Справа № 521/14581/25
Номер провадження № 2/521/6770/25
13 листопада 2025 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд м. Одеси, у складі:
головуючого - судді Громіка Д.Д.,
при секретарі Котигорох Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Одеська товарна біржа, про визнання договору купівлі - продажу нерухомого майна дійсним,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Одеська товарна біржа, про визнання договору купівлі - продажу нерухомого майна дійсним. Обґрунтовуючи вимоги даного позову, позивач вказує на те, що 09 січня 1998 року було укладено договір № 22254 купівлі-продажу нерухомого майна у письмовій формі та зареєстрований на товарній біржі «Одеській товарній біржі» в «Журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю», реєстраційний № 22254 від 09 січня 1998 року. Відповідно до вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_2 , продала, а ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , який діяв від імені та в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_6 , 1988 року народження, купили в рівних частках квартиру АДРЕСА_1 . Зазначений договір купівлі-продажу був зареєстрований в ОМБТІ 15.01.1998 року під № 70 у реєстровій книзі 263пр на стр.34, про що є відмітка на вказаному договорі та свідчить довідка КП «БТІ» ОМР від 23.05.2025 року № 55122/04-04. Продавцю вказана квартира належала на підставі договору дарування, який було посвідчено Сьомою Одеською держнотконторою 28.10.1993 року р.№ 4-662, зареєстрований в МБТІ м.Одеси 12.11.1993 року в книзі 42пр реєстр №70 стр.86. Сторони за договором, домовились відносно усіх суттєвих умов правочину, що підтверджується письмовим доказом - Договором № 22254 від 09.01.1998 року. Продавець та покупці повністю виконали всі умови договору. Продавець отримала гроші та звільнила квартиру. Продаж цієї квартири за вищевказаним біржовим договором купівлі - продажу сторонами було вчинено за 5640.00 грн. грн., які були отримані продавцем від покупців до підписання ними цього договору, про що зазначено в п.5 Договору.
Нещодавно, коли позивач вирішила розпорядитись належним їй на праві власності нерухомим майном, стало відомо, що у зв'язку зі змінами в чинному законодавстві щодо норм про обов'язковість нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу, договір на підставі якого їм належить вказана квартири, не відповідає формам договору, що тягне його недійсність, у зв'язку з чим вона позбавлена можливості належним чином розпоряджатись своєю часткою квартири.
Згідно правил ч. 6 ст. 19 ЦПК України зазначений спір є малозначним, а тому відповідно до вимог ст. 274 ЦПК України справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 05.09.2025 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не викликались.
Відповідно до ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
17 жовтня 2025 року на адресу суду повернувся конверт з копією ухвали суду від 05.09.2025 року та доданими до нього матеріалами. Підставою повернення конверту зазначено «адресат відсутній».
Відзив на позов у визначений в ухвалі суду від 30.09.2025 року строк, відповідачем не надано.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Станом на дату розгляду справи на адресу суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні чи про розгляд справи за участю сторін учасниками справи не подавалися.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше і, з урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 09 січня 1998 року було укладено договір № 22254 купівлі-продажу нерухомого майна у письмовій формі та зареєстрований на товарній біржі «Одеській товарній біржі» в «Журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю», реєстраційний № 22254 від 09 січня 1998 року.
Відповідно до вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_2 , продала, а ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , який діяв від імені та в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_6 , 1988 року народження, купили в рівних частках квартиру АДРЕСА_1 .
Зазначений договір купівлі-продажу був зареєстрований в ОМБТІ 15.01.1998 року під № 70 у реєстровій книзі 263пр на стр.34, про що є відмітка на вказаному договорі та свідчить довідка КП «БТІ'ОМР від 23.05.2025 року № 55122/04-04.
Продавцю вказана квартира належала на підставі договору дарування, який було посвідчено Сьомою Одеською держнотконторою 28.10.1993 року р.№ 4-662, зареєстрований в МЕТІ м.Одеси 12.11.1993 року в книзі 42пр реєстр №70 стр.86.
Продаж даної квартири за вищевказаним біржовим договором купівлі - продажу сторонами було вчинено за 5640.00 грн., які були отримані продавцем від покупців до підписання ними цього договору, про що зазначено в п.5 Договору.
ОСОБА_4 01.11.2002 року уклала шлюб з ОСОБА_7 , про що свідчить свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , яке було видано Міським відділом реєстрації актів громадянського стану Одеського обласного управління юстиції 01.11.2002 року, та зроблено актовий запис за № 1463. Після укладення шлюбу ОСОБА_4 присвоєно прізвище ОСОБА_8 .
ОСОБА_6 13.07.2018 року уклала шлюб з ОСОБА_9 , про що свідчить свідоцтво про укладення шлюбу Серії НОМЕР_2 , яке було видано Київським районним у м.Одесі ВДРАЦС Головного територіального управління юстиції в Одеській області та зроблено запис про шлюб № 1152. Після укладення шлюбу ОСОБА_6 присвоєно прізвище ОСОБА_10 .
