13 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 910/7466/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів: Баранця О. М., Губенко Н. М.,
за участю секретаря судового засідання - Гнідобор А. В.,
за участю представників:
позивача - Павлова Р. В. (у порядку самопредставництва),
відповідача - 2 - Лавріненка І. А. (адвоката),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2025
(суддя Маринченко Я. В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2025
(головуючий Хрипун О. О., судді: Іоннікова І. А., Михальська Ю. Б.)
у справі за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до відповідачів:
1) Об'єднання громадян "Благодійний центр соціальної, медичної і трудової реабілітації ветеранів афганської війни Печерського району м. Києва",
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Онікс Білд"
про стягнення 13 176 914, 09 грн.
Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2024 року Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) звернувся до суду з позовом до Об'єднання громадян "Благодійний центр соціальної, медичної і трудової реабілітації ветеранів афганської війни Печерського району м. Києва" (далі - Благодійний центр) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Онікс Білд" (далі - Товариство) про стягнення 13 176 914,09 грн, що мали бути сплачені як пайовий внесок, але збережені без достатньої правової підстави та за рахунок територіальної громади міста Києва.
2. На обґрунтування позовних вимог Департамент послався на те, що відповідачі не звернулись із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва "Будівництво протезної майстерні, адміністративних приміщень, гаражів і кімнат відпочинку у складі житлового комплексу на вул. Польовій, 73 у Солом'янському районі м. Києва" протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 та до введення об'єкта в експлуатацію, не уклали договору про пайову участь і кошти пайової участі у розвиток інфраструктури міста Києва у зв'язку з будівництвом ІІ черги не перерахували.
3. Благодійний центр заперечив проти позову з посиланням на те, що за договором від 30.06.2015 № 06/30-15 він передав Товариству функції замовника і сплата цього внеску є саме його обов'язком. До того ж закон не передбачає солідарного обов'язку відповідачів у такому випадку.
4. Товариство зі свого боку заперечило проти вимог Департаменту на тій підставі, що відповідачі здійснили будівництво об'єкта, який за своїм функціональним призначенням є об'єктом оздоровчого (рекреаційного) та соціального призначення (протезна майстерня у складі групи нежитлових приміщень), у межах єдиної містобудівної ініціативи по одному містобудівному проекту, на підставі одного проекту будівництва згідно з одним і тим же дозволом на виконання будівельних робіт, на одній і тій же земельній ділянці. Тому у відповідачів відсутній обов'язок сплати коштів, які вимагає Департамент.
5. Відповідачі також зауважили на тому, що Департамент вимагає сплатити кошти, які збережені за рахунок органу місцевого самоврядування у 2020 році, а тому їх розмір мав бути визначений станом саме на 2020 рік.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
6. 02.12.2004 Київська міська рада як орендодавець та Благодійний центр як орендар уклали договір оренди земельної ділянки за адресою: вул. Польова, 73 у Солом'янському районі м. Києва, розміром 0,7000 га, цільове призначення: для будівництва, експлуатації та обслуговування протезної майстерні, адміністративних приміщень, гаражів та 10-12 кімнат відпочинку для замовників. За актом приймання-передачі від 27.12.2004 ця земельна ділянка передана у користування орендареві.
7. 25.09.2013 Департамент надав містобудівні умови й обмеження забудови цієї земельної ділянки, відповідно до яких об'єктом будівництва були протезна майстерня, адміністративні приміщення, гаражі і кімнати відпочинку у складі житлового комплексу, замовник - Благодійний центр.
8. 30.06.2015 Благодійний центр як і Товариство уклали договір № 06/30-15 про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника, згідно з яким Благодійний центр доручив Товариству виконати функції замовника, у тому числі дії щодо отримання необхідних дозволів на будівництво об'єкта, зміни до проекта, розробки та погодження проектно-кошторисної документації, отримання відповідних вихідних даних, технічних умов, будівництва об'єкта, оформлення права власності на об'єкт чи частину об'єкта, фінансування всіх обумовлених договором дій власними коштами та/або із залученням грошових коштів третіх осіб, продаж третім особам (юридичним/фізичним) прав на частину об'єкта, майнові права, на які належать Товариству згідно з протоколом розподілу площ в об'єкті, сплати пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва та інших відрахувань, обумовлених у договорі оренди земельної ділянки, виконання інших дій, визначених цим договором та законодавством, необхідних для будівництва об'єкта. Благодійний центр надав Товариству будівельний майданчик.
