04 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 914/2351/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
представники учасників справи:
прокуратури - Цимбалістий Г.О.,
позивача - Юрчук О. В.,
відповідачів - П'ятковський А. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 (судді: Галушко Н. А. - головуючий, Желік М. Б., Орищин Г. В.) та ухвалу Господарського суду Львівської області від 03.04.2025 (суддя Король М. Р.) у справі
за позовом першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: 1) Львівської обласної ради, 2) Управління майном спільної власності Львівської обласної ради
до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Галавтоцентр", 2) Комунального підприємства Львівської обласної ради "Підприємство автотранспортного обслуговування"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю Виробниче об'єднання "ДУК"
про розірвання договору оренди нерухомого майна та зобов'язання повернути нерухоме майно,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
1.1. У вересні 2024 року перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Львівської обласної ради та Управління майном спільної власності Львівської обласної ради (далі - Управління майном спільної власності) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Галавтоцентр" (далі -ТОВ "Галавтоцентр") та Комунального підприємства Львівської обласної ради "Підприємство автотранспортного обслуговування" (далі - КП "Підприємство автотранспортного обслуговування") про розірвання договору оренди нерухомого майна від 07.07.2000 № 7 та зобов'язання ТОВ "Галавтоцентр" повернути власнику - Львівській обласній раді та органу управління - Управлінню майном спільної власності орендоване нерухоме майно за актом прийому-передачі.
Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор вказував на порушення відповідачем умов договору, а саме передачі частини орендованого майна у користування третій особі без згоди орендодавця, здійснення без погодження орендодавця реконструкції/перепланування об'єкта оренди та використання майна не за цільовим призначенням.
1.2. ТОВ "Галавтоцентр" у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти її задоволення, вказувало на недоведеність та необґрунтованість позовних вимог та відсутністю підстав для розірвання договору оренди нерухомого майна.
Також товариство просило залишити позов прокурора без розгляду на підставі статті 226 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із необґрунтованістю підстав для звернення до суду у цьому випадку.
1.3. 10.03.2025 до суду сторонами подано спільну заяву про затвердження мирової угоди разом з текстом мирової угоди, яку скріплено підписом кожного із уповноважених представників позивачів та відповідачів.
1.4. Прокурор, заперечуючи проти затвердження мирової угоди, вказував на те, що: сторонами мирової угоди проігноровано пряму заборону щодо повноважень органів, які мають право звертатися до суду в інтересах осіб, на укладення мирових угод, передбачену частиною 2 статті 55 Господарського процесуального кодексу України; мирова угода суперечить приписам законодавства; мирова угода не містить жодних поступок з боку відповідача і фактично сприяє легалізації самовільного перепланування будівель та приміщень, незаконної реконструкції прохідної, наданню дозволу на використання орендованого майна третіми особами, зміні цільового призначення майна; прокурор вказував на незатвердженні мирової угоди на сесії Львівської обласної ради та відсутності повноважень на підписання мирової угоди.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.04.2025, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.06.2025, зокрема, задоволено заяву про затвердження мирової угоди задовольнити, затверджено мирову угоду такого змісту:
"МИРОВА УГОДА у справі № 914/2351/24
м. Львів "19" лютого 2025 року
Львівська обласна рада, в особі в. о. голови Львівської обласної ради Холода Юрія Ігоровича, який діє на підставі Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та рішення Львівської обласної ради "Про обрання першого заступника та заступника голови Львівської обласної ради" № 7 від 01.12.2020, іменована надалі "Позивач-1",
Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, в особі заступника начальника управління Титли Ігора Михайловича, що діє на підставі Положення про управління майном спільної власності Львівської обласної ради, затверджене рішенням Львівської обласної ради від 23.06.2006 № 33 (із змінами та доповненнями) та розпорядження голови Львівської обласної ради № 54-к від 19.02.2025, іменоване надалі "Позивач-2",
Товариство з обмеженою відповідальністю "Галавтоцентр", в особі директора Чуквінського Андрія Михайловича, що діє на підставі Статуту, іменоване надалі "Відповідач-1",
Комунальне підприємство Львівської обласної ради "Підприємство автотранспортного обслуговування", в особі директора Музики Петра-Василя Михайловича, що діє на підставі Статуту, іменоване надалі "Відповідач-2",
при спільному згадуванні Позивач-1 та Позивач-2 іменовані "Позивач", а Відповідач-1 та Відповідач-2 іменовані "Відповідач", усі разом іменовані надалі "Сторони", а кожен окремо - "Сторона", які є сторонами у справі № 914/2351/24 за позовом першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської обласної ради та Управління майном спільної власності Львівської обласної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Галавтоцентр" і Комунального підприємства Львівської обласної ради "Підприємство автотранспортного обслуговування" за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю - Виробниче об'єднання "Дук" про розірвання договору оренди нерухомого майна та зобов'язання повернути нерухоме майно,
з метою добровільного вирішення справи № 914/2351/24, керуючись ст. 192 ГПК України, прийшли до згоди про укладення даної Мирової угоди (далі - Мирова угода) на наступних умовах:
1. Сторони погоджуються, що спірні правовідносини виникли щодо цілісного майнового комплексу структурного підрозділу Комунального підприємства Львівської обласної ради "Підприємство автотранспортного обслуговування", яке перебуває у оренді Товариства з обмеженою відповідальністю "Галавтоцентр" на підставі Договору оренди № 7 від 07.07.2000 року (зі змінами та доповненнями), до складу якого входять наступні об'єкти нерухомого майна: адмінбудинок (літ. Б-2), площею 174,1 кв.м.; майстерня (літ. Д-1), площею 523,1 кв.м.; прохідна (літ. В-1), площею 46,6 кв.м.; гараж (літ. Ж-2), площею 3842,7 кв.м.; гараж (літ. Г-1), площею 341,6 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Проф.Буйка, 6 та перебуває у спільній власності територіальних громад Львівської області, в особі Львівської обласної ради, на підставі рішення Львівської обласної ради "Про оформлення права спільної власності територіальних громад Львівської області на нежитлові приміщення та споруди" № 177 від 26.12.2006.
