Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-сс/4809/557/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Категорія ст. 345 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
11.11.2025 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
підозрюваного ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому апеляційні скарги підозрюваного ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Фортечного районного суду м. Кропивницького від 01 листопада 2025 року, якою стосовно підозрюваного
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кізомис, Білозерського району Херсонської області, без місця реєстрації, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 09.09.2014 року Білозерським районним судом Херсонської області за ч. 2 ст. 186 КК України до 5 років 1 міс. позбавлення волі;
- 10.09.2019 року Білозерським районним судом Херсонської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 4 років позбавлення волі;
- 25.11.2019 року Білозерським районним судом Херсонської області за ч. 1 ст. 115 КК України до 8 років 1 міс. позбавлення волі, звільнений ухвалою Петрівського районного суду Кіровоградської області від 10.04.2025 року умовно-достроково з невідбутою частиною покарання 2 роки 2 міс 2 дні.
застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 1205121010002608, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК України, строком на шістдесят днів, а саме до 04 год. 06 хв.29 грудня 2025 року, без визначення розміру застави,
Старший слідчий у кримінальному провадженні СВ Кропивницького РУП Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області майор поліції ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді Фортечного районного суду м. Кропивницького із клопотанням у вказаному кримінальному провадженні про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на строк шістдесят діб до підозрюваного ОСОБА_7 , яке погоджено прокурором Кропивницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_9 .
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_7 на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу на посаді старшого стрільця-оператора штурмового спеціалізованого відділення штурмового спеціалізованого взводу штурмової спеціалізованої роти штурмового спеціалізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «солдат».
31.10.2025 року близько 00 год. 15 хв. ОСОБА_7 перебував в приміщенні під'їзду багатоквартирного будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , де також знаходилися поліцейський Управління патрульної поліції в Кіровоградській області Департаменту патрульної поліції капрал поліції ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та інспектор Управління патрульної поліції в Кіровоградській області Департаменту патрульної поліції лейтенант поліції ОСОБА_11 , які несли службу у екіпажі поліції «Ліана-104» та прибули за вказаною адресою на виклик з приводу сварки. В цей час у ОСОБА_7 , виник умисел спрямований на спричинення тілесних ушкоджень працівникам поліції у зв'язку із виконанням останніми своїх обов'язків.
Достовірно знаючи, що ОСОБА_10 є працівниками правоохоронного органу та перебуває при виконанні службових обов'язків, оскільки остання на місце виклику прибула на службовому автомобілі, обладнаного відповідними розпізнавальними знаками, мала на собі формений одяг та розпізнавальні знаки розрізнення, що вказують на їх належність до органів Національної поліції України, ОСОБА_7 усвідомлюючи суспільну небезпечність свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, діючи умисно, цілеспрямовано, реалізуючи свій злочинний умисел у вигляді спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 та бажаючи їх настання, наніс останній не менше семи (7) ударів кулаком правої руки в область голови.
В результаті протиправних дій ОСОБА_7 у потерпілої капрала поліції ОСОБА_10 утворилися тілесні ушкодження у вигляді забоїв, гематоми м'яких тканин голови, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
Ухвалою слідчого судді Фортечного районного суду м. Кропивницького від 01 листопада 2025 року задоволено клопотання.
Застосовано підозрюваному ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання його під вартою строком на 60 днів, тобто до 04 год. 06 хв. 29 грудня 2025 року.
Судове рішення мотивоване тим, що ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 345 КК України. На причетність до інкримінованого правопорушення вказують покази потерпілої, свідків та не заперечується підозрюваним.
Прокурором та слідчим обґрунтовано наведений перелік ризиків, що передбачений п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
В апеляційній скарзі підозрюваний ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що в ході досудового розслідування він читко зазначив, що він не намагається уникнути покарання та вину визнає.
Слідчим проігноровано вимоги 469 КПК України, де він намагався ініціювати угоду про визнання винуватості.
Під час розгляду справи не враховано, що він є військовослужбовцем, старшим стрілець-оператором штурмового спеціалізованого відділення, штурмового спеціального взводу ВЧ НОМЕР_1 .
Попри те, що він не має сталих соціальних зв'язків, постійного місця проживання та реєстрації в м. Кропивницький та Кіровоградській області, він ніколи не перебував у розшуку і не намагався уникнути покарання.
