12 листопада 2025 року м. Чернівці
Справа № 727/7327/25
Провадження №22-ц/822/937/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Литвинюк І. М.,
суддів: Височанської Н. К., Перепелюк І. Б.,
секретар - Тодоряк Г. Д.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на заочне рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці від 01 вересня 2025 року, головуючий у І-й інстанції - Нестеренко Є. В.,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі - ТОВ «ФК «Ейс») у червні 2025 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 25 листопада 2023 року укладено кредитний договір № 102463530 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. У вказаному договорі сторонами погоджено всі істотні умови щодо суми і строку кредиту, сплати відсотків за користування кредитним коштами, розміру і типу процентної ставки. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 21 900 грн на банківську карту відповідача.
28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу №28/1118-01, строк дії якого, з урахуванням додаткових угод, продовжено до 31 грудня 2022 року. З урахуванням визначених строків дії цього договору та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №269 від 30 січня 2024 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача.
31 липня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 31/0724-01.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №1 від 31 липня 2024 року до договору факторингу №31/0724-01 від 31 липня 2024 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача.
29 травня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали договір факторингу №29/05/25-Е, відповідно до умов якого позивачу було відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.
Оскільки ОСОБА_1 , у порушення умов кредитного договору, свої зобов'язання щодо своєчасного повернення отриманого кредиту та сплати відсотків не виконує, за нею утворилася заборгованість на загальну суму 106 460, 28 грн, з яких: 21 900 грн - заборгованість по кредиту; 84 560,28 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
Просило стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК «Ейс» заборгованість у розмірі 106 480,28 грн, а також судові витрати.
Заочним рішенням Чернівецького районного суду м. Чернівці області від 01 вересня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не набув у визначеному законом порядку право вимоги за кредитним договором №102463530 від 25 листопада 2023 року, оскільки на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов'язання за кредитним договором №102463530 від 25 листопада 2023 року, а отже позивач не є правонаступником ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» у даних кредитних правовідносинах, а тому у нього відсутнє право вимоги до відповідача про стягнення на його користь заборгованості за вищевказаним кредитним договором.
На зазначене рішення суду позивач ТОВ «ФК «Ейс» подало апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
Вказує на те, що висновки суду першої інстанції суперечать фактичним обставинам справи та правовій природі договору факторингу, зокрема те, що усі укладені договори факторингу пов'язують перехід права вимоги саме із фактом підписання між сторонами реєстру прав вимог.
Укладання договорів факторингу між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», а також між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Онлайн фінанс» до моменту виникнення кредитних правовідносин із боржником, не свідчить про недійсність переходу прав вимоги новому кредитору, оскільки перехід прав вимоги відбувається саме у момент підписання реєстрів прав вимоги. Станом на момент укладення кредитного договору зазначені договори факторингу були чинними, а тому могли бути підставою для подальшої передачі прав вимоги. Разом з позовною заявою також долучено схему переходу права вимоги, що підтверджує правонаступництво скаржника.
Право вимоги перейшло від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі, встановленій у відповідному додатку, а отже право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ “Таліон Плюс» 30 січня 2024 року, тобто після укладання кредитного договору № 102463530 від 25 листопада 2023 року.
Отже, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, не врахував усі матеріали справи та помилково визначив, що передача права вимоги відбулася в момент укладення договору факторингу. Важливо зазначити, що даний реєстр укладено після виникнення кредитних правовідносин з відповідачем, що судом першої інстанції не враховано належним чином.
На момент включення цього кредитного договору до реєстру, право вимоги вже існувало, а не виникло в майбутньому. Суд зробив помилковий висновок щодо предмету факторингу, що вплинуло на відмову в задоволенні позову.
Скаржник належним чином підтвердив факт переходу права вимоги, оскільки виконав умови договору факторингу та надав відповідні документи. Висновок суду першої інстанції про відсутність переходу права вимоги є необґрунтованим, оскільки ґрунтується на помилковому тлумаченні моменту виникнення права вимоги та його передачі за договором факторингу.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
За вимогами частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам закону, виходячи з наступного.
Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що 25 листопада 2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №102463530, відповідно до п. 2.1. якого товариство зобов'язалося надати позичальнику кредит на суму 21 900 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов договору та додатків до нього.
Пунктом 7.3. кредитного договору №102463530 від 25 листопада 2023 року встановлено, що кінцева дата повернення (виплати) кредиту 25 грудня 2028 року.
Відповідно до п. 8.3.1. кредитного договору №102463530 від 25 листопада 2023 року за період від дати видачі кредиту до 25 грудня 2023 року (включно) проценти нараховуються за процентною ставкою 383,25 відсотків річних, що на день укладання договору становить 1,05 відсотків від суми кредиту за кожен день користування ним (дисконтна процента ставка).
Згідно з п.8.4. договору після закінчення дисконтного періоду кредитування проценти нараховуються за процентною ставкою 1087,7 відсотків річних, що на день укладання договору становить 2,98 відсотків в день від суми залишку кредиту, що знаходиться у позичальника за кожний день користування ним.
Кредитний договір №102463530 від 25 листопада 2023 року підписаний ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором «TQXZ», відправленим 25 листопада 2023 року позичальнику. При цьому, без отримання повідомлення із відповідним ідентифікатором і без здійснення входу на сайт ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" такий договір не був би укладений.
З платіжного доручення від 25 листопада 2023 року вбачається, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на картковий рахунок НОМЕР_1 грошові кошти в розмірі 21 900 грн. У графі «призначення» вказано про перерахування коштів за договором №102463530 від 25 листопада 2023 року, ОСОБА_1 , код 2972711643, для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_1 , без ПДВ. Безготівкове зарахування Moneyveo SFD Visa Transfer.
Також до договору №102463530 від 25 листопада 2023 року додано паспорт споживчого кредиту продукту «Смарт», який підписано позичальником одноразовим ідентифікатором «2299».
28 листопада 2018 року ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" укладено договір факторингу №28/1118-01, згідно з умовами якого ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" зобов'язується відступити ТОВ "Таліон Плюс" права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги.
Згідно з пунктом 1.3. Договору право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
За умовами пункту 4.1. Договору право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимоги, по формі, встановленій у відповідному додатку.
За умовами пункту 8.2. Договору строк цього договору закінчується 28 листопада 2019 року, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором.
У пункті 1.5. Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року зазначено, що Реєстр прав вимоги означає перелік права вимоги до боржників, що відступається за договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку № 1 до договору.
Додатковими угодами № 19 від 28 листопада 2019 року, № 26 від 31 грудня 2020 року, № 27 від 31 грудня 2021 року, № 31 від 31 грудня 2022 року та № 32 від 31 грудня 2023 року вносились зміни до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до яких, зокрема, строк його дії було продовжено до 31 грудня 2024 включно.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 269 від 30 січня 2025 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 52 292,82 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту складає 21 900 грн, а заборгованість за відсотками - 30 392,82 грн.
31 липня 2024 року між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" укладено договір факторингу №31/0724-01, відповідно до умов якого ТОВ "Таліон Плюс" зобов'язується відступити ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" належні йому права грошової вимоги за кредитними договорами до боржників в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №1 від 31 липня 2024 року до Договору факторингу №31/0724-01 від 31 липня 2024 року від ТОВ "Таліон Плюс" до ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 106 460,28 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту складає 21 900 грн, а заборгованість за відсотками - 84 560, 28 грн.
29 травня 2025 року ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" та ТОВ "ФК "ЕЙС" уклали Договір факторингу №29/05/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ "ФК "ЕЙС" відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.