2. Враховуючи позовні вимоги у справі № 914/2351/24, яка розглядається Господарським судом Львівської області, сторони погоджуються, що в предмет доказування входять обставини, в тому числі, але не виключно, щодо розбіжностей між фактичним плануванням приміщень адмінбудинку (літ. Б-2), будівлі прохідної (літ. В-1), будівлі гаражу (літ. Г-1), будівлі майстерні (літ. Д-1) і плануванням, що наведене у технічних паспортах, складених Львівським обласним бюро технічної інвентаризації 12 та 13 січня 1998 року.
3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Галавтоцентр" визнає, що воно без письмового погодження з Управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради та Комунальним підприємством Львівської обласної ради "Підприємство автотранспортного обслуговування" у 2003-2005 роках влаштувало перегородки в приміщенні 10 адмінбудинку (літ. Б-2) та демонтувало перегородки між приміщеннями 4 та 5 будівлі майстерні (літ. Д-1).
Проведений монтаж/демонтаж перегородок по факту його проведення приймається Сторонами, приміщення не потребують повернення у попередній стан, проведені роботи не перешкоджають використанню об'єкта оренди за цільовим призначенням та не є істотним порушенням умов Договору оренди № 7 від 07.07.2000 року.
У зв'язку із спливом значного періоду часу з моменту укладення Договору оренди № 7 від 07.07.2000 року, виготовленням технічних паспортів на вказані будівлі 12 та 13 січня 1998 року, враховуючи закінчення строку зберігання документів та об'єктивну неможливістю встановити момент появи розбіжностей між фактичним плануванням приміщень будівлі гаражу (літ. Г-1) і плануванням, що наведене у технічних паспортах, а також документи щодо погоджень реконструкції (в тому числі перепланування приміщень) будівлі прохідної (літ. В-1) та автозаправної станції Державним комунальним автотранспортним підприємством Львівської обласної державної адміністрації, Комунальним підприємством Львівської обласної ради "Підприємство автотранспортного обслуговування", Управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради, Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, Комунальне підприємство Львівської обласної ради "Підприємство автотранспортного обслуговування" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Галавтоцентр" зобов'язуються до 31 грудня 2025 року спільно вжити заходів, необхідних для:
- проведення технічної інвентаризації адмінбудинку (літ. Б-2), будівлі гаражу (літ. Г-1), будівлі майстерні (літ. Д-1), будівлі прохідної (літ. В-1) та автозаправної станції, складення технічних паспортів щодо цих будівель на основі поточного технічного стану вказаних об'єктів нерухомості;
- внесення відповідних відомостей щодо вказаних об'єктів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
При цьому, усі витрати, пов'язані із проведенням технічної інвентаризації та виготовленням технічних паспортів на вказані об'єкти нерухомості, а також внесенням відомостей щодо них до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Галавтоцентр».
4. Сторони не заперечують можливість розміщення Товариством з обмеженою відповідальністю "Галавтоцентр" на території цілісного майнового комплексу структурного підрозділу Комунального підприємства Львівської обласної ради "Підприємство автотранспортного обслуговування" за адресою: м. Львів, вул. Проф. Буйка, 6 будь-якого рухомого майна орендаря.
5. Львівська обласна рада, Управління майном спільної власності Львівської обласної ради та Комунальне підприємство Львівської обласної ради "Підприємство автотранспортного обслуговування" під час розгляду судової справи №914/2351/24 не встановили факту укладення Товариством з обмеженою відповідальністю "Галавтоцентр", з однієї сторони, та будь-якою юридичною чи фізичною особою, в тому числі з Товариством з обмеженою відповідальністю - Виробниче об'єднання "Дук" (код ЄДРПОУ 23270736), з іншої сторони, договору суборенди цілісного майнового комплексу структурного підрозділу Комунального підприємства Львівської обласної ради "Підприємство автотранспортного обслуговування" чи його частини або окремих будівель, приміщень чи інших орендованих основних засобів.