На даний час, позивачка, як власник 1/2 частки квартири виявила бажання подарувати свою частку квартири сестрі ОСОБА_3 , у зв'язку з чим звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Прокоф'євої Л.Г. та надала їй для огляду правовстановлюючі документи на квартиру, а саме договір № 22254 купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрованого товарною біржею «Одеська товарна біржа» 09.01.1998 року.
Проте нотаріусом було роз'яснено про необхідність звернення до суду з позовною заявою про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна № 222534 від 09.01.1998 року дійсним.
Відповідно до ст. 153 ЦК Української РСР 1963 року договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
За положеннями ст. 227 ЦК Української РСР 1963 року, договір купівлі - продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 цього Кодексу).
На час укладення вищевказаного договору купівлі - продажу в червні 2000 року позивачу не було відомо, що правочин відповідно до ст. 47 Цивільного Кодексу Української РСР (1963 року) підлягає нотаріальному посвідченню, оскільки на той час також був чинним Закон України «Про товарну біржу», відповідно до ст. 15 якого, правочини зареєстровані на біржі, подальшому нотаріальному посвідченню не підлягають.
Так, згідно ст. 15 ЗУ «Про товарні біржі» № 1957 XII від 10 грудня 1991 року в редакції, яка діяла на час укладання договору купівлі - продажу в 2000 році, угоди, зареєстровані на біржі, не підлягали нотаріальному посвідченню. Угода вважалась укладеною з моменту її реєстрації на біржі.
Відповідно до ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР, якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, яка потребує нотаріального посвідчення, а інша сторона ухиляється від нотаріального посвідчення угоди, суд вправі за вимогою виконавчої сторони визнати угоду дійсною. В цьому разі подальше нотаріальне посвідчення угоди не потребується.
Згідно із ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст.ст. 8, 9, 15 Закону України № 1956-XII від 10.12.1991 року «Про товарну біржу» членами товарної біржі є прийняті до її складу, згідно зі статутом біржі вітчизняні та іноземні юридичні та фізичні особи. Членами товарної біржі має право здійснювати біржові операції на біржі . Біржовою операцією визнається угода, якщо вона являє собою купівлю-продаж товарів, допущених до обліку та товарній біржі.
Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Судом встановлено, що з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК України.
З матеріалів справи вбачається, що при укладенні договору купівлі - продажу, було досягнуто згоди за всіма істотними умовами договору.
Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно ч.2 ст. 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь - які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, п. 2 ч. 1 ст. 3 ЦК України та ч. 1ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та Законом.
Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що між сторонами дійсно був укладений договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , при вчиненні правочину всі дії сторін були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов'язків, перехід права власності, всі сторони мали вільне волевиявлення, що відповідало внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме купівлі - продажу квартири, правочин був реальним і вчиненим у формі, дозволенній чинним законодавством України в 1996 році, позивач придбала квартиру у свою власність у відповідача, виконавши взяті на себе зобов'язання за договором купівлі продажу, зареєструвавшись за адресою вказаної квартири, а відповідач в свою чергу виконала зобов'язання по передачі квартири позивачу, виїхала з житлового приміщення та знялась з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
При таких обставинах суд вважає, що позовні вимоги правомірні, підтверджені нормами ст. 47 ч. 2 ЦК України в редакції 1963 року, що регулювала дані правовідносини на час укладення договору купівлі - продажу і підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
На підставі вищезазначеного суд вважає можливим захистити права позивача та визнати зазначений договір купівлі-продажу дійсним.
Отже, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог щодо визнання дійсним Договору купівлі - продажу нерухомого майна № 222534 від 09.01.1998 року.
Керуючись ст.ст. ст.ст. 47, 227 ЦК України в редакції 1963 року, ст.ст. 319, 391 ЦК України, ст.ст.12, 76, 223, 258, 259, 260, 354 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Одеська товарна біржа, про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним - задовольнити.
Визнати договір № 22254 купівлі - продажу нерухомого майна від 09 січня 1998 року, а саме квартири АДРЕСА_1 , укладеного між продавцем ОСОБА_2 та покупцями ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , який діяв від імені та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 на товарній біржі «Одеська товарна біржа», який зареєстрований в «Журналі реєстрації біржових договорів з нерухомістю», реєстраційний № 22254 від 09 січня 1998 року та був зареєстрований в ОМБТІ 15.01.1998 року під № 70 у реєстровій книзі 263 пр на стр.34 - дійсним.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання до Одеського апеляційного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, а у разі її подання - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Повне судове рішення складено 13 листопада 2025 року.
Суддя: Д.Д. Громік