13 листопада 2025 року м. Чернівці Справа № 718/1666/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.,
секретар: Сарган Ю.В.,
позивач: ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Чернівецької філії,
відповідач: ОСОБА_1 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 03 вересня 2025 року, постановлену під головуванням судді Скорейка В.В.,
У червні 2025 року ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Чернівецької філії звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з розподілу природного газу.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Чернівецької філії зверталося до Кіцманського районного суду із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , однак ухвалою суду від 16.12.2024 судовий наказ - скасовано.
Враховуючи те, що заборгованість за надані послуги з розподілу природного газу відповідачем після скасування судового наказу не сплачена, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Стверджує, що відповідач разом зі членами своєї сім'ї проживає та споживає природній газ на об'єкті (житловий будинок), який під'єднано до газорозподільної системи та надається послуга розподілу (доставки) природного газу, про що свідчить, зокрема, збільшення показників лічильника газу на об'єкті відповідача, що підтверджується фотографіями лічильника газу відповідача.
Фактом приєднання відповідача до умов типового договору розподілу природного газу є фактичне споживання відповідачем природного газу, що підтверджується розрахунком суми заборгованості, в якому зафіксовано зміну показників лічильника в бік збільшення, що свідчить про споживання природного газу. При цьому, відповідач не звертався до позивача із заявами про припинення розподілу природного газу, фактично користувався цими послугами, визнаючи
Провадження №22-ц/822/944/25
таким чином наявність правовідносин та взаємних прав та обов'язків, що з них випливають.
Посилаючись на умови типового договору та норми матеріального права просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за послуги з розподілу природного газу у розмірі 3 636,12 грн та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 03 вересня 2025 року позовну заяву ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Чернівецької філії задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Чернівецької філії заборгованість за послуги з розподілу природного газу в розмірі 3 636,12 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погоджуючись із рішенням суд, відповідач оскаржив його, подавши апеляційну скаргу.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивач не надав підтвердження того, що відповідач акцептував Типовий договір, зокрема, в матеріалах справи відсутня заява-приєднання до Типового договору, також відповідач не вчиняв будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу.
Докази про те, що відповідач споживає природний газ на об'єкті (житловий будинок), який приєднаний до газорозподільної системи, не мають відношення до даної справи.
Апелянт заперечує та не погоджується з розрахунком заборгованості, оскільки за період березень 2024 року в графі «Показник» зазначено показник: 16159,33, але позивач не надає підтвердження того, яким був попередній показник до цього, тобто до березня 2024 року, щоб правильно обчислити обсяг спожитого газу як різницю між «поточним» та «попереднім» показаннями лічильника та побачити зростання об'єму спожитого газу. Таким чином, відсутність попереднього показника лічильника ставить під сумнів правильність здійснення розрахунку та, відповідно, процес зростання об'єму спожитого газу, оскільки невідомо звідки позивач взяв саме цифру 16159,33.
Крім того, ОСОБА_1 , ставить під сумнів повноваження представника позивача Миронова С. та вказує, що позивач є юридичною особою приватного права, що не є суб'єктом господарської діяльності в державному секторі економіки, а також у позивача відсутні відомості про ліцензію.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Чернівецької філії просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.
Крім іншого, просить визнати причини пропуску строку для подання доказів й долучити до матеріалів справи копію фотографії лічильника газу відповідача, копію адвокатського запиту й відповіді на такий запит.
ОСОБА_1 у додаткових поясненнях наданих суду заперечував щодо приєднання зазначених доказів.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч.1 ст.369 ЦПК України).
Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).
Зважаючи на те, що ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла наступного висновку.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок при обговоренні заявленого клопотання.
Колегія суддів зазначає, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи та доводів, позивач належним чином не мотивував неможливість подання таких доказів у суді першої інстанції, що є підставою для відмови у залученні та дослідженні нових доказів.
За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції зазначив, що надання позивачем послуг та їх споживання відповідачем є діями осіб, з якими закон, зокрема ст. 11 ЦК України, пов'язує підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а тому відсутність між сторонами письмового договору про надання послуг не є підставою для звільнення відповідача від оплати комунальних послуг.
