12 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 910/9063/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Губенко Н.М.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" та Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго"
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Сівакова В.В.)
від 18.07.2023
на ухвалу Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Кропивна Л.В., судді: Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.)
від 15.01.2025
на ухвалу Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Кропивна Л.В., судді: Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.)
від 05.03.2025
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Кропивна Л.В., судді: Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.)
від 05.03.2025
у справі № 910/9063/22
за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго"
про стягнення 1 294 237 380,37 грн,
за участю представників учасників справи:
позивача - Шахтарська Т.Н.
відповідача - Єсипенко О.В., Мануйленко О.В.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" про стягнення 1 294 237 380,37 грн.
1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі укладеного договору про надання послуг з передачі електричної енергії № 0044-02022 від 01.01.2019 відповідачу надано послуги з передачі електричної енергії за період з липня 2019 року по липень 2022 року, які відповідач мав сплачувати поетапно у порядку визначеному пунктами 6.2 та 6.5 договору. Враховуючи те, що відповідачем не виконано взяті на себе зобов'язання за договором в частині сплати наданих послуг, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 1 294 237 380,37 грн, з яких 509 405 713,94 грн основного боргу, 110 383 925,17 грн пені, 518 584 265,97 штрафу, 131 834 558,54 грн інфляційних втрат та 24 028 916,77 грн 3% річних.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі № 910/9063/22 позов задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" 482 024 394,77 грн основного боргу, в іншій частині в позові відмовлено повністю.
2.2. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено наявність у відповідача перед позивачем основної заборгованості з оплати наданої послуги за період з липня 2019 року по липень 2022 року у розмірі 482 024 394,77 грн.
Враховуючи те, що перебіг прострочення виконання зобов'язання відповідачем по сплаті планової вартості послуг має прив'язку до виставлення рахунку, доказів вручення яких матеріали справи не містять, а також за відсутності пред'явленої відповідачу вимоги про сплату вартості наданих послуг, суд виснував, що відсутня можливість встановити початок прострочення виконання грошового зобов'язання. У зв'язку з наведеним, суд першої інстанції визнав вимоги позивача про стягнення з відповідача 110 383 925,17 грн пені, 518 584 265,97 штрафу, 131 834 558,54 грн інфляційних втрат та 24 028 916,77 грн 3% річних не обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
2.3. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2025 у справі №910/9063/22, зокрема, відмовлено у задоволенні клопотань Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" про долучення до матеріалів справи додаткових доказів та поновлення пропущеного строку на долучення таких доказів, які надійшли до Північного апеляційного господарського суду 16.01.2024, 28.02.2024, 03.04.2024, 23.07.2024, 06.11.2024 з урахуванням клопотань від 19.11.2024, 19.11.2024, 23.12.2024, 10.01.2025, 15.01.2025.
2.4. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 у справі №910/9063/22 відмовлено у задоволенні клопотань Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" про долучення до матеріалів справи додаткових доказів та поновлення пропущеного строку на долучення таких доказів, які надійшли до Північного апеляційного господарського суду 03.03.2025.
2.5. Відмовляючи у задоволенні клопотань, суд апеляційної інстанції виходив з того, що доказів, які відповідач просив долучити в суді апеляційної інстанції, не існувало на момент розгляду судом першої інстанції справи, а відтак прийняття таких доказів суперечитиме приписам статті 269 Господарського процесуального кодексу України.
2.6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі № 910/9063/22 залишено без змін.
2.7. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову з тих самих мотивів, що і суд першої інстанції.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 у справі №910/9063/22, Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулося з касаційною скаргою, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 110 383 925,17 грн пені, 518 584 265,97 штрафу, 131 834 558,54 грн інфляційних втрат та 24 028 916,77 грн, 3% річних скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зазначені вимоги задовольнити в повному обсязі.
3.2. Підставами касаційного оскарження Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" визначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
3.4. Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 19.08.2022 у справі № 912/1941/21 (щодо відсутності у користувача права вибору - платити за плановий обсяг чи за фактичний обсяг); від 20.02.2024 у справі № 916/1042/22 (щодо застосування пункту 4.1 Типового договору про надання послуг з передачі електричної енергії (додаток 6 до Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309) за обставин відсутності погодження планових обсягів передачі електричної енергії); від 04.08.2021 у справі № 456/2076/19 (щодо тлумачення статті 629 Цивільного кодексу України "договір є обов'язковим для виконання сторонами"); від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 02.03.2018 у справі № 927/467/17 (щодо застосування статей 79, 86, частини п'ятої статті 236, статті 237 Господарського процесуального кодексу України в частині того, що господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу); від 19.08.2022 у справі № 912/1941/21, від 09.11.2022 у справі №904/5899/21, від 24.11.2022 у справі № 927/713/21, від 04.07.2023 у справі №910/10061/22, від 23.11.2023 у справі № 925/654/22, від 20.02.2024 у справі №916/1042/22, від 13.03.2024 у справі № 904/5899/21, від 10.04.2024 у справі №913/211/23 (щодо застосування статей 611, 625 Цивільного кодексу України).
