Номер провадження: 22-ц/813/3321/25
Справа № 497/247/19
Головуючий у першій інстанції Кравцова А. В.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
21.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Сєвєрової Є.С., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , на ухвалу Болградського районного суду Одеської області від 26 листопада 2024 року про закриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним, -
У лютому 2019 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення суму заборгованості та визнати недійсним купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку, в якому згідно останніх уточнень просив стягнути з відповідача 1397 545,00 грн - суму основного зобов'язання, 971 293,78 грн - сума інфляційних, 225 368,49 грн - сума штрафних санкцій, 430 885,00 грн - курсова різниця, всього - 3 025 092,27 грн.
У січні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_4 , в якій просив визнати недійсними з моменту укладання договори купівлі-продажу № 2438 та № 2436 від 26.12.2018 року відносно земельної ділянки площею 0.061 га та житлового будинку загальною площею 97.4 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Болградського районного суду Одеської області від 24.01.2020 року зустрічний позов об'єднано з первісним позовом.
Ухвалою Болградського районного суду Одеської області від 06.02.2023 року до участі у справі залучено ОСОБА_5 в якості правонаступника позивача ОСОБА_4 .
24.03.2023 року представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Петрушко Ірина Сергіївна звернулася до суду з клопотанням про закриття провадження по справі.
Своє клопотання мотивує тим, що неодноразово під час розгляду справи відповідач та його представник вказував на наявність між сторонами корпоративного спору, який має розглядатися в порядку господарської юрисдикції. Так, за умовами розписки від 30 листопада 2017 року ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 200 000 доларів США в рахунок оплати за корпоративні права в іноземній компанії «MarineStar» Co.Ltd., а ОСОБА_3 передав документи щодо іноземної компанії «MarineStar» Co.Ltd, що підтверджується актом приймання-передачі. З огляду на зміст розписки від 30.11.2017 року, остання фактично являє собою договір купівлі-продажу корпоративних прав, за яким ОСОБА_4 передає корпоративні права в іноземній компанії «Marine Star Co. Ltd», які йому належать, ОСОБА_3 , а останній сплачує за вказані корпоративні права суму коштів у розмірі 250 000 доларів США в порядку, встановленому сторонами. До того ж згідно з Актом приймання-передачі документів «по компанії «Marine Star Co. Ltd», що є додатком до зазначеної розписки, ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 оригінали документів, що стосуються здійснення іноземною компанією своєї господарської діяльності, у тому числі всі установчі документи «Marine Star Co. Ltd» та навіть її печатку, тобто метою укладення даного правочину (складення розписки) був перехід корпоративних прав від одного учасника іноземної компанії до іншого, оскільки наявність усіх вказаних документів у особи, дає змогу їй у повній мірі управління діяльністю такої компанії.
Ухвалою Болградського районного суду Одеської області від 26 листопада 2024 року клопотання представника відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_6 про закриття провадження по справі - задоволено.
Провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним - закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Роз'яснено сторонам право на звернення із зазначеним спором до суду в порядку господарської юрисдикції.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, ОСОБА_7 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Болградського районного суду Одеської області від 26 листопада 2024 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвалою Болградського районного суду від 18.03.19 відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення 1606992 грн. 43 коп.
Підготовче судове засідання призначено на 12.04.19 року о 14:00 год. Визначено відповідачу 15-ти денний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву та роз'яснити, що він у зазначений строк має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який має відповідати вимогам ст.178 ЦПК України, а також надіслати суду усі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду).
Відповідно до вимог ч.4 ст.178 ЦПК України, одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду, копію відзиву та доданих до нього документів відповідач має надіслати (надати) іншим учасникам справи. У судове засідання 12.04.19 о 14:00 відповідач не з'явився, про причини не явки не повідомив суд. У встановлений судом 15-денний строк, відповідач не подав до суду зустрічний позов. Головуючої винесено ухвалу суду, якою відкладено підготовче судове засідання «у зв'язку з неявкою відповідача у справі», та призначено наступне засідання на 20.05.19 о 14:00 год., зазначивши, що «11.04.19 від відповідача надійшло клопотання про відкладання розгляду справи на іншу дату в зв'язку надання відзиву на позов».
Ухвала суду є незаконною, оскільки суд, у порушення положень ч.3, ч.4 ст.83 ЦПК України, не дослідивши поважності причин неявки до суду, неподання відзиву на позов у встановлений судом процесуальний строк з причин, що не залежали від відповідача. Таких причин не існувало. Відповідач не надав суду жодного доказу, якій би підтверджував, що він здійснив всі залежні від нього дії, спрямовані на дотримання процесуального строку надання відзиву, зазначивши тільки «…в зв'язку надання відзиву на позов». Наступне підготовче судове засідання призначено у порушення положень ч.3 ст.189 ЦПК України, відповідно якої підготовче засідання має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Таким чином, суд безпідставно та незаконно, за своєю ініціативою, надав відповідачу «додатковий» строк на подання відзиву та доказів на строк більш місяця, представивши йому можливість зловживання процесуальними повноваженнями.
24.01.20 року у судовому засіданні представник відповідача, в порушення процесуального строку, раніше встановленого судом, продовжуючи зловживати процесуальними правами надав суду: - зустрічний позов з клопотанням про поновлення строку для його подання і розглянути разом з первісним позовом.
Таким чином, судом порушені порядок судового провадження та приписи ст.ст. ч.2 ст.14 83, 84, 175, 177, 178, 182, 183, 185, 191, 193, 194 ЦПК України, незаконно ухвалено рішення про приєднання зустрічного позову з відношень, які підсудні господарському суду.
Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи сторони в судове засідання, призначене на 21.10.2025 року на 14:00 год. не з'явилися.