Згідно з розрахунком заборгованості від 12.05.2025 року по об'єкту за адресою АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_1 , наявна заборгованість за послуги розподілу природного газу перед Чернівецькою філією ТОВ «Газорозподільні мережі України» за період з 01.03.2024 по 30.04 2025 року в розмірі 3 636,12 грн, а зазначене свідчить, що відповідач в добровільному порядку заборгованість за надані послуги не сплачує, чим порушує виконання зобов'язань, визначених Типовим договором в частині виконання обов'язку оплати вартості наданих послуг з розподілу природного газу, що свідчить про порушення прав позивача, які підлягають судовому захисту.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 присвоєно особовий рахунок № НОМЕР_1 побутового споживача природного газу та його об'єкта підключеного до газорозподільної системи Оператора ГРМ за адресою: АДРЕСА_1 , лічильник газу ВК G4T № 5939205, рік випуску 2013, газові прилади: плита газова та котел, що підтверджується витягом з персоніфікованих даних (а.с.10).
Згідно з довідкою про склад сім'ї Кіцманської міської ради №981 від серпня 2014 року, власником житлового будинку по АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 . В цьому будинку проживають ОСОБА_2 (представник відповідача у цій справі), ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с.11).
З будівельного паспорта внутрішньобудинкового газообладння встановлено, що 30.07.2014 року по АДРЕСА_1 внутрішньобудинкове газообладнання змонтовано відповідно до проекту, який розроблено Чернівецьким ПСМ №85/1371 (а.с.13-14).
Відповідно до заяви відповідача та наряду №277 від 17.09.2014 року на підключення до газопостачання житлового будинку, за вказаною вище адресою провідним інженером Кіцманського УГГ підключено газові прилади - котел «Антон», газовий лічильник G-4 ВК-Т №5939205, показник 00025 м куб (а.с.16-17).
Згідно з актом прийому виконаних робіт від 16.09.2014 року №278 по АДРЕСА_1 здійснено первинний пуск газу до газової плити (а.с.17-зворот).
Одночасно, суд апеляційної інстанції вказує на те, що матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідач звертався з письмовою заявою про припинення йому послуг з розподілу природного газу або розірвання договору розподілу до оператора ГРМ.
Відповідно до фото лічильника газу, зробленого 31.08.2024, показник лічильника становить 16 811,007 м.куб., номер лічильника G-4 ВК-Т №*939205, перша цифра закрита пломбою (а.с.18).
Разом з цим, відповідно до розрахунку заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.03.2024 року по 30.04.2025 року у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість, яка становить 3 632,12 грн (а.с.9).
Розрахунок вказаної заборгованості здійснено позивачем відповідно до вимогами Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 22.02.2024 року №376, Про внесення змін до Постанови НКРЕП від 30.12.2022 року за №1944.
Правовідносини, які виникли між споживачем та газорозподільною організацією, врегульовано Законом України «Про ринок природного газу», Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року №2494 (далі - Кодексом ГРМ), постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2498 «Про затвердження Типового договору розподілу природного газу».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» суб'єктами ринку природного газу є: оператор газотранспортної системи, оператор газорозподільної системи, оператор газосховища, оператор установки LNG, замовник, оптовий продавець, оптовий покупець, постачальник, споживач.
У відповідності до ст. 12 цього Закону постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами.
Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку, за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом.
Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України (втратив чинність на підставі Закону №4196-ІХ від 09.01.2025 року, введений в дію 28.08.2025 року), правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Статтею 40 Закону України «Про ринок природного газу» передбачено, що розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому Кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 3 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ визначено, що його дія поширюється на операторів газорозподільних систем, замовників доступу та приєднання до газорозподільної системи, споживачів (у тому числі побутових споживачів), об'єкти яких підключені до газорозподільних систем.
Відповідно до пункту 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ договір розподілу природного газу - це правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким оператор газорозподільної системи забезпечує цілодобовий доступ об'єкта споживача до газорозподільної системи для можливості розподілу природного газу.
Доступ до газорозподільної системи - це право користування потужністю складової (об'єкта) газорозподільної системи в обсязі та на умовах, встановлених у договорі (технічній угоді) про надання відповідних послуг з оператором газорозподільної системи.
Оператор газорозподільної системи - це суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління;
Споживачем природного газу (споживач) є фізична особа, фізична особа -підприємець або юридична особа, об'єкти якої в установленому порядку підключені до/через ГРМ Оператора ГРМ, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, зокрема в якості сировини, а не для перепродажу.
Відповідно до пункту 2 глави 2 розділу І Кодексу ГРМ оператор ГРМ здійснює діяльність з розподілу природного газу на підставі ліцензії. Відповідно до пункту 1 глави 2 розділу І Кодексу ГРМ Оператор ГРМ здійснює діяльність з розподілу природного газу на підставі ліцензії, яка видається Регулятором.