6. Судові витрати Сторін, понесені у справі № 914/2351/24, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "Галавтоцентр".
7. Сторонам відомі правові наслідки укладення мирової угоди, зокрема, неможливість повторного звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що передбачено ч. 4 ст. 192, п. 7 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
8. Передбачені цією Мировою угодою умови примирення Сторін не суперечать закону і не порушують права, свободи та інтереси інших осіб.
9. Ця Мирова угода підлягає затвердженню Господарським судом Львівської області.
10. Мирова угода набирає чинності з моменту її затвердження судом і діє до повного виконання зобов'язань, передбачених умовами цієї Мирової угоди.
11. Протягом двох календарних днів з дня укладення цієї Мирової угоди Сторони зобов'язуються подати Господарському суду Львівської області спільну заяву про затвердження Мирової угоди та копію цієї Мирової угоди для затвердження Господарським судом Львівської області.
12. Мирова угода укладена у п'ятьох примірниках українською мовою.
Позивачі:
Позивач-1: Львівська обласна рада
79008, м. Львів, вул. Винниченка, 18;
ЄДРПОУ 22340506
В.о. голови обласної ради Юрій ХОЛОД
Позивач-2: Управління майном спільної власності Львівської обласної ради
79008, м. Львів, вул. Винниченка, 18;
ЄДРПОУ 25255072
Заступник начальника управління Ігор ТИТЛА
Відповідачі:
Відповідач-1: Товариство з обмеженою відповідальністю «Галавтоцентр»
79034, м. Львів, вул. проф. Буйка,6
ЄДРПОУ 25550535
Директор Андрій ЧУКВІНСЬКИЙ
Відповідач-2: Комунальне підприємство Львівської обласної ради «Підприємство автотранспортного обслуговування»
79008, м. Львів, вул. Винниченка, 16;
ЄДРПОУ 04013927
Директор
Петро-Василь МУЗИКА".
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.04.2025, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.06.2025, також закрито провадження у справі.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень
3.1. Не погоджуючись з постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 та ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.04.2025, прокурор у касаційній скарзі просить їх скасувати та направити справу для розгляду до суду першої інстанції, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень порушенням судами норм процесуального права, а саме статей 2, 7, 43, 46, 55, 74, 86, 192, 231, 236 Господарського процесуального кодексу України та неправильного застосування норм матеріального права, зокрема статей 1, 2, 6, 10, 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а також не врахування судами статей 2, 167, 170 Цивільного кодексу України і правових висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постановах від 05.02.2025 у справі № 917/1291/23, від 03.10.2019 у справі № 911/918/15, від 24.01.2020 у справі № 911/5310/14, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 07.04.2021 у справі № 911/15/19, від 20.02.2024 № 917/586/23, від 11.01.2023 у справі № 461/56/20, від 21.03.2023 у справі № 914/3014/20.
3.1.1. Прокурор вважає, що затверджуючи мирову угоду у цій справі, суд дійшов помилкового висновку, що укладена мирова угода стосується лише прав та обов'язків позивача та відповідача, а її зміст відповідає вимогам закону, та не порушує права або охоронювані законом інтереси інших осіб, однак не врахував, що вона не містить умов щодо взаємних поступок сторін, на підставі яких частина 1 статті 192 Господарського процесуального кодексу України передбачає укладення мирової угоди з її подальшим затвердженням судом.
3.1.2. Щодо протиріччя між умовами мирової угоди та суттю спору, прокурор вказує на те, що при наданні оцінки умовам мирової угоди необхідно враховувати правову природу спору у справі.
Так, предметом розгляду справи № 914/2351/24 є позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Львівської обласної ради та Управління майном спільної власності до ТОВ "Галавтоцентр", КП "Підприємство автотранспортного обслуговування" про розірвання договору оренди нерухомого майна та зобов'язання повернути нерухоме майно.
Разом з тим, ухвалою Господарського суду Львівської області затверджено мирову угоду та закрито провадження у справі, чим, на думку прокурора, фактично: легалізовано самочинне будівництво та перепланування приміщень, здійснене без належних дозвільних документів, з порушенням містобудівних і будівельних норм; надано дозвіл на розміщення автозаправної станції та на роздрібну торгівлю поливно-мастильними матеріалами на території орендованого цілісного майнового комплексу, всупереч вимогам чинного законодавства, умовам договору оренди та без погодження з власником об'єкту оренди; сприяє використанню об'єкта третіми особами без жодних законних підстав, що є порушенням цільового використання об'єкта оренди та умов договору в цілому; створює передумови для уникнення відповідальності за вчинення самочинних дій та унеможливлює належний контроль з боку орендодавця та балансоутримувача майна.
