"04" листопада 2025 р. Справа №914/3681/23
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді МАТУЩАКА О.І.
суддів: КРАВЧУК Н.М.
СКРИПЧУК О.С.
За участю секретаря судового засідання - ТЕЛИНЬКО Я.П
За участю представників від:
скаржника:Гринько К.В. (адвокат);
боржника: Воробець С.І (адвокат);
АТ «Укртатнафта»: Сухорук А.М. (адвоката);
Версала ЛТД: Бровко О.М. (адвокат);
ПАТ «Укрнафта»: Мошенець Д.В. (в порядку самопредставництва);
арбітражний керуючий:Ткачук О.В.;
розглянувши апеляційну скаргу Компанії "Нордвінд Трейд" (Nordwind Trade SA) (вх. ЗАГС №01-05/1658/25, 01-05/1659/25 від 02.06.2025)
на ухвалу Господарського суду Львівської області від 30.10.2024 (повна ухвала - 12.11.2024, суддя Артимович В.М. )
та на ухвалу Господарського суду Львівської області від 21.05.2025 (повна ухвала - 21.05.2025, суддя Цікало А.І.) за результатами попереднього засідання
у справі № 914/3681/23
за заявою Публічного акціонерного товариства “Укрнафта», м. Київ
про банкрутство Публічного акціонерного товариства “Нафтопереробний комплекс - Галичина», м.Дрогобич, Львівська область
У провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа за заявою ініціюючого кредитора ПАТ «Укрнафта» про банкрутство ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина».
Ухвалою суду від 26.12.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина»; визнано вимоги ініціюючого кредитора - ПАТ «Укрнафта» в сумі 828 165 429,95 грн заборгованості, 60 300,00 грн авансування винагороди арбітражного керуючого, 26 840,00 грн судового збору; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника; введено процедуру розпорядження майном боржника; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Ткачука Олександра Вікторовича; постановлено оприлюднити на офіційному веб-порталі судової влади України оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина» (82100, Львівська область, м. Дрогобич, вулиця Бориславська, будинок 82; ідентифікаційний код 00152388).
До суду від ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» надійшла заява про грошові вимоги до боржника в сумі 253 057 637,10 грн.
Ухвалою суду від 06.02.2024 вказану заяву ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» про грошові вимоги до боржника в сумі 253 057 637,10 грн прийнято до розгляду.
Господарський суд Львівської області ухвалою від 30.10.2024 грошові вимоги ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» визнав частково в сумі 253 023 996,23 грн, які підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів ПАТ «Нафтопереробний комплекс - Галичина», з яких: 4 844,80 грн. (судовий збір) - перша черга; 231 140 788,92 грн (заборгованість) - четверта черга; 21 878 362,51грн (пеня) - шоста черга. В частині грошових вимог в сумі 38 485,67 грн (судовий збір у справі № 914/1247/23) залишив заяву без розгляду.
Господарський суд Львівської області ухвалою від 21.05.2025 включив до реєстру вимог кредиторів визнанні грошові вимоги ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» до ПАТ «Нафтопереробний комплексГаличина» у розмірі 253 023 996, 23 грн, з яких: 4 844,80 грн (судовий збір) - перша черга; 231 140 788,92 грн (заборгованість) - четверта черга; 21 878 362,51 грн (пеня) - шоста черга.
Вказана заява мотивована доведеністю існування грошових зобов'язань боржника перед кредитором за укладеними договорами, правомірністю розрахунків «Укртатнафти», належністю доказів і відсутністю їх спростування боржником.
Так, суд встановив, що між ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» та ПАТ «НПК-Галичина» існували чинні договірні правовідносини - зокрема договори купівлі-продажу, зберігання нафти й нафтопродуктів, транспортного експедирування та зберігання матеріальних цінностей. Усі ці договори належним чином укладені й підтверджують виникнення грошових зобов'язань боржника перед кредитором.
Також матеріали справи свідчать, що ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» виконала свої обов'язки в повному обсязі - поставила нафту, здійснила транспортування та надала послуги зі зберігання, що підтверджується актами приймання-передачі, підписаними без зауважень. Водночас ПАТ «НПК-Галичина» оплатило отримані товари й послуги лише частково, внаслідок чого утворилася значна заборгованість за кількома договорами.