В той же час, проходячи військову службу він піддає ризику своє життя. Також, ризик втечі не може бути встановлений на підставі суворості покарання.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 проситьскасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою задовольнити частково клопотання слідчого та обрати його підзахисному запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що слідчий суддя не взяв до уваги факт того, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проходить військову службу за контрактом військовій частині НОМЕР_1 у військовому званні солдат і у разі продовження служби ніяк не може впливати на свідків.
Підозрюваний повністю визнав себе винним.
Під час обрання запобіжного заходу мають враховуватися не лише загальні, але й спеціальні критерії, що визначені законодавцем як мета та підстави для ухвалення рішення.
Вони визначені у ст. 177 КПК. Зокрема, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється, обвинувачується (ч. 1 ст. 177 КПК)
Заслухавши доповідача, підозрюваного ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 , які підтримали апеляційні скарги та просили застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, дослідивши письмову заяву прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив судове рішення залишити без змін, перевіривши матеріали клопотання старшого слідчого про обрання запобіжного заходу, які надані прокурором, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до ст. 183 ч. 1, 2 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризиками, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Згідно ст. 177 ч. 1 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті (тобто недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні), слідчий суддя має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Відповідно до ст. 5 ч. 1, ч. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути розбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчинення нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Частиною 3 ст. 5 вказаної Конвенції передбачено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Згідно ст. 6 ч. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Разом з тим, статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вік та стан здоров'я підозрюваного, міцність його соціальних зв'язків, тощо.
Слід зазначити, що термін «обґрунтована підозра», згідно практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.
Колегія суддів зазначає, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання або продовження запобіжного заходу у органу досудового розслідування були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру.
Так, у справі «Феррарі-Браво проти Італії» від 14.03.1984 року ЄСПЛ вказав, що комісія наголошує, що питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування та судового розгляду, сприяти якому має й тримання під вартою.
Згідно п. 110 рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» тривале тримання під вартою може бути виправдане в кожному окремому випадку за наявності конкретних ознак існуючої необхідності захисту інтересів суспільства, незважаючи на презумпцію невинуватості - переважає принцип поваги до особистої свободи, встановлений ст. 5 Конвенції.
Причетність підозрюваного ОСОБА_7 підтверджується доданими до клопотання матеріалами, а саме показаннями потерпілої, свідків та не заперечується підозрюваним та його захисником.
Для цілей повідомлення особі про підозру стандарт «достатніх підстав (доказів)» передбачає наявність доказів, які лише об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення) і є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри (рішення ЄСПЛ у справах «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994 та «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990).
У п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Отже, описані у клопотанні фактичні обставини кримінального правопорушення, у сукупності дають підстави дійти висновку про можливу причетність ОСОБА_7 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК України, що виправдовує застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Колегія суддів враховує, що на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті та під час винесення вироку, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність
ОСОБА_7 до вчинення кримінального правопорушення, що пред'явлені в підозрі, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Згідно висновків Європейського суду з прав людини, зокрема, по справах «Смирнова проти Російської Федерації», «Летельєр проти Франції», «Вемгофф проти Німеччини», відповідно до яких тримання особи під вартою можливе лише у виняткових чотирьох випадках:
- при ризику неявки обвинуваченого на судовий розгляд;
- при ризику перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя;
- при ризику вчинення ним подальших правопорушень;
- при ризику спричинення ним порушень громадського порядку.
Усі чотири ризики мають бути реальними і обґрунтованими, аргументи на цей предмет не повинні бути загальними і абстрактними.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
В рішеннях Європейського суду з прав людини зазначені ризики, які дають підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу, а саме ризик неявки підозрюваного на судовий розгляд у справі «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопаді 1969 року, ризик перешкоджання з боку підозрюваного процесу здійснення правосуддя у справі «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року, вчинення ним подальших правопорушень у справі «Мацнеттер проти Австрії» від 10 листопада 1969 року.
Доводи про необґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 колегією суддів не можуть бути враховані.
Тяжкість злочину у якому підозрюється ОСОБА_7 в сукупності з мірою покарання, яка йому загрожує у разі визнання його винуватим, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування його від суду.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Ризик переховування підозрюваного ОСОБА_7 від суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
Так, ОСОБА_7 усвідомлюючи тяжкість кримінального правопорушення та розуміючи міру покарання, яка може бути застосована у разі ухвалення обвинувального вироку, може переховуватись суду з метою уникнення відповідальності за вчинений злочин.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 25.07.2001, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків, колегія суддів враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).
За таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
За таких обставин, не будучи обмеженими у вільному спілкуванні із зазначеним колом осіб ОСОБА_7 може здійснити вплив на свідків та інших обвинувачених, з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_7 добре зазнає свідків, які ще не допитані, а тому є вагомі підстави вважати, що останній зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Отже, на переконання колегії суддів, обов'язок, який полягає в необхідності утримуватися ОСОБА_7 від спілкування з визначеним колом осіб є об'єктивно виправданим.
Також, ОСОБА_7 може вчинити інші кримінальне правопорушення, оскільки останній раніше судимий починаючи з 2014 року, належних висновків не зробив та на шлях виправлення не став, будучи судимий за умисний злочин проти життя та здоров'я людини, під час умовно-дострокового звільнення від відбування покарання вчинив новий умисний злочин.
Окрім того, ОСОБА_7 не має достатнього рівня репутації, яка б змогла гарантувати виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а тому у разі обрання йому більш м'якого запобіжного заходу може вчинити спроби переховування від суду, може вливати на потерпілу та вчинити нові кримінальні правопорушення.
Крім того, суду не надано доказів на наявність у ОСОБА_7 достатніх стримуючих факторів в поведінці, та які гарантуватимуть її виправлення під час застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Доводи ОСОБА_7 та його захисника про зміну запобіжного заходу не може бути враховано, оскільки останній не працює, не одружений, утриманців не має, що у свою чергу свідчить про відсутність факторів, які можуть вплинути на поведінку останнього та гарантуватиме виконання процесуальних обов'язків, у тому числі ризику вчинення нових кримінальних правопорушень.
Що стосується доводів ОСОБА_7 про скасування ухвали слідчого судді з підстав того. що він вину визнає в повному обсязі та є військовослужбовцем, необхідно зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи 25.11.2019 року Білозерським районним судом Херсонської області ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до 8 років 1 міс. позбавлення волі.
Ухвалою Петрівського районного суду Кіровоградської області від 10.04.2025 року ОСОБА_7 звільнено умовно-достроково з невідбутою частиною покарання 2 роки 2 міс 2 дні.
В даному випадку ОСОБА_7 розумів, що у випадку вчинення особою кримінального правопорушення під час умовно-дострокового звільнення таке покарання змінюється на реальне його відбування.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що підозрюваний мав можливість не наносити тілесних ушкоджень працівникові поліції.
Таким чином враховуючи те, що ОСОБА_7 інкримінують вчинення нового кримінального правопорушення під час умовно-дострокового звільнення, колегія суддів не вбачає підстав для зміни ОСОБА_7 запобіжного заходу.
Окрім цього, особисте зобов'язання не може бути застосоване до обвинуваченого
ОСОБА_7 оскільки даний запобіжний захід є найбільш м'яким, а кримінальне правопорушення, яке йому інкримінують вчинене під час умовно-дострокового звільнення за попереднім вироком.
Особиста порука, яка полягає у наданні особам, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків і зобов'язуються за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи суду на першу про те вимогу, так в ході розслідування даного провадження таких осіб не встановлено.
Що стосується тверджень про те, що до ОСОБА_7 можливо застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, то такі доводи на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених пп. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування щодо запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
А тому, у разі застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою останній з високою імовірністю може вчинити спроби направлені як на ухилення від явки до суду, впливати на свідків, а також на вчинення нових кримінальних правопорушень.
В той же час, доводи про зміну запобіжного заходу не можуть бути враховані оскільки вказане жодним чином не зможуть гарантувати виконання ОСОБА_7 процесуальних обов'язків.
Отже, у справі наявна реальна можливість ОСОБА_7 ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від суду.
З цих же підстав, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляції про недоведеність ризиків.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що інший більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою - не забезпечить належне виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання підозрюваним запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Отже, слідчим суддею правильно встановлено наявність ризиків передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Можливість настання ризиків безпосередньо залежить від застосування до обвинуваченого, більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, зокрема таких як особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт, застава.
А тому, належна поведінка ОСОБА_7 не може бути забезпечена шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою та не зможе запобігти спробам переховуватись суду та вчиняти нові кримінальні правопорушення.
На підставі викладеного, із урахуванням того, що доводи апеляційної скарги під час апеляційного перегляду, свого підтвердження не знайшли, підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги підозрюваного ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Фортечного районного суду м. Кропивницького від 01 листопада 2025 року, якою стосовно підозрюваного ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 1205121010002608, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК України, строком на шістдесят днів, а саме до 04 години 6 хвилини 29 грудня 2025 року, без визначення розміру застави, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4