9. 21.01.2017 Державна архітектурно-будівельна інспекція України видала Благодійному центру як замовнику і Товариству як підряднику дозвіл на виконання будівельних робіт на об'єкті "Будівництво протезної майстерні, адміністративних приміщень, гаражів та кімнат відпочинку у складі житлового комплексу на вул. Польовій, 73 у Солом'янському районі м. Києва", вид будівництва - нове будівництво.
10. 15.06.2021 Державна архітектурно-будівельна інспекція України на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації від 09.06.2021 видала сертифікат про відповідність закінченого будівництва об'єкта (ІІ черги) проектній документації та підтвердила його готовність до експлуатації.
11. Згідно з цим сертифікатом замовником об'єкта "Будівництво протезної майстерні, адміністративних приміщень, гаражів та кімнат відпочинку у складі житлового комплексу на вул. Польовій, 73 у Солом'янському районі м. Києва (ІІ черга)" був Благодійний центр, генеральним підрядником - Товариство. Цей об'єкт складається з такого: загальна кількість квартир 368, кількість поверхів 25, загальна площа квартир 20 627,8 кв. м, кількість однокімнатних квартир 256, кількість двокімнатних квартир 96, кількість трикімнатних квартир 16, загальна площа однокімнатних квартир 12 573,10 кв. м, загальна площа двокімнатних квартир 6 455,9 кв. м, загальна площа трикімнатних квартир 1 598,8 кв. м, житлова площа однокімнатних квартир 4 395,4 кв. м, житлова площа двокімнатних квартир 3 707,20 кв. м, площа вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень 2 327,7 кв. м., житлова площа приміщень 8 897,3 кв. м, житлова площа трикімнатних квартир 794,7 кв. м, загальна площа підземного паркінгу 2 640,7 кв. м.
12. 28.01.2021 за актом приймання-передачі на виконання договору від 30.06.2015 № 06/30-15 про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника Товариство передало Благодійному центру нежитлові приміщення під протезну майстерню у названому вище житловому будинку, а саме: протезну майстерню з адміністративними приміщеннями у складі приміщень на першому поверсі № 111 площею 205 кв. м, приміщення № 116 прощею 417,9 кв. м та приміщення № 121 площею 415,9 кв. м, загальна площа склала 1 038,8 кв. м. Експерт у висновку, зробленому за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи, виснував, що ці нежитлові приміщення відносяться до об'єктів соціальної інфраструктури.
13. Департамент звернувся до Благодійного центру і Товариства з вимогою про сплату пайової участі (внеску) у розвитку інфраструктури міста Києва, здійснивши його розрахунок станом на 24.05.2024, але вони відмовилися його сплачувати.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
14. 18.02.2025 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2025, про відмову у позові.
15. Мотивували судові рішення відсутністю обов'язку відповідачів сплачувати кошти пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва, оскільки об'єкт побудований у складі будівництва (житлового комплексу) на одній й тій самій земельній ділянці і за своїм функціональним призначенням є об'єктом оздоровчого (рекреаційного) та соціального призначення (протезна майстерня у складі групи нежитлових приміщень), тоді як положення абзацу 6 частини четвертої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та підпункту 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (далі - Закон № 132-ІХ) не передбачають такого обов'язку. Визначення статусу побудованого об'єкта як соціальної інфраструктури суди підтвердили експертним висновком від 02.09.2024 № 2-02/09.
16. З-поміж наведених мотивів, місцевий господарський суд також звернув увагу на відсутність солідарного обов'язку відповідачів сплатити пайовий внесок, оскільки це не передбачено ані умовами названого вище договору між ними, ані положеннями чинного законодавства. При цьому зауважив на тому, що за укладеним відповідачами договором такий обов'язок має саме Товариство, адже йому передані функції замовника Благодійним центром.
Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги
17. Департамент у касаційній скарзі просить скасувати ці судові рішення й ухвалити нове про задоволення позову. Підставами касаційного оскарження судових рішень визначив пункти 1, 3 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
18. На переконання скаржника, суди неправильно застосували положення пункту 4.2 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415 у редакції рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033 (далі - Порядок), підпункту 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 132-ІХ, і не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22.05.2025 у справі № 910/6176/24, від 13.12.2022 справа № 910/21307/21, від 03.12.2024 справа № 910/6226/23, від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 07.11.2024 у справі № 910/12561/23, від 13.02.2025 у справі № 910/3935/24, від 14.12.2021 у справі № 910/19088/20, ухвали від 10.04.2025 у справі № 910/2987/24, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.