Таким чином, суд першої інстанції визнав, що заявлені грошові вимоги кредитора підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, розрахунками, актами, платіжними дорученнями та іншими доказами. Натомість боржник не надав доказів сплати або заперечень, які могли б спростувати обсяг боргу.
Окрім цього, перевіривши розрахунок, суд дійшов висновку, що інфляційні втрати, 3 % річних і пеня нараховані відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та умов договорів, у межах строків позовної давності, тому ці суми підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів.
В частині грошових вимог у сумі 38 485,67 грн, суд залишив заяву без розгляду та вказав, що оскільки обов'язок зі сплати судового збору у справі № 914/1247/23 виник уже після відкриття провадження у справі про банкрутство, а тому така вимога є передчасною.
Nordwind Trade SA (Компанія "Нордвінд Трейд") подало апеляційну скаргу, в якій просить:
- скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 30.10.2024 в частині визнання грошових вимог четвертої та шостої черг ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» і у вказаній частині постановити нову ухвалу, якою відмовити у визнанні грошових вимог;
- скасувати ухвалу попереднього засідання Господарського суду Львівської області від 21.05.2025 у справі № 914/3681/23 в частині визнання грошових вимог ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» четвертої та шостої черг і у вказаній частині постановити нову ухвалу, якою відмовити у визнанні грошових вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована доводами про недійсність двох договорів, а саме договору купівлі-продажу від 30.06.2020 № 996/1/2120 та договору про надання послуг зі зберігання нафти від 28.12.2015 № 686/10/2120. Як зазначає апелянт, суд першої інстанції та розпорядник майна не врахували наявність ознак недійсності цих правочинів, у зв'язку з чим, на його думку, неправомірно визнали кредиторські вимоги у відповідній частині.
При цьому, скаржник посилається на те, що вказані договори були підписані представниками ПАТ «Укртатнафта» з перевищенням повноважень, оскільки їх вартість перевищувала 10 000 000 грн, що, на думку апелянта, суперечить статутним положенням щодо необхідності попереднього погодження правочинів правлінням товариства. Апелянт розцінює такі дії як вчинення правочинів особами з недостатнім обсягом дієздатності та, відповідно, як підставу для визнання таких договорів недійсними.
Крім того, на підтвердження реальності ознак недійсності правочинів апелянт посилається на окремі судові рішення, якими були задоволені позовні вимоги ПАТ «Укртатнафта» в інших спорах та визнано недійсними окремі договори чи додаткові угоди, укладені у різні періоди.
У поданому відзиві АТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» покликається на те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не підтверджені належними доказами. Зокрема, заявник відзиву зазначає, що апелянт будує свої вимоги на припущеннях щодо можливих ознак недійсності окремих договорів, однак не звертався до суду з відповідним позовом про визнання таких правочинів недійсними та не надав жодного доказу, який би спростовував чинність договорів, на підставі яких сформовано грошові вимоги кредитора.
Кредитор наголошує, що обраний скаржником спосіб захисту - вимога скасувати ухвалу попереднього засідання - сам по собі не може мати наслідком визнання правочинів недійсними і не є ефективним, оскільки навіть у разі повторного розгляду вимог суд не набуває повноважень щодо оцінки дійсності чи недійсності договорів. Відтак, на переконання заявника, апелянт фактично намагається використати процедуру апеляційного оскарження для вирішення спору, який може розглядатися виключно в межах окремого позовного провадження.
Також підкреслює, що грошові вимоги у справі підтверджені документально, ґрунтуються на реально виконаних сторонами зобов'язаннях, а боржник частково виконував умови відповідних договорів, що додатково свідчить про їх чинність та фактичне застосування сторонами. Посилання ж апелянта на інші судові рішення у спорах з ПАТ «Укртатнафта» не може свідчити про недійсність саме тих договорів, на яких базуються кредиторські вимоги у цій справі, оскільки такі рішення не мають преюдиційного значення для цієї справи та стосуються різних правовідносин.
У зв'язку з цим просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвали суду першої інстанції - без змін.