Відповідно до п.1 Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» від 26 грудня 2022 року №1839 та врегулювання питань щодо провадження ТОВ «Газорозподільні мережі України» діяльності з розподілу природного газу внесено зміни до додатка до постанови НКРЕКП від 26 грудня 2022 року №1839 «Про видачу ліцензії з розподілу природного газу ТОВ «Газорозподільні мережі України», виклавши його в новій редакції (у редакції постанови НКРЕКП від 22.02.2024 року №371).
Відповідно до п.21 додатка до постанови НКРЕКП від 26 грудня 2022 року №1839 (у редакції постанови НКРЕКП від 22.02.2024 року №371) «Про видачу ліцензії з розподілу природного газу ТОВ «Газорозподільні мережі України», Чернівецька філія товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» здійснює діяльність з розподілу природного газу на території Чернівецької області.
Згідно з пунктом 5,6 глави 3 розділу І Кодексу ГРМ взаємовідносини, пов'язані з розподілом природного газу споживачам, у тому числі побутовим споживачам, підключеним до/через ГРМ, включаючи забезпечення Оператором ГРМ цілодобового їх доступу до ГРМ для споживання (розподілу) належного їм (їх постачальникам) природного газу, регулюються договором розподілу природного газу, укладеним між Оператором ГРМ та споживачем відповідно до вимог глави 3 розділу VІ цього Кодексу.
Відповідно до пункту 3 глави 3 розділу І Кодексу ГРМ для забезпечення цілодобового доступу до газорозподільної системи та можливості розподілу (переміщення) належного споживачу (суміжному суб'єкту ринку природного газу) природного газу ГРМ обов'язковою умовою є наявність фізичного підключення об'єкта споживача (суміжного суб'єкта ринку природного газу) до ГРМ.
Споживачі, у тому числі побутові, та суміжні суб'єкти ринку природного газу, які фізично підключені до ГРМ, забезпечуються цілодобовим доступом до ГРМ та можливістю розподілу (переміщення) природного газу ГРМ у порядку, визначеному в розділі VI цього Кодексу.
Доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів, до ГРМ для споживання природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та Оператором ГРМ (до ГРМ якого підключений об'єкт споживача) договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року №2498 (далі - Типовий договір розподілу природного газу), в порядку, визначеному цим розділом.
Відповідно до пункту 1 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ договір розподілу природного газу має бути укладений Оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами, об'єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні Оператора ГРМ.
Споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов'язані укласти договір розподілу природного газу з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об'єкт.
Здійснення відбору (споживання) природного газу споживачем за відсутності укладеного договору розподілу природного газу не допускається.
Відповідно до пункту 3 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України за формою Типового договору розподілу природного газу.
Згідно з пунктом 4 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ договір розподілу природного газу між оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті регулятора та оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.
Пунктом 5 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ визначено, що для забезпечення приєднання до договору розподілу природного газу всіх фактично підключених до/через ГРМ споживачів (у тому числі побутових споживачів) оператор ГРМ в установленому цією главою порядку направляє кожному споживачу супровідним листом за формою додатка 3 до типового договору розподілу природного газу сформовану заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу з персоніфікованими даними споживача та його об'єкта, що складається за формою додатка 1 (для побутових споживачів) до типового договору розподілу природного газу. Персоніфіковані дані мають бути достатніми для проведення розрахунків та визначення об'єму споживання природного газу, зокрема мають містити присвоєний споживачу персональний ЕІС-код як суб'єкту ринку природного газу та за необхідності ЕІС-код його точки (точок) комерційного обліку, величину приєднаної потужності об'єкта споживача та перелік комерційних вузлів обліку (за їх наявності).
У разі незгоди споживача приєднуватися до умов договору розподілу природного газу споживач не має права використовувати природний газ із ГРМ та має подати до оператора ГРМ письмову заяву про припинення розподілу природного газу на його об'єкт.
Фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу (пункт 7 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ).
Таких же висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 01 листопада 2021 року у справі №591/4825/20.
