Справа № 180/1492/25
2/180/763/25
13 листопада 2025 р. м.Марганець
Марганецький міський суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Хомченко С.І.,
з секретарем судового засідання Меньшиковою А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Марганець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади м. Марганець в особі Марганецької міської ради про визнання права власності на майно, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить суд визнати за ним право власності на гараж № НОМЕР_1 по Сонячному кварталу в м.Марганець Дніпропетровської області. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_2 , який склав заповіт, яким все своє майно заповідав йому. Після його смерті він вчасно звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Нотаріус виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій, де зазначила, що потрібен оригінал права власності на гараж, оскільки договір проведений Товарною біржею «Українська» не зареєстрований у нотаріуса і запропоновано звернутися до суду.
Відповідач відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не надав.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та наведені у позовній заяві доводи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню таких підстав.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 (надалі - Позивач), є спадкоємцем за законом, після ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть виданим виконавчим комітетом Марганецької міської ради від 17.12.2024 року, актовий запис № 328 (а.с.7).
На підтвердження родинних відносин між позивачем ОСОБА_1 та померлим ОСОБА_2 , позивачем надано копію свідоцтва про народження, в якому батьком записаний ОСОБА_2 (а.с.6).
Після смерті ОСОБА_2 залишилося спадкове майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 та гараж за адресою: АДРЕСА_2 , общєю площю 21,0 кв.м. (а.с.8-9).
Згідно спадкової справи №20/2025 інших спадкоємців після померлого ОСОБА_2 не має.
Позивач звернувся з заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса з приводу видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
12.07.2025 року приватним нотаріусовм Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Єрьоменко Є.Г.позивачу ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 .
Також, 12.07.2025 року від приватного нотаріуса Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Єрьоменко Є.Г. отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, відповідно до якої не можливо видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька, оскільки державна реєстрація права власності на гараж № НОМЕР_1 , що розташований за адресою: Дніпропетровська область, м.Марганець, Сонячний квартал у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня. При цьому, спадкоємець померлого не надав нотаріусу документ, що посвідчує право власності спадкодавця на нерухоме майно (а.с.15).
Цивільні відносини по даній справі виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України від 01 січня 2004 року, а саме договір купівлі-продажу було укладено 23 лютого 2000 року, тому на дані правовідносини поширюється дія норми Цивільного кодексу Української PCP в редакції 1963 року.
За змістом ст.ст.128,153 ЦК УРСР(1963 року), право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 224 ЦК Української PCP (в редакції 1963 р., який діяв на час укладення угоди), за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 47 ЦК Української PCP (в редакції 1963 р.), якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Згідно ч. 3 ст. 9 ЖК України громадяни мають право придбати житло на біржових торгах.
У відповідності зіст. 12 Закону України "Про власність", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, громадяни набувають право власності в разі укладання угод, які не заборонені Законом.
Так, право укладати договори купівлі-продажу і реєструвати їх на товарній біржі передбачено статтею 15 Закону України «Про товарну біржу» № 1956-ХІІ від 10 грудня 1991 року, згідно ч. 2 якої - угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978 року, зі змінами № 15 від 15 травня 1998 року «Про судову практику по справам про визнання угод недійсними», з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу. Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною.
Так, дійсно, після смерті ОСОБА_2 залишилося спадкове майно, яке складається з гаражу № НОМЕР_1 , розташованому за адресою: Дніпропетровська область, м.Марганець, Сонячний квартал.
Судом встановлено, що Договір купівлі-продажу нерухомого майна, який посвідчує право власності померлого на гараж, укладений та зареєстрований на Товарній біржі «Українська біржа нерухомості» (південно-східне регіональне управління) та зареєстрований Марганецьким БТІ за №494 від 16.02.2000 року (а.с.13).
Згідно договору продавці ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які діяли за громадянина ОСОБА_5 продали, а покупець ОСОБА_2 купив у власність недобудований гараж 55% готовності, загальною площею 22,15 кв.м., розташований в АДРЕСА_2 .
За умовами договору купівлі-продажу Покупець сплатив Продавцю до підписання цієї угоди кошти в розмірі 1745 грн..
В даному випадку право власності виникло на підставі договору купівлі-продажу, який проведено у якості біржової операції між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які діяли в інтересах ОСОБА_5 та ОСОБА_2 ..
Оскільки сторони договору купівлі-продажу досягли згоди щодо всіх умов договору, що підтверджується підписами сторін, всі зобов'язання за договором сторонами виконанні в повному обсязі, тому ОСОБА_2 на підставі статей 128,153 ЦК УРСР і статті 49 Закону України «Про власність», який діяв на той час, набув право власності на гараж.