3.5. Також не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2023, ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2025, від 05.03.2025 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 у справі №910/9063/22, Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" звернулося з касаційною скаргою, якою просить скасувати оскаржувані рішення місцевого господарського суду, ухвали та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 43 290 501,15 грн та направити в цій частині на новий розгляд.
3.6. Підставами касаційного оскарження Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" визначило пункти 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.7. Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №910/9680/23 (щодо застосування частини другої статті 2, статті 13, частини другої статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та правові висновки щодо розповсюдження зазначених норм матеріального права на відносини пов'язані з тимчасовою окупацією територій України в період з 24.02.2022 до 31.07.2022).
3.8. Пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
3.9. Крім того, підставою касаційного оскарження зазначає пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що необхідно відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 27.06.2023 у справі № 910/16181/18 (щодо подання доказів одночасно з заявами по суті справи, статей 73, 74, 76, частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України).
3.10. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
3.11. Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини п'ятої статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" та пункту 5.1 розділу 5 Комерційної пропозиції постачальника "останньої надії", пунктів 2.1.6, 2.1.21 ПРРЕЕ (затверджено постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312) та пунктів 9.13.-9.14 Кодексу комерційного обліку електричної енергії (затверджено постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 311, в редакції, що діяла в спірний період липень 2019-липень 2022 року).
3.12. Вважає, що судом апеляційної інстанції неправомірно відмовлено у задоволенні клопотань ДПЗД "Укрінтеренерго" про долучення до матеріалів справи додаткових доказів та поновлення пропущеного строку на долучення таких доказів, оскільки подані ДПЗД "Укрінтеренерго" докази та пояснення в повній мірі дають змогу всебічно встановити та дослідити обставини наявної заборгованості відповідача, зокрема по обсягах споживачів, які перебувають на тимчасово окупованій території.
При постановлені оскаржуваних ухвал від 15.01.2025 та від 05.03.2025 у цій справі, суд апеляційної інстанції всупереч вимогам статті 86 Господарського процесуального кодексу України, не надав належної правової оцінки всім доказам, поданими із відповідними клопотаннями у справі, з урахуванням предмета та суті заяви, що розглядалась судами, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
3.13. У відзиві на касаційну скаргу відповідача Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" проти вимог та доводів останньої заперечує, з підстав, викладених у ньому, просить касаційну скаргу ДПЗД "Укрінтеренерго" залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову - без змін.
3.14. У відзиві на касаційну скаргу позивача ДПЗД "Укрінтеренерго" проти вимог та доводів останньої заперечує, з підстав, викладених у ньому, просить касаційну скаргу ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову - без змін.
3.15. Відповідачем подано до Суду додаткові пояснення, які просить врахувати при розгляді справи, зокрема, щодо висновків, зроблених об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі №908/1162/23.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Між Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (ОСП) та Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (користувач) 01.01.2019 укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії № 0044-02022 (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.1 договору ОСП зобов'язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - послуга) відповідно до умов цього договору, а користувач зобов'язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору.
14.08.2019 між сторонами укладено додаткову угоду № 2 до договору, відповідно до якої зміст договору викладено в новій редакції.
Відповідно до пункту 14.1 договору цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2019. Якщо Користувач не направив ОСП у строк не менший ніж за місяць до закінчення терміну дії договору повідомлення про припинення дії договору, то цей договір вважається подовженим на наступний календарний рік на тих самих умовах.
Згідно з пунктом 4.1 договору для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги:
1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих Користувачем погоджених ОСП повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць;
2) визначення фактичного обсягу послуги у розрахунковому місяці здійснюється на підставі обліку даних щодо погодинних обсягів передачі електроенергії по очках комерційного обліку, які зареєстровані за відповідним Користувачем (додаток № 2). З цією метою використовуються дані обліку Адміністратора комерційного обліку та ЕІС Користувача.
Згідно з пунктом 4.1 договору в редакції додаткової угоди № 2 від 14.08.2019 для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги:
1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем погоджених ОСП повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць;
2) визначення фактичного обсягу послуги у розрахунковому місяці здійснюється для електропостачальників на підставі даних щодо обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальника.
Відповідно до пункту 6.1 договору розрахунковим періодом (розрахунковим місяцем) за цим договором є 1 (один) календарний місяць.
Згідно з пунктом 6.2 договору користувач здійснює поетапну передоплату планової вартості послуги ОСП наступним чином:
1 платіж - до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі не менше 1/5 від планової вартості послуги, визначеної згідно з пунктом 4 цього договору. Подальша оплата може здійснюватися щоденно або шляхом сплати 1/5 від планової вартості послуг, яка визначена згідно з пунктом 4, у кожен з наступних періодів;
2 платіж - з 06 до 10 числа розрахункового періоду;
3 платіж - з 11 до 15 числа розрахункового періоду;
4 платіж - з 16 до 20 числа розрахункового періоду;
5 платіж - з 21 до 25 числа розрахункового місяця.
