13 листопада 2025 року
м. Київ
Справа № 916/1603/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Власова Ю. Л. - головуючого, Булгакової І. В., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Бутенка А. О.,
представників учасників справи:
позивача - не з'явився,
відповідача-1 - не з'явився,
відповідача-2 - Чабан О. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Вересень"
на рішення Господарського суду Одеської області від 25 червня 2025 року (суддя Литвинова В. В.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18 серпня 2025 року (колегія суддів: головуючий суддя Принцевська Н. М., судді: Богатир К. В., Діброва Г. І.)
у справі № 916/1603/25
за позовом Приватного підприємства "Вересень"
до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Захист", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілан-С"
про визнання договору недійсним.
Короткий зміст позовних вимог
1. У квітні 2025 року Приватне підприємство "Вересень" (далі - ПП "Вересень", позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Захист" (далі - ТОВ "Агро-Захист", відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілан-С" (далі - ТОВ "Мілан-С", відповідач-2), у якій просило визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги від 06 січня 2025 року № 06/01/25-1 (далі - спірний Договір), укладений між ТОВ "Агро-Захист" та ТОВ "Мілан-С".
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПП "Вересень" зазначило, що між ТОВ "Агро-Захист" і ПП "Вересень" були укладені Договори поставки від 18 квітня 2018 року № 126 та від 16 квітня 2019 року № 123 (далі - Договори поставки). ТОВ "Агро-Захист" повністю виконало зобов'язання, передбачені умовами Договорів поставки. Однак ПП "Вересень" не були виконані взяті на себе зобов'язання, що стало підставою для звернення ТОВ "Агро-Захист" до Господарського суду Одеської області з позовною заявою.
3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11 січня 2021 року у справі № 916/3423/19 було стягнуто з ПП "Вересень" на користь ТОВ "Агро-Захист" 3 646 441,06 грн основного боргу, 140 307,31 грн пені, 28 798,90 грн інфляційних втрат, 14 216,49 грн 3 % річних. Також апеляційний господарський суд вирішив питання розподілу судових витрат. На виконання вказаної постанови 20 січня 2021 року Господарський суд Одеської області видав наказ, що станом на 13 січня 2025 року перебуває на примусовому виконанні у приватного виконавця.
4. 06 січня 2025 року ТОВ "Агро-Захист" відступило належні йому права за Договорами поставки ТОВ "Мілан-С", про що було укладено спірний Договір. ПП "Вересень" заперечує дійсність вказаного Договору на підставах, встановлених законом, оскільки передача права вимоги виконання рішення господарського суду не є відступленням права вимоги у зобов'язаннях за правочином у розумінні статті 512 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тому що йдеться про відступлення права вимоги кредитора іншій особі, а не про уступку цій особі права стягнення за рішенням суду.
Короткий зміст судових рішень
5. Рішенням Господарського суду Одеської області від 25 червня 2025 року у справі № 916/1603/25, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18 серпня 2025 року, у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
6. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що підстав для визнання правочину недійсним немає, оскільки позивач не довів порушення своїх прав чи інтересів у зв'язку з укладенням між відповідачами спірного Договору. При цьому суди попередніх інстанцій врахували, що позивач не є стороною спірного Договору.
7. Також апеляційний господарський суд зазначив, що твердження скаржника з посиланням на розділ 9 Договорів поставки про те, що відповідач-1 не мав права укладати спірний Договір з відповідачем-2 без згоди позивача є необґрунтованими, оскільки в позовній заяві не було зазначено такої підстави позову для визнання недійсним спірного Договору.
8. Щодо доводів позивача про те, що відповідачі, укладаючи спірний Договір, змінили стягувача на стадії виконання судового рішення, не здійснивши при цьому заміни кредитора у зобов'язанні, колегія суддів виснувала, що спірним Договором було передано відповідачу-2 право вимоги за Договорами поставки внаслідок чого відбулася заміна кредитора у зобов'язанні. А в результаті заміни кредитора відбулася заміна сторони у виконавчому провадженні ухвалою Господарського суду Одеської області від 23 січня 2025 року у справі № 916/3423/19. Отже, доводи позивача є необґрунтованими, оскільки така послідовність дій відповідає вимогам чинного законодавства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
9. ПП "Вересень" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 25 червня 2025 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18 серпня 2025 року у справі № 916/1603/25 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
10. Підставами касаційного оскарження скаржник визначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
11. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 вересня 2025 року для розгляду касаційної скарги у справі № 916/1603/25 було визначено колегію суддів у складі: Власов Ю. Л. - головуючий, Булгакова І. В., Колос І. Б.
