Справа № 180/1991/25
2/180/991/25
10 листопада 2025 р. м.Марганець
Марганецький міський суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Хомченко С.І.,
з секретарем судового засідання - Меньшиковою А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Марганець в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Представник позивача ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (далі по тексту - ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») Романенко М.Е. звернувся до суду через систему «Електронний суд» із позовом та просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором від 28.05.2021 № 103747424 у розмірі 33530,00 грн., а також понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн. В обґрунтування пред'явлених вимог вказала, що відповідачем 28.05.2021 року на сайт товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» (далі по тексту ТОВ «МІЛОАН») подано заявку на отримання кредиту № 103747424, за умовами якого відповідачу перераховано кредитні кошти на картковий рахунок у розмірі 7000 гривень строком на 30 днів. Проте, відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов'язання в частині погашення заборгованості. Між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» 14.09.2021 року укладено договір про відступлення прав вимоги №08Т, яким ТОВ «МІЛОАН» відступило право вимоги за кредитним договором № 103747424 від 28.05.2021 року на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», яке набуло право вимоги до відповідача. Таким чином, позивач набув права грошової вимоги до відповідача у загальному розмірі 33530,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 7000,00 грн., заборгованість за відсотками 25200,00 грн., 1330,00 грн. заборгованість за комісійними винагородами. Оскільки відповідач не здійснює платежів для погашення існуючої заборгованості, продовжує ухилятися від виконання своїх зобов'язань, чим порушує законні права та інтереси ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», позивач звернувся до суду з даним позовом.
Представником позивача в тексті позову зазначено про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не надав, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України.
Відповідно до ст.274 ЦПК України справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам у сукупності, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що 28.05.2021 року відпровідачем ОСОБА_1 на сайті ТОВ «МІЛОАН» підписано анкету-заяву на кредит та укладено договір на споживчий кредит № 103747424, за умовами якого відповідачу надається кредит у розмірі 7000 грн. строком на 30 днів, тобто до 27.06.2021 року.
Умовами надання кредиту визначено складові частини сукупної вартості кредиту: кредит 7000 грн.; комісія за надання кредиту 1330,00 грн., яка нараховується одноразово за ставкою 19,00% від суми кредиту одноразово; проценти за користування кредитом 4200,00 грн., які нараховуються за ставкою 2,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Визначена сума до повернення 12530,00 грн..
Указаний договір підписано його сторонами з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства таабо відповідний мобільний додаток чи інші засоби, що передбачено розділом 6 договору.
Статтею 626 ЦПК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.ст. 628, 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами ч. 2 ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. (ч. 1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. (ч. 3).
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19.
Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк бо інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 28.05.2021 року підписала електронним підписом одноразовим ідентифікатором договір про споживчий кредит № 103747424, чим погодилася із запропонованими умовами кредитного договору.
Договір містить докладну інформацію щодо особи позичальника, зокрема індивідуальний податковий номер, серію, номер паспорта, адресу проживання, номер мобільного телефону, на який відправлено одноразовий ідентифікатор в якості аналога власноручного підпису позичальника.
Отже, між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлено сторонами в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису. Після підписання кредитного договору у сторін виникли взаємні права та обов'язки, зокрема, у ТОВ «МІЛОАН» виникло зобов'язання щодо надання кредитних коштів, а у відповідача - зобов'язання з повернення кредитних коштів.
ТОВ «МІЛОАН» свої зобов'язання за договором виконав, а відповідач отримав кредитні гроші в сумі 7000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 28081373 від 28.05.2021 року.
Відповідно до графіку розрахунків до договору від 28.05.2021 року № 103747424, відповідач отримала 28.05.2021 року кредит у розмірі 7000 гривень та через 30 днів мала повернути заборгованість за договором у розмірі 7000 грн., нараховані відсотки у розмірі 4200,00 грн. та комісійну винагороду за надання кредиту у розмірі 1330,00 грн.
Пунктом 3.2.6 договору від 28.05.2021 року № 103747424 визначено,що товариство має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу чи делегувати (доручати здійснення) свої права за цим договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього договору без згоди позичальника.
Між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» 14.09.2021 року укладено договір відступлення прав вимоги №08Т, яким ТОВ «ДІДЖИФІНАНС» набуло права грошової вимоги до боржників за договорами, укладеними з кредитором, що зазначені в реєстрах боржників.
Відповідно до договору відступлення прав вимоги від 14.09.2021 року №08Т, право вимоги за договором від 28.05.2021 року № 103747424, укладеним ТОВ «МІЛОАН» з ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС». На момент відступлення прав вимоги загальна сума заборгованості за даним договором складає 33530,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 7000,00 грн., заборгованість за відсотками 25200,00 грн., заборгованість за комісійними винагородами 1330,00,00 грн.
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора в зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», заборгованість відповідача станом на дату відступлення прав вимоги, сформованого 19.08.2025 року, за договором від 28.05.2021 року № 103747424, складала у загальному розмірі 33530,00 грн..
Однак, відповідач заборгованість за кредитним договором не погашала.
За змістом ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином, згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Таким чином, оскільки відповідач належним чином не виконує свої зобов'язання з повернення кредитних коштів, сплати процентів та комісійної винагороди у строки передбачені договором, внаслідок чого у неї виникла заборгованість перед позивачем, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Так, представник позивача просить суд стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн та на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справ, покладаються, у разі задоволення позову на відповідача.
Суд враховує, що при зверненні з позовом до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн., який, з урахуванням задоволення позовних вимог у повному обсязі, а також вимог ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС».
Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 № 13-рп/2000, від 30.09.2009 № 23-рп/2009.
У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат повинен бути співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), обсягом наданих послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.5,6 ст.137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В обґрунтування витрат на правову допомогу стороною позивача було подано договір №42649746 від 05.05.2025 року про надання правової допомоги, додаткову угоду №103747424 від 25.07.2025 року до договору №42649746 про надання правової допомоги від 05.05.2025 року, детальний опис робіт (наданих послуг), необхідних для надання правничої (правової) допомоги, акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 29.07.2025 року, з наведеним у ньому розрахунку робіт за надані адвокатом послуги, акт №№103747424 від 29.07.2025 року про підтвердження факту надання правничої допомоги (виконання робіт, надання послуг) на суму 5000,00 грн..
Відповідач не заперечив право позивача на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, не вказував про їх необґрунтованість, не співмірність, а тому підстави для зменшення суми судових витрат на правову допомогу відсутні.
Отже, оскільки позовні вимоги ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» задоволено, позивачем понесено витрати на правничу допомогу, які є обґрунтованими та підтверджені належними доказами, підстав для зменшення розміру витрат судом не встановлено, тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, ч.2 ст.247, 258-259, 263-265, 280-284, 287, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором -задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 42649746) заборгованість за кредитним договором від 28.05.2021 року №103747424, у розмірі 33530 грн. 00 коп.
Стягнути ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 42649746) 2422,40 грн. у рахунок сплати судового збору та витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн..
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Марганецький міський суд Дніпропетровської області в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Суддя: С. І. Хомченко