Відповідно до витягу з реєстру боржників за договором факторингу №29/05/25-Е від 29 травня 2025 року від ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" до ТОВ "ФК "ЕЙС" перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 106 460,28 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту складає 21 900 грн, а заборгованість за відсотками - 84 560, 28 грн.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором №102463530 від 25 листопада 2023 року вбачається, що сума заборгованості відповідача за кредитним договором становить 106 460,28 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту складає 21 900 грн, а заборгованість за відсотками - 84 560, 28 грн.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням викладеного, суд повинен реалізовувати своє основне завдання, а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів та заяв на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень на будь-якій стадії судового процесу може призвести до порушення права особи на справедливий судовий розгляд.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Належними сторонами в цивільному процесі є суб'єкти переданих на розгляд суду спірних матеріально-правових відносин.
Обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб'єктності позивача і відповідача покладається на позивача та осіб, які порушують процес на захист прав та інтересів позивача.
Разом з тим, суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб'єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб'єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов'язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.
При цьому слід ураховувати, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Тобто, якщо позов пред'явила особа, якій не належить право вимоги (особа, права якої не порушені та не оспорені), суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред'явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21), від 25 жовтня 2022 року у справі № 607/14378/21.
Досліджуючи обставини та підстави переходу права вимоги в аспекті доводів апеляційної скарги, суд звертає увагу на наступне.
У частині першої статті 512 ЦК України зазначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Отже, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору вчинення відповідного правочину у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
За змістом частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року №2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», який був чинним но момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 2664-III), факторинг вважається фінансовою послугою.
У пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III.
Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III, договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім'я, по батькові, адреса проживання для фізичної особи, найменування та місцезнаходження для юридичної особи; 5)найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону № 2664-III.
Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (п. 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
Як вже зазначалося, відповідно до абзацу першого частини першої статті 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема, те, що фактор передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).
Звідси за договором факторингу фактор має надавати фінансову послугу, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).
При цьому така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (п. 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеною в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.
Згідно зі статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Водночас грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв'язку з її продажем (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право в разі невиконання клієнтом зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.
Отже, договір факторингу є змішаним договором, який обов'язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
В матеріалах справи наявна належно завірена копія договору факторингу № 28/1118-01, укладеного 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», відповідно до якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, на умовах, визначених цим Договором.
Фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідатиме перед фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої фактором клієнту, та меншими від загальної суми зобов'язання боржника. Разом з правом вимоги до фактора переходять інші права та обов'язки клієнт за кредитним договором. У випадку укладення сторонами більше ніж одного Реєстру прав вимоги, кожен наступний Реєстр прав вимог є самостійним додатком, та не змінює його (п. 2.2.).
Згідно з пунктом 1.3. Договору право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
За умовами пункту 4.1. Договору право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог, по формі, встановленій у відповідному додатку.
Умовами пункту 8.2. Договору передбачено, що строк цього договору закінчується 28 листопада 2019 року, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором.
Надана копія договору факторингу №28/1118-01від 28 листопада 2018 року містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від клієнта, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», до фактора, ТОВ «Таліон Плюс».
Копія договору факторингу №31/0724-01 від 31 липня 2024 року містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс».
Аналогічним чином право вимоги за кредитним договором відступлено ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Ейс».
Укладаючи договори факторингу, сторони цих договорів обумовили, що передача права вимоги здійснюється на підставі Реєстру прав вимог, які є невід'ємним додатком до договорів факторингу, у яких зазначено перелік кредитних договорів та боржників за ними, в межах чинного договору факторингу. Так, в матеріалах справи містяться витяги з Реєстрів прав вимоги, в яких зазначена необхідна інформація щодо права вимоги, яке відступається, а також у яких сторонами погоджена ціна відступлення прав вимоги.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).
Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі укладених договорів відбулася заміна кредитодавця, а тому до ТОВ «ФК «Ейс»» перейшло право вимоги за кредитним договором №102463530 від 25 листопада 2023 року, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 .
За обставин цієї справи право вимоги до ОСОБА_1 переходило тричі: від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «Ейс».