Відповідно до технічного паспорта гараж, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 має общєю площю 21,0 кв.м.
Оскільки, угода купівлі-продажу не визнавалась недійсною, батько позивачки, на підставі ст.ст.128,153 ЦК УРСР і ст. 49 Закону України «Про власність» набув право власності на спірний об'єкт нерухомості і правомірно володів ним. Передбачених законом підстав для не визнання дійсним неоспореного договору купівлі-продажу об'єкту нерухомості в судовому порядку не має.
Таким чином, спірні правовідносини на момент їх виникнення були врегульовані різним чином одночасно нормами ЦК України (в редакції від 1963 року) та Законом України "Про товарну біржу", тобто існувала колізія норм права. Враховуючи доктрину пріоритетності спеціальних норм права над загальними, суд вважає, що на момент укладення та реєстрації ОСОБА_2 на товарній біржі договору купівлі-продажу гаражу, слід було керуватися передусім нормами Закону України "Про товарну біржу", а тому нотаріальне посвідчення даного договору не було потрібне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій.
Згідно ч. ч. 2, 4 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.
За загальним правилом, право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом чи договором (частина перша статті 128 ЦК УРСР), а відповідно до статті 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору. Відповідно до ст. 328 ЦК України при вирішенні питання про правомірність набуття права власності суд враховує презумпцію правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
До 01.01.2004 право власності в набувача майна за договором виникало з моменту передання речі. Такий висновок зробив Верховний Суд України в постанові № 640/2034/15-ц.
Відповідно ст. 41 Конституції України гарантує право володіти і користуватися своєю власністю, а також вказує на те, що право приватної власності є непорушним.
Враховуючи вище викладене, зважаючи на те, що сторони за договором домовились щодо усіх істотних умов договору та відбулося повне виконання договору, зазначене в даному конкретному випадку, виходячи з принципу розумності та справедливості, є підставою для визнання дійсним договору купівлі-продажу гаража за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно звіту про незалежну оцінку гаража, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , общєю площю 21,0 кв.м., ринкова вартість об'єкта оцінки станом на 23.07.2025 р. складає 97456,00 гривень (а.с.17).
Відповідно до положень статей 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У статтях 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.
За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ч. 1 ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи.
Згідно з положеннями ч. 1, 3 ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Як встановлено з матеріалів справи, після смерті ОСОБА_2 , відкрилась спадщина не нерухоме майно, а саме: квартири АДРЕСА_1 та гаражу за адресою: АДРЕСА_2 , общєю площю 21,0 кв.м..
12.07.2025 року приватним нотаріусовм Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Єрьоменко Є.Г.позивачу ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 .
12.07.2025 року від приватного нотаріуса Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Єрьоменко Є.Г. отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, відповідно до якої не можливо видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька, оскільки державна реєстрація права власності на гараж № НОМЕР_1 , що розташований за адресою: Дніпропетровська область, м.Марганець, Сонячний квартал у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня. При цьому, спадкоємець померлого не надав нотаріусу документ, що посвідчує право власності спадкодавця на нерухоме майно.
Позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем після померлого, та своєчасно звернувся у строки, встановлені статтею 1270 ЦК України до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, від спадщини не відмовляється та бажає визнати за собою право власності на дане нерухоме майно.
Відповідно до пункту 4.15 глави 10 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» затвердженого наказом Мін'юсту від 22 лютого 2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.
Згідно роз'яснень, викладених в пункті 3.1. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК). Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.
В даному випадку у Позивача немає можливості реалізувати своє право власності на спадкове майно у зв'язку із тим, при укладені правочину не було дотримано вимоги про нотаріальне оформлення.
Судом встановлено, що сторони договору купівлі-продажу усі вимоги договору виконали, ніяких претензій щодо передачі майна не було, у зв'язку з чим суд вважає, що договір купівлі-продажу укладено сторонами за їх взаємною згодою, а тому ОСОБА_1 набув права власності на гараж після померлого ОСОБА_2 ..
При цьому вказану угоду сторони нотаріально посвідчити не можуть, оскільки місцезнаходження продавця невідоме, а покупець помер.
З урахуванням наведеного вище, з метою захисту прав позивача як спадкоємця першої черги після смерті батька, суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог
Враховуючи викладене та керуючись ст.2-5,9-10,12,28,131,223,258-259,263-265 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до територіальної громади м. Марганець в особі Марганецької міської ради про визнання права власності на майно -задовольнити.
Визнати право власності на недобудований гараж 55 % готовності, загальною площею 22,15 кв.м., розташованого в АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Судові витрати віднести за рахунок позивача.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Марганецький міський суд Дніпропетровської області в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Суддя С. І. Хомченко