3.1.3. Прокурор вказує на те, що сторонами при укладенні мирової угоди проігноровано пряму заборону щодо повноважень органів, які мають право звертатися до суду в інтересах осіб, на укладення мирових угод, передбачену частиною 2 статті 55 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої органи та особи, які відповідно до цього Кодексу мають право звертатися до суду в інтересах осіб, за винятком осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах юридичної особи у спорах про відшкодування збитків, заподіяних її посадовою особою, не мають права укладати мирову угоду.
В цій справі Львівська обласна рада представляє інтереси територіальної громади Львівської області в силу вимог статей 1, 2, 6, 10, 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", з огляду на що має право звертатися до суду в її інтересах, та відповідно до частини 2 статті 55 Господарського процесуального кодексу України позбавлена права на укладення від імені територіальної громади Львівської області мирових угод, предметом яких є спільна власність територіальних громад Львівської області.
3.1.4. Також, на думку прокурора, подана відповідачем та радою мирова угода за своєю суттю є лише проєктом, оскільки відсутні відомості про її затвердження на пленарному засіданні обласної ради.
3.1.5. Мирова угода від імені обласної ради підписана виконувачем обов'язків голови Львівської обласної ради Холодом Ю. І. та заступником начальника Управління спільної власності Львівської обласної ради Титлою І. М.
Разом з цим, на переконання прокурора, вказані особи не мали повноважень на підписання мирової угоди, оскільки на пленарному засіданні обласної ради рішення відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" не приймалося.
3.2. У відзиві на касаційну скаргу Львівська облрада просить відмовити в її задоволенні з огляду на необґрунтованість доводів прокурора, вказуючи, зокрема, на таке:
- сторони визначили відсутність підстав для розірвання договору оренди від 07.07.2000 № 7;
- доводи скаржника про укладення мирової угоди в порушення частини 2 статті 55 Господарського процесуального кодексу України не відповідають дійсності та чинному законодавству, у той час, як державні органи та органи місцевого самоврядування, хоч і реалізують не власні права та обов'язки, а права та обов'язки держави чи територіальної громади, але до господарського суду вони звертаються за захистом власних порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів, тобто на підставі частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України;
- щодо доводів прокурора про незатвердження мирової угоди на сесії Львівської облради, позивач вважає помилковими посилання прокурора на статтю 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", яка визначає виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад, у той час як мирову угоду у справі укладено Львівською обласною радою, повноваження якої вказаною нормою не визначаються. При цьому 18.02.2025 на підставі службової записки заступника начальника юридичного відділу Управління майном спільної власності Львівської обласної ради № СЗ-60 проєкт мирової угоди у справі № 914/2351/24 передано на засідання постійної комісії з питань комунального майна для її погодження та підписання Управлінням, а відповідно до протоколу № 55 засідання постійної комісії з питань комунального майна Львівської обласної ради від 19.02.2025 комісія вирішила підтримати умови мирової угоди з врегулювання спору та рекомендувати Управлінню майном спільної власності підписати мирову угоду;
- щодо повноважень на підписання мирової угоди виконувачем обов'язків голови Львівської обласної ради Холодом Ю. І., позивач звертає увагу на тому, що з огляду на дострокове припинення 06.04.2023 повноважень голови Львівської обласної ради Гримак І. Я., а також неможливість виконання повноважень першим заступником голови Львівської обласної ради Гірником Є. В. внаслідок тимчасової непрацездатності та перебування його у відпустці, з 22.05.2023, повноваження голови Львівської обласної ради почав здійснювати заступник голови - Холод Ю. І., якого було обрано рішенням Львівської обласної ради від 01.12.2020 № 7. Крім того в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником Львівської обласної ради зареєстрований Холод Ю. І. - заступник голови (заступник голови обласної ради, виконуючий обов'язки голови);
- посилання прокурора на неврахування судами висновків Верховного Суду у наведених скаржником постановах є безпідставними, оскільки правовідносини у наведених у касаційній скарзі справах не є релевантними до спірних правовідносин в цій справі.
3.3. Управління майном спільної власності, не погоджуючись з доводами прокурора, наведеними у касаційній скарзі, просить закрити касаційне провадження у справі, вказуючи на нерелевантність наведених скаржником висновків до спірних правовідносин.
3.4. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Галавтоцентр" просить відмовити в її задоволенні, а судові рішення залишити без змін з підстав, наведених у відзиві, вказуючи, зокрема, на тому, що суди не допустили порушення норм процесуального права, на які посилається прокурор у касаційній скарзі і всі необхідні для затвердження мирової угоди фактичні обставин справи суд першої інстанції встановив, а ті обставини, на які посилається прокурор у касаційній скарзі, для затвердження мирової угоди значення не мають і при затвердженні мирової угоди встановленню не підлягають.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права в межах касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
4.2. Предметом касаційного оскарження є судові рішення про затвердження мирової угоди та закриття провадження відповідно до статті 192 та пункту 7 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
4.3. Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 192 Господарського процесуального кодексу України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін.
У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.
Частиною 5 вказаної статті визначено, що суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо:
1) умови мирової угоди суперечать закону або порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або
2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.