12. Верховний Суд ухвалою від 20 жовтня 2025 року відкрив касаційне провадження у справі № 916/1603/25 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
13. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 10 листопада 2025 року № 32.2-01/2844 було призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 916/1603/25 у зв'язку з відпусткою судді Колос І. Б.
14. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 листопада 2025 року справу № 916/1603/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Власов Ю. Л. - головуючий, Булгакова І. В., Малашенкова Т. М.
15. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
16. Нормами частини другої статті 300 ГПК України встановлені межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
17. Відповідно до частини третьої статті 300 ГПК України у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
18. ТОВ "Агро-Захист" і ПП "Вересень" уклали Договори поставки, згідно з пунктами 1.1 яких відповідач-1 зобов'язувався передати у власність позивача продукцію виробничо-технічного призначення, а останній зобов'язувався прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену цими Договорами.
19. У розділі 9 Договорів поставки сторони погодили, що інформація, отримана під час укладення та виконання договорів, є конфіденційною і не підлягає розголошенню, за винятком випадків, прямо передбачених законом.
20. ТОВ "Агро-Захист" повністю виконало зобов'язання, передбачені умовами Договорів поставки, та передало продукцію визначену цими договорами, що сторонами не заперечується.
21. Однак, всупереч умовам Договорів поставки, ПП "Вересень" не були виконані взяті на себе зобов'язання, а саме не було в повному обсязі здійснено оплату за поставлену продукцію.
22. 23 червня 2020 року Господарський суд Одеської області ухвалив рішення у справі № 916/3423/19, яким позов ТОВ "Агро-Захист" до ПП "Вересень" задовольнив; стягнув з ПП "Вересень" на користь ТОВ "Агро-Захист" заборгованість за Договором підряду від 18 квітня 2018 року № 126 у розмірі 1 351 364,29 грн, з яких: 1 063 070,94 грн - основний борг, 185 185,97 грн - пеня, 69 460,20 грн - інфляційні збитки, 33 647,18 грн - 3 % річних, заборгованість за Договором підряду від 16 квітня 2019 року № 123 у розмірі 2 633 051,23 грн, з яких: 2 583 370,12 грн - основний борг, 45 652,92 грн - пеня, 4 028,19 грн - 3 % річних.
23. 11 січня 2021 року Південно-західний апеляційний господарський суд ухвалив постанову у справі № 916/3423/19, якою апеляційну скаргу ПП "Вересень" задовольнив частково; рішення Господарського суду Одеської області від 23 червня 2020 року у справі № 916/3423/19 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 90 531,58 грн пені, 40 661,30 грн інфляційних втрат та 23 458,88 грн 3 % річних скасував, у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовив, в частині розподілу судових витрат рішення місцевого господарського суду змінив, в решті рішення залишив без змін, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції: "Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Захист" до Приватного підприємства "Вересень" задовольнити частково. Стягнути з Приватного підприємства "Вересень" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Захист" 3 646 441,06 грн основного боргу, 140 307,31 грн пені, 28 798,90 грн інфляційних втрат, 14 216,49 грн 3 % річних та 57 446,46 грн судового збору за подання позовної заяви. У задоволенні решти позовних вимог відмовити".
24. На підставі постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 11 січня 2021 року справі № 916/3423/19 Господарський суд Одеської області 20 січня 2021 року видав наказ, що перебуває на примусовому виконанні у приватного виконавця.
25. 06 січня 2025 року ТОВ "Агро-Захист" відступило належні йому права вимоги за Договорами поставки ТОВ "Мілан-С", про що між відповідачами було укладено спірний Договір.
