Справа № 643/14140/25
Провадження № 2/643/5828/25
(ЗАОЧНЕ)
12.11.2025 Салтівський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді Власенка М. В.,
за участю секретаря судового засідання Єрьоміної Д. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором,
25.08.2025 представник ТОВ «Цикл Фінанс» - адвокат Кеню Д. В. звернувся до Салтівського районного суду міста Харкова через систему «Електронний суд» з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить:
-стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Кредитним договором № 22037000139178 від 31.07.2019 у розмірі 40622,33 грн., інфляційні втрати у розмірі 1064,93 грн. та 3 % річних у розмірі 175,63 грн. за період 15.12.2021 - 23.02.2022.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.07.2019 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 22037000139178, відповідач не надавав своєчасно товариству грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, у зв'язку з чим утворилась зазначена заборгованість. Право вимоги за указаним договором перейшла від АТ «Банк Кредит Дніпро» до ТОВ «Цикл Фінанс» згідно умов відповідного договору факторингу, укладеного між цими товариствами.
Також у позові викладено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Ухвалою Салтівського районного суду міста Харкова від 02.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання. Учасникам справи встановлено строки для подання заяв по суті.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
У позові міститься клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, у якій представник позивача зазначив, що проти проведення заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Причини неявки відповідач суду не повідомив.
Відзиву на позов суду не надано.
Будь-яких інших клопотань щодо розгляду справи від відповідача не надходило.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Зважаючи на те, що у справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, а також, що судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, неподання у встановлений судом строк заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або письмового відзиву на позов, повторної неявки відповідача, з урахуванням того, що позивач не заперечує проти проведення заочного розгляду справи, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у матеріалах справи доказів згідно положень ст. 280, 281 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив таке.
31.07.2019 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 22037000139178, відповідно до умов якого банк надає клієнту грошові кошти (кредит) у тимчасове користування на споживчі потреби, а клієнт зобов'язується повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, що передбачені цим договором, а також здійснити всі інші платежі за кредитом у встановлених даним договором розмірах і строках та виконати свої зобов'язання за даним договором в повному обсязі.
З положень вищевказаного договору слідує, що банк надає клієнту грошові кошти (кредит) на таких умовах: сума кредиту 31750,00 гривень, строк кредитування 36 місяців, цільове призначення: на споживчі потреби, щомісячна комісія за обслуговування кредиту: з 31.07.2019 по 30.05.2020 5 % від суми кредиту, з 31.05.2020 по 27.02.2021 4 % від суми кредиту, з 28.02.2021 по 29.11.2021 3 % від суми кредиту, з 30.11.2021 по 31.07.2022 1,95 % від суми кредиту; процента ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується у такому розмірі: на строкову заборгованість за кредитом 0,001% річних; на прострочену заборгованість за кредитом 56,0% річних.
Також 31.07.2019 ОСОБА_1 підписала паспорт споживчого кредиту «Кредит готівкою. Промо зі страховкою (27-75)», який містить основні умови кредитування.
Згідно даних АТ «Банк Кредит Дніпро» відповідачці було перераховано кредитні кошти на її рахунок.
15.12.2021 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» було укладено Договір факторингу № 15/12/21, відповідно до якого АТ «Банк Кредит Дніпро» відступив ТОВ «Цикл Фінанс» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, зокрема, право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 22037000139178 від 31.07.2019.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором № 22037000139178 від 31.07.2019, слідує, що відповідач має заборгованість у розмірі 40622,33 грн., із яких: заборгованість по тілу кредиту - 30097,30 грн., заборгованість по відсотках - 47,53 грн., заборгованість по комісії - 10477,50 грн.
Отже, судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань перед кредитодавцем за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Отже, у зв'язку з наявністю заборгованості за кредитними договорами банк звернувся до суду з позовом саме про стягнення заборгованості за кредитними договорами, що є обраним позивачем способом захисту свого порушеного цивільного права згідно, спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18) вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Таким чином, між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 22037000139178 від 31.07.2019 та узгоджено істотні умови договору.
Доказів спростування презумпції дійсності укладеного кредитного договору матеріали справи не містять.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином у відповідності до умов договору.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідно положень ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Положеннями ст. 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України також передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15 «... боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. ... неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі».
При умові, що відповідач з будь-яких підстав не отримала вищезазначене повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мала жодних перешкод для реалізації свого зобов'язання по сплаті існуючої заборгованості на рахунки первісного кредитора, які вказані в кредитному договорі, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Подані позивачем документи підтверджують укладення відповідачем кредитного договору та отримання кредитних коштів. Розрахунки підтверджують існування заборгованості за тілом кредиту та відсотками, викладеної в позовних вимогах. Наданий договір відступлення прав вимоги підтверджує перехід всіх прав грошової вимоги, які належали АТ «Банк Кредит Дніпро» за кредитним договором № 22037000139178 від 31.07.2019 до позивача у справі.
Водночас, щодо вимог про стягнення з відповідача суми у розмірі 10477,50 грн як заборгованості за комісією, суд зазначає таке.
10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України Про захист прав споживачів (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Крім того, відповідно до статті 55 Закону України Про банки і банківську діяльність відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України Про захист прав споживачів у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України Про захист прав споживачів з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
З матеріалів справи не вбачається обов'язку відповідача вносити плату за додаткові, супутні послуги банку, пов'язані з розрахунково-касовим обслуговуванням, банком в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються ОСОБА_1 та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.
Таким чином, враховуючи викладене, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача комісії за користування кредитом у розмірі 10477,50 грн.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних витрат у розмірі 1064,93 грн. та 3 % річних у розмірі 175,63 грн. за період 15.12.2021 - 23.02.2022.
Згідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України, якою регламентовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Суду надано розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних з урахуванням вищевказаних положень щодо періоду їх нарахування.
Відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 1064,93 грн та 3 % річних у розмірі 175,63 грн.
Отже, відповідач не довів належного виконання зобов'язань за кредитним договором, розрахунок заборгованості в частині тіла кредиту та нарахованих процентів не спростував, відзив на позов не надав.
Ураховуючи вищенаведене, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши докази, суд доходить висновку, що відповідач порушив умови договору, за таких обставин позов підлягає частковому задоволенню у розмірі 31385,39 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту та процентів, а також інфляційних втрат і 3 % річних.
Щодо заявленої вимоги про стягнення витрат зі сплати судового збору та витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн., що підтверджено наданою квитанцією про сплату.
Відтак, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1816,10 грн. відповідно до розміру задоволених позовних вимог покладається на відповідача.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано: договір про надання правової допомоги № 43453613 від 02 січня 2025 року, додаткову угоду № 22037000139178 до договору № 43453613 про надання правової допомоги від 02 січня 2025 року; акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 02 квітня 2025 року; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.
Відтак, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу.
Керуючись ст. 4, 12, 76 - 81, 89, 141, 258, 259, 263 - 265, 268, 274, 280 - 282, 288, 289, 354 ЦПК України, суд -
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 22037000139178 від 31.07.2019 у розмірі 30144,83 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» інфляційні втрати у розмірі 1064,93 грн та 3 % річних у розмірі 175,63 грн.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» судовий збір у розмірі 1816,10 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс», ЄДРПОУ 43453613, місцезнаходження: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя Михайло ВЛАСЕНКО