4.4. У постанові від 09.08.2023 у справі № 914/1789/19 Верховний Суд зазначив, що мирова угода у позовному провадженні - це письмова домовленість між сторонами спору про його вирішення, яка укладається в добровільному порядку з метою припинити спір, на погоджених сторонами умовах. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони припиняють наявний правовий конфлікт самостійним (без державного примусу) врегулюванням розбіжностей на погоджених умовах. Спір може бути врегульований укладенням мирової угоди на будь-якій стадії господарського процесу.
Мирова угода є вираженням взаємного волевиявлення сторін, що спрямоване на вирішення спору між ними на основі компромісу та припинення його подальшого судового розгляду. У ній можуть вирішуватися питання, що стосуються виключно прав і обов'язків сторін.
До основних завдань та переваг мирової угоди належать процесуальна економія, спрощення роботи суду, можливість сторонам самостійно врегулювати основні питання, пов'язані із захистом порушених прав, за умови комплексного врахування інтересів всіх сторін.
На відміну від звичайного договору мирова угода в позовному провадженні укладається у процесі розгляду справи в господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення. Подібний висновок Верховного Суду викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/661/20 та постановах Верховного Суду від 12.05.2021 у справі №910/11213/20, від 21.03.2023 у справі №914/3014/20.
4.5. Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України закриття провадження у справі є наслідком затвердження судом мирової угоди у позовному провадженні, відтак процесуальні дії щодо затвердження судом мирової угоди між сторонами спору та закриття у зв'язку з цим провадження у справі перебувають у нерозривному зв'язку і не можуть розглядатися окремо одна від одної.
4.6. Для встановлення обставин щодо правомірності закриття провадження у справі у зв'язку із затвердженням мирової угоди сторін у позовному провадженні належить перевірити дотримання судом при затвердженні мирової угоди вимог частини 5 статті 192 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, дослідити умови мирової угоди на предмет того, чи відповідають ці умови закону, чи не порушують права або охоронювані законом інтереси інших осіб, чи не є вони невиконуваними, а також чи відповідають дії представників сторін мирової угоди інтересам осіб, яких вони представляють, оскільки порушення будь-якої з наведених вимог є безумовною підставою для відмови у затвердженні мирової угоди і, як наслідок, свідчить про відсутність передумов для закриття провадження у справі з цих підстав. Аналогічний правовий висновок щодо застосування статей 192, 231 Господарського процесуального кодексу України викладено у постановах Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №911/918/15 та від 24.01.2020 у справі № 911/5310/14.
У постанові Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 917/1291/23 зазначено, що надавши учасникам справи право на врегулювання спору між собою на засадах диспозитивності, законодавець в той же час визначив межі реалізації такого права, дотримання яких є обов'язковим і для учасників правовідносин, і для суду.
Повноваження суду щодо ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди також є обмеженими та передбачають можливість відмови у затвердженні мирової угоди та продовження судового розгляду у вказаних випадках.
Укладення мирової угоди як спосіб реалізації процесуальних прав є правом сторони, яке, в свою чергу, згідно з процесуальним законом неможливо реалізувати, якщо такі дії суперечать законодавству або це призводить до порушення чиїхось прав і охоронюваних законом інтересів.
Затвердження мирової угоди під час розгляду справи має здійснюватися із застосуванням принципу "судового розсуду". Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
4.7. Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову в цій справі є вимоги прокурора в інтересах держави в особі Львівської обласної ради та Управління майном спільної власності до ТОВ "Галавтоцентр" та КП "Підприємство автотранспортного обслуговування" про розірвання договору оренди нерухомого майна від 07.07.2000 № 7 та зобов'язання ТОВ "Галавтоцентр" повернути власнику - Львівській обласній раді та органу управління - Управлінню майном спільної власності орендоване нерухоме майно за актом прийому-передачі, у зв'язку із порушенням відповідачем умов договору щодо передачі частини орендованого майна у користування третій особі без згоди орендодавця, здійснення без погодження орендодавця реконструкції/перепланування об'єкта оренди та використання майна не за цільовим призначенням.
4.8. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін ухвалу місцевого суду, установив, що зі змісту затвердженої судом мирової угоди у цій справі вбачається, що вона підписана уповноваженими представниками сторін, їх дії відповідають інтересам сторін, умови мирової угоди є виконуваними, не суперечать закону та не порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, що не є учасниками справи.
4.9. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи прокурора стосовно відсутності повноважень у в.о. голови Львівської обласної ради Холода Ю. І. та заступника начальника Управління спільної власності Львівської обласної ради Титли І. М. на підписання мирової угоди, установивши, що відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичний осіб-підприємців та громадських формувань керівником Львівської обласної ради є Холод Ю. І. - заступник та виконуючий обов'язків голови.
Згідно з розпорядженням голови Львівської обласної ради від 19.02.2025 № 54-к на заступника начальника Управління майном спільної власності Титлу І. М. покладено виконання обов'язків начальника Управління спільним майном на час відпустки А. Білоуса 19.02.2025.