26. Відповідно до пункту 1.2 спірного Договору до нового кредитора, після повної оплати коштів відповідно пункту 2.1 цього Договору, переходять права кредитора у зобов'язаннях, що виникли із Договорів поставки в повному обсязі на умовах, що існують на момент переходу цих прав, включаючи, можливість, проте не обмежуючись: право вимагати належного виконання боржником зобов'язань за Договорами поставки, нараховувати штрафні санкції на умовах, визначених Договорами поставки та законодавства України, права вимоги до правонаступників боржника, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов?язки боржника або які зобов'язані виконати обов'язки боржника.
27. Згідно з пунктом 1.3 спірного Договору станом на день укладення цього Договору загальна сума заборгованості за Договорами поставки становить 8 181 323,15 грн, яка складається із:
- залишку заборгованості за зобов'язаннями згідно постанови Південно-західного апеляційного господарського суду у справі № 916/3423/19 від 11 січня 2021 року в розмірі 2 629 681,19 грн;
- заборгованості по нарахованим 3 % річних на дату відступлення прав вимоги у розмірі 365 772,93 грн;
- заборгованості по інфляційним втратам на дату відступлення прав вимоги у розмірі 1 591 033,27 грн;
- заборгованості по штрафним санкціям (подвійна ставка НБУ) на дату відступлення прав вимоги у розмірі 3 594 835,76 грн.
28. Відповідно до пункту 1.4 спірного Договору право вимоги за Договорами поставки переходить до нового кредитора з моменту виконання новим кредитором у повному обсязі обов'язку, встановленого пунктами 2.1 та 2.2 цього Договору.
29. Пунктом 1.5 спірного Договору передбачено, що цей Договір спрямований на врегулювання цивільних правовідносин, що виникають з приводу та у зв'язку з відступленням в порядку та на умовах, визначених цим Договором та чинним законодавством України, кредитором новому кредитору права вимоги, належного кредитору, в межах яких новий кредитор стає кредитором за Договорами поставки укладеними між кредитором та боржником.
30. За цим спірним Договором, новий кредитор набуватиме статус правонаступника кредитора відповідно до чинного законодавства України, у судовій справі № 916/3423/19 та у виконавчому провадженні, які пов?язані з правом вимоги (пункт 1.6 спірного Договору).
31. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23 січня 2025 року у справі № 916/3423/19 заяву ТОВ "Мілан-С" про заміну сторони виконавчого провадження у цій справі задоволено. Замінено вибулого стягувача ТОВ "Агро-Захист" на правонаступника - ТОВ "Мілан-С" з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області від 20 січня 2021 року № 916/3423/19.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
32. Скаржник визначив підставою касаційного оскарження судових рішень у справі № 916/1603/25 пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, а саме застосування судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях частини третьої статті 215 ЦК України без врахування висновку об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17.
33. Також з посиланням на розділ 9 Договорів поставки скаржник зазначає, що погоджені сторонами умови зазначених договорів надають позивачу та відповідачу-1 розширене коло прав, а саме, користуючись принципом свободи договору, постачальник і покупець у Договорах поставки забезпечили собі право безпосередньо впливати на зміну контрагентів за цими договорами, тобто порядок заміни кредитора відрізняється від типового (без згоди боржника). Таким чином, у цьому випадку позивач як боржник намагається відновити своє порушене право та інтерес у контексті умов Договорів поставки, що тягне за собою негрошове зобов'язання відповідача-1, яке надавало покупцю (боржнику) право вирішувати: погоджувати первісному кредитору (відповідачу-1) передання прав та обов'язків іншій особі (новому кредитору) чи ні. При цьому скаржник посилається на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 910/14716/17.
34. Крім того, скаржник зазначає, що відповідачі, укладаючи спірний Договір, замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, не змінюючи при цьому кредитора у зобов'язанні. З посиланням на висновки, викладені у справах № 923/945/13 та № 908/1490/17, скаржник зазначає, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена.
Доводи інших учасників справи
35. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Мілан-С" просить суд відмовити в задоволенні касаційної скарги ПП "Вересень", а рішення Господарського суду Одеської області від 25 червня 2025 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18 серпня 2025 року у справі № 916/1603/25 залишити без змін.