16.07.2025 в підсистемі «Електронний суд» представник Nordwind Trade SA (Компанія "Нордвінд Трейд") сформував письмові пояснення щодо апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Частина 2 ст. 207 ГПК України передбачає, що суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про залишення без розгляду поданих Nordwind Trade SA (Компанія "Нордвінд Трейд") пояснень.
24.07.2025 в судове засідання з'явилися представники: скаржника, боржника, ініціюючого кредитора, кредиторів АТ «Укртатнафта» та Версала ЛТД, а також арбітражний керуючий, які навели доводи та заперечення по суті апеляційної скарги. Представники інших учасників у справі в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Беручи до уваги зазначене, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників учасників у справі, які не з?явилися.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Предметом апеляційного розгляду у цій справі є питання щодо наявності/відсутності підстав для визнання грошових вимог кредитора ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» до ПАТ «Нафтопереробний комплексГаличина» в частині суми 205 603 407, 21 грн, а також правомірність включення таких до реєстру вимог кредиторів боржника.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (надалі - КузПБ) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Згідно із ст. 1 КУзПБ для цілей цього Кодексу терміни вживаються в такому значенні:
боржником, серед іншого, є юридична особа, неспроможна виконати свої грошові зобов'язання, строк виконання яких настав;
грошовим зобов'язанням (боргом) є, зокрема, зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України;
кредитором, окрім інших, є юридична особа, яка має вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника;
конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника;
поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.
Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство юридичних осіб та порядок розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема, статтями 45, 46, 47 КУзПБ. Так, відповідно до положень частин 1, 1, 6 ст. 45 КУзПБ:
- конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство;
- до заяви в обов'язковому порядку додаються, зокрема, документи, які підтверджують грошові вимоги до боржника;
- заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.
Розглядаючи кредиторські вимоги, суд в силу норм статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностях (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з'ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (постанова Верховного Суду від 21.10.2021 у справі №913/479/18).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частина 2 вказаної статті передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, в тому числі, є і договори та інші правочини.
Згідно із ст. 525, 526, 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Суд першої інстанції встановив, що між ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» та ПАТ «Нафтопереробний комплекс-Галичина» виникли договірні відносини купівлі продажу, надання послуг зі зберігання та транспортного експедирування.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
30.06.2020 ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» (продавець) та ПАТ «Нафтопереробний комплекс-Галичина» (покупець) уклали договір купівлі-продажу № 996/1/2120.
За умовами вказаного договору продавець зобов'язався передати покупцеві, а покупець - прийняти та оплатити, товар - нафту та газовий конденсат українських родовищ, якість яких повинна відповідати ГОСТ 9965-76 або ТУ У 06.1-00135390-016:2018 (для нафти), ОСТ 51.65-80 (для газового конденсату).
Відповідно до умов п. 3.1 та 3.2 договору, передача товару здійснюється на умовах DDP - резервуари ПАТ «Укртатнафта» (Україна, м. Кременчук, вул. Свіштовська, 3) не пізніше 31.12.2021, про що складаються відповідні акти прийому-передачі. Акт прийому-передачі підписується уповноваженими представниками сторін в момент передачі товару.
Згідно з п. 9.1 договору він діє до 31.03.2022, а в частині розрахунків - до повного їх здійснення.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № 996/1/2120, ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» виконало взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, а саме: до 31.12.2021 передало ПАТ «Нафтопереробний комплекс-Галичина» нафту та газовий конденсат в обумовленій кількості. Зазначене підтверджується оформленими та підписаними без зауважень обома сторонами актами прийому-передачі товару від 01.10.2021 №№ 01, 02, 03, 04, 05, 06, 07, 08, 09, від 02.10.2021 №№ 10, 11, 12, 13 та від 16.10.2021 № 14. Загальна вартість фактично переданого товару - 354 427 029,86 грн.
За умовами п. 5.1 договору покупець зобов'язався провести оплату товару протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту підписання актів приймання-передачі шляхом перерахування грошових коштів на банківські рахунки продавця, зазначені в договорі.