При цьому розмір оплати у вказані періоди повинен бути не меншим планової вартості послуг, яка визначена згідно з пунктом 4, на 5 днів наперед.
Відповідно до пункту 6.2 договору в редакції додаткової угоди № 2 від 14.08.2019 користувач здійснює поетапну попередню оплату планової вартості послуги ОСП таким чином:
1 платіж - до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі не менше 1/5 від планової вартості послуги, визначеної згідно з розділом 5 цього договору. Подальша оплата може здійснюватися щоденно або шляхом сплати 1/5 від планової вартості послуг, яка визначена згідно з розділом 5, у кожен з наступних періодів;
2 платіж - з 06 до 10 числа розрахункового періоду;
3 платіж - з 11 до 15 числа розрахункового періоду;
4 платіж - з 16 до 20 числа розрахункового періоду;
5 платіж - з 21 до 25 числа розрахункового місяця.
При цьому розмір оплати у вказані періоди повинен бути не меншим планової вартості послуг, яка визначена згідно з розділом 5, на 5 днів наперед.
Пунктом 10.1 договору та договору в редакції додаткової угоди № 2 від 14.08.2019 визначено, що планові обсяги передачі електроенергії користувач зобов'язаний подавати ОСП до 25 (двадцять п'ятого) числа місяця, що передує розрахунковому місяцю. ОСП протягом 5 (п'яти) робочих днів погоджує планові обсяги передачі і повертає їх користувачу. ОСП протягом перших 5 (п'яти) робочих днів місяця, наступного за розрахунковим, направляє користувачу акт приймання-передачі наданої послуги. Користувач, отримавши акт приймання-передачі наданої послуги, протягом 3 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим, повертає його ОСП, підписаний зі свого боку.
Відповідно до пункту 10.4 договору в редакції додаткової угоди № 2 від 14.08.2019 рахунки, акти приймання-передачі, акти звірки розрахунки, будь-які повідомлення зі цим договором повинні направлятись однією стороною іншій електронною поштою або факсимільним повідомленням, а також повинні бути обов'язково підтверджені рекомендованим листом, іншим поштовим відправленням або доставлені кур'єром під розписку за адресою, зазначеною в цьому договорі.
Рахунки, акти приймання-передачі, акти звірки розрахунків, повідомлення вважаються отриманими стороною: у день їх доставки кур'єром, що підтверджуються квитанцією про вручення одержувачеві, що підписується його уповноваженим представником; у день особистого вручення, що підтверджується підписом одержувача та/або реєстрацією вхідної кореспонденції, або третій календарний день від дати отримання поштовим відділенням зв'язку, в якому обслуговується одержувач (у разі направлення поштою рекомендованим листом); у день направлення за допомогою Сервісу та/або електронною поштою.
Відповідно до пункту 6.5 договору користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги потягом 3 банківських днів з моменту та на підставі отримання акта приймання-передачі послуги, який ОСП надає користувачу протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим. Оплата послуги здійснюється на підставі рахунків, наданих виконавцем або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою "Системи управління ринком" (далі - Сервіс), з використанням електронно-цифрового підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді, у порядку, визначеному законодавством.
Відповідно до пункту 6.5 договору в редакції додаткової угоди № 2 від 14.08.2019 Користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги потягом 3 банківських днів з дати отримання та на підставі акта приймання-передачі послуги, який ОСП надає користувачу протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим. Оплата послуги здійснюється на підставі рахунків, наданих ОСП або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою "Системи управління ринком" (далі - Сервіс), з використанням кваліфікованого електронного підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді, у порядку, визначеному законодавством.
Розділом 5 договору в редакції додаткової угоди № 2 від 14.08.2019 визначено, що планова та фактична вартість послуги (грн) за цим договором визначається шляхом множення планового та фактичного обсягу послуги (МВт год) за розрахунковий період на тариф, встановлений Регулятором (грн/МВТ год). На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України.
Позивачем та відповідачем подано акти приймання-передачі послуги за період з липня 2019 року по червень 2022 року, підписані відповідачем із зауваженнями щодо фактичного обсягу наданих послуг та їх вартості.
Пунктом 6.6 договору та договору в редакції додаткової угоди № 2 від 14.08.2019 визначено, що у разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий місяць актом приймання-передачі послуги, користувач має право оскаржити зазначену в акті приймання-передачі послуги вартість послуги шляхом направлення ОСП повідомлення протягом 5 робочих днів з моменту отримання акта.
Процедура оскарження не звільняє користувача від платіжного зобов'язання у встановлений договором термін. Якщо користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дати отримання акта приймання-передачі послуги, то вважається, що цей акт прийнято без зауважень.
Відповідно до абз. 4 пункту 6.7 договору сторони погодили, що у разі, якщо фактичний обсяг оплати користувачем послуги перевищує суму, зазначену в акті приймання-передачі наданої послуги, ОСП (за заявою користувача) протягом 5 банківських днів з дня отримання заяви повертає користувачу надлишок коштів або враховує їх в оплату послуги наступних розрахункових періодів. За наявності заборгованості кошти зараховуються першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення.
