Справа № 521/19602/25
Номер провадження № 2-о/521/645/25
13 листопада 2025 року м. Одеса
Суддя Хаджибейського районного суду м. Одеси Громік Д.Д., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту батьківства,-
До суду з заявою через свого представника звернулась ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту батьківства.
Свої вимоги заявниця обґрунтовувала тим, що з 2019 року проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Між ними були відносини як чоловіка та дружини, вони вели спільний бюджет та домашнє господарство. ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народилася дитина - ОСОБА_4 . 25.09.2023 року ІНФОРМАЦІЯ_3 був призваний на військову службу за мобілізацією та проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 та 20.07.2024 року зник безвісти під час ведення бойових дій в районі населеного пункту Євгенівка Покровського району Донецької області.
Враховуючи те, що офіційно у шлюбі з безвісти зниклим заявниця не перебувала, дитину зареєструвала на своє прізвище, в порядку ст. 135 Сімейного кодексу України, а ім'я та по-батькові батька вказала справжні з її слів, так як на той час шлюбні стосунки між нею та ОСОБА_3 у встановленому законом порядку органами ДРАЦС зареєстровані не були.
Заявниця стверджує, що безвісти зниклий ОСОБА_3 , як під час вагітності ОСОБА_1 , так і після народження дитини, визнавав, що ОСОБА_4 є його сином. Він супроводжував її під час візитів у жіночу консультацію, забрав її з дитиною з пологового будинку, приймав активну участь у вихованні та утриманні як їх спільного сина, так і її сина від першого шлюбу, дарував йому подарунки, вітав на свята, проводив з ним спільно час.
У зв'язку з викладеним заявниця звернулася до суду із заявою про встановлення факту батьківства, який їй необхідний для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника і надання пільг в установленому законодавством порядку.
Вивчивши матеріали заяви, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
У статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 293 ЦПК України, встановлено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Визначений у частині першій статті 315 ЦПК України перелік фактів, які можуть встановлюватися судом, не є вичерпним, оскільки частиною другою зазначеної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц, від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19, від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20.
Статтею 130 СК України передбачено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини 1 статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині 3 статті 128 цього Кодексу.
Згідно з пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» суд розглядає заяви про встановлення факту батьківства в разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини. Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини (наприклад, запис про батька дитини проведено за вказівкою матері, яка не перебувала у шлюбі, або ж такий запис зовсім відсутній) і можуть бути подані матір'ю, опікуном чи піклувальником дитини чи самою дитиною після досягнення повноліття.
У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, або смерті жінки, котра вважалась матір'ю останньої, факт їхнього батьківства (материнства) може бути встановлено за рішенням суду в окремому провадженні.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства в порядку окремого провадження є смерть особи, батьківство якої встановлюється, або оголошення її померлою.
Зі сповіщення батька ОСОБА_2 № 4371 від 09.08.2024 вбачається, що його син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зник безвісті за особливих обставин 20.07.2024 року під час ведення бойових дій в районі населеного пункту Євгенівка Покровського району Донецької області.
Тож, порядок подання заяви про встановлення факту батьківства у разі смерті чоловіка чітко регламентований, однак зникнення особи безвісти не прирівнюється до смерті.
Особа, яка зникла безвісти - це фізична особа, стосовно якої немає відомостей про її місце перебування на момент подання заявником заяви про її розшук.
Особа, яка зникла безвісти за особливих обставин - це особа, яка зникла безвісти у зв'язку зі збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру.
Правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, визначається Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» та іншими законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин», особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у порядку, передбаченому вказаним Законом, та вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи. Особа вважається зниклою безвісти за особливих обставин до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин».
Статтею 20 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» визначено, що розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин, припиняється не пізніше ніж через три дні з дня встановлення місця перебування особи, зниклої безвісти за особливих обставин, місця поховання чи місцезнаходження останків такої особи з повідомленням про це її близьких родичів та членів сім'ї, а також заявника, якщо заявник не є близьким родичем та членом сім'ї. Про припинення розшуку особи, зниклої безвісти за особливих обставин, невідкладно робиться відмітка в Реєстрі.
Разом з тим, до матеріалів заяви, про встановлення факту, що має юридичне значення не додано копії з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, стосовно ОСОБА_3 .