В порушення умов договору ПАТ «НПК - Галичина» лише частково виконало свої зобов'язання з оплати поставленого йому товару та сплатило 214 261 378,81 грн, що підтверджується наступними платіжними дорученнями: від 21.12.2021 № 9597 на суму 10701054,98 грн, № 9598 на суму 49298945,02 грн, № 9601 на суму 64135048,91 грн, № 9602 на суму 21115586,01 грн, № 9603 на суму 14400208,57 грн, № 9604 на суму 10448713,10 грн; від 08.07.2022 № 11125 на суму 18000000,00 грн; від 10.08.2022 № 11433 на суму 4250000,00 грн; від 28.09.2022 № 11890 на суму 13411822,22 грн; від 30.09.2022 № 11900 на суму 8500000,00 грн.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що на виконання умов договору купівлі-продажу від 30.06.2020 № 996/1/2120 ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» передало ПАТ «Нафтопереробний комплекс-Галичина» товар загальною вартістю 354 427 029,86 грн, а покупець оплатив лише 214 261 378,81 грн, внаслідок чого у боржника виникла заборгованість в розмірі 140 165 651,05 грн.
Отже, сума боргу за договором купівлі-продажу від 30.06.2020 № 996/1/2120 в розмірі 140 165 651,05 грн підлягає визнанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
28.12.2015 ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» (зберігач) та ПАТ «Нафтопереробний комплекс-Галичина» (поклажодавець) уклали договір № 686/10/2120 на надання послуг зі зберігання нафти (надалі - договір).
За умовами п. 1.1 та 1.3 вказаного договору (з врахуванням змін, внесених сторонами до договору згідно додаткової угоди від 30.09.2021 № 6) зберігач зобов'язався прийняти на зберігання до резервуарів ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта», зберігати і повернути після зберігання нафту сиру та/або газовий конденсат (надалі - товар), що належить поклажодавцеві на праві власності.
Приймання і передача товару на зберігання та повернення зі зберігання, згідно умов п.2.2 договору, оформляються актами приймання-передачі (на зберігання / зі зберігання, відповідно), які обов'язково містять дані про кількість, якість та вартість переданого товару, та підписуються уповноваженими представниками сторін.
Відповідно до п. 3.1.2 договору поклажодавець зобов'язався оплатити послуги по зберіганню товару в розмірі, у порядку та в терміни відповідно до розділу 4 цього договору, зокрема:
- поклажодавець здійснює оплату вартості послуг по зберіганню товару, виходячи з фактичних обсягів нафти та/або газового конденсату, що знаходились на зберіганні, і періоду зберігання таких обсягів, котрі (фактичні обсяги товару та період його зберігання) визначаються відповідно до оформлених сторонами актів приймання-передачі зі зберігання / на зберігання (п. 4.2 договору 686 в редакції додаткової угоди № 5 від 01.12.2020);
- ціна (тариф) послуг зі зберігання становить 2,57 грн за тонну нетто товару, що знаходиться на зберіганні на умовах даного договору, за кожну добу зберігання, крім того ПДВ 0,51 грн, усього вартість послуг зі зберігання тонни нетто товару в добу з ПДВ складає 3,08 грн (п. 4.3 договору в редакції додаткової угоди № 3 від 01.03.2019);
- за приймання нафти на зберігання поклажодавець одноразово сплачує зберігачу 35,00 грн за тонну нетто товару, що передається на зберігання на умовах цього договору, крім того ПДВ 7,00 грн, усього вартість послуг з приймання товару на зберігання складає 42,00 грн за одну тонну нетто товару з ПДВ (п. 4.3 договору в редакції додаткової угоди № 3 від 01.03.2019);
- оплата вартості послуг по зберіганню товару здійснюється шляхом безготівкового перерахування грошових коштів протягом 60 (шістдесяти) банківських днів від дати виписки рахунку-фактури на оплату (п. 4.4 договору);
- у випадку не одержання зберігачем підписаного з боку поклажодавця акту наданих послуг, вважається, що послуги по зберіганню товару за звітний місяць надані зберігачем та прийняті поклажодавцем у повному обсязі згідно «Акту наданих послуг по зберіганню товару», підписаного зберігачем в односторонньому порядку, і поклажодавець зобов'язаний здійснити остаточний розрахунок за надані послуги по зберіганню відповідно до такого акту (п. 4.6 договору).