Сторонами подано акти коригування до актів приймання-передачі послуг, підписані відповідачем із зауваженнями щодо фактичного обсягу наданих послуг та їх вартості.
Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушення умов договору своєчасно не сплатив вартість наданих послуг з липня 2019 року по липень 2022 року, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 509 405 713,92 грн та за неналежне виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано 110 383 925,17 грн пені, 518 584 265,97 штрафу, 131 834 558,54 грн інфляційних втрат та 24 028 916,77 грн 3% річних.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
5.3. Предметом касаційного оскарження у цій справі є судові рішення про часткове задоволення позову Приватного акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію за період з липня 2019 по липень 2022 року.
5.4. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 01.01.2019 між НЕК "Укренерго" (оператор системи передач (ОСП)) та ДПЗД "Укрінтеренерго" (користувач системи передач (КСП)) укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії № 0044-02022, відповідно до умов якого оператор системи передачі зобов'язується надати послуги з передачі електричної енергії, а користувач зобов'язується здійснити оплату за послуги.
Сторони здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, Правил ринку, Кодексу системи передачі, Кодексу системи розподілу, Кодексу комерційного обліку, ліцензій, відповідно до яких сторони здійснюють господарську діяльність, інших нормативно-правових актів, що забезпечують функціонування ринку електричної енергії України.
5.5. Відносини пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище регулює Закон України "Про ринок електричної енергії".
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії" провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема, про надання послуг з передачі.
У статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" надано визначення наступним термінам:
оператор системи передачі - юридична особа, відповідальна за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії;
користувачі системи передачі/розподілу - фізичні особи, у тому числі фізичні особи - підприємці, або юридичні особи, які відпускають або приймають електричну енергію до/з системи передачі/розподілу або використовують системи передачі/розподілу для передачі/розподілу електричної енергії;
система передачі електричної енергії - система ліній, допоміжного обладнання, обладнання для трансформації та перемикань, що використовується для передачі електричної енергії.
Згідно із частиною четвертою статті 33 Закону України "Про ринок електричної енергії" оператор системи передачі надає послуги, зокрема, з передачі електричної енергії учасникам ринку на підставі договорів, укладених на основі типових договорів про надання послуг з передачі електричної енергії.
5.6. Щодо спору про стягнення суми основного боргу
Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушення умов договору своєчасно не сплатив вартість наданих послуг з липня 2019 року по липень 2022 року, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 509 405 713,92 грн.
Суди першої та апеляційної інстанції, проаналізувавши акти приймання-передачі послуги та акти коригування, підписаних позивачем або відповідачем в односторонньому порядку, дійшли висновків про доведеність позивачем наявності заборгованості у спірний період в сумі 482 024 394,77 грн. При цьому, суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що тривалий час сторони не могли дійти згоди щодо обсягів фактично наданих послуг за спірний період та їх вартості.
Отже фактично спір виник щодо обсягів наданої послуги.
Відповідно до пункту 4.1 договору для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги:
1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих Користувачем погоджених ОСП повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць;
2) визначення фактичного обсягу послуги у розрахунковому місяці здійснюється на підставі обліку даних щодо погодинних обсягів передачі електроенергії по точках комерційного обліку, які зареєстровані за відповідним Користувачем (додаток № 2). З цією метою використовуються дані обліку Адміністратора комерційного обліку та ЕІС Користувача;
3) для електропостачальників на підставі даних обсягів споживання електричної енергії споживачами елесктропостачальників.
З цією метою використовуються дані обліку Адміністратора комерційного обліку.
Згідно з пунктом 4.1 договору в редакції додаткової угоди № 2 від 14.08.2019 для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги:
1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем погоджених ОСП повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць;
2) визначення фактичного обсягу послуги у розрахунковому місяці здійснюється здійснюється на підставі даних щодо погодинних обсягів передачі електроенергії по точках комерційного обліку, які зареєстровані за відповідним Користувачем (додаток № 2). З цією метою використовуються дані обліку Адміністратора комерційного обліку та ЕІС Користувача.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник заперечує надання послуги з передачі електричної енергії на суму 43 290 501,15 грн.
Відповідачем впродовж розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції заперечувалося надання послуги з передачі електроенергії в обсязі, визначеної позивачем. Ним вказувалося, що рахунки НЕК "Укренерго" не відповідають фактичним обсягам спожитої споживачами ПОН електричної енергії, а відповідно є недостовірними.