19. До того ж Департамент стверджує про порушення судами частини другої, четвертої, восьмої статті 80, частини першої, другої, третьої статті 269 ГПК України і не врахування ними висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07.11.2024 у справі № 910/12561/23, від 28.02.2024 у справі № 910/12005/22, від 01.07.2021 у справі № 46/603, від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 27.06.2023 у справі № 910/161/181/18, у вирішенні питання про прийняття нових доказів на стадії апеляційного провадження.
20. Скаржник просить сформулювати висновок щодо питання застосування підпункту 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 132-ІХ з урахуванням пункту 4.2 Порядку, позаяк наполягає на тому, що пайова участь не сплачується у випадку будівництва, за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури у разі, якщо спорудження таких об'єктів соціальної інфраструктури здійснюється відповідно до цільового призначення земельної ділянки, і лише після передачі їх до комунальної власності територіальної громади міста Києва та за умови, що вартість будівництва об'єктів соціальної інфраструктури дорівнює або перевищує розмір пайової участі за об'єктом.
21. Конкретизуючи, Департамент стверджує, що для звільнення всього об'єкта від сплати коштів пайової участі обов'язково має бути одночасне будівництво об'єкта соціальної інфраструктури на одній тій же земельній ділянці, передача збудованого об'єкта соціальної інфраструктури до комунальної власності територіальної громади міста Києва і вартість будівництва об'єктів соціальної інфраструктури повинна дорівнювати або перевищувати розмір пайової участі за об'єктом. Водночас, групи нежитлових приміщень №№ 111, 116, 121 не передані до комунальної власності територіальної громади міста Києва, вартість будівництва невідома, у зв'язку з чим визначити чи буде дорівнювати або перевищувати розмір пайової участі за об'єктами неможливо. На переконання Департаменту, пайова участь не сплачується лише у разі будівництва окремого від основного об'єкта соціальної інфраструктури, тоді як у цій справі не йдеться про будівництво окремого об'єкта.
22. Департамент також наполягає на порушенні судами норм процесуального права, позаяк вважає, що експертний висновок від 02.09.2024 № 2-02/09, на який вони послалися, не є належним доказом у розумінні статті 104 ГПК України. Крім того наполягає на тому, що суд апеляційної інстанції порушив норми статей 80 та 269 ГПК України, прийнявши докази, які не подавалися до суду першої інстанції.
23. 23.07.2025 Департамент також подав до Верховного Суду пояснення, у яких звернув увагу на те, що рішення Київської міської ради про затвердження Порядку втратило чинність з моменту набрання чинності судовим рішенням у справі, у якій воно було предметом розгляду, тоді як на момент виникнення спірних правовідносин було чинним. Зауважив на тому, що правовідносини у справах, на які послалося Товариство у відзиві на касаційну скаргу, неподібні до правовідносин у цій справі.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
24. Товариство у відзиві на касаційну скаргу просить закрити касаційне провадження, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки правовідносини у наведених Департаментом справах неподібні до правовідносин у цій справі, в іншій частині касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
25. Узагальнено заперечення Товариства зводяться до такого:
- відсутності його обов'язку сплачувати пайовий внесок, позаяк у складі будівництва функціонує заклад соціальної інфраструктури й оздоровчого призначення;
- послалося на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 09.07.2020 у справі № 910/9641/19 та від 03.10.2018 у справі № 904/9535/16, про те, що Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" не встановлює умовою для незалучення замовника до пайової участі передачу споруджених об'єктів соціальної інфраструктури до комунальної власності територіальної громади міста Києва та не вимагає, щоб вартість будівництва об'єктів соціальної інфраструктури дорівнювала або перевищувала розмір пайової участі за об'єктом;
- вважає безпідставними посилання скаржника на те, що названий вище експертний висновок є неналежним доказом, а висновки суду апеляційної інстанції, який прийняв від Товариства нові докази, - обґрунтованими, позаяк цього доказу не існувало на момент ухвалення рішення у цій справі;
- зауважило на тому, що рішення Київської міської ради про затвердження Порядку, на пункт 4.2 якого посилається Департамент, втратило чинність з моменту набрання чинності судовим рішенням у справі, у якій воно було предметом розгляду.
Позиція Верховного Суду
26. Причиною виникнення спору у цій справі стало питання наявності чи відсутності підстав для солідарного стягнення з відповідачів безпідставно збережених грошових коштів пайової участі.
27. Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачає обов'язок замовників, які бажають здійснювати забудову, відрахувати до бюджету кошти на створення в подальшому за рахунок бюджету об'єктів соціальної сфери.
28. Разом з тим частина друга статті 40 цього Закону містить виключення для замовників щодо обов'язку сплачувати пайову участь, зокрема, у випадках передбачених частиною четвертою статті 40 цього Закону, серед яких передбачено не залучення до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту замовників у разі будівництва об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури.
29. Як зазначалося раніше, у цій справі суди відмовили Департаменту у позові на тій підставі, що об'єкт побудований у складі будівництва (житлового комплексу) на одній й тій самій земельній ділянці і за своїм функціональним призначенням є об'єктом оздоровчого (рекреаційного) та соціального призначення (протезна майстерня у складі групи нежитлових приміщень), а положення пункту 6 частини четвертої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та підпункту 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 132-ІХ не передбачають обов'язку сплати пайового внеску у такому випадку.
30. Відповідачі зі свого боку також заперечували проти наявності у них такого обов'язку з посиланням на абзац 6 частини четвертої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" унаслідок одночасного спорудження на тій же земельній ділянці у складі об'єкта будівництва, крім житлових приміщень, об'єктів соціальної інфраструктури.
31. Департамент аргументує касаційну скаргу тим, що розташована у житловому 25-поверховому будинку протезна майстерня у складі групи нежитлових приміщень загальною площею 1 038,8 кв. м не передана до комунальної власності територіальної громади міста Києва, що відповідно до пункту 4.2 Порядку зумовлювало би відсутність обов'язку у замовника сплати пайового внеску. Наполягає на тому, що суди попередніх інстанцій проігнорували необхідність застосування чинного на момент виникнення спірних відносин абзацу 5 пункту 4.2. Порядку, який передбачав, що замовників будівництва може бути не залучено до пайової участі у розвитку інфраструктури за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури і при цьому має бути завчасна передача останніх до комунальної власності територіальної громади міста Києва, а вартість будівництва об'єктів соціальної інфраструктури повинна дорівнювати або перевищувати розмір пайової участі за об'єктом.
32. Тож, на переконання Департаменту, суди попередніх інстанцій помилково не врахували, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування і саме вони наділені дискреційними повноваженнями стосовно порядку залучення до сплати пайової участі. Цей Порядок затверджений рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415 у редакції рішення Київської міської ради від 19.12.2019 № 460/8033 і суди залишили його поза увагою.
33. Утім колегія суддів не погоджується з такими доводами Департаменту з огляду на таке.
34. Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачає, що замовники, які здійснюють будівництво об'єктів будівництва зобов'язані здійснити відрахування до бюджету коштів на створення у подальшому за рахунок бюджету об'єктів соціальної сфери. Водночас, замовники, здійснюючи спорудження об'єктів соціальної інфраструктури за власний рахунок у складі своїх об'єктів будівництва на земельних ділянках населених пунктів, виконують свій обов'язок щодо прийняття участі у розвитку інфраструктури населеного пункту та не зобов'язані додатково сплачувати пайові внески.
35. За приписами частини першої статті 40 цього Закону, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.
36. Згідно з частинами другою, третьою цієї ж статті замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Серед таких виключень абзацом шостим частини четвертої цієї статті передбачено не залучення до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту замовників у разі будівництва об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури. Тобто якщо замовник будівництва здійснює спорудження на земельній ділянці у складі об'єкта будівництва, крім житлових будинків, і об'єктів соціальної сфери, то він не повинен залучатися до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, а відтак не повинен укладати договори про сплату такої пайової участі.
37. Водночас, частина перша 1 цієї ж статті, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, визначала, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування.
38. Згідно зі статтею 144 Конституції України, підпунктом 5 пункту "а" статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", частини першої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" законодавець визначив, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування і наділив орган місцевого самоврядування дискреційними повноваженнями стосовно порядку залучення до сплати пайової участі.
39. Отже, саме органи місцевого самоврядування встановлюють порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до вимог названого Закону.