Статтею 8 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» визначено, що набуття правового статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, не зменшує обсяг цивільної правоздатності такої особи.
Отже, ОСОБА_1 не втрачає своїх майнових і немайнових прав до моменту визнання його у порядку, визначеному ЦПК України, безвісно відсутнім або до моменту оголошення його померлим.
З цього випливає відсутність підстав для встановлення факту батьківства у відповідності до статті 130 СК України, на яку посилається заявниця, адже право на звернення з такою заявою пов'язано саме зі смертю чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини. У такому разі за відсутності заяви ОСОБА_3 про визнання себе батьком дитини, його батьківство може бути визнано рішенням суду виключно на підставі позову ОСОБА_1 про визнання батьківства.
Також до матеріалів справи заявницею долучено лише сповіщення батька ОСОБА_2 № 4371 від 09.08.2024, що ОСОБА_3 зник безвісти, а відомостей про смерть останнього суду не надано. Крім того, суду не надано і рішень про встановлення факту його смерті або безвісно відсутнім.
Разом з тим відповідно до положень статей 4, 5, 8 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у порядку, передбаченому цим Законом, та вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи. Особа вважається зниклою безвісти за особливих обставин до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому цим Законом. Надання особі статусу зниклої безвісти за особливих обставин відповідно до цього Закону не позбавляє її родичів або інших осіб права звернення до суду із заявою про визнання такої особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою у порядку, передбаченому законодавством. Особа, зникла безвісти за особливих обставин, має всі права, гарантовані Конституцією та законами України, а також має право на всебічне розслідування обставин її зникнення та встановлення її місцеперебування. Права та інтереси особи, зниклої безвісти за особливих обставин, а також її майно підлягають захисту до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому цим Законом, або оголошення її померлою відповідно до законодавства. Набуття правового статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, не зменшує обсяг цивільної правоздатності такої особи.
Той факт, що особа, факт батьківства якої заявник просить встановити, не помер, дає підстави вважати, що у даному випадку наявний спір про право.
До матеріалів заяви про встановлення батьківства заявниця додає Сповіщення № 4371 від 09.08.2024, яке адресоване батьку зниклого безвісти ОСОБА_3 - ОСОБА_2 .
Метою звернення до суду заявниця зазначає, зокрема, отримання права на оформлення пенсії по втраті годувальника та забезпечення права користування соціальними пільгами зниклого безвісти військовослужбовця.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Враховуючи наведене, із заяви вбачається спір про право між заявницею та батьком зниклого безвісти ОСОБА_3 - ОСОБА_2 .
Відповідно до частини 4 статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.
Разом з тим, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.03.2021 у справі № 643/14985/18-ц: «… критерієм наявності спору про право у справах окремого провадження є сама можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків у третіх осіб внаслідок встановлення певного факту навіть за відсутності заперечень таких осіб».
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Таким чином, встановлення факту батьківства, не підлягає з'ясуванню у порядку окремого провадження, оскільки судом встановлено, що існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження.
Крім того матеріали справи не містять відомостей, а заявницею не доведено, що запис про батька дитини, вчинено за її вказівкою за правилами статті 135 СК України. Відсутність даних про те, чи було зроблено запис про батька дитини за вказівкою матері, виключає можливість задоволення заяви про встановлення факту батьківства щодо померлого, з яким мати дитини не перебувала у шлюбі, на підставі статті 130 СК України.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 336/1357/16-ц.
Відтак, підсумовуючи вищевикладене та приймаючи до уваги наявність спору про право, приходжу до висновку про необхідність відмови у відкритті провадження у цивільній справі окремого провадження на підставі частиною 4 статті 315 ЦПК України.
При цьому є необхідним роз'яснення заявнику його права на звернення до суду в порядку позовного провадження задля встановлення заявленого ним факту батьківства.
На підставі викладеного, керуючись статтями 10, 186, 187, 258-261, 263, 293, 315, 352-355 ЦПК України, суддя,-
У відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту батьківства - відмовити.
Роз'яснити заявниці право на звернення до суду в порядку позовного провадження.
Заяву з доданими до неї документами повернути заявниці.
Ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі надіслати заявнику разом з заявою і доданими до неї матеріалами.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: Д.Д. Громік