Згідно з п. 7.2 договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 29.12.2017), договір діє до 31.12.2018 включно; у випадку, якщо за 15 календарних днів до дати закінчення строку дії даного договору жодна із сторін не направила іншій стороні в письмовій формі повідомлення про небажання продовжувати дію даного договору, даний договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік на умовах, які діяли станом на дату закінчення строку дії даного договору.
На виконання умов зазначеного договору ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» належним чином виконувало свої обов'язки та надавало ПАТ «Нафтопереробний комплекс-Галичина» послуги з приймання товару на зберігання та послуги зі зберігання товару, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі товару на зберігання та актами наданих послуг, копії яких містяться в матеріалах справи.
Зокрема, зберігач прийняв на зберігання товар поклажодавця, а саме: нафту сиру українських родовищ: за актом № 51 від 14.03.2022 - 1 129,907 тонн; за актом № 52 від 16.03.2022 - 1 339,577 тонн; за актом № 53 від 17.03.2022 - 2 435,969 тонн; за актом № 54 від 18.03.2022 - 2 512,290 тонн; за актом № 55 від 19.03.2022 - 699,700 тонн; за актом № 56 від 19.03.2022 - 2 388,210 тонн; за актом № 57 від 21.03.2022 - 276,800 тонн; за актом № 58 від 21.03.2022 - 1 822,495 тонн; за актом № 59 від 23.03.2022 - 2 498,472 тонн; за актом № 60 від 24.03.2022 - 203,280 тонн; за актом № 61 від 05.04.2022 - 358,690 тонн; за актом № 62 від 06.04.2022 - 58,710 тонн; за актом № 63 від 30.04.2022 - 476,338 тонн; за актом № 64 від 25.08.2022 - 2998,700 тонн.
Станом на 31.01.2023 вартість наданих ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» послуг з прийняття товару на зберігання та послуг зберігання товару становила 28 168 788,58 грн.
Відповідно до вимог пункту 4.4 договору поклажодавець був зобов'язаний провести оплату послуг протягом 60 (шістдесяти) банківських днів від дати виписки рахунку-фактури шляхом безготівкового перерахування грошових коштів. Однак ПАТ «Нафтопереробний комплекс-Галичина» лише частково виконало свої зобов'язання з оплати послуг за договором за період з 01.08.2022 по 31.01.2023 та сплатило 19 371 858,21 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 28.06.2022 № 10994 на суму 7 730 700,00 грн та від 28.09.2022 №11883 на суму 11 641 158,21 грн.
З урахуванням наведеного, станом на 31.01.2023 у поклажодавця наявна заборгованість перед зберігачем за надані послуги в розмірі 8 796 930,37 грн.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, а боржником не спростовано наявність залишку заборгованості перед заявником за надані послуги згідно договору №686/10/2120 в розмірі 8 796 930,37 грн основної заборгованості за період з 01.08.2022 по 31.01.2023, яка правомірно визнана судом першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що доводи щодо недійсності правочинів, на які він посилається як на підставу для скасування ухвали суду першої інстанції, є безпідставними та необґрунтованими.
Питання дійсності чи недійсності правочинів не було предметом розгляду суду першої інстанції під час вирішення питання про визнання кредиторських вимог. Суд першої інстанції оцінював саме обґрунтованість заявлених вимог та наданих доказів, і встановив їх відповідність вимогам закону.
Більше того, апелянт фактично підмінює процедуру оскарження судового рішення спором про дійсність правочинів, хоча такі вимоги можуть бути предметом окремого позовного провадження, де суд на підставі повного та всебічного дослідження доказів може вирішити питання щодо дійсності правочину. У межах же перегляду ухвали про визнання кредиторських вимог такі доводи є необґрунтованими й не впливають на законність ухвали.
Таким чином, твердження апелянта про недійсність правочинів не підтверджені доказами, виходять за межі предмету розгляду апеляційної інстанції та не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Разом з тим, колегія суддів звертаю увагу, що у разі визнання договорів, які стали підставою для визнання грошових вимог до боржника у цій справі, недійсними, зазначене може бути підставою для перегляду оскаржуваних ухвал за нововиявленими обставинами.
Доводи апелянта про недійсність договору купівлі-продажу від 30.06.2020 №996/1/2120 та договору про надання послуг зі зберігання нафти від 28.12.2015 №686/10/2120 суд апеляційної інстанції відхиляє як необґрунтовані.