40. Київська міська рада ухвалила рішення про затвердження Порядку, пункт 4.2 якого передбачав, що до пайової участі у розвитку інфраструктури не залучаються замовники у разі нового будівництва та/або реконструкції на території міста Києва об'єктів будівництва, за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури (дошкільні навчальні заклади, загальноосвітні навчальні заклади) в разі, якщо спорудження таких об'єктів соціальної інфраструктури здійснюється відповідно до цільового призначення земельної ділянки, після передачі останніх до комунальної власності територіальної громади міста Києва, при цьому вартість будівництва об'єктів соціальної інфраструктури повинна дорівнювати або перевищувати розмір пайової участі за об'єктом.
41. Тобто цей пункт Порядку, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, зумовлював, що лише у випадку передачі споруджених об'єктів соціальної інфраструктури до комунальної власності територіальної громади міста Києва замовник не залучається до пайової участі у розвитку інфраструктури, а рішення Київської міської ради, яким затверджений цей Порядок, втратило чинність лише з моменту набрання законної сили постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2024 у справі № 320/44099/23.
42. Утім у раніше ухваленій постанові від 09.07.2020 у справі № 910/9641/19 Верховний Суд виснував, що: "такий порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту має відповідати Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а орган місцевого самоврядування лише деталізує його у своєму акті, норми якого не можуть суперечити імперативним приписам Закону, зокрема припису абзацу 6 частини четвертої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". При цьому Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" не встановлює умовою для незалучення замовника до пайової участі передачу споруджених об'єктів соціальної інфраструктури до комунальної власності територіальної громади міста Києва та не вимагає, щоб вартість будівництва об'єктів соціальної інфраструктури дорівнювала або перевищувала розмір пайової участі за об'єктом".
43. Тобто за висловленою Верховним Судом правовою позицією Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" не містить такої норми, що звужує можливість незалучення замовника до пайової участі лише шляхом передачі споруджених об'єктів соціальної інфраструктури до комунальної власності територіальної громади міста Києва, а касаційна скарга Департаменту у справі, що розглядається, не містить мотивованих обґрунтувань і вимог стосовно необхідності відступлення від висновку суду касаційної інстанції у постанові від 09.07.2020 у справі № 910/9641/19.
44. Тож у контексті доводів Департаменту, якими обґрунтовано підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів не встановила неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, про які він стверджує у касаційній скарзі. До того ж наразі у постанові від 09.07.2020 у справі № 910/9641/19 у подібних правовідносинах існує висновок Верховного Суду щодо застосування визначених скаржником норм права, про які йдеться у пункті 20 цієї постанови. Відповідно відсутні підстави для подальшого розгляду касаційної скарги у цій частині і з урахуванням пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України колегія суддів вважає за необхідне закрити касаційне провадження, відкрите з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 цього ж Кодексу.
45. Поряд з цим висновки судів попередніх судових інстанцій у цій справі не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у перелічених Департаментом справах, на які він послався як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, тоді як відмінність у них зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норм матеріального та процесуального права, а неоднаковими фактичними обставинами справ. Тому ця підстава касаційного оскарження не підтвердилася.
46. Посилання Департаменту на те, що висновок експерта не є належним доказом у розумінні приписів статті 104 ГПК України, позаяк судовий експерт не вказав відомостей про те, хто був присутній при проведенні експертизи, вже були оцінені судом апеляційної інстанції з мотивуванням відсутності обов'язку у судового експерта зазначати присутніх осіб при проведенні експертизи.
47. Щодо аргументів Департаменту про долучення судом апеляційної інстанції доказів, які не подавалися до місцевого господарського суду, то апеляційний господарський суд погодився з аргументами Товариства про неможливість їх подання раніше, позаяк вони не існували на момент ухвалення рішення, а винятковість випадку полягала у тому, що такі докази спростовували твердження Департаменту про те, що відповідачі зберегли у себе кошти на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, оскільки вартість будівництва інженерних мереж, які витратило Товариство на будівництво водопровідних та каналізаційних мереж і роботи з відновлення асфальтобетонного покриття проїзної частини перевищує розмір пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту. Звідси причини неподання Товариством цих доказів у судів першої інстанції об'єктивно не залежали від нього. Відповідно колегія суддів не вбачає обставин наявності порушення судом апеляційної інстанції норм ГПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
48. Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо:
- після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку);
- після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
49. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 цього ж Кодексу суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
50. Згідно з вимогами статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
51. З огляду на викладене касаційне провадження у цій справі, відкрите на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК, підлягає закриттю, а у частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої цієї ж статті, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Судові витрати
52. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 129, 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2025 у справі № 910/7466/24 з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. В іншій частині касаційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча І. Кондратова
Судді О. Баранець
Н. Губенко