21.10.2025 року на адресу суду надійшла заява від представника ОСОБА_3 адвоката Возіяна Андрія Андрійовича про розгляд справи без їх участі.
17.10.2025 року на адресу суду надійшло клопотання від представника ОСОБА_1 адвоката Плачков Федір Іванович про відкладення розгляду справи, яке мотивоване тим, у зв'язку з його перебуванням на незаплановане лікування з 09.10.25 року по 22.10.25 року включно (підтверджуючи документи будуть надані). З цих підстав просить відкласти.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Проаналізувавши подане клопотання про відкладення, апеляційний суд приходить до висновку, про відмову у задоволенні даного клопотання, як належним чином не обґрунтованого, оскільки до даного клопотання не додано будь яких підтверджуючих доказів про перебування адвоката Плачкова Федіра Івановича на лікуванні. При цьому, апеляційний суд звертає увагу на тривалий розгляд даної справи, який був в тому числі вже відкладений за клопотанням адвоката Плачкоав Федіра Івановича від 13.05.2025 року.
Також апеляційний суд звертає увагу, що представник позивача - скаржника адвокат Палчков Ф.І. всі свої доводи щодо незгоди з оскарженою ухвалою районного суду виклав в поданій ним апеляційній скарзі і особисто надавав в засіданні судової колегії апеляційного суду додаткові пояснення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що оскільки явка учасників до апеляційного суду не є обов'язковою, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників, які відсутні в судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі в судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18.
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду зазначеним вимогам відповідає.
Постановляючи оскаржувану ухвалу про закриття провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним, на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд першої інстанції виходив з того, що фактично заявлений спір є спором, що виникає з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), а тому відноситься до господарської юрисдикції.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Підстави для закриття провадження у справі визначені ст. 255 ЦПК України.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Вирішуючи питання про наявність підстав для закриття провадження в справі згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України підлягає з'ясуванню чи належить справа до юрисдикції суду загальної юрисдикції згідно з ст. 19 ЦПК України. Відповідно, підставою для закриття провадження в справі згідно з вказаною нормою, є віднесення розгляду справи в порядку іншого судочинства.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.07.2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).
Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04.12.1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)).
Крім того, у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції, право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.
Наведене дає підстави для висновку, що «суд, встановлений законом», охоплює поняття юрисдикції суду, визначеної процесуальним законом.
Статтею 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно ст. 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
У ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
За приписами п. 1, 3, 4, 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4 зокрема просив суд стягнути суму заборгованості з відповідача 1397 545,00 грн. - суму основного зобов'язання, 971 293,78 грн. - сума інфляційних, 225 368,49 грн. - сума штрафних санкцій, 430 885,00 грн. - курсова різниця, всього - 3 025 092,27 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався як на підставу виникнення між ними грошового зобов'язання, на розписку від 30 листопада 2017 року, з якої вбачається, що ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 200 000 доларів США в рахунок оплати за корпоративні права в іноземній компанії «MarineStar» Co.Ltd., а ОСОБА_3 передав документи щодо іноземної компанії «MarineStar» Co.Ltd, що підтверджується актом приймання-передачі.
Досліджуючи зміст розписки від 30.11.2017 року, судом першої інстанції встановлено, що остання фактично являє собою договір купівлі-продажу корпоративних прав, за яким ОСОБА_4 передає корпоративні права в іноземній компанії «Marine Star Co. Ltd», які йому належать, ОСОБА_3 , а останній сплачує за вказані корпоративні права суму коштів у розмірі 250 000 доларів США в порядку, встановленому сторонами. До того ж згідно з Актом приймання-передачі документів «по компанії «Marine Star Co. Ltd», що є додатком до зазначеної розписки, ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 оригінали документів, що стосуються здійснення іноземною компанією своєї господарської діяльності, у тому числі всі установчі документи «Marine Star Co. Ltd» та навіть її печатку, тобто метою укладення даного правочину (складення розписки) був перехід корпоративних прав від одного учасника іноземної компанії до іншого, оскільки наявність усіх вказаних документів у особи, дає змогу їй у повній мірі управління діяльністю такої компанії.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18, пункт 4.11) визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19, пункт 74) зроблено висновок, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб'єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.
Аналізуючи положення пункту 4 частини першої статті 20ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 03.11.2020 року у справі №922/88/20 дійшла висновку, що справи в спорах щодо правочинів незалежно від їх суб'єктного складу, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов'язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що спори, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України, незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК України (постанови від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18, пункт 4.19), від 01 квітня 2020 року у справі № 813/1056/18 (провадження № 11-1012апп19, пункт 40), від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15 (провадження № 11-1106апп19, пункт 39)).
Таким чином, встановивши, що розписка від 30 листопада 2017 року, на підставі якої заявлено позов про стягнення заборгованості, є фактично договором купівлі-продажу корпоративних прав в іноземній компанії «Marine Star Co. Ltd», тобто існує спір, що виник з правочину щодо часток (частки) у юридичній особі, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що в даному випадку правовідносини які виникли між сторонами є корпоративними, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом) стосовно заборгованості з таким правочином або про дійсність/недійсність даного правочину, а тому відноситься до господарської юрисдикції та згідно з пунктом 4 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України мають розглядатися господарським судом.
Дане процесуальне питання є визначальним, оскільки в силу ч. 2 ст. 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги між тим фактично зводяться до вказівки на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, пов'язаних з безпідставним наданням судом відповідачу додаткового строку на подання ним відзиву на позов та доказів на строк більше місяця. Будь-яких доводів щодо юрисдикційних питань в апеляційній скарзі не викладено.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Болградського районного суду Одеської області від 26 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено: 06.11.2025 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: Є.С. Сєвєрова
С.О. Погорєлова