Як вбачається з матеріалів справи, ДПЗД "Укрінтеренерго" постійно наводило доводи судам першої та апеляційної інстанцій про те, що спірні обсяги за позовом позивача за період лютий - липень 2022 року, пов'язані зокрема з фактом безпідставного врахування позивачем електричної енергії в системі управління ринком, що спожита споживачами на тимчасово окупованих територіях Запорізької, Херсонської, Донецької, Луганської та інших областей України, інформація про тимчасову окупацію яких ретроспективно відображено в наказі № 309, та по операторам системи АТ "Запоріжжяобленерго", АТ "Херсонобленерго", ТОВ "ДТЕК Донецькі електромережі", "Луганське енергетичне об'єднання" та іншим, а також на підставі даних оператора системи розподілу ПАТ "Херсонобленерго".
Зазначав, що стягнення послуг з передачі є безпідставним з урахуванням імперативних приписів частини другої статті 13, частини другої статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України". Про зазначене письмово повідомлялося судам у заявах по суті справи (відзив на позов, пояснення), в апеляційній скарзі та в клопотаннях про зупинення справи у зв'язку із розглядом об'єднаною палатою Верховного Суду питання щодо зазначених вище норм матеріального права.
5.7. Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" однією з підстав касаційного оскарження зазначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №910/9680/23 (щодо застосування частини другої статті 2, статті 13, частини другої статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та правові висновки щодо розповсюдження зазначених норм матеріального права на відносини пов'язані з тимчасовою окупацією територій України в період з 24.02.2022 до 31.07.2022).
Після подання скаржником касаційної скарги у справі № 910/9063/22 Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду переглянув у касаційному порядку постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі № 908/1162/23 про стягнення боргу за спожитий у листопаді-грудні 2022 року обсяг електроенергії на об'єкті, який знаходиться у місті Мелітополі (до закінчення перегляду судового рішення Об'єднаною палатою у справі № 908/1162/23 Суд зупиняв касаційне провадження у справі № 910/9063/22).
Предметом розгляду Об'єднаною палатою було питання застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року по грудень 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 № 1364 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією".
Відповідно пунктів 1, 3 частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3).
У справі № 908/1162/23 Верховний Суд, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, зокрема виснував, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану" частину третю статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно") вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Як зазначила Об'єднана палата, з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України 06.12.2022 затвердив постанову "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, датою окупації Мелітопольської міської територіальної громади визначено 25.02.2022.
Однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України" правовий статус тимчасово окупованої території РФ в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" , має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.
З огляду на викладене у постанові зі справи № 908/1162/23, Об'єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові зі справи № 910/9680/23 про поширення положень статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.
Об'єднана палата, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі № 908/1162/23 про відмову в позові, зазначила про те, що підставою для відмови в позові у цій справі, враховуючи положення статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", є заборона передачі електроенергії відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні.
Відповідно до статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (зазначеною статтею Закон доповнено згідно із Законом № 1618-IX від 01.07.2021 з подальшим змінами) її положення застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.
В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.
На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 № 1023-р "Про визначення ДПЗД "Укрінтеренерго" постачальником "останньої надії"" на ДПЗД "Укрінтеренерго" покладено спеціальні обов'язки, а саме: виконання функцій постачальника "останньої надії" (ПОН) на період з 01.01.2019 до 31.12.2023 на всій території України, крім території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.
Вказані приписи Розпорядження забороняють постачальнику "останньої надії" здійснювати постачання електричної енергії на територіях, де органи державної влади України тимчасово не здійснювали або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.
Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій, надавши оцінку лише доказам позивача, проігнорували зазначені доводи відповідача, не дослідили зібрані відповідачем у справі докази, що стосуються стягнення вартості за послуги передачі електричної енергії на тимчасово окуповані території України або мотиви їх відхилення.
5.8. Також підставою касаційного оскарження відповідач зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини п'ятої статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" та пункту 5.1 розділу 5 Комерційної пропозиції постачальника "останньої надії", пунктів 2.1.6, 2.1.21 ПРРЕЕ (затверджено постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312) та пунктів 9.13.-9.14 Кодексу комерційного обліку електричної енергії (затверджено постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 311, в редакції, що діяла в спірний період липень 2019-липень 2022 року).
Згідно з пунктом 66 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" це - визначений відповідно до цього Закону електропостачальник, який за обставин, встановлених цим Законом, не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу.
Як зазначалось вище Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 № 1023-р ДПЗД "Укрінтеренерго" визначено постачальником "останньої надії"".
За приписами статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" надає послуги з постачання електричної енергії споживачам у разі: 1) банкрутства, ліквідації попереднього електропостачальника; 2) завершення строку дії ліцензії, зупинення або анулювання ліцензії з постачання електричної енергії споживачам попереднього електропостачальника; 3) невиконання або неналежного виконання електропостачальником правил ринку, правил ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку, що унеможливило постачання електричної енергії споживачам; 4) необрання споживачем електропостачальника, зокрема, після розірвання договору з попереднім електропостачальником; 5) в інших випадках, передбачених правилами роздрібного ринку (частина перша).
Постачальник "останньої надії" постачає електричну енергію споживачу протягом строку, що не може перевищувати 90 днів. Після завершення зазначеного строку постачальник "останньої надії" припиняє електропостачання споживачу (частина дев'ята).
