини і предмети позовів у них відмінні. Відтак, визначена Товариством підстава касаційного оскарження не підтвердилася, а інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник не навів, тоді як касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
52. Згідно із пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Судові витрати
53. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника та не підлягає поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Пет" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.05.2025 у справі № 921/770/23 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуюча І. Кондратова
Судді О. Баранець
Н. Губенко