36. За твердженням відповідача-2, доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і фактичних обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
37. ТОВ "Мілан-С" також вказує, що жодне з положень спірного Договору не містить застереження про заборону чи обмеження на відступлення права вимоги без попередньої згоди боржника, що прямо суперечить доводам, викладеним в касаційній скарзі. Посилання скаржника на окремі положення Договорів поставки щодо конфіденційності інформації, отриманої в ході переговорів або виконання договору є необґрунтованими, оскільки ці положення не регулюють порядок відступлення, не містять жодних обмежень щодо цесії та, відповідно, не можуть тлумачитися як обов'язок отримувати згоду боржника.
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
38. Заслухавши головуючого суддю, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, поданий відзив, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає зазначити таке.
39. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником, і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
40. Сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підстави, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 ГПК України, покладено на скаржника.
41. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
42. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
43. Так, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували частину третю статті 215 ЦК України без урахування висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, а саме:
"Об'єднана палата зазначає, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин".
44. Скаржник із посиланням на наведений висновок зазначає, що ним було доведено порушений інтерес у цій справі, в той же час, єдиною підставою для залишення позовної заяви без задоволення є те, що позивач не будучи стороною спірного Договору, не довів порушення його прав та інтересів (як вважають суди попередніх інстанцій).
45. Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
46. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерії подібності правовідносин:
- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями;
- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;
- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини);
- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
47. Також Верховний Суд звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 21 березня 2024 року у справі № 191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 902/1076/24, від 09 серпня 2024 року у справі № 127/22428/21, висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 11 листопада 2020 року у справі № 753/11009/19, від 27 липня 2021 року у справі № 585/2836/16-ц, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
48. Підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
49. При цьому, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, за цією підставою касаційного оскарження обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є неврахування правових висновків, які зробив Верховний суду у справі, відносини у якій є подібними з правовідносинами у справі, яка переглядається.
50. Верховний Суд не погоджується з наведеними вище доводами скаржника, оскільки з оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій дослідили умови Договорів поставки, спірного Договору, дали їм оцінку та дійшли висновку, що позивач не довів порушення його прав та інтересів. Отже, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, зробленим у справі № 910/12787/17, за встановлених ними фактичних обставин у справі.
51. Таким чином посилання скаржника на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, є необґрунтованим, оскільки зроблені судами попередніх інстанцій висновки не суперечать висновку об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/12787/17, на яку посилається скаржник.
52. Щодо доводів скаржника про нез'ясування всіх обставин у справі в контексті підстав позову про визнання недійсним спірного Договору у зв'язку відсутністю згоди позивача на його укладення, колегія суддів зазначає таке.
53. Суд апеляційної інстанції встановив, що в поданій позовній заяві позивач не зазначав такої підстави позову для визнання недійсним спірного Договору через відсутність згоди позивача на його укладення.
54. Також апеляційний суд встановив, що матеріали справи не містять жодних доказів щодо зміни підстав позову, а також відсутні будь-які процесуальні документи, з яких убачалося б належне уточнення підстав позовних вимог у частині посилання на відсутність згоди позивача як підставу для визнання недійсним спірного Договору.
55. З огляду на встановлені обставини, суд апеляційної інстанції правильно застосував норму частини п'ятої статті 269 ГПК України та не прийняв і не розглядав зазначену підставу позову про визнання недійсним спірного Договору через відсутність згоди позивача на його укладення, оскільки вона не була предметом розгляду в суді першої інстанції.
56. Відповідно до частини третьої статті 300 ГПК України у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
57. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з мотивами апеляційного суду, що в поданій позовній заяві позивачем не було зазначено підстави позову про визнання недійсним спірного Договору через відсутність згоди позивача на його укладення, тому не розглядає відповідні доводи касаційної скарги з цієї підстави.
58. Щодо посилання скаржника на те, що, укладаючи спірний Договір, відповідачі, не замінюючи кредитора у зобов'язанні, замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, колегія суддів зазначає таке.
59. Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
60. Згідно з частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
61. Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
62. Згідно з частиною першою статті 52 ГПК України у разі заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.
63. Відповідно до частини першої статті 334 ГПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.
64. У касаційній скарзі ПП "Вересень" з посиланням на неврахування висновків у справах № 923/945/13 та № 908/1490/17 зазначає, що заміна кредитора у зобов'язанні, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов'язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають.
65. Суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до пункту 1.2 спірного Договору до нового кредитора переходять права кредитора у зобов'язаннях, що виникли із Договорів поставки в повному обсязі і на умовах, що існують на момент переходу цих прав.
66. Крім того, суди також встановили, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 23 січня 2025 року у справі № 916/3423/19 замінено вибулого стягувача ТОВ "Агро-Захист" на правонаступника - ТОВ "Мілан-С" з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області від 20 січня 2021 року № 916/3423/19.
67. За встановлених обставин заміна кредитора відбулася в межах цивільно-правових відносин шляхом укладення спірного Договору. Водночас заміна стягувача на стадії виконання судового рішення відбулася внаслідок постановлення Господарським судом Одеської області ухвали від 23 січня 2025 року у справі № 916/3423/19.
68. Таким чином апеляційний суд правильно виснував, що саме укладення спірного Договору, в результаті якого відбулася зміна кредитора за Договорами поставки, безпосередньо зумовило заміну сторони у виконавчому провадженні. Отже, передача права вимоги новому кредитору створила підстави для звернення до суду із заявою про процесуальне правонаступництво та, відповідно, для заміни стягувача у виконавчому провадженні. Така послідовність дій відповідає вимогам чинного законодавства. З огляду на викладене доводи касаційної скарги є необґрунтованими.
69. Також Верховний Суд враховує, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі не суперечать висновкам, до яких дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20 (провадження № 14-52цс25) про таке:
"Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов'язань сторін. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов'язання за договором - новим зобов'язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов'язків сторін зобов'язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов'язання у процедурах виконавчого провадження.
Оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, а відступлення права вимоги допускається на будь-якій стадії судового процесу, то договір відступлення права вимоги кредитор може укласти і після ухвалення судового рішення, яким вирішено спір між сторонами матеріальних правовідносин (зобов'язання), до моменту виконання боржником зобов'язання або настання інших обставин, що є підставою для його припинення.
Незалежно від того, як сторони договору відступлення права вимоги охарактеризували (найменували) наявне зобов'язання: як таке, що належить кредиторові на підставі правочину, чи таке, що випливає із судового рішення, яким вирішено спір з приводу виконання відповідного правочину, - зазначена обставина не змінює правової природи наявного зобов'язання. У зв'язку із наведеним укладення договору цесії після ухвалення судового рішення так само має наслідком заміну сторони у матеріальних правовідносинах".
70. Щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у справі № 923/945/13, колегія суддів зазначає, що справа № 923/945/13 переглядалася Вищим господарським судом України як судом касаційної інстанції, а не Верховним Судом. Згідно з частиною четвертою статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином з урахуванням наведеної норми висновки, зроблені Вищим господарським судом України, не підлягали врахуванню судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.
71. Що ж до справи № 908/1490/17, колегія суддів встановила, що обставини у цій справі та справі, яка переглядається не є подібними. Так, у справі № 908/1490/17 суди визнали недійсним Договір про відступлення права вимоги, оскільки в цьому Договорі було прямо заборонено передачу зобов'язань третім особам. Водночас у цій справі № 916/1603/25 позивач не заявляв, а суди не розглядали такої підстави позову як відсутність згоди позивача на укладення спірного Договору.
72. Таким чином необґрунтованим є посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень висновків, зроблених у справах № 923/945/13 та № 908/1490/17. Крім того, колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків у вказаних справах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
73. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
74. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
75. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, не підтвердилися, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Судові витрати
76. Судовий збір, сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,
1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Вересень" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Одеської області від 25 червня 2025 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18 серпня 2025 року у справі № 916/1603/25 залишити без змін.
3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Л. Власов
Судді І. В. Булгакова
Т. М. Малашенкова