Також суд установив, що повноваження заступника начальника Управління майном спільної власності Титли І. М. підтверджуються випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичний осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якої він уповноважений вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори тощо.
При цьому зазначені документи не містять даних щодо обмеження права зазначених осіб підписувати та подавати мирові угоди. Доказів зворотного матеріали справи не містять, а тому зазначені вище доводи прокурора судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні.
За змістом частин 1, 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Отже, суд апеляційної інстанції визнав безпідставними доводи прокурора про відсутність повноважень у в.о. голови Львівської обласної ради Холода Ю. І. та заступника начальника Управління спільної власності Львівської обласної ради Титли І .М. на підписання мирової угоди.
4.10. Суд апеляційної інстанції щодо посилань прокурора на положення статей 26, 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та неприйняття на пленарному засіданні Львівською обласною радою рішення про затвердження мирової угоди, зазначив, що питання щодо укладення мирової угоди не є обов'язковим для вирішення на пленарних засіданнях обласної ради відповідно до вимог статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а статтею 26 цього Закону визначено виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад, а не обласних рад.
При цьому за правовою позицією Верховного Суду викладеній, зокрема, в ухвалі від 10.12.2024 у справі № 904/3912/23, яка знайшла своє відображення у постановах від 14.05.2025 у справі № 904/39/24 та від 04.06.2025 у справі № 904/19/24, наявна можливість вирішення питань регулювання земельних відносин шляхом підписання у судовій справі мирової угоди уповноваженим представником міської ради без відповідного рішення органу місцевого самоврядування (і відповідної передбаченої земельним законодавством процедури).
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 32/563, аналізуючи положення, зокрема, статей 116, 122, 124, 134 Земельного кодексу України, вказувала на те, що прийняття уповноваженим органом місцевого самоврядування рішення про передачу в користування (оренду) земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, є необхідною умовою для передачі такої земельної ділянки в оренду. Тобто в будь-якому випадку земельні ділянки комунальної власності передаються в оренду на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, але за приписами статті 134 Земельного кодексу України це відбувається або за результатами земельних торгів, або в окремих випадках, передбачених законом, коли торги не проводяться.
Натомість, як свідчать матеріали справи та зміст мирової угоди, укладеної між позивачами та відповідачами та затвердженої судом, спірні правовідносини виникли щодо цілісного майнового комплексу структурного підрозділу КП "Підприємство автотранспортного обслуговування", яке перебуває в оренді ТОВ "Галавтоцентр" на підставі договору оренди від 07.07.2000 № 7 (зі змінами та доповненнями) і цією мировою угодою врегульовані питання, зокрема, стосовно того, що проведений монтаж/демонтаж перегородок по факту його проведення приймається сторонами, приміщення не потребують повернення у попередній стан, проведені роботи не перешкоджають використанню об'єкта оренди за цільовим призначенням та не є істотним порушенням умов договору оренди від 07.07.2000 № 7.
4.11. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи прокурора про те, що позивачі у даній справі є представницькими органами територіальної громади Львівської області, а тому позбавлені права на укладення мирової угоди відповідно до частини 2 статті 55 Господарського процесуального кодексу України зазначивши таке.
Так, статтею 55 Господарського процесуального кодексу України визначені процесуальні права органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб та передбачено, що органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті (частина 1). Органи та особи, які відповідно до цього Кодексу мають право звертатися до суду в інтересах осіб, за винятком осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах юридичної особи у спорах про відшкодування збитків, заподіяних її посадовою особою, не мають права укладати мирову угоду (частина 2).
У статті 4 зазначеного Кодексу закріплено право на звернення до господарського суду та передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частина 1). Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина2).
Участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб передбачена у статті 53 Господарського процесуального кодексу України та встановлено, що у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
За змістом частин 4, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Згідно зі статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Процесуальні права та обов'язки сторін визначені у статті 46 Господарського процесуального кодексу України, в частині 7 якої закріплено, що сторони можуть примиритися, у тому числі шляхом медіації, на будь-якій стадії судового процесу. Результат домовленості сторін може бути оформлений мировою угодою.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки у справі, яка розглядається, позовна заява подана прокурором в інтересах держави в особі Львівської обласної ради та Управління майном спільної власності, які набули статусу позивачів, обмеження на укладення мирової угоди, передбачені статтею 55 Господарського процесуального кодексу України, стосуються саме прокурора, а не позивачів у цій справі.
4.12. Щодо доводів прокурора про наявність підстав для розірвання договору оренди майна від 07.07.2000 № 7 у зв'язку з істотним порушенням відповідачем його умов та здійснення ним реконструкції об'єкта оренди без згоди власника та орендодавця, використання майна не за цільовим призначенням та передачі частини орендованого майна в у користування третій особі, суд апеляційної інстанції зазначив, що за умовами мирової угоди ТОВ "Галавтоцентр" визнало факт реконструкції об'єкта оренди, однак сторони погодили, що приміщення не потребують повернення у попередній стан, оскільки проведені роботи не перешкоджають використанню об'єкта оренди за цільовим призначенням та не є істотним порушенням умов договору. Сторони домовились, що доцільним способом усунення розбіжностей між фактичним станом нерухомого майна та його технічною документацією є проведення технічної інвентаризації, складення технічних паспортів щодо орендованих будівель та внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за рахунок орендаря.