Підпунктом 2 пункту 5.4.1 глави 5.4 розділу V ПРРЕЕ передбачено, що постачальник "останньої надії" має право припинити постачання електричної енергії до закінчення визначеного Законом України "Про ринок електричної енергії" строку у разі невиконання споживачем умов договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" щодо повної та своєчасної оплати споживачем вартості електричної енергії, а також завершення трирічного терміну призначення постачальника "останньої надії" чи шестимісячного терміну тимчасового покладення Кабінетом Міністрів України обов'язків постачальника "останньої надії" на електропостачальника державної форми власності.
Припинення повністю або частково постачання електричної енергії споживачу здійснюється електропостачальником за умови попередження споживача не пізніше ніж за 10 робочих днів до дня відключення у разі заборгованості з оплати за спожиту електричну енергію відповідно до умов договору з електропостачальником (пункт 7.5 ПРРЕЕ).
При цьому, відповідно до положень пункту 11.5.12 Кодексу систем розподілу, електропостачальник має право звернутися до оператора системи розподілу щодо припинення електропостачання споживача, а оператор системи зобов'язаний виконати вимогу електропостачальника, не має права вимагати від електропостачальника обґрунтування підстави (причин) припинення електроживлення, якщо вона відповідає випадкам передбаченим ПРРЕЕ.
Згідно з пунктом 7.10 ПРРЕЕ у разі нездійснення оператором системи припинення електропостачання споживачу згідно з вимогою електропостачальника про відключення купівля-продаж електричної енергії за договором про постачання зупиняється, а обсяги електричної енергії, використані споживачем після дати, зазначеної у вимозі про відключення, покладаються адміністратором розрахунків на оператора системи як втрати.
Впродовж розгляду справи судами попередніх інстанцій, відповідач, заперечуючи обсяги передачі електричної енергії, наголошував судам, що позивачем безпідставно включено до обсягів передачі дані в розрізі конкретних споживачів та обсягів споживання у спірний період з наданням суду відповідних доказів, зокрема, акти, коригувальні акти та документи, що обґрунтовують факти переведення на постачання тих чи інших споживачів (найменування/прізвище, ім'я та по батькові/ споживача, ідентифікаційний код/номер, ЕІС-код точки комерційного обліку/ площадки вимірювання/, дата переведення споживача), факти споживання електричної енергії такими споживачами в розрахунковому періоді, факти припинення постачальником "останньої надії" відпуску електричної енергії таким споживачам тощо (повідомлення операторів системи по формі додатку 8 до ПРРЕЕ, звіти операторів системи розподілу про фактичне споживання електричної енергії споживачами ПОН в розрахунковому періоді, попередження споживачів про припинення електропостачання, вимоги про припинення електропостачання (розподілу) електричної енергії, повідомлення ОСР/ОСП про здійснені коригування в системі управління ринком, скріншоти з системи управління ринком тощо).
Проте, із оскаржуваних судових рішень не вбачається, що судами взагалі вказані докази досліджувалися в контексті заявлених позивачем вимог та заперечень відповідача щодо вказаних обставин, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, що свідчить про порушення принципу рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи у наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, та відповідно свідчить про порушення судами першої та апеляційної інстанцій положень статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип рівності сторін у судовому процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній з них надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять її у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (постанови Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 910/20010/20, від 16.11.2022 у справі № 910/4390/21).
Разом з тим, оскільки судами першої та апеляційної інстанції не в повному обсязі встановлені фактичні обставини справи, що мають значення для вирішення спору, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для формування висновку щодо застосування зазначених відповідачем норм матеріального права.
З огляду на викладене, доводи касаційної скарги відповідача частково знайшли своє підтвердження.
5.9. Щодо заявленої ПрАТ "НЕК "Укренерго" вимоги про стягнення 110 383 925,17 грн пені, 518 584 265,97 штрафу, 131 834 558,54 грн інфляційних втрат та 24 028 916,77 грн, 3% річних.
Звертаючись до суду касаційної інстанції ПрАТ "НЕК "Укренерго" просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 110 383 925,17 грн пені, 518 584 265,97 штрафу, 131 834 558,54 грн інфляційних втрат та 24 028 916,77 грн, 3% річних.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині стягнення пені, штрафу, інфляційних та річних, суди виходили з відсутності доказів вручення, а також з відсутності пред'явленої відповідачу вимоги про сплату вартості наданих послуг, в зв'язку з чим відсутня можливість встановлення початку прострочення виконання грошового зобов'язання.
Колегія суддів вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 Цивільного кодексу України).
Частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 Цивільного кодексу України).
Згідно з пунктом 4.1 договору для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги: 1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих Користувачем погоджених ОСП повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць; 2) визначення фактичного обсягу послуги у розрахунковому місяці здійснюється на підставі обліку даних щодо погодинних обсягів передачі електроенергії по очках комерційного обліку, які зареєстровані за відповідним Користувачем (додаток № 2). З цією метою використовуються дані обліку Адміністратора комерційного обліку та ЕІС Користувача.