Слід звернути увагу на те, що умовами укладених договорів факторингу передбачено перехід права вимоги з моменту підписання Реєстру права вимоги та не пов'язано з оплатою за договором факторингу, проведення якої відтерміновано на визначений договором строк.
Колегія суддів визнає, що копії договорів факторингу, реєстри прав вимоги та платіжні інструкції про оплату фінансування за відступлення прав вимог є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах. Відтак, позивач набув право вимоги до відповідача на підставі та у порядку, передбаченому чинним законодавством, за договором факторингу від 28 листопада 2018 за №28/1118-01.
Матеріали справи не містять доказів визнання судом договору факторингу від 28 листопада 2018 року за №28/1118-01 недійсним. За таких обставин, діє презумпція правомірності правочину, оскільки його недійсність прямо законом також не встановлена.
Отже, позивачем ТОВ «ФК «Ейс» доведено факт переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором на першому етапі - від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», наступні переходи прав вимоги, які є похідними, та передання вказаного права вимоги до останнього кредитора - ТОВ «ФК «Ейс».
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що ТОВ «ФК «Ейс» не доведено факту переходу права вимоги до відповідачки за кредитним договором.
Щодо розміру заборгованості за кредитним договором №102463530 від 25 листопада 2023 року, яка підлягає стягнення з відповідача на користь позивача, слід зазначити наступне.
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Закон України "Про електронну комерцію" визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції визначені частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами частини 8 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Стаття 12 Закону визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід'ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов'язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».
У справі, яка переглядається, встановлено, що 25 листопада 2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №102463530.
Із змісту вказаного договору вбачається, що він підписаний ОСОБА_1 електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора TQXZ.
Також матеріали справи містять паспорт споживчого кредиту, який також підписаний ОСОБА_1 електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора 2299.
Отже, позивачем доведено факт укладення 25 листопада 2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 кредитного договору 102463530 в електронній формі, який підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодилася на визначені у ньому умови кредитування, взяла на себе відповідні зобов'язання.
Відповідно до Закону договори вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
На виконання умов договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 25 листопада 2023 року перерахувало на картковий рахунок, вказаний в договорі № 5375-41XX-XXXX-7247, кошти в розмірі 21 900 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 6c30f3a9-9b79-4119-bfe1-a5a92861cf30 від 25 листопада 2023 року.
Надаючи правову оцінку зазначеному, колегія суддів вважає доведеним факт укладення кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, як з приводу укладення договорів, так і належності відповідачу зазначеного номеру телефону чи ненадходження на нього смс-кодів, а також отримання зазначених коштів, тобто не спростовано відповідачем, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає доведеним та обґрунтованим наявність у відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 21 900 грн за кредитним договором № 102463530 від 25 листопада 2023 року.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з приписами абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини 2 статті 1051 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Встановлено, що відповідно п 7.3. кредитного договору кінцева дата повернення (виплати) кредиту 25 грудня 2028 року.
Відповідно до п. 8.3.1. кредитного договору за період від дати видачі кредиту до строку до 25 грудня 2023 року (включно) проценти нараховуються за процентною ставкою 383,25 відсотків річних, що на день укладання договору становить 1,05 відсотків від суми кредиту за кожен день користування ним (дисконтна процента ставка).
Згідно з п.8.4. договору після закінчення дисконтного періоду кредитування проценти нараховуються за процентною ставкою 1087,7 відсотків річних, що на день укладання договору становить 2,98 відсотків в день від суми залишку кредиту, що знаходиться у позичальника за кожний день користування ним.
Колегія суддів надаючи оцінку спірним правовідносинам виходить із наступного.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п'ятою наступного змісту: «максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%».
Пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Разом з цим пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5%; протягом наступних 120 днів 1,5%.
Отже, на підставі частини п'ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» починаючи з 241 дня з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», тобто з 20 серпня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої статті 8 не може перевищувати 1%.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі № 1-7/99, в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Отже, в даному випадку законодавцем використана ультраактивна форма регулювання суспільно-правових відносин та визначений перехідний період, який передує безпосередньому застосуванню нової правової норми.
Оскільки Закон України № 3498-ІХ набрав чинності 24 грудня 2023 року та застосовано визначений законодавством перехідний період до запровадження обмеження максимального розміру денної процентної ставки, в період перших 120 днів з 24 грудня 2023 року до 21 квітня 2024 року (включно) максимальний розмір денної процентної ставки складає 2,5%, в період наступних 120 днів з 22 квітня 2024 року до 19 серпня 2024 року (включно) - 1,5%, а з 20 серпня 2024 року - 1%.
Зазначене узгоджується із пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, відповідно до якого цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Закон № 3498-ІХ опубліковано 23 грудня 2023 року в офіційному виданні Голос України № 50, а тому датою набрання його чинності є 24 грудня 2023 року.
При цьому, згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону (яким власне і запроваджено обмеження максимального розміру денної процентної ставки) поширюється в тому числі і на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що умови щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються автоматично і не вимагають внесення змін до договору, оскільки характер цих правових норм є імперативним і не передбачає можливості відхилення від них при укладенні чи зміні договорів про надання споживчого кредиту.
А тому умови кредитного договору, які встановлюють денну проценту ставку у розмірі, що перевищує встановлений Законом України «Про споживче кредитування» гранично допустимий її розмір, є нікчемними у відповідній частині.
З цих підстав помилковими є доводи апеляційної скарги щодо правомірності застосування процентної ставки у розмірі 2,98 відсотків в день протягом всього строку кредитування.
При цьому колегія суддів враховує, що частинами другою та третьою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» додатково визначається, що до загальних витрат за споживчим кредитом, які враховуються при обчисленні денної процентної ставки, не включаються платежі, що підлягають сплаті споживачем у разі невиконання його обов'язків, передбачених договором про споживчий кредит.
Отже, наведені норми, які регулюють питання споживчого кредитування, передбачають, що починаючи з 26 грудня 2023 року денна ставка має бути не більше 2,5%, з 22 квітня 2024 року не більше 1,5%, а з 20 серпня 2024 року не більше 1%. Незважаючи на те, що розмір і порядок нарахування процентів за користування кредитом визначаються сторонами, вони повинні узгоджуватися із нормами законодавства.
Кредитний договір 102463530 між сторонами укладено 25 листопада 2023 року у формі електронного документа. З наданого розрахунку заборгованості вбачається, що загальний розмір заборгованості, нарахований позивачем за відсотками за період з 25 листопада 2023 року по 22 квітня 2024 року, становить 84 560, 28 грн.
Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Ураховуючи викладене, позивач просив стягнути відсотки за користування кредитними коштами за період з 25 листопада 2023 року по 22 квітня 2024 року.
З розрахунку заборгованості вбачається, що у період з 25 листопада 2023 року по 25 грудня 2023 року відсотки нараховувались за дисконтною процентною ставкою 1,05 відсотків в день, що становить 229,95 грн, що за вказаний період становлять 6 898,50 грн. Такі нарахування відсотків проведено позивачем із дотриманням норм законодавства.
Тобто позивачем обґрунтовано нараховано відсотки у період з 25 листопада 2023 по 25 грудня 2023 року, який не виходить за граничні межі відсотків, встановлених законом на момент їх нарахування, тому вимоги про стягнення заборгованості за відсотками у розмірі в цей період є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Однак, проценти за період з 26 грудня 2023 року по 22 квітня 2024 року нараховувалися за процентною ставкою 2,98 відсотків в день, тобто у більшому розмірі ніж встановлений законом, тобто є нікчемними у відповідній частині.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів приходить до висновку, що розмір заборгованості з 26 грудня 2023 року по 22 квітня 2024 року підлягає перерахунку, виходячи з встановленого пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».
Максимальний розмір денної процентної ставки за період з 26 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року - 2,5%, та має становити 64 605 грн (21 900 (тіло кредиту) х 2,5% (розмір процентної ставки) х 118 (кількість днів у періоді), а за 22 квітня 2024 року - 1,5% та має становити 328,50 грн (21900 (тіло кредиту) х 1,5% (розмір процентної ставки) х 1 (кількість днів у періоді).
Тому, зважаючи на засади диспозитивності цивільного судочинства, за заявлений позивачем період, а саме з 25 листопада 2023 року по 22 квітня 2024 року, загальний розмір заборгованості відповідачки за процентами становить 71 832 грн (6 898,50 + 64 605 + 328,50).
Вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення учасників справи, іншим фактичним даним, які випливають із встановлених обставин, а тому висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ТОВ "ФК "Ейс", без оцінки вказаних обставин у сукупності, не може вважатись обґрунтованим і таким, що відповідає положенням статей 76, 81, 89 ЦПК України.
Отже, враховуючи норми закону та те, що відповідач не виконав своє грошове зобов'язання щодо повернення суми кредиту за Договором як первинному кредитодавцю ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», так і його правонаступникам: ТОВ «Таліон Плюс», ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс», наявну заборгованість у добровільному порядку не погасив, вимоги позивача слід задовольнити частково.
Доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та дають підстави за результатом апеляційного перегляду скасувати рішення суду про відмову в позові та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову та стягнення з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «Ейс» суму заборгованості - 93 732 грн за кредитним договором № 102463530 від 25 листопада 2023 року, з яких: 21 900 грн - тіло кредиту, 71 832 грн - відсоткам за користування кредитом.
Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі позовної заяви ТОВ «ФК «Ейс» сплатило судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
За подачу апеляційної скарги ТОВ «ФК «Ейс» сплатило судовий збір у розмірі 3 633,60 грн.
За статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п'ята статті 137 ЦПК України).
Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування в справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року в справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).
У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК «Ейс» витрати на правничу допомогу понесені в суді першої інстанції в розмірі 7 000 грн.
З матеріалів справи вбачається, що представником ТОВ «ФК «Ейс» у цій справі був адвокат Тараненко А. І., який діяв на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №4956, довіреності від 29 травня 2025 року, відповідно до якої ТОВ «ФК «Ейс» уповноважує його представляти інтереси товариства в судах України.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачу в суді першої інстанції до позовної заяви долучено: договір про надання правничої допомоги 29/05/25-01 від 29 травня 2025 року,додаткова угода № 25770740972 від 30 травня 2025 року до Договору про надання правничої допомоги №29/05/25-01 від 29 травня 2025 року, акт прийому-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги № 29/05/25-01 від 29 травня 2025 року про надання правничої допомоги, згідно з яким адвокат надав клієнту послуги на загальну суму 7 000 грн.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо, на її думку, є недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також у постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19.
Разом з тим, сторона відповідача не скористалася правом на подання клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених у судах першої та апеляційної інстанцій.
Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови, позов ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 задоволено частково на 88,04% (93 732 / 106 460,28 х 100).
З урахуванням викладеного, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» пропорційно до задоволених позовних вимог підлягають стягненню судові витрати у розмірі 11 494, 50 грн, з яких: витрати зі сплати судового збору - 5 331, 70 грн (2 422,40 + 3 633,60) х 88,04%), судові витрати на правничу допомогу у суді першої - 6 162,80 грн (7000х88,04).
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» задовольнити частково.
Заочне рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці від 01 вересня 2025 року скасувати.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором № 102463530 від 25 листопада 2023 року у розмірі 93 732 (дев'яносто три тисячі сімсот тридцять дві) гривні.
Змінити розподіл судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судові витрати у сумі 11 494 (одинадцять тисяч чотириста дев'яносто чотири) гривні 50 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 12 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач І. М. Литвинюк
Судді: Н. К. Височанська
І. Б. Перепелюк