Таким чином, встановивши, що оператором газорозподільної системи на території Чернівецької області на підставі відповідної ліцензії є ТзОВ «Газорозподільні мережі України», Чернівецька філія ТзОВ «Газорозподільні мережі України» здійснює діяльність з розподілу природного газу на території Чернівецької області, а ОСОБА_1 є споживачем послуг природного газу за адресою: АДРЕСА_1 , якому присвоєно номер особового рахунку № НОМЕР_1 , фактично споживає природний газ та сплачує його вартість, крім цього, не звертався до оператора з письмовою заявою про припинення розподілу газу на його об'єкт, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про існування між сторонами договірних правовідносин, оформлених шляхом приєднання побутового споживача до Типового договору розподілу природного газу.
Посилання ОСОБА_1 у апеляційній скарзі на те, що він не приєднався як побутовий споживач до виконання умов Типового договору розподілу природного газу, є необґрунтованими, оскільки приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема сплата рахунка оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач був приєднаний до системи ще до ліцензування діяльності на території області Чернівецька філія ТзОВ «Газорозподільні мережі України», отримував послуги з постачання природного газу, оплачував їх, тому відповідно отримував і послуги з розподілу природного газу до об'єкта газопостачання, однак систематично не сплачував вартість отриманих ним послуг, внаслідок чого утворилася заборгованість перед ТОВ «Газорозподільні мережі України», Чернівецька філія ТзОВ «Газорозподільні мережі України», яке є оператором газорозподільної системи на території Чернівецької області, у розмірі 3 632,12 грн.
Розрахунок вказаної заборгованості здійснено позивачем ТОВ «Газорозподільні мережі України», Чернівецька філія ТзОВ «Газорозподільні мережі України» за вказаний період, в якому враховано обсяг замовленої потужності й вартості тарифу, який, у свою чергу, не спростовано відповідачем. Саме споживач зобов'язаний повідомляти оператора про обсяги споживання, має безперешкодний доступ до приладу обліку, отже, добросовісно користуючись процесуальними правами не був позбавлений можливості надати суду достовірні данні про обсяги споживання.
Також суд відхиляє твердження апелянта, про те що постанова НКРЕКП №1944 від 30 грудня 2022 року не пройшла державну реєстрацію у Міністерстві юстиції України, а тому посилання на неї при прийнятті рішення є необґрунтованими, спростовуються ч. 6, 7 ст. 14 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» від 22 вересня 2016 року, в якому вказано, що рішення Регулятора не підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України. Тобто, законодавцем прямо передбачено відсутність необхідності державної реєстрації Міністерством юстиції України рішень НКРЕКП, що повністю спростовує твердження апелянта.
Разом з тим, твердження апелянта про відсутність доказів на підтвердження законності перебування газорозподільної системи в межах території Чернівецької області, в тому числі перебування їх у власності чи користуванні позивача, як і посилання про відсутність в матеріалах справи ліцензії, щодо якої є постанова Національної комісії, яка, на думку апелянта, за своєю природою не є ліцензією, є довільним тлумаченням норм права, якими врегульовані вказані правовідносини.
Також колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта, що позовна заява підписана представником позивача, однак ніяких документів, що підтверджують його повноваження суду надано не було, оскільки до позову долучено нотаріально посвідчену довіреність на представництво інтересів позивача в суді на ім'я Миронова С.І., який підписав позовну заяву як належний представник позивача.
Щодо доводів відповідача про відсутність підстав для стягнення боргу у зв'язку з форс мажорними обставинами, а саме російською військовою агресією проти України, то суд апеляційної інстанції виходить з такого.
У пункті 1 частини 1 статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (частина 2 статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
Та обставина, що скаржник вважає, що відповідач має право на звільнення від відповідальності за порушення умов договору на підставі статті 617 ЦК України у вигляді нарахування заборгованості за показаннями лічильника, а не розрахунковим методом відповідно до Методики розподілу, оскільки Торгово-промисловою палатою України засвідчено наявність форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) через військову агресію російської федерації проти України (сертифікат №2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року), також на увагу не заслуговують.
Верховний Суд у постанові від 13 вересня 2023 року у справі №910/8741/22 зазначив, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов'язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов'язань на період існування форс-мажору.
Крім цього, посилання відповідача на обставину форс-мажору є взаємовиключними до його позиції по справі про відсутність факту приєднання його об'єкту до газової мережі та споживання ним газу.
Інші доводи апеляційної скарги, на думку апеляційного суду, є необґрунтованими, базуються на суб'єктивному сприйнятті скаржником норм і положень чинного законодавства та спрямовані на ухилення відповідача від виконання зобов'язання.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.374, 375, 383, 384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 03 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: Н.К. Височанська
І.М. Литвинюк