При цьому факту передачі відповідачем орендованого майна в суборенду третій особі сторони не встановили, відповідні докази відсутні в матеріалах справи.
4.13. Отже, суди попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, установили, що сторони використали своє процесуальне право на примирення шляхом укладення мирової угоди на засадах взаємних поступок, а саме позивачі прийняли/погодили проведені перепланування орендованого майна, а ТОВ "Галавтоцентр" взяло на себе усі витрати, пов'язані з технічною інвентаризацією такого майна та судовим розглядом даної справи, чим фактично досягли врегулювання спору, що за встановлених судом обставин не суперечить інтересам територіальної громади та не порушує вимог чинного законодавства.
4.14. Як вже зазначалося, оскаржуючи судові рішення у справі, прокурор з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказував на порушення судами норм процесуального права, а саме статей 2, 7, 43, 46, 55, 74, 86, 192, 231, 236 Господарського процесуального кодексу України та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема статей 1, 2, 6, 10, 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", не враховано ст. ст. 2, 167, 170 Цивільного кодексу України, правові висновки Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, зокрема викладені у постановах від 05.02.2025 у справі № 917/1291/23, від 03.10.2019 у справі № 911/918/15, від 24.01.2020 у справі № 911/5310/14, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 07.04.2021 у справі № 911/15/19, від 20.02.2024 № 917/586/23, від 11.01.2023 у справі № 461/56/20, від 21.03.2023 у справі № 914/3014/20.
4.15. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Разом із тим зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі.
Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Крім того, посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
4.16. У справі № 917/1291/23 (постанова Верховного Суду від 05.02.2025) за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Комбінат виробничих підприємств" 3% річних та інфляційних нарахувань у зв'язку із неналежним виконання відповідачем грошових зобов'язань щодо сплати коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури за договором про пайову участь (внесок) від 06.05.2019 №02-49/49, які стягнуті з відповідача за рішенням суду у справі № 917/1854/21, Верховний Суд, скасовуючи ухвалу суду апеляційної інстанції про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі та передаючи справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, вказав на те, що у цьому випадку суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що фактично суть мирової угоди, затвердженої судом, зводиться до розстрочення сплати відповідачем стягнутих за рішенням суду сум інфляційних втрат та 3% річних із встановленням графіку платежів строком майже на 3 роки. Верховний Суд зазначив, що мирова угода, яка передбачає умови щодо поетапного погашення заборгованості, не може підміняти собою судове рішення (ухвалу) про розстрочення виконання рішення суду. Також судом апеляційної інстанції не було досліджено, чи дійсно умови мирової угоди не впливають на права та інтереси третіх осіб, в тому числі держави, за захистом інтересів якої прокурор в особі позивача звернувся з цим позовом до суду.
У справі № 911/918/15 (постанова Верховного Суду від 03.10.2019) Верховний Суд дійшов до висновку про зміну постанови суду апеляційної інстанції про затвердження мирової угоди між сторонами, шляхом виключення з її резолютивної частини пункту 4 про залишення без задоволення апеляційної скарги прокурора, а в решті постанову суду апеляційної інстанції, якою затверджено мирову угоду з підстав встановлення відповідності її положень нормам законодавства, залишено без змін.
У справі № 911/5310/14 (постанова Верховного Суду від 24.01.2020) залишено без змін ухвалу суду апеляційної інстанції про затвердження мирової угоди, яка відповідає вимогам статті 192 Господарського процесуального кодексу України.
У справі № 910/8413/21 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023) предметом розгляду були вимоги першого заступника керівника Київської міської прокуратури про розірвання інвестиційного договору внаслідок тривалого невиконання відповідачами обов'язків, покладених на них інвестиційним договором та наявністю підстав для повернення садиби Терещенків територіальній громаді міста Києва.
У справі № 911/15/19 (постанова Верховного Суду від 07.04.2021) виходячи з того, що вирішення питання про передачу земельної ділянки в оренду, припинення права користування земельною ділянкою, укладення, та продовження, а також розірвання договорів оренди землі належить до виключної компетенції органу місцевого самоврядування, Верховний Суд визнав передчасним висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для затвердження мирової угоди та закриття у зв'язку з цим провадження у справі щодо вимог про розірвання договору.
Натомість у справі, яка розглядається, спірні правовідносини стосувалися оренди нерухомого майна за договором оренди від 07.07.2000 № 7, а не земельної ділянки.
У справі № 917/56/23 (постанова Верховного Суду від 20.02.2024) Верховний Суд скасовуючи судові рішення та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції дійшов висновку, що висновки судів не відповідають висновкам, викладеним у вказаних скаржником постановах Верховного Суду в контексті дослідження умов істотності порушення умов договору оренди.