Так, відповідно до ст. 204 ЦК України, діє загальна презумпція правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, доки його недійсність не встановлена законом або не визнана судом. Отже, саме апелянт повинен довести наявність підстав недійсності, а будь-які сумніви тлумачаться на користь збереження чинності правочину. Апелянтом таких доказів, зокрема рішення суду про визнання спірних правочинів не дійсними, яке набрало законної сили, не подано.
Твердження скаржника про перевищення повноважень представниками ПАТ «Укртатнафта» є лише посиланням на положення статуту товариства та не підтверджені жодними належними і допустимими доказами. Саме по собі посилання на внутрішні обмеження юридичної особи не є автоматичною підставою для недійсності правочину, оскільки ч. 3 ст. 92 ЦК України прямо передбачає, що внутрішні обмеження повноважень представника не мають юридичної сили для третьої особи, якщо остання не знала і не повинна була знати про такі обмеження. Апелянт не довів жодної з цих обставин.
Також колегія суддів зазначає, що питання дійсності чи недійсності договорів не було предметом розгляду у цій справі про визнання кредиторських вимог. Для встановлення недійсності правочину має існувати відповідний позов та окреме судове провадження з оцінкою усіх істотних обставин. У цій же справі апелянт фактично намагається підмінити процедуру оспорювання правочину апеляційним переглядом ухвали про визнання вимог, що виходить за межі предмета апеляційного розгляду.
Посилання скаржника на судові рішення у інших справах, якими було визнано недійсними окремі додаткові угоди чи інші договори ПАТ «Укртатнафта», не може свідчити про недійсність саме тих договорів, на яких ґрунтуються кредиторські вимоги у цій справі. Недійсність одного правочину не породжує презумпції недійсності інших. Судове рішення щодо іншого договору не має преюдиційного значення для встановлення недійсності договорів № 996/1/2120 та № 686/10/2120.
Таким чином, апелянт не довів наявності будь-якої з підстав, визначених ст.ст. 203, 215 ЦК України, для визнання вказаних договорів недійсними, а наведені ним доводи ґрунтуються на припущеннях і не спростовують презумпції правомірності правочину. Тому зазначені аргументи не можуть бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції.
Окрім цього, в апеляційній скарзі скаржник заперечує проти визнання судом грошових вимог ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» до боржника в частині нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання по кожному із вищевказаних договорів, а саме:
- 47 427 747,51 грн інфляційних втрат та 8 691 918,61 грн три відсотки річних по договору купівлі-продажу від 30.06.2020 № 996/1/2120;
- 296 707,63 грн інфляційних втрат та 224 452,04 грн три відсотки річних по договору надання послуг зі зберігання нафти від 28.12.2015 № 686/10/2120.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Статтею 193 Господарського кодексу України (чинного, на момент виникнення спірних правовідносин) закріплено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу положень ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як убачається з матеріалів справи, грошове зобов'язання боржника перед ПАТ «Укртатнафта» виникло з моменту прострочення виконання договірного обов'язку з оплати поставленої продукції. Прострочення у цьому випадку підтверджується первинними бухгалтерськими документами, листами-вимогами кредитора та відсутністю оплати з боку боржника. Відтак суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності застосування положень ст. 625 ЦК України.
Апелянт не надав доказів, які б свідчили про належне виконання зобов'язання або спростовували факт прострочення. Таким чином, нарахування інфляційних втрат і процентів є законним і відповідає вимогам чинного законодавства.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних ухвалах. Підстави для їх скасування чи зміни відсутні, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275 - 276, 281- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Компанії "Нордвінд Трейд" (Nordwind Trade SA) залишити без задоволення, а оскаржувані ухвали Господарського суду Львівської області від 30.10.2025 та від 21.05.2025 в частині визнання грошових вимог кредитора Публічного акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» до Публічного акціонерного товариства «Нафтопереробний комплекс - Галичина» у розмірі 253 023 996,23 грн - без змін.
2. Судовий збір за подання апеляційної скарги залишити за апелянтом.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Головуючий суддя О.І. МАТУЩАК
Судді Н.М. КРАВЧУК
О.С. СКРИПЧУК