Відповідно до пункту 6.2 договору Користувач здійснює поетапну передоплату планової вартості послуги ОСП наступним чином: 1 платіж - до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі не менше 1/5 від планової вартості послуги, визначеної згідно з пунктом 4 цього договору. Подальша оплата може здійснюватися щоденно або шляхом сплати 1/5 від планової вартості послуг, яка визначена згідно з пунктом 4, у кожен з наступних періодів: 2 платіж - з 06 до 10 числа розрахункового періоду; 3 платіж - з 11 до 15 числа розрахункового періоду; 4 платіж - з 16 до 20 числа розрахункового періоду; 5 платіж - з 21 до 25 числа розрахункового місяця. При цьому розмір оплати у вказані періоди повинен бути не меншим планової вартості послуг, яка визначена згідно з пунктом 4, на 5 днів наперед.
Пунктом 10.1 договору визначено, що планові обсяги передачі електроенергії користувач зобов'язаний подавати ОСП до 25 (двадцять п'ятого) числа місяця, що передує розрахунковому місяцю. ОСП протягом 5 (п'яти) робочих днів погоджує планові обсяги передачі і повертає їх користувачу. ОСП протягом перших 5 (п'яти) робочих днів місяця, наступного за розрахунковим, направляє користувачу акт приймання-передачі наданої послуги. Користувач, отримавши акт приймання -передачі наданої послуги, протягом 3 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим, повертає його ОСП, підписаний зі свого боку.
Відповідно до пункту 10.4 договору рахунки, акти приймання-передачі, акти звірки розрахунки, будь-які повідомлення зі цим договором повинні направлятись однією стороною іншій електронною поштою або факсимільним повідомленням, а також повинні бути обов'язково підтверджені рекомендованим листом, іншим поштовим відправленням або доставлені кур'єром під розписку за адресою, зазначеною в цьому договорі. Рахунки, акти приймання-передачі, акти звірки розрахунків, повідомлення вважаються отриманими стороною: у день їх доставки кур'єром, що підтверджуються квитанцією про вручення одержувачеві, що підписується його уповноваженим представником; у день особистого вручення, що підтверджується підписом одержувача та/або реєстрацією вхідної кореспонденції, або третій календарний день від дати отримання поштовим відділенням зв'язку, в якому обслуговується одержувач (у разі направлення поштою рекомендованим листом); у день направлення за допомогою Сервісу та/або електронною поштою.
Разом з цим, з огляду на умови договору відсутність повернення погоджених обсягів не свідчить про відсутність підстав для здійснення попередньої оплати планової вартості послуги ОСП в строки, визначені договором, та не означає неможливість такої оплати, так як саме на користувача (відповідача) покладено обов'язок визначити дані щодо таких планових обсягів.
Відповідно до пункту 6.5 договору користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги потягом 3 банківських днів з моменту та на підставі отримання акта приймання-передачі послуги, який ОСП надає користувачу протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим. Оплата послуги здійснюється на підставі рахунків, наданих виконавцем або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою "Системи управління ринком" (далі - Сервіс), з використанням електронно-цифрового підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді, у порядку, визначеному законодавством.
Пунктом 6.7 договору визначено, що у випадку порушення користувачем термінів розрахунку ОСП має право нарахувати пеню у розмірі 0,1% (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Пеня нараховується до повного виконання Користувачем своїх зобов'язань. За прострочення зазначеного терміну понад тридцять календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.
Частина друга статті 625 Цивільного кодексу України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини друга статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
Як встановили суди попередніх інстанцій у пункті 4.1 спірного договору сторони узгодили, що для розрахунків за цим договором використовуватиметься плановий і фактичний обсяг послуги. При цьому плановий обсяг послуги визначатиметься на основі наданих користувачем і погоджених ОСП повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць.
Водночас, як уже зазначалося, порядок оплати планових обсягів послуг сторони передбачили у пункті 6.2 договору. У свою чергу фактичний обсяг послуги у розрахунковому місяці визначається на підставі даних щодо обсягів технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами ОСР (пункт 4.1 договору). Звідси плановий обсяг послуги підлягає оплаті на умовах попередньої оплати протягом розрахункового місяця, а фактичний обсяг встановлюється по закінченню такого розрахункового місяця протягом 3 банківських днів із моменту отримання акта приймання-передачі послуги.
Таким чином, при розрахунку за послугу користувач та ОСП зобов'язані використовувати як плановий, так і фактичний обсяг послуги одночасно, які є взаємопов'язані та не замінюють один одного, тобто у користувача відсутнє право вибору - платити за плановий обсяг чи за фактичний обсяг. Користувач зобов'язаний здійснити оплату планового обсягу на умовах попередньої оплати протягом розрахункового місяця, а по закінченню відповідного місяця сплатити фактичний обсяг послуги, отриманої за такий розрахунковий місяць (подібний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 19.08.2022 у справі № 912/1941/21).