У справі № 914/3014/20 (постанова Верховного Суду від 21.03.2023) Верховний Суд, відмовляючи у задоволенні заяви про затвердження мирової угоди, виходив з того, що у цій мировій угоді сторони дійшли згоди поновити (продовжити) строк дії договору оренди від 14.12.2007, натомість, з умов мирової угоди від 17.01.2023 (пункти 2 і 3 додаткової угоди про поновлення договору оренди землі) вбачається, що сторони узгоджують між собою здійснення позивачем будівництва на орендованій земельній ділянці багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення (тобто іншого об'єкта нерухомого майна). Суд дійшов висновку, що умови поданої на затвердження у справі № 914/3014/20 мирової угоди від 17.01.2023: (1) містять суперечності в частині визначення мети (підстави продовження строку дії) договору оренди від 14.12.2007: будівництво адміністративно-офісної будівлі відповідно до пункті 1, 15 договору оренди і пункту 4 додаткової угоди про поновлення договору оренди землі та/або будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення відповідно до пунктів 2, 3 додаткової угоди про поновлення договору оренди землі (щодо зазначених суперечностей між сторонами вже виник спір) та (2) не спрямовані на реальне настання правових наслідків (у зв'язку з наявністю зазначених суперечностей і спору щодо них).
У справі № 461/56/20 (постанова Верховного Суду від 11.01.2023) предметом розгляду були позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу автомобіля і квартири в частині покупця і переведення прав покупця не підлягають задоволенню, оскільки позивач обрав неефективний спосіб захисту в цій частині вимог. Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, вказав, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, проте помилилися з мотивами такої відмови, не врахувавши, що положеннями Цивільного кодексу України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору, а обраний позивачем спосіб захисту є неефективним.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень висновків у наведених скаржником постановах Верховного Суду оскільки за змістовим, суб'єктним і об'єктним критеріями спірні правовідносини в цій господарській справі та зазначених справах не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов'язаних з правами та обов'язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування під час вирішення цього спору вказаних скаржником правових висновків як нерелевантних.
Колегія суддів зазначає, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
Разом із тим, посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
З огляду на зазначене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, не знайшла підтвердження, а доводи скаржника про порушення судами, зокрема, положень статей 192, 231 Господарського процесуального кодексу України, зводяться до незгоди прокурора з судовими рішеннями.
4.17. Щодо поданого прокурором клопотання про передачу справи на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зв'язку із необхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у справах № 904/3912/23, № 904/39/24, № 904/19/24, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно зі статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
За змістом частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до положень частини 1 статті 302 зазначеного Кодексу суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.
Згідно з частиною 1 статті 303 Господарського процесуального кодексу України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Так, у справах № 904/3912/23, № 904/19/24, № 904/39/24 не містилося посилання на те, що передача земельних ділянок комунальної власності можлива лише за наявності рішення сесії міської ради то і будь-які розпорядження земельними ділянками, у тому числі щодо укладення мирових угод у справах за позовами про знесення самочинно збудованого майна та повернення до комунальної власності земельних ділянок належить також до виключної компетенції сесії міської ради.
При цьому, як вже зазначалося, суди у справі, яка розглядається, виходили з того, що як свідчать матеріали справи та зміст мирової угоди, затвердженої судом, спірні правовідносини виникли щодо цілісного майнового комплексу структурного підрозділу КП "Підприємство автотранспортного обслуговування", яке перебуває в оренді ТОВ "Галавтоцентр" на підставі договору оренди від 07.07.2000 № 7 і цією мировою угодою врегульовані питання, зокрема, стосовно того, що проведений монтаж/демонтаж перегородок по факту його проведення приймається сторонами, приміщення не потребують повернення у попередній стан, проведені роботи не перешкоджають використанню об'єкта оренди за цільовим призначенням та не є істотним порушенням умов договору оренди від 07.07.2000 № 7.
Суд апеляційної інстанції щодо посилань прокурора на положення статей 26, 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та неприйняття на пленарному засіданні Львівською обласною радою рішення про затвердження мирової угоди, зазначав, що питання щодо укладення мирової угоди не є обов'язковим для вирішення на пленарних засіданнях обласної ради відповідно до вимог статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а статтею 26 цього Закону визначено виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад, а не обласних рад.
Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що згідно з ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2025 передано на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу № 904/254/25 за касаційною скаргою першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.08.2025 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 16.04.2025 про затвердження мирової угоди на підставі частини 1 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, через необхідність відступити від висновку, викладеному у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 911/15/19, підтримавши інші наявні висновки, що викладені у постановах від 10.12.2024 у справі № 904/3912/23 та від 22.05.2024 у справі № 922/436/22.
Отже, клопотання прокурора про передачу справи № 914/2351/24 на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду задоволенню не підлягає.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
5.3. Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані у справі судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, вважає, що підстав для скасування судових рішень немає.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Оскільки підстав для скасування судового рішення, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 03.04.2025 у справі № 914/2351/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак