11 листопада 2025 року
м. Харків
справа №619/4766/24
провадження № 22-ц/818/4087/25
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого: Маміної О.В.,
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря: Смелянець К.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, -
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Мариничева Юрія Павловича на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 20 травня 2025 року, постановлене суддею Жорняк О.М.
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просила стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 за картковим кредитним рахунком № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) за договором № б/н від 05.07.2019 грошові кошти в розмірі 1 395 430,00 грн, стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 за картковим кредитним рахунком № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ) за договором № б/н від 05.07.2019 грошові кошти в розмірі 33 412,60 грн.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 20 травня 2025 року у задоволені позову ОСОБА_1 про захист прав споживачів відмовлено.
В апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 адвоката Мариничева Юрія Павловича просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права; вказує, що при постановленні оскаржуваної рішення, суд неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, а саме з урахуванням вищевказаних положень чинного законодавства та аналізу Паспорту споживчого кредиту (п. 8.2 розділу 8 Додатки Умови обслуговування рахунків фізичної особи), за своєю правовою природою його не можна вважати договором, який відповідає ст. 638 ЦК України та, зокрема, договором приєднання, який відповідає ст. 634 ЦК України. Вважає, що переплата здійсненна позивачкою на підставі укладеного кредитного договору підлягає стягненню.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст.367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що грошові кошти, питання про стягнення яких порушується позивачкою, були сплачені нею на рахунок АТ КБ «ПриватБанк» на виконання вимог кредитного договору від 05.07.2019, що підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили. За встановлених у межах цієї справи обставин, підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на користь позивачки грошових коштів відповідно до визначеного нею способу захисту своїх прав у порядку статті 22 ЦК України відсутні.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що 05.07.2019 року ОСОБА_1 подала до АТ КБ "ПриватБанк" анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг про відкриття поточного рахунку, а також своїм підписом повністю та безумовно прийняв пропозицію банку та погодився з тим, що анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг.
У березні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 05 липня 2019 року в розмірі 217 981,80 грн.
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просила: застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, провівши зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав або визначений моментом пред'явлення вимоги, на загальну суму 1 835 944,07 грн в порядку статті 601 Цивільного кодексу України; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь грошові кошти в розмірі 115 489,86 грн, а також 43 300,25 грн - на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 25.08.2021 року у справі №619/1384/21 первісний позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 05 липня 2019 року в розмірі 217 981,80 грн, яка складається з: 200 744,16 грн - заборгованості за кредитом; 10 237,74 грн - заборгованості за нарахованими відсотками; 6 999,90 грн - заборгованості за простроченими відсотками. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 20.04.2023 року у справі №619/1384/21 апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мариничева Ю. П. задоволено частково.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 25 серпня 2021 року скасовано в частині задоволення вимог первісного позову. Ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні первісного позову. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 22.11.2023 р. вищевказана постанова Полтавського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року була залишена без змін.
Як вбачається з тексту судових рішень у справі №619/1384/21 в цій справі розглядались позовні вимоги за кредитним договором №б/н від 05.07.2019, в тому числі факт укладання кредитного договору та наявність та розмір заборгованості ОСОБА_1 перед АТ КБ “ПРИВАТБАНК». Також розглядались вимоги ОСОБА_1 про визнання договору від 05 липня 2019 року нікчемним та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Звертаючись до суду, ОСОБА_1 наголошувала, що через переплату грошових коштів по кредитному договору їй спричинено збитки, надала узагальнюючі розрахунки №1, №2 та №3, які здійснені позивачем на підставі аналізу анкети -заяви та виписок за кредитним договором №б/н від 05.07.2019.
Отже, предметом даного судового розгляду, є вимога позивача стягнути з відповідачів збитки у вигляді переплати за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 05.07.2019 року у розмірі 1428842,60 грн.
Відповідно до частини першої статті 22ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частиною другою статті 22ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права(реальні збитки); 2)доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Отже збитки- це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК України, адже частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника.
Отже для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, в тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не настає (див. висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі№ 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14).
Частиною першою ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цих Кодексом.
Як убачається з матеріалів справи, грошові кошти, питання про стягнення яких просить позивачка, були сплачені нею на рахунок АТ КБ «ПриватБанк» на виконання вимог кредитного договору від 05.07.2019.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 25 серпня 2021 року у справі №619/1384/21 позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 05 липня 2019 року в розмірі 217 981,80 грн, яка складається з: 200 744,16 грн - заборгованості за кредитом; 10 237,74 грн - заборгованості за нарахованими відсотками; 6 999,90 грн - заборгованості за простроченими відсотками. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мариничева Ю. П. задоволено частково. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 25 серпня 2021 року скасовано в частині задоволення вимог первісного позову. Ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні первісного позову. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.
Позивач на підтвердження своїх позовних вимог надає узагальнюючі розрахунки №1, №2 та №3, які здійснені позивачем на підставі аналізу анкети -заяви та виписок за кредитним договором №б/н від 05.07.2019.
Зазначені документи вже були досліджені судом при вирішенні справи №619/1384/21.
Зі змісту Постанови Полтавського апеляційного суду убачається, що підставою для відмови у позові АТ КБ «Приват Банк» стало те, що за час користування кредитними коштами ОСОБА_1 витратила 1939887,42грн, а на погашення заборгованості внесено 1948356,10 грн, тобто відсутнє мінусове сальдо за тілом кредиту, що виключає підстави його стягнення судом згідно з наданим позивачем розрахунку заборгованості, який не відповідає фактичним умовам зобов'язання.
Відмова в задоволенні позову АТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором не свідчить про наявність правових підстав у ОСОБА_1 вимагати від Банку кошти, як збитки за кредитним договором.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказів заподіяння ОСОБА_1 збитків на суму 1395430,00 грн, про стягнення якої просить позивач, матеріали справи не містять.
Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст.367,368,369,375,381,382,383,384 ЦПК Українисуд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Мариничева Юрія Павловича - залишити без задоволення.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 20 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повний текст постанови складено 13.11.2025