Оскільки укладеним між сторонами договором визначений саме такий порядок розрахунків за надану послугу як оплата планових платежів та оплата за актом приймання-передачі послуги, то невиконання або неналежне виконання користувачем як зобов'язання з оплати планового обсягу на умовах попередньої оплати, так і зобов'язання з оплати фактичного обсягу послуги, отриманої за розрахунковий місяць, є порушенням виконання грошового зобов'язання і передбачає застосування правових наслідків порушення зобов'язання та настання відповідальності за порушення грошового зобов'язання, зокрема, згідно з нормами статей 611, 625 Цивільного кодексу України.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 912/1941/21 та постановах Верховного Суду від 09.11.2022 у справі № 904/5899/21, від 24.11.2022 у справі № 927/713/21, від 04.07.2023 у справі № 910/10061/22, від 23.11.2023 у справі № 925/654/22, від 20.02.2024 у справі № 916/1042/22, від 13.03.2024 у справі № 904/5899/21, від 10.04.2024 у справі № 913/211/23.
Однак, суди першої та апеляційної інстанцій вказаних положень законодавства та умов договору щодо моменту настання відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а також наведених правових висновків Верховного Суду не врахували, тому дійшли помилкового та передчасного висновку про відмову у задоволені позовних вимог у стягненні штрафних та фінансових санкцій.
Водночас, навівши застереження про те, що про планові платежі у спірний період відповідач не повідомляв позивача і, відповідно, вони не були узгоджені, враховуючи те, що перебіг прострочення виконання зобов'язання відповідачем по сплаті планової вартості послуг немає прив'язки до виставлення рахунку, тому відсутня база для їх визначення, попередні судові інстанції не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20.02.2024 у справі № 916/1042/22 щодо застосування пункту 4.1 Типового договору про надання послуг з передачі електричної енергії (додаток 6 до Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309) за обставин відсутності погодження планових обсягів передачі електричної енергії.
Крім того, позивачем було подано до суду письмові пояснення щодо розрахунку суми штрафних санкцій та надані в електронних копіях, посвідчених електронним підписом поштові документи про отримання відповідачем первинних документів для оплати наданої послуги та листи відповідача про планові обсяги послуги.
Втім зазначені докази, залишилися судами попередніх інстанцій без належного дослідження на предмет отримання відповідачем відповідних актів та рахунків. Відсутні в оскаржуваних рішеннях і мотиви відмови у прийнятті зазначених доказів.
5.10. За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 236 Господарського процесуального кодексу України). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п'ята статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236-238, 282 Господарського процесуального кодексу України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Для повного і всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз сукупного зв'язку зазначених вище обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути спір у відповідності до вимог законодавства та встановити наявність підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позовних вимог.
Оскільки зазначеного суди не зробили, фактично не дослідили в повному обсязі докази, які наявні в матеріалах справи, Верховний Суд, зважаючи на приписи статті 300 Господарського процесуального кодексу України, позбавлений можливості самостійно надавати оцінку відповідним доказам. Враховуючи викладене, є підстави констатувати, що під час розгляду справи допущено порушення норм матеріального і процесуального права і такі порушення впливають на можливість повного та всебічного розгляду справи.
Зважаючи на особливості обставин, які не були досліджені під час судового розгляду, колегія суддів вважає за доцільне скасувати рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції у справі № 910/9063/22 в частині задоволення позовних вимог про стягнення боргу в сумі, оспорюваній відповідачем, та в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені, штрафу, річних та інфляційних, а справу передати у цих частинах на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
В частині задоволення позовних вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 438 733 893,62 грн відповідачем не оскаржується, а відтак Судом у цій частині не переглядається.
З огляду на те, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права (статті 73-79, 86, 210, 236 Господарського процесуального кодексу України), що мало своїм наслідком не встановлення обставин, на підставі наданих сторонами доказів, що є визначальними, вагомими, ключовими і першочерговим у цій справі у вирішенні цього спору, колегія суддів не приймає до уваги інші доводи та підстави, визначені у касаційних скаргах.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
6.1. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
6.2. За змістом частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
6.3. Під час нового розгляду справи, судам необхідно врахувати викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного дослідження доказів, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, зокрема щодо наявності підстав для стягнення суми основного боргу в оспорюваній відповідачем сумі, початку та закінчення нарахування спірних сум з урахуванням термінів виконання зобов'язання, встановлених договором, дати їм належну юридичну оцінку і в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами чинного законодавства вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні.
7. Судові витрати
7.1. З огляду на те, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат буде здійснено за результатами такого розгляду.
Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційні скарги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" та Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 у справі №910/9063/22 в частині стягнення боргу в сумі 43 290 501,15 грн, 110 383 925,17 грн пені, 518 584 265,97 штрафу, 131 834 558,54 грн інфляційних втрат та 24 028 916,77 грн, 3